Михайло Гончар: Кабель з Росії можна кинути. Але очікуваного результату від нього в Криму не буде

Навчена досвідом стосунків з Росією, Україна не тільки пішла шляхом диверсифікації енергопостачань, а й взяла курс на повну відмову від російського газу протягом 10 років. Принаймні, такі прогнози озвучують в уряді. Сьогодні ж, 25 листопада, Арсеній Яценюк доручив НАК «Нафтогаз Україна» припинити закупівлі природного газу в Росії зі словами: «Це не вони нам не постачають газ, це ми в них не купуємо». Він пояснив це рішення тим, що цінові пропозиції, що надходять від європейських партнерів, є кращими, ніж у північного сусіда. Ця заява, скоріше, була іміджевим кроком прем’єра, про відставку якого говорять все частіше. Бо ще кілька днів тому міністр енергетики та вугільної промисловості Володимир Демчишин повідомив, що в цьому році Україна не купуватиме російський газ – немає необхідності. Накопичені ресурси, за словами урядовця, складають на даний момент 16,5 мільярдів кубометрів, в той час як в минулому році станом на грудень місяць ця цифра сягала лише 14-ти.

Але Росія, як зазначає президент Центру глобалістики «Стратегія XXI» Михайло Гончар, і в цьому зимовому сезоні все одно ще буде намагатися використовувати енергетичні важелі тиску на Україну. В тому числі, і у зв’язку з припиненням енергопостачання Криму.

Про те, чого надалі очікувати Криму, про шляхи тиску на Росію і реальну енергозалежність України від сусіда-агресора Михайло Гончар розповів в інтерв’ю «Главкому».

Пане Михайло, сьогодні прем’єр-міністр Арсеній Яценюк доручив НАК «Нафтогаз України» припинити закупівлі природного газу в Росії. Ви розумієте, чому це сталося саме зараз?

Ну, я би не сказав, що Яценюк доручив припинити закупівлі газу з Росії. По-перше, там закінчилась передоплата. У нас же з «Газпромом» відносини за передоплатою, і це, між іншим, для нас теж добре. Себто по тим грошам, які були виділені по передоплаті, «Газпром» поставив відповідну кількість газу. Відповідно, більше поставок немає.

З іншого боку, «Нафтогаз» днями вже заявив, що ми не будемо купувати до кінця року газ в Росії. Правильно заявив, бо ціна четвертого кварталу є вищою, ніж ціна першого кварталу наступного року. Ціна на газ прив’язана до ціни на нафту, і це дає нам кращу перспективу на найближче майбутнє. Якщо, звичайно, «Газпром» захоче продавати нам газ по тій ціні з першого кварталу. Не захоче – значить, буде газ з європейського напрямку. Тут «Нафтогаз» підходить з точки зору, що не треба переплачувати. Погода відносно не холодна, тому можна використовувати те, що в нас є: газ внутрішнього видобутку, трохи йде по реверсу і плюс те, що є в газових сховищах (за словами міністра енергетики та вугільної промисловості Володимира Демчишина, накопичені ресурси складають 16,5 мільярдів кубометрів, - «Главком»). Таким чином, якщо в грудні ми не матимемо аномальних холодів, ми будемо на власних ресурсах. А з нового року ситуація змінюється, і, можливо, тоді закупки будуть відновлені по меншій ціні.

Тому те, що там Яценюк комусь дав якусь вказівку, це вже так «присобачили».

Тобто більше іміджевий хід?

Так. Показати, що Яценюк тут всім керує: беру газ - не беру.

В українському уряді також прогнозують, що протягом 10 років взагалі можна відмовитися від російського газу? Це реальний термін? І що для цього потрібно зробити?

Якщо би 10 років тому цим питанням зайнялися, то, в принципі, ми б сьогодні обходилися без російського газу. Тому, це навіть може відбутися раніше, ніж через 10 років.

Але потрібно займатися цим питанням, принаймні, в щоквартальному режимі. Можна взагалі ніякого газу не імпортувати – ні російського, ні європейського. Та для цього потрібно, по-перше, скоротити витрати газу внутрішнього споживання, по-друге, наростити внутрішній видобуток. А те, що робив уряд, зокрема Міністерство фінансів, - це знищення національного газовидобутку через абсурдну рентну ставку – 70%. Якщо і далі такі підходи, які є зараз, будуть зберігатися, то за 10 років нічого не трапиться.

Яценюк, до речі, якраз зазначив, що загальний обсяг споживання газу в Україні наразі зменшений на 20%.

Він, напевно, має на увазі період з початку року. Така тенденція дійсно є. Але пишатися цією цифрою не доводиться по одній простій причині. Левова частка цього скорочення споживання пов’язана з падінням промислового виробництва. Промисловість не працює – відповідно, і споживання немає. Тобто є зворотній бік медалі.

Можна порівняти рівень ВВП країн-сусідів Центральної Європи і нашої країни і порівняти газоємність ВВП, тобто скільки ми спалюємо газу на те, щоб отримати, наприклад, один долар ВВП чи мільйон доларів ВВП. Так от у нас, наприклад, порівняно із сусідньою Польщею цей показник в 9 разів вищий. Але ВВП Польщі, здається, чотирикратно вищий за ВВП України. Якщо ми підемо правильним шляхом, в принципі, нам буде вистачати навіть того газу, що ми видобуваємо. Зрозуміло, що структура промисловості в нас дещо інша.

Та якщо так вести мову про 2025 рік, ми могли би там десь споживати газу на рік до 30 мільярдів кубічних метрів. Але для цього треба наростити внутрішній видобуток хоча б до 25 мільярдів кубічних метрів. І тоді мінімально імпортувати. Бо що таке імпортувати 5 мільярдів кубічних метрів? Тоді вже залежність від імпорту не критична. Вона вже зараз у нас, в принципі, не критична. Але все рівно вона залишається чутливою, особливо в період, коли бувають аномальні холоди. Інша справа, що цей імпорт ми дійсно диверсифікували. Тепер можемо брати газ не тільки у «Газпрому». Нас «Газпром» навчив цьому, особливо минулого року, коли на протязі 179 днів вони не постачали нам газ – була газова блокада. Цього року ми вже цілий квартал, більше 100 днів теж газ не купували, але вже самі, і от зараз припинили купувати. Тобто показуємо, що можемо обійтися і без цього.

Чи можна говорити про якийсь енергетичний тиск з боку Росії у зв’язку із ситуацією з припиненням енергопостачання на анексований півострів? Як Москва може відповісти на блекаут в Криму?

Відповідь бути може. Як прогнозувалося в нашому Центрі («Центр глобалістики «Стратегія XXI», - «Главком»), Росія в цьому зимовому сезоні буде використовувати енергетичні важелі. Так би мовити в екстремальному варіанті намагаючись одночасно припинити постачання і газу, і електроенергії, і нафтопродуктів, і вугілля. По жодному окремо взятому показнику ми не маємо критичної залежності. Але якщо будуть вони всі використані одночасно, можуть бути проблеми. Особливо вразливою є енергосистема. Зараз, поки немає температурних екстремумів, аномальних холодів, ми здатні витримати такий тиск. Але в подальшому – я не пророк. Звісно, ми маємо певні побоювання щодо того, як воно буде далі. Росія може цим скористатися.

Але ж руйнування ліній електропередач - це, так би мовити, форс-мажор, відповідальність – на активістах, а не на державі. І прямо звинуватити «Укрінтеренерго», яке має забезпечувати поставки електроенергії на півострів, неможна.

Росія може не говорити: «это вам за Крым». Тим паче, щодо активістів. В Росії сприйняття таких речей своєрідне. Їм важко осягнути, що це можуть якісь певні громадські активісти, бо у них за всім є контроль з боку ФСБ. Відповідно, акції помсти можуть мати місце. Інша справа, що вони можуть не говорити, що це саме акції помсти. Але по духу це буде воно, і це якраз в стилі ведення гібридної війни, коли задіюються енергетичні компоненти.

Як можна у відсотковому відношенні оцінити залежність України від Росії по названих вами енергетичних компонентах?

Ну, от максимальний імпорт електроенергії, який був влітку, складав 5% від нашого загального споживання. 5% - це небагато. По газу зараз за підсумками року вийде десь в загальному обсязі споживання приблизно 17% російського імпорту. Теж невелика цифра. На фоні того, що у нас років десять тому залежність була під 70%. По нафтопродуктах – ми імпортували в різний час по-різному, але, грубо кажучи, це доходило десь до 25-30%. Теж не критично. Тим більше, що по нафтопродуктах є можливість швидкої диверсифікації. По вугіллю виникла в нас залежність через дії уряду. Але ситуація тут теж не виглядає критичною, враховуючи, що ми маємо альтернативи.

Та проблема в тому, що оці некритичні самі по собі чи 5%, чи 17%, чи 25%, взяті разом і на протязі тривалого часу, за певних температурних умов, можуть дати певний негативний ефект кумулятивно. Це проблема. Так, ми вирішуємо питання по газу за рахунок імпорту по європейському напрямку. Ми зможемо вирішувати питання по вугіллю за рахунок імпорту з ПАР. По електроенергії є лише два варіанти: перекрити постачання Криму, щоб зекономити, що вже зроблено, і включити Бурштинський енергоострів (умовна територія, на якій розташовані електричні мережі Бурштинської електростанції разом з прилеглою до неї електромережею та власними споживачами електроенергії в межах Закарпатської, Івано-Франківської та Львівської областей, - «Главком») в роботу в рамках енергосистеми. Це наш резерв.

І має буде врахований фактор, що якщо ми будемо купувати щось у Росії, то ми будемо купувати це у ворога, який в будь-який момент може знову нам це перекрити.

Щодо перекриття енергопостачання до Криму. Ви зазначили, що для України – це один з механізмів вирішити питання нинішньої енергозалежності. Але от, наприклад, зараз російські ЗМІ оприлюднюють такі цифри: Україна покриває 70% потреб півострова в електроенергії і за це отримує щорічний прибуток у розмірі 5 мільярдів гривень. А екс-нардеп, комуніст Леонід Грач, що зараз мешкає в Криму, в розмові з «Главкомом» ще й виказав думку, що тепер Україні доведеться виводити з ладу атомні електростанції, бо немає куди дівати ту електроенергію, яка не пішла в Крим. Які наслідки «відключення» Криму для України?

У нас є, куди дівати ту електроенергію. Тут має місце гіперболізація. Крим – це ж не Донбас, це не такий енергомісткий регіон. Якщо поглянути на енергоспоживання, то Крим десь на останніх позиціях. Крим – це відпочинкова, рекреаційна зона. Там немає великої промисловості. Там ніколи не було великого енергоспоживання. Обсяг електроенергії, який отримував Крим з материкової частини України, - це приблизно 85% потужності одного атомного енергоблоку потужністю мільйон МВт. У нас в Україні 15 атомних енергоблоків. Тобто постачання в Крим не були такими велетенськими. І в цьому контексті в тому, що ці потужності попрацюють в рамках енергосистеми материкової України, нічого страшного немає. Нічого не доведеться нам зупиняти у зв’язку з Кримом.

Крім того, у Криму раніше мали десь 15-17% свого виробництва електроенергії, зараз вже дещо більше – приблизно за півтора роки дотягли до 25-30%.

Але це все одно замало.

Так, це не те, що їх рятує. Це тимчасові схеми.

А що рятує? Енергоміст через Керченську протоку, про який з понеділка тільки і пишуть російські ЗМІ? «Глава» анексованого Криму Сергій Аксьонов вже заявив, що ситуація владнається до 22 грудня.

Кажуть: кабель кинемо, і всі проблеми будуть вирішені. Ні .

За скільки часу можна кинути цей кабель? І що це дасть?

Та кабель можна кинути хоч до 5 грудня, хоч до січня – як заманеться. Що там кидати? Там, грубо кажучи, 10 кілометрів. Інша справа, скільки він там пролежить, враховуючи специфіку дна Керченської протоки? Та і що далі?

Кабель-то можна кинути. Але очікуваного результату від цього не буде. Бо енергосистема півострову вибудувана таким чином, що оскільки вся електроенергія йшла з материка, основні потужності з того боку. А отам в районі Керчі були вже кінцеві споживачі. Там немає потужних ліній електропередач, які зможуть великі обсяги електроенергії прийняти з цього кабелю і передати далі по півострову. Бо система вибудувана зворотнім чином. Її основні пропускні потужності для поставки електроенергії в Крим знаходяться на перешийку. В Керчі немає нічого. Керч – це «тупік». Там немає тих підстанцій, які приймуть, наприклад, 330 кіловольт. А ті підстанції, які стоять на постачання електроенергії в Крим з перешийка, зроблені: три з них – на 330 кіловольт, одна – 220 кіловольт. Це лінії високої напруги. В Керчі цього немає. Вони не здатні будуть прийняти таку потужність електроенергії. Тому кинути кабель – ще не означає автоматично вирішити проблему. Ну, можливо, для Керчі щось вирішиться. А решта? А далі треба, так би мовити, розгортати енергосистему півострова: робити так, щоб те, що було на перешийку, опинилось в районі Керчі. А ми ж розуміємо, це неможливо. Це ж треба реконструювати всі магістралі ліній електропередач, відповідні підстанції, які є в Криму. Це не робиться одномоментно.

Чи може Україна використати ситуацію в Криму для обміну на щось? Чи матиме це ефект?

В принципі, повна блокада Криму мала бути введена наступного дня після так званого референдуму. Крапка. У нас же зробили абсолютно протилежні речі. В Криму створили вільну економічну зону, для різного роду бізнес-ділків, там піднялись значно ціни, процвітала контрабанда. Зараз в цих умовах, коли Росія не припинила війну проти України – так, воєнний компонент використовується менше, хоча ми зараз бачимо ескалацію, влада швидше йде в ар’єргарді, а не в авангарді. Тим не менш, ці кроки зроблені, тому далі має йти повна блокада. Повна. І за цих тільки обставин можна реально, демонструючи Росії, що «кузькіну мать» може не тільки вона показувати, а й їй можуть показувати, за сприяння наших умовних союзників домагатися чогось від Росії. Враховуючи те, що вона грузне в інших конфліктах. Але питання тут в тому, наскільки це системна та продумана політика. Бо є якісь вимоги у активістів, але вони не високі, не сформульовані владою. Тобто є певна реактивна політика. Але ми нічого не робимо превентивно.