Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Владислав Кириченко: Ми втратили Крим та Донбас і через те, що неможливо було купити дитині журнал українською

    • Михайло Глуховський, «Главком»
    • Розсилка
    Владислав Кириченко: Ми втратили Крим та Донбас і через те, що неможливо було купити дитині журнал українською

    «Коли батьки перестали переймалися тим, що їхні діти не говорять українською, Донбас перестав бути Україною. Тепер там «ДНР»

    Владислав Кириченко народився в Горлівці. Закінчивши у 1992 році біологічний факультет МДУ в столиці Росії, він розпочав власний бізнес. У 1997 році заснував біотехтологічне товариство Helicon, яке стало лідером комплексного оснащення лабораторій для молекулярної біології на російському ринку. Проте працював Кириченко у Росії недовго. З 2003 року постійно веде справи в Україні, займається аграрним бізнесом. У 2006-му році викупив аудіовидавництво «Книга вголос», перейменувавши його в «Наш формат». Так виникла знана мистецька агенція, яка за дев’ять років своєї діяльності випустила сотні аудіокнижок на CD, музичних компакт-дисків і книжок. «Сучасний Україні не вистачає інтелектуальної літератури», - розповідає Кириченко. Каже, що надрукувати історичну книгу в Україні не так вже і складно, багато хто з видавництв цим займаються, а от за сучасні світові бізнес-бестселери чомусь майже ніхто не береться. Але саме таких книжок не вистачає українцям, які будуть нову сучасну Україну, переконаний меценат.

    Напередодні свята української писемності та мови, яке відзначається в Україні 9 листопада, «Главком» зустрівся з Владиславом Кириченком. Бізнесмен та меценатом розповів, що на Майдані він стояв проти Бориса Ложкіна, чому буремні події 2013-2014 років є прикладом невдалої революції, а Захід України вже майже наздогнав Схід за любов’ю до шансону…

    Українське слово і культура так і не перемогли після останнього Майдану. Читати стали менше, видавати також, правила гри для українських книги, музики не стали кращими…

    Жодна з революцій не досягає всіх задекларованих цілей. Тим більше, що Майдан був скоріше бунтом різних прошарків суспільства проти безсоромної тиранії, а не революцією яку підготувала та здійснила якась політсила, що мала план, бачення та сміливість.

    Я особисто виборював на Майдані купу речей: конкурентну економіку, верховенство права, українську Україну. Для мене це була національно-буржуазною революція. Я стояв за українську республіку, за право гідно жити тим, хто сповідує спільні зі мною цінності, а не за дешевий газ та соціальні пільги.

    Будь-який масовий протест, який відбувається переважно проти чогось, а не за щось, ніколи не призводить до швидких конструктивних результатів. В перспективі це може призвести до демонтажу системи, еволюції, але швидкими та конкретними результатами можуть бути, на жаль, лише масові розстріли старої партгоспеліти за рішенням революційних трійок під оплески народу – згадайте досвід СРСР. Я особисто не в захваті від такого швидкого конструктиву. Сьогодні я за радикально-еволюційні зміни, але без насильства та крові, бо чергової руйнації соціального договору Україна не переживе.

    На Майдані були різні люди. Приходили не тільки проти Януковича та Системи, приходили за адреналіном, за шаровим борщем, тікали від родинних проблем. На віче вихідними днями збиралися чемні інтелігентні люди, але більшість з тих, хто знаходився на барикадах постійно – репрезентували скоріше підошву піраміди Маслоу.

    Але значна частина майданерів, так само, як і я, протестувала в тому числі і проти упослідження української мови та культури, історії, наших героїв. Цей Майдан був другим, який відбувся за останні 10 років. Він був більш українським, ніж попередній. Київ помітно українізувався. Коли 25 років тому я приїздив до Києва з Москви та говорив українською, більшість розцінювало це як дивацтво та епатаж.

    Деколи здається, що від часів Майдану української мови в медійному просторі стало менше. Може, це – наслідок завищених очікувань постреволюційної українізації.

    Можливо, слоган «Единая страна», заклики не розхитувати ситуацію через мовне питання, мали сенс під час війни. З іншого боку, вічні побоювання розхитати човен української державності призвели до того, що цю проблему заганяли в глухий кут і в результаті отримали анексію найбільш деукраїнізованих регіонів.

    Але як правильно проводити українізацію Сходу, в той час, коли за Кернеса голосує більшість харків’ян , а за Вілкула – значна частина мешканців Дніпропетровська?

    Можливість ліпити політичну націю швидко, ламаючи свій народ через коліно, як Бен-Гуріон (один з творців держави Ізраїль – «Главком») мають лише сильні, фантастично сильні особистості із залізною волею і майже стовідсотковим мандатом народної підтримки. Зазвичай політична нація створюється на основі спільної релігії, мови, історії. У нас з цим усім ситуація дуже складна.

    Тобто ви проти революційних змін в культурі? Проти заборони російських серіалів, концертів російських музикантів, для яких Україна увімкнула червоне світло?

    Які можуть бути революційні зміни у музиці, культурі, літературі? Мистецтво революціонерами переважно нищиться. Щодо серіалів, то скажу, що сам я ТБ не дивлюся. Але якщо приходжу до когось у гості, то бачу, що усе це лайно, яке лилося раніше, продовжує литися зараз. Є проблема, що наш внутрішній ринок дуже малий і вторинний. Не секрет, що більшість фільмів, які навіть знімалися тут, знімалася для Росії, на її замовлення. З майже сорока мільйонів українців, лише декілька десятків тисяч потерпають від того, що країна не має свого кінопродукту. Решта – споживають чуже і цим не переймаються.

    Продюсери найбільших українських телеканалів визнають, що економічно потерпають від заборони російських серіалів. Де вони візьмуть рейтингові вітчизняні стрічки, якщо їх в такій кількості просто немає?

    Купуйте західне.

    Повернутися до практики купівлі бразильських серіалів?

    Ну чому бразильських? Поляки, для прикладу, якось існують без російських серіалів? Так, це багата в порівнянні з Україною країна. Думаю, що купівля прав на західне кіно для нашого ринку дешевше, ніж для поляків та росіян. Доки Україна буде ментальним та економічним придатком Росії, своєї кіноіндустрії не буде. Давайте дивитися правді в очі, не говорити про звитяги наших характерників, козаків, отаманів, я терпіти не можу цієї теми. Давайте говорити про сучасну культуру, сучасних героїв.

    Останнім часом суттєво загострилася конкуренція за купівлю прав на зарубіжні бестселери серед українських видавництв. За права на український переклад доводиться платити більше, ніж раніше (наразі у нас відбувається тендер за право видати кілька бестселерів бізнесової літератури, хоча пару років тому таке було важко уявити). Два роки тому ми почали видавати світоглядні та бізнесові книги українською мовою, які ніхто з потужніх гравців ринку не видавав. Першою видали книгу «Величні за власним вибором» Джима Колінза.

    Це викликало пожвавлення та вибух конкуренції в україномовному сегменті серйозної літератури, видавництво Фоліо навіть перехопило у нас права на один з творів Айн Ренд.

    Схожа ситуація була кілька років тому на ринку аудіокниг – після того, як ми зробили перші кілька десятків, монстри ринку вирішили, що тут запахло грошима, і це спровокувало бум цього виробництва. Але для нас це був абсолютно гуманітарний з точки зору бізнесу проект.

    Ви зізнавалися, що у цей проект вклали 300 тис. доларів, не отримавши прибутку. Це настільки комерційно невигідна справа, для чого, розуміючи це, вклали гроші?

    Я і не розраховував повернути ці гроші, я вклав їх тому, що хотів, щоб у моїх дітей і ще у кількох тисяч дітей була українська аудіокнига. Зараз ми хочемо перезапустити цей проект. Для цього створили Facebook-спільноту з назвою « Наш Формат :Українські аудіокнижки». Ми сподівалися, що в клубі буде 200-300 людей, які платимуть по 50-100 гривень за книжку авансом, і це покриє видатки на її створення. Та наразі з майже 400 людей в клубі таким чином за зробили передплату менше 100 людей. Цього мало, щоб покрити всі видатки на аудіо книжку «Моє життя та робота» Генрі Форда.

    Чому люди не готові платити?

    Купа причин. В тому числі – відсутність соціальної традиції платити за те, що можна легко та безкарно вкрасти на файлообмінниках.

    Який саме напрямок роботи «Нашого Формату» є прибутковим?

    Операційно ми не збиткові. З кожного напрямку ми щось заробляємо, але з точки зору великого бізнесу – це смішні гроші. Я не думаю, що ми з Антоном (Антон Мартинов – директор видавництва «Наш Формат») в найближчі роки казково розбагатіємо. Для того, щоб заробити купу грошей, потрібно іншим займатися. Але цей бізнес формує націю, плюс надає можливість спілкуватися з цікавими людьми. У нас немає можливості зробити український кінематограф, але хоча б якісну книгу ми можемо зробити українською.

    Колись ми зробили 200 аудіокнижок за мої гроші, зараз хочемо відродити цей проект за гроші слухачів, бо гроші, зароблені колись за кордоном, закінчилися. Тепер майже вся моя діяльність – це аграрний бізнес - розсадник «Хмелева», що спеціалізується на ландшафтних рослинах.

    У «Нашого Формату» вже третій рік нема операційно збиткових видавничих проектів Хоча, якби держава нас кредитувала під 5% річних, навіть не під 2-3% як книговидавців на заході, то нам працювалося б набагато легше. Так, є, звичайно, видавництва, яким держава регулярно допомагає закупівлями для бібліотек, але нам держава жодного разу не надавала ніякої допомоги.

    Чи допомогла б вашому бізнесу заборона торрентів?

    Коли у нас було 20 аудіокнижок, ми їх продавали більше, ніж коли випустили 150. Завдяки торрентам.

    Аудіокнигу «Холодний яр» купили більше 1 тис. примірників, а скачали кілька десятків тисяч разів. Тобто якби кожен десятий заплатив, то це був би не збитковий продукт. Потрібно впроваджувати нову соціальну культуру, в якій крадіжка була б моветоном. Яка різниця, красти аудіокнигу, чи красти кукурудзу? Чому Україна, Албанія та Молдова плентаються в трійці європейських лузерів? Тому що економіка – це похідна від суспільної моралі та побутової культури.

    У нас за східним кордоном - в рази потужніша економічно, мілітарно, культурно та науково Росія. Порівнювати нас не можна. А Україна сьогодні – як Чехія 100 років тому поруч з Німеччиною. І без ефективної державної політики в усіх сферах ми приречені.

    На жаль, з успішних людей я не знаю нікого, кому наша держава допомогла. Можна сказати, що успішний сам проб’ється. Але це не стовідсоткова правда.

    Держава має жорстко квотувати та контролювати медійний простір з метою захисту україномовного продукту.

    Культурні центри розвинених європейських держав в Україні фінансово підтримують переклади своїх авторів українською мовою, видають гранти. У нас наразі культурні центри за кордоном фінансують хіба що графоманські опуси директорів цих закладів.

    Зараз ми працюємо над перекладом автобіографії Гіларі Клінтон. Завершимо, спробуємо звернутися до амбасади США, може, дадуть грант на друк. Хоча маю сумніви, бо останні роки всі видавництва, які залежали від американських грантів, майже нічого не друкують. Втім, ця книга за будь-яких обставин з’явиться на полицях книгарень в першому кварталі 2016 року.

    В Ізраїлі, в Китаї - хто б не прийшов до влади, парадигма розвитку не зміниться, вони знають, куди рухатимуться в наступні 10, 30, 50 років. В Україні такого і близько нема…

    Ви кажете, що держава не переймається українським книгодруком, але і Петро Порошенко і глава його адміністрації Борис Ложкін удостоїли своєю присутністю ярмарок Книжковий арсенал. Чи це не показник того, що керівництву держави небайдуже?

    В тому числі проти Ложкіна я й ходив на Майдан. Бо для мене це була також і національна революція. А Ложкін для мене – барига та українофоб, для якого не існує проблеми створення української політичної нації. Ми втратили Крим та Донецьк з Луганськом і через те, що в супермаркетах неможливо було купити дитині журнал українською. Весь глянець, завдяки таким , як Ложкін (нинішній глава Адміністрації президента до 2013 року володів найбільшим медійним холдингом на ринку друкованої преси, - «Главком»), був російськомовним. У 2014-му році для нас революція не скінчилася, ми вкотре отримали можливість працювати над розбудовою української держави. Ані «Свобода» ані «Правий сектор» не є виразниками конструктивного, ефективного націоналізму. Їхній електорат – переважно лівий, схильний більше до експропріації, а не до створення доданої вартості.

    І взагалі, національна ідея не може бути найбільшим наріжним каменем в фундаменті партійної будівлі, а символи та герої національно-визвольного руху не можуть бути приватизованими якоюсь партією. Здоровий націоналізм є невід’ємною складовою гармонійної особистості – це як користування столовими приладами та серветкою в чемному товаристві.

    Я не впевнений, всі мешканці країни мають бути її громадянами з правом голосу, в тому числі за національною ознакою. Купа моральних почвар в вишиванках та з портретом Кобзаря на стіні дерибанять бюджет, беруть хабарі та шкодять Україні не менш ефективно, ніж сепаратисти на Сході.

    Який зараз пріоритети роботи «Нашого формату»?

    В роботі у нас кілька десятків перекладів, в тому числі «Важкі Вибори» Гіларі Клінтон та «Чому Нації Занепадають» Дарона Асемоглу.

    Ви є партнерами «Радіо Активність» (м. Ватутіне, Черкаська область). Для чого підтримувати локальну FM радіостанцію, якщо вона мовитиме лише в Черкаській області. Чи не повторить вона долю, наприклад, Молодого радіо, яке є лише в Інтернеті, не може впливати на масового слухача і не є комерційно успішним?

    Ніхто не заважає робити якісну регіональну радіостанцію, накриваючи всю країну через Інтернет. Але наразі я їду в машині, Інтернету стабільного немає. Я мовчу про те, щоб зловити Інтернет в селі, та ще й в 3G.У нас мобільний зв’язок не всю територію нормально охоплює. І якщо є нагода потренуватися на FM в Черкаській області, то чому б не спробувати? Хоча майбутнє все одно за Інтернет-радіо.

    Мені особисто не вистачає якісного розмовного, інтелектуального радіо. Наприклад, Ганапольського (радіо «Вєсті») я не хочу слухати тому, що вважаю його агентом Медведчука. Хоча, може, я і помиляюся. Але аналога українською все одно нема.

    Яким чином розмовне радіо та ще й в Інтернеті зможе заробляти зараз?

    Але російські Slon.ru та «Дождь» якось таки заробляють. Там сотні тисяч людей, спроможних заплатити, відчувають потребу в інтелектуальному продукті.

    Давайте будемо чесними. Українці останні 300 років гнули спину на городі, служили у чужому війську, працювали в чужому колгоспі. Тому ми з сільської нації на націю міську не перетворилися, навіть у Львові ментально домінує Сихів. Для мене це дуже дивне місто. Хай львів’яни не ображаються, але коли німці та комуністи винищили євреїв, українську інтелігенцію, виселили поляків, місто було заселене та загаджене рагулями. Фаріонщина – лише один з проявів неадекватності селюкуватої псевдоінтелігенції. Я знаю багато львів’ян, але лише дещиця з них має інтелігентно-націоналістичну, в хорошому розумінні, тяглість. Переважають носії примітивної агрокультури, що не стали містянами навіть у другому-третьому поколінні. Кажу так про Львів, бо існує міф, що виключно це місто є локомотивом відродження українства.

    В чому може полягати державна політика, якщо ми розуміємо, що Росія в багатьох аспектах потужніша?

    Я би обклав драконівськими податками надруковану в Росії книгу, прокат фільмів, російських музикантів, які хочуть приїжджати сюди з концертами. Будуть у Харкові демонстрації з приводу того, що не зможуть Баскова вживу послухати? Є Інтернет! Хочеться - заходь і дивися чи слухай. Обклав би також драконівським митом російські серіали та програми для ТБ. Для того, щоб уп’ятеро дешевше було створити український продукт. У поляків з росіянами немає ніякого канібалізму в мовній та культурній сфері, а у нас з – є. Регуляція медійного простору має, в першу чергу, здійснюватися в площині захисту української мови від російської, а не від англійської.

    І врешті-решт поширив би практику захисту україномовного громадянина на веб-сторінки компаній. Чому «Розетка» та «Авізо» нагло та цинічно дискримінують україномовних?

    У нас була ідея така, що ми із соратниками в Унежі вирощуємо національну еліту, - для війни, державної служби та бізнесу. Я маю на увазі проект Кузні Уніж. Бо «Пласт» навчив молодь гратися в жмурки у лісі, вдягати красиву скаутську форму та вишиванки, а що далі? Сподіваюся, усі мої друзі повернуться з війни живими і ми наступного літа продовжимо проект Кузні з урахуванням екстремального досвіду останніх двох років. У національної еліти має бути чітка внутрішня настанова – протягом всього життя розвиватися інтелектуально та професійно, важко та сумлінно працювати на користь держави.

    На початку 90-х ви починали свій бізнес у Москві. Чи їздите зараз до російської столиці, як давно там були?

    Вже майже два роки не був. На жаль чи на щастя, мені легше, ніж Петру Олексійовичу, в мене не лишилося там активів… Моїм колом спілкування в Росії були випускники МДУ (Московський державний університет) та МФТІ (Московський фізико-технічний інститут) - інтелектуальна аристократія. В той же час не треба вважати це коло лібералами, особливо коли йдеться про українське питання. У них просто своя правда… Чого вони хочуть? Вони хочуть пришити назад своє коріння. Тому що без України Росія як імперія неможлива.

    «Киев – мать городов русских, украинцы – это те же русские, только отбившиеся от рук, плохо образованные, которых несколько тысяч национал-фашистов пытаются настроить против России при активном участии загнивающего враждебного Запада». Такі думки панують сьогодні серед є в російської інтелектуальної еліти.

    З точки зору москалів я - представник хунти. А братський український народ слухає шансон, дивиться російські серіали про мєнтів, ховається від мобілізації, монтує гіпсокартони на Рубльовці…

    Більшості галичан по цимбалах, які серіали дивитися, що слухати. За що тоді війна іде? В тому, що у нас немає справжньої національної ідентичності, росіяни праві на 90%. Є кілька десятків тисяч таких, як ми з вами, може, пару сот тисяч, які не дають українському народу з’єднатися з братніми російським та білоруським народами.

    Ви народилися в Горлівці. Чи стежите за тим, що відбувається у вашому рідному місті, чи залишилися у вас там друзі, родичі, з ким підтримуєте зв’язок?

    Майже всі мої притомні друзі, знайомі, родичі виїхали. Могила мого тата на біля Донецького аеропорту, на цвинтарі, який зараз вщент зруйнований. Лишилося кілька моїх однокласників. Раз на місяць з ними контактуємо, аби дізнатися, як справи. Вони якісь кабелі викопують, труби здають на металобрухт. В них не було і не має ніякої ідентичності, їм все одно, що відбувається навколо. Так, вони не пішли за «ДНР» воювати, але так само вони не підуть за Україну воювати.

    Чи знайшли ви для себе відповідь на запитання, чому відбулася окупація частини Донбасу?

    Україна – це шахівниця, на якій зараз відбуваються змагання суб’єктів геополітики, так само як і Сирія. Є точки розриву світопорядку – це як сорочка, яка починає рватися там де прогнило, де якість тканини гірша. Ми ще на початку січня в 2014-му на Майдані говорили з Сергієм Дацюком про те, що люди бачать майдани, януковичів, а насправді це був початок глобальним тектонічним зрушенням, які відбуваються у світі. Світ зараз перебуває у пошуку нової конструкції між Китаєм, Америкою, Європою, країнами, що намагаються застрибнути на підніжку потяга історії та народами, що безнадійно скочуються в варварство та суспільну деградацію. Людство наближається до чергової кризи. На нашій території сильні гравці міряються силою, промацують однин одного, відпрацьовують нові формати взаємодії… Путін не може оголосити війну та анексувати половину України, бо це занадто витратно. Зараз Путін увійшов в історію Росії як «борець з хунтою», яка заважала жити братському українському народу. Насправді, війни ніякої не було (між Україною і Росією). Якби Путін вирішив іти на справжню війну, то, думаю, значна частина України вже відійшла би до Росії. Подивіться, як малороси засипали квітами посольство Росії в Києві після падіння літака з туристами, 90% з яких щиро раділи успіхам Новоросії та сотням загиблих українських вояків під Савур-могилою, Іловайськом, Дебальцевим…

    А хіба поява в рядах бойовиків на Донбасі найманців з РФ, а подекуди і представників регулярної російської армії не означає, що усім заправляє саме Москва, і що це російська агресія, а не внутрішній український конфлікт?

    Це війна між промосковським совком і Україною прогресивною за майбутнє. Я це вважаю громадянською війною, громадянським конфліктом між російськомовним совком і україномовною Україною. Це якщо так грубо розмежувати. Індустріальна агломерація Донбасу – маргіналізований українофобський регіон. Там була боротьба за совкові цінності. Однією з тих цінностей є небажання знати ніякої мови, крім російської. А Росія, безумовно підтримувала та підтримує цей конфлікт.

    З одного боку, ви кажете про з’ясування стосунків між сильними гравцями на території України, з іншого, звужуєте цей конфлікт до рівня громадянського протистояння. Чи не бачите протиріч у власних судженнях?

    Коли саваною іде стадо слонів, відбувається одночасно купа процесів. Вони випорожнюються на голови гризунам, розчавлюють жаб, руйнують термітники, лякають цурікатів… Тобто відбувається багато трагедій серед дрібніших тваринок. Натомість ці тваринки не розуміють, що відбувається. Поруч є щось неосяжне та незрозуміле, і воно руйнує їхнє життя. Тобто історичні процеси мають різні виміри, склянка з водою так само може бути колом, еліпсом або прямокутником - під яким кутом дивитися.… На мою думку, Донбас перестав бути Україною, коли у моєї прабабці під час голодомору з тринадцятьох залишилося шестеро дітей. А ті, хто вижили, виросли совками. Ніхто з братів моєї мами не переймався тим, що їхні діти не говорять українською. Тепер там «ДНР». Тому я за сектор Гази. Я проти імплементації так званих Мінських угод. Я не вірю, що вона, ця імплементація, взагалі можлива. Тому, що Захарченку з купою поплічників немає куди відступати, у них свій Сталінград… Ми не можемо провести нормально вибори на звільненій території Донбасу, а хочемо провести на території, яка нині окупована. Навіщо? Для чого нам 6-7 мільйонів маргіналів, які тягнутимуть Україну в Мордор?

    Сектор Гази – це, де-юре, ізраїльська територія. Не уявляю, що хтось з провідників держави Ізраїль в притомному стані запропонує провести там вибори за ізраїльським законодавством. Я маю моральне право про це говорити тому, що в Донецьку, Горлівці та Волновасі залишилися мої могили, мої п’ять поколінь в землі лежать, я там виріс. Я вважаю, що усім нам потрібно готуватися до війни. Ізраїль живе в режимі війни. Україна має стати Ізраїлем на східному кордоні Європи. У нас є окуповані території, у нас під боком Росія. Немає альтернатив. Буде або Росія, або Україна. Україна має дожити до розвалу Росії 20, 30 років. І бути готовою до цього. Бо коли Росія почне валитися, потрібно буде мати не контрактну армію у 20 тисяч солдатів, а 2 мільйони людей, готових до мобілізації.

    Три роки тому в одному з інтерв’ю ви казали про те, що Західна Україна майже нічим не відрізняється від Східної. Мовляв, ще одне-два покоління, і цієї різниці взагалі не існуватиме . Якщо ці дві частини країни такі близькі, чому це не завадило конфлікту на Донбасі?

    Люмпен Західної України від люмпену Східної принципово не відрізняється. Нічим, крім того, що не встиг позбутися мови, вишиванок та недільних походів до церкви.

    Але наявних етновідмінностей виявилося достатньо, щоб розпочати громадянську війну. У сербів з хорватами мова ближча, але наслідки конфлікту більш руйнівні. Революція і війна дали Україні шанс. Я не знаю, чи зможемо ми його використати. Вперше за десятки років з’явилися сучасні, живі українські герої. Бо раніше у нас були переважно мертві герої визвольних змагань. Коли мій друг Валерій Чоботар (Заступник комбата п’ятого батальону «Правого сектору») приїздив в Уніж як волонтер, він для соціально активної, але неспортивної молоді був абстрактним авторитетом, бо справжнім живим авторитетом був В’ятрович, який книжки пише, або Свистович, який цапа водить на мітинги. А хто такий Валера? Тренер з фріфайту? Але сьогодні він та його побратими - живі герої війни на Сході, що відстояли українську державність.

    До цього у нас не було жодних успішних визвольних змагань за всю новітню історію. Ані Хмельницький, ані Петлюра з Винниченком, ані Шухевич з Бандерою, ніхто з них не спромігся вибороти незалежної української держави. А сьогодні, вперше за сотні років – це вдалося. Тому все буде добре.

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ