Олександр Данилюк: Ми маємо справу з російською інтервенцією

Лідер «Спільної справи» Олександр Данилюк після захоплень зі своїми активістами кількох міністерств був оголошений у розшук і зараз вимушений разом з сім’єю переховуватися в Великобританії. Проте запевняє, що і з-за кордону здійснює управління організацією. Данилюк – дуже контраверсійний персонаж, в якого не склалися стосунки з офіційною парламентською опозицією. Сторони відкрито називають одна одну «провокаторами», а при звільненні «свободівцями» міністерств від «данилюківців» не обійшлося без силових конфліктів. Непорозуміння виникали і при встановленні контролю над КМДА, яку спочатку захопила «Спільна справа», а потім там почала хазяювати здебільшого «Свобода».

Це телефонне інтерв’ю відбулося ще до бурхливих подій під Верховною Радою і розгону Майдану але Данилюк по гарячих слідах додав, що це – «чергова провокація влади, як і на Грушевського, знайшла величезну підтримку протестувальників, неочікувану режимом» и пообіцяв, що «буде в Києві найближчим часом».

-- «Формальна опозиція викривлює на Заході вимоги Майдану»

Олександре, власне, де ви зараз? Чим займаєтесь, окрім дописів у «фейсбуці»?

Насправді, я в Лондоні займаюсь дистанційно тим, чим і раніше, – координую діяльність громадянського руху «Спільна справа». На жаль, немає зараз можливості особисто брати участь в якихось активностях, але у нас іде підготовчий процес, тому моя фізична присутність не є наразі гостро необхідною.

Підготовчий процес до чого?

Є чітке розуміння, що на сьогодні альтернативи нашій стратегії немає. Ми переконані, що для того, щоб в Україні була відновлена дія Конституції, зупинена узурпація влади і усунена загроза територіальній цінності України, необхідно здійснювати тиск на режим, причому цей тиск має бути дуже жорстким. Ми вважаємо, що потрібно організувати кампанію з блокування (а не пікетування) основних центральних органів влади як засіб примусу до проведення несфальшованих президентських та парламентських виборів. Зараз саме на Заході я зустрічаюся з місцевими політиками і пояснюю реально ситуацію, тому що формальна опозиція, м’яко кажучи, не є правдивим ретранслятором позиції протестувальників і викривлює на Заході вимоги Майдану і взагалі бачення ситуації.

До цього ми ще повернемось. Була ціла детективна історія, як ви нелегально переходили кордон. Писали, що ви попали в якусь балтійську країну, але ж для цього треба було пройти через всю Білорусь.

Я не потрапив ні в яку балтійську країну. Можу сказати, що перехід здійснювався в обхід контрольно-пропускних пунктів по тій причині, що я перебував в розшуку, та власне й досі перебуваю.

Який саме кордон ви пройшли?

Не хотів би про це говорити, тому що не виключаю, що ще доведеться користуватися цим маршрутом.

І скільки ви приблизно так пройшли?

Думаю, близько п’яти кілометрів. По той бік мене чекав автомобіль, який відвіз мене в інше місце, звідки вже можна було подорожувати легально.

Хто вас попередив про можливий арешт? На сайті МВС тоді ще не було вашої «об’єктивки».

Мені зателефонували наші прихильники спочатку з прикордонної служби, потім з Держмитслужби і повідомили про те, що у них така інформація в базі є. В принципі, думок залишати країну в мене не було – просто я написав в «фейсбуці» таку інформацію, причому МВС її спростувало. Потім було декілька спроб мене захопити просто на території Майдану і стало зрозуміло, що довго там протриматися не вдасться, хоча я з 7 січня за межі барикад не виходив. Сидіння у слідчому ізоляторі – це не найгірший сценарій, який сьогодні може бути, тому наявність розшуку мене не найбільше турбувала. Розуміння того, що на організації лежить велика відповідальність за подальший перебіг протестів було вище, ніж просто варіант сісти або дати можливість відрізати мені голову.

Але той же Гриценко, оголошений у розшук, залишився в Україні і поки, тьху-тьху, не постраждав.

Гриценку в цьому разі, очевидно, нічого і не загрожувало. А от після того, як режим пішов на підкидання наркотиків моїй вагітній дружині і півторарічному сину, було зрозуміло, що в моїй ситуації вони навряд чи будуть в чомусь зупинятись. Надходили абсолютно недвозначні прогнози з боку представників режиму, які були втілені щодо моєї сім’ї, і в мене не було сумнівів, що інші прогнози, що стосувалися особисто мене, будуть втілені так само.

Ваша сім’я зараз з вами?

Ні, не зі мною. Я, чесно кажучи, не розраховував на можливість вивозити родину і не думав, що вони можуть перенести ці розборки на сімейний рівень. Тому досі нічого не підготовлено, є серйозні побутові проблеми, тому що треба зняти квартиру і я зараз в цьому процесі перебуваю. Дружина має ось-ось народжувати.

Але сім’я вилетіла з України раніше, ніж ви.

Я думав, що цей процес пройде більш-менш спокійно, але навіть коли експертиза виявила, що білий порошок, який їй підкинули, не містить наркотичних речовин, вісім годин не відпускали літак, бо служба технічного протоколу «Борисполя» заявляла, що нібито літак несправний. Хоча як тільки Світлана пересіла в інший літак і вилетіла, то перший відремонтувався сам собою.

Писали, що ваша дружина з дитиною вилетіла чартером. Але це – дуже недешеве задоволення. У вас достатньо заощаджень для цього та проживання в дуже недешевому Лондоні?

Власне я ніколи не приховував того, що моя дружина є громадянкою Великобританії. Вона жила тут впродовж тривалого часу, є випускницею Оксфорду і з 2003-го року має тут бізнес – IT-маркетинг. Звичайно, Британія – не найкраще місце з точки зору народження і виховання дітей. З фінансової точки зору це не є чимось катастрофічним, але допомогою з дитиною завжди займалася моя мама. А щодо чартеру, то один з моїх колишніх клієнтів, що займається авіаперевезеннями, запропонував цю допомогу ще до того, коли я думав, що вона може бути потрібна. Мені це ні в що не обійшлось, хоча використовувати два «джета» недешево. Просто коли це почалося, до мене надійшло три чи чотири звернення від моїх українських добрих і не дуже знайомих, які пропонували свої літаки, і готовий був також приватний літак в «Жулянах». Очевидно, що вилетіти жодним рейсовим літаком моя родина просто б не змогла.

Зараз вам вистачає грошей, щоб жити в Британії? Наприклад, Богдан Данилишин в Чехії жаліється, що грошей від викладацької роботи мало на що вистачає, а ви ж фактично без роботи.

Я б не сказав, що не працюю, в мене є бізнес, в тому числі, й міжнародний. Я достатньо давно займаюся консультуванням щодо політичної ситуації в Україні – здебільшого бізнес-груп, в яких є певні активи в нашій країні. Це не є дуже великі гроші, але їх достатньо, щоб утримувати діяльність організації і мінімально жити в достатньо недешевому Лондоні. Але не можу сказати, що це дуже мене гріє – одна справа жити тут з дружиною, а інша – з дружиною і двома дітьми.

-- «Повертатися в Україну збираюсь таємно»

Який зараз бюджет у «Спільної справи»? Хто її фінансує?

С початку протестів, думаю, 95 % всіх надходжень дають пожертви наших симпатиків. А в принципі, в останні три роки організація фінансувалась за рахунок надходжень самих активістів і це фінансування було невеликим, оскільки горизонтальна структура не потребувала особливих видатків. Фактично до постійних видатків належало тільки фінансування офісу в Києві.

Скільки пожертв вдалося зібрати, коли почались активні дії?

Ми робили на початку грудня звіт за грудень – наскільки я пам’ятаю, була сума понад мільйон гривень.

Коли у вас завершується британська віза?

Моя дружина – громадянка Великобританії, і я знаходжусь тут на абсолютно законних підставах. Я міг би насправді досить давно отримати право на постійне проживання – воно в мене було і не є проблемою отримати його знову, власне як і громадянство Великобританії. Але моя позиція полягала в тому, що моя дружина і діти повинні жити в Україні.

А в вашої дружини є українське громадянство?

Власне, зараз це під питанням, тому що при вильоті в неї забрали український паспорт, а у сина – свідоцтво про народження. Дослівно Держмитслужба сказала, що вона більше не зможе потрапити в Україну.

Тобто до цього в неї було подвійне громадянство?

Фактично так. Набувши британського громадянства, вона не позбулася українського. Це не було великим секретом.

І в неї нема ніякої нерухомості в Британії?

Немає. Взагалі більшість британців живе в орендованих квартирах. Більш-менш пристойна буде коштувати щонайменше дві с половиною тисячі доларів.

Закон про амністією на вас не поширюється?

Я маю великі сумніви, що він на мене буде поширюватись, і в мене є чіткі сигнали від СБУ, що принаймні по 109-й статті ніхто не збирається закривати кримінальні справи. Причому до порушеної справи за захоплення КМДА додалися якісь певні епізоди. До того ж, амністія може застосовуватися до якихось напівлегальних процедур, якими публічно оперує режим, а для того, щоб відвезти в посадку і обмотати ізолентою голову, ніякі амністії не потрібні, власне як і КПК.

Повертатися в Україну ви також збираєтесь таємно?

Безперечно. Я не збираюся летіти через «Бориспіль» чи проїжджати по своєму паспорту через кордон.

-- «Тягнибок і Яценюк працюють на режим і його збереження»

Провладні сайти розповсюджували інформацію, що ви звільнили приміщення Мінюсту після розмови між Захарченком і послом США Джефрі Пайятом? Які у вас стосунки з американським посольством?

За своє життя я кілька разів зустрічався з представниками американського посольства в рамках звичайних консультацій щодо того, що відбувається в Україні. З Пайятом я навіть не знайомий. Ми ніколи не отримували гранти і не були частиною якихось міжнародних проектів. Ми звільнили Мінюст, тільки коли почалася істерика опозиції про те, що ми нібито в такий спосіб запускаємо сценарій надзвичайного стану.

Із ким ви в Лондоні, як ви кажете, ведете розмови щодо ситуації в Україні?

В основному, це представники Ради безпеки ООН. На сьогоднішній день абсолютно зрозуміло, що ми маємо справу з російською інтервенцією. Вважаю, що це за цей час нам вдалося донести цю інформацію до широкого загалу і країн, від яких залежить багато чого в політичних іграх.

Так європейці і американці якраз закликали до звільнення приміщень адмінбудівель.

Є переконаний, що в той момент то була єдина можливість поламати сценарій подальшої ескалації насильства і розподілу України. Фактично по сценарію Росії повинно було іти захоплення адміністрацій в західних областях, після чого вони мали розпочати сепаратистські заяви про визнання Народної ради як єдиного легітимного органу влади. Те, що після того відбувалось в регіонах, зокрема в Запоріжжі, Дніпропетровську, Полтаві, не входило в російський сценарій, тому влада була змушена кинути спецпризначенців з Києва в регіони.

Ви з Лукаш контактували в ніч, коли захопили Мінюст?

Ні. Насправді ситуація дуже проста – на мене тоді вийшов Андрій Сенченко (депутат від «Батьківщини» – Ред.) і дуже сильно попросив звільнити міністерство, тому що нібито у вівторок вже готове переформатування більшості і Партія регіонів посиплеться. Як ми бачимо, нічого не відбулося.

Я так зрозумів, що «Свободу», яка на початку тижня звільняла адмінбудівлі та допомагає це робити, ви вважаєте провокаторами?

Абсолютно очевидно, що Олег Тягнибок і Арсеній Яценюк в цій ситуації не мають своєї окремої гри, а просто працюють на режим і його збереження. По суті, «Свобода» виконує функції внутрішньомайданівської міліції, причому не з мандатом Майдану, а аналогічні тим, що «Беркут» виконує поза межами Майдану. За три місяці «Свобода» не зробила нічого корисного, окрім шкоди, яку вони наносять тим, що звільняють об’єкти, захоплені іншими протестувальниками. Фактично можна перефразувати їхній лозунг на «Свобода» прийде – громадський порядок наведе». Їм треба видати роздати грамоти від Захарченка.

А чи «Правий сектор», на ваш погляд, адекватно себе поводить?

Я навряд чи буду об’єктивним, бо, наприклад, з «Тризубом» в нас дуже давні і тісні стосунки. В будь-якому випадку хлопці орієнтовані на те, щоб завершити революцію, і якісь тактичні моменти не мають значення. Впевнений, що вони не можуть бути повноцінно задіяні в якихось антиукраїнських речах. Вони ще себе покажуть.

Але подальше активне протистояння призведе до ще більшої крові. Саме цього хоче уникнути парламентська опозиція і тут можна зрозуміти.

Наразі ми маємо ситуацію, коли так звані українські правоохоронці захищають встановлення на території всієї України проросійської диктатури або розшматування країни і встановлення цієї диктатури в якійсь її частині. Ми маємо інтервенцію, і люди, які давали присягу на вірність українському народу, просто виступають на боці ворога. Коли починається війна, то одним з компромісів може бути – ну, давайте просто капітулюємо. Тобто в боях ніхто не загине, просто потім всі будуть гинути в концентраційних таборах. Це – війна і під час війни є можливість, що загинуть люди, але якщо ми обираємо між війною і поразкою, треба чесно називати речі своїми іменами.

Тобто ви вважаєте, що всі ці конституційні реформи та коаліційні уряди – до лампочки?

Так, я переконаний в тому, що Путін занадто довго готувався до цієї операції. І окрім конкретного російського «геб’я», яке сидить на посадах керівників силових міністерств в Україні, величезна кількість людей вмонтована на рівні навіть офіцерського складу і є багато тих, хто українське громадянство отримали кілька років тому. У Путіна є контрольовані лідери опозиції, тож нема підстав поступатися у цій ситуації.

Хто головний в Україні в «Спільній справі», поки ви за кордоном?

Думаю, ми не будемо спрощувати роботу спецслужбам. У нас все нормально. На сьогоднішній день є два шляхи: перший – це збройне повстання, а очевидно, що тоді треба відмовлятися від палиць і реально починати думати про те, де взяти вогнепальну зброю та інші засоби, і другий, який ми пропонуємо, – безкровний ненасильницький шлях блокування роботи органів влади, що неминуче призведе до паралізування діяльності режиму і вимушених поступок, в тому числі, і щодо перезавантаження системи.

Так КМДА була заблокована, і нічого – Макеєнко керував з Печерськой райдміністрації.

КМДА не була заблокована. Насправді, з першого дня її захоплення опозиційні діячі кричали, що це провокація, а за 15 хвилин після того, як звідти пішла міліція, почали розповідати, що вони будуть робити спільну комендатуру. Потім виявилося, що займати будемо тільки перший-другий поверх, допускати працівників до їхніх робочих місць і так далі. Насправді не було ніякого блокування, а було проживання в публічних приміщеннях КМДА. А от випадок з МінАПК був яскравим зразком того, як виглядають наслідки центрального органу влади. Практично на другий день нашого перебування в міністерстві низка великих імпортерів української аграрної продукції почали розривати довгострокові контракти. Більше того, тільки завдяки діалогу з керівництвом міністерства, ми не починали захоплення Аграрного фонду і інших об’єктів. Що стосувалось позицій України на зерновому ринку, ми розуміли, що підіграємо таким чином Росії і Казахстану, які є нашими конкурентами. Відповідно ми були готові допустити тих працівників, які відповідали за ці напрямки.

Ви зараз зовсім не комунікуєте з парламентськими опозиційними силами?

У мене є нормальні особисті стосунки з багатьма народними депутатами.

Але свої дії з ними не координуєте?

А як з ними можна координувати, якщо вони визнають в особистому спілкуванні, що їхні лідери – лайно? В цій ситуації претензії не до «Батьківщини» і «Свободи» як політичних сил, там є нормальні люди, яким треба перебрати керівництво на себе.

То коли ви збираєтесь повернутись?

Буду в Києві найближчим часом.

Як оцінуєте останні події? Мирний наступ що перетворився на криваве побоїще.

Чергова провокація влади, як і на Грушевського. Вона знайшла величезний спротив протестувальників, неочікуваний режимом. Регіонали – ідіоти які продовжують гратись з вогнем. А ЄС та США мають припинити гратись з нами в ігри. Ми не мавпи. Коли в країні політична криза, керівництво держави в цивілізованих країнах йдуть на перевибори. Якщо вони офіційно цього не заявлять, будуть нести відповідальність за жертви в Україні солідарно з Януковичем.