Сашко Положинський: На Майдані для одних я став супергероєм, для інших - ворогом і зрадником

В 2016-му відомому українському гурту «Тартак» виповнюється 20 років. Увесь цей час незмінним лідером колективу лишається Сашко Положинський. У листопаді гурт презентував восьмий альбом «Ввічність». Окрім цього, у минулому році Положинський запустив новий проект «Був’є», дебютний альбом якого незабаром вийде.

Згадуючи Революцію Гідності, багато хто і досі пригадує емоційний виступ музиканта на бульдозері біля Адміністрації президента 1 грудня 2013 року. Тоді Сашко намагався завадити силовому перебігу подій... Положинський підтримував Майдан з самого початку. В ті перші дні він активно долучався до протестів у центрі столиці і згодом навіть увійшов до народного об’єднання «Майдан». Сьогодні 43-річний митець не приховує свого розчарування результатами революції…

Олександре, які події були знаковими для вас у 2015 році?

У моєму житті – це концерти для військових. Особливо ті, які проходили максимально близько до лінії протистояння. Це зовсім інакші емоції. Я добре пам’ятаю перший концерт, а потім було ще кілька, вони перевершили мої сподівання.

Також для мене важливим і знаковим був вихід нашого довгоочікуваного альбому, який важко давався.

Якщо говорити про концерти, на яких я побував, – мені сподобався виступ Onuka на фестивалі «Захід». Я двічі був на її виступах. На фестивалі «Бандерштат» Onuka виступала вдень, не було сценічного світла, екранів, тому виступ сприймався інакше. А на «Заході» було цілісне, довершене шоу. Не скажу, що я фанат такої музики, але концерт був хорошим. І для мене стало приємним відкриттям, що в Україні з'являються класні шоу.

Ви бачите тенденції українського прориву у мистецтві?

Залежно від того, що розуміти під «українським». Далеко не все, що робиться в Україні, є українським по своїй суті. Але є і приємні успіхи. Наприклад, кліп української команди з зайчиком, який ходить від гаджета в гаджет (кліп, який показує анімацію на 14-ти гаджетах одним дублем на композицію українського гурту Brunettes Shoot Blondes Knock Knock очолив топ музичних роликів на YouTube, кількість переглядів якого перевищило 5 мільйонів, - «Главком»). Він набув великого розголосу за кордоном і переміг на фестивалі Berlin Music Video Awards. Це для мене показник якості того, що робиться в Україні.

Але зараз у мене зламався CD-плеєр, і я був змушений слухати радіо. Переважно в режимі пошуку, тому що рідко натрапляю на українську пісню. З одного боку – українського з'являється ніби більше, а з іншого – хто про це знає? Є колективи, які заслуговують якщо не на сольні концерти в Палаці спорту, то хоча б на клубні тури Україною, з великою кількістю проданих квитків. А вони роблять безкоштовні концерти для своїх друзів. Навіть гурти, які вже багато років активно гастролюють, в тому числі і «Тартак», стикаються з ситуацією, коли концерт скасовується через те, що квитки не продані, або людей приходить так мало, що немає концертної атмосфери в залі.

Можливо, сьогодні це дороге задоволення для більшості?

Чому тоді у Палаці спорту на Bring Me the Horizon збирається повна зала, а квитки там дуже не дешеві. А на українську команду в рідному місті за меншу в десятки разів ціну не йдуть? Звичайно, є рівень шоу та музичного матеріалу. Але для хорошого шоу потрібен ресурс. Виходить замкнене коло: немає можливості заробляти – не можеш робити шоу, яке ти хочеш.

Вам спонсори допомагають?

Хіба що по дружбі. Або інший варіант, коли долучаються люди, які мають величезний досвід, і джерела заробітку поза межами проекту. А молодим починати з нуля - все одно, що грати в лотерею. Комусь вдається, але це один шанс із тисячі.

-- «Поки я працював ведучим на «М1», мої кліпи були у форматі»

Як складаються ваші стосунки з телебаченням і радіо?

Я з багатьма знайомий і на телебаченні, і на радіо, але поняття «не формат», як існувало, так і продовжує існувати.

«Тартак» - теж не формат?

«Тартак» завжди був не форматом. Траплялися винятки, наприклад, співпраця з дуетом «Світязь», наша спільна пісня виявилася дуже форматною. Поки я працював ведучим на каналі «М1», мої кліпи для каналу були у форматі. Як тільки звільнився - все різко змінилося. Час від часу показують наші кліпи, але не в такій кількості, щоб впевнено сказати, що «Тартак» активно присутній на «М1». Схожа ситуація і з іншими каналами.

Під кінець року у Палаці спорту відбулася церемонія нагородження музичної премії «М1»...

Я бачив лише окремі номери.

Вас не здивувало те, що премія претендує на статус всеукраїнської, а пісень номінантів українською мовою на пальцях однієї руки можна перелічити?

Почнімо з того, що в ефірі «М1» взагалі мало пісень українською мовою. Дзідзьо тільки можна назвати. Не хочу узагальнювати: говорити, що «М1» - це російський контент. Я не готовий казати, чи це дійсно так. Я маю свою точку зору, яка не співпадає з точкою зору керівництва каналу. Хіба є чіткі визначення? Українська музика - це та, що створена в Україні? Або та, що створена музикантами, композиторами, які є громадянами України? На фестивалі «Червона рута» у 1997 році було чотири критерії, яким треба було відповідати, щоб претендувати на перемогу. Це українська автентичність виконання - ритміка, гармонія, українська мова, орієнтування на кращі зразки світової музики, і, при цьому, унікальність. Коли тоді переміг «Тартак», до мене почали долітати наклепи, що гурт отримав першу премію, тому що Положинський працював у дирекції фестивалю, а ще один учасник «Тартака» був сином Народного артиста України Василя Зінкевича. Я прийшов у дирекцію і попросив пояснити, чому переміг «Тартак». Мені чітко відповіли, що ми максимально відповідали усім переліченим критеріям.

Активний патріотизм, який виник після Майдану, зараз намагаються всіляко придушувати з різних боків і вороги України, і люди, які в межах країни намагаються «мутити» свій бізнес. Нікому не потрібна справжня українська національна ідея. А вона, в тому числі, формується завдяки появі якомога більше всього українського — сучасного і якісного.

-- «Патріотична українська армія не потрібна тим, хто приймає рішення»

Ви були активним учасником Революції Гідності. На вашу думку, до чого прийшла Україна після двох років після останнього Майдану?

Багато людей почали інакше сприймати себе і свою країну. Дехто зрозумів, що за їхнього життя в Україні нічого не зміниться, і просто тікають. Дехто втомлюється від боротьби, опускає руки, і скеровують енергію зовсім в інше русло. Мені важко робити глобальні висновки, але є речі, які люди починають розуміти тільки зараз, а я зрозумів уже два роки тому, коли все тільки починалося. Я про них казав, і продовжую говорити, та хто ж у нас вміє слухати?

Спілкуючись з військовими, я розумію, що у нас є зараз передумови, щоб створити українську армію не просто нового зразка, а нового духу. Є унікальний шанс звільнитися від наслідків радянського минулого. Але нічого не робиться, а навпаки, робиться все можливе, щоб цей процес затягнути, розмазати. Високоорганізована, високотехнічна, вишколена і, головне, - патріотична українська армія не потрібна тим, хто впливає і приймає рішення. Є люди, які присвятили армії кілька десятків років, і лише зараз по-справжньому усвідомлюють себе патріотами.

В інтерв’ю «Главкому» волонтери неодноразово зазначали, що держава створює всілякі перепони для їхньої діяльності.

Звичайно. Державний механізм у нас працює, здебільшого, для того, щоб забезпечувати інтереси людей при владі. Тому важливо, щоб люди приходили на посади не лише з новими прізвищами чи обличчями, а по своїй суті, баченню, життєвими принципами і цінностями.

-- «Той факт, що Янукович зміг прийти до влади, не свідчить на користь України»

Можете оцінити політику Мінкульту в цей важкий для країни період?

Я мав нагоду бути в гостях на програмі В’ячеслава Кириленка на каналі «1+1». Мені не дуже зрозуміло, що може змінити Мінкульт, але я знаю багато людей, які з тих чи інших причин не задоволені його діяльністю. Для мене всі попередні Мінкульти були точно не кращими, ніж цей, бо, фактично, я не стикаюся з ним безпосередньо. І від зміни міністра, міністерство не дуже змінюється. Мінкульт - не самостійна установа. Він залежить від Верховної Ради, президента, прем'єр-міністра, і щоб змінювати діяльність Мінкульта, треба змінювати систему функціонування усієї системи.

Наведу приклад з «Укрпоштою». У нас є декілька приватних компаній, які показують, що це дуже прибутковий бізнес. А «Укрпошта» залишається у хвості, бо небажання заробляти і працювати по-новому демонструється на всіх ланках. Постає питання повноважень і відповідальності. А відповідальність така, що в найгіршому випадку тебе просто знімуть з посади і, у більшості випадків, – призначать на іншу, не гіршу.

Спілкуючись із посадовим особами, рано чи пізно приходиш в точку перекладання відповідальності. Виглядає це так: виникають запитання до президента, він каже: «Я вас підтримую, але є Верховна Рада, прем'єр-міністр, вони заважають». Звертаєшся до Верховної Ради: «Ми за народ, але у нас різні фракції, народ вибрав не тих депутатів» або «Ми приймаємо закони, прем'єр-міністр не дає можливості їх виконати, або президент накладає вето». У прем'єр-міністра – ситуація аналогічна. Прийди до голови невеличкого українського міста, він буде говорити те саме.

Нам треба змінювати все. Від самосвідомості кожного громадянина України до відповідальності, які несе найвища посадова особа в Україні. Я не бачу сенсу в існуючій, нібито демократичній, системі влади, яка насправді не є такою. Вона, скоріше, олігархічно-бюрократична. У моєму розумінні демократія - це коли захищаються інтереси народу.

За ці 25 років незалежності яка з влад була найбільш прихильною до українських культури і митця?

При першому президентові я займався іншими справами. При другому – відбувався шалений вибух популярності української музики, і водночас - жорстке закручування гайок. У перші роки правління Віктора Ющенка був шалений вибух і розквіт, але він був короткочасним. Янукович, на щастя, не добув свій строк до кінця… Хоча той факт, що він взагалі зміг прийти до влади, не свідчить на користь України.

-- «Врешті-решт моя персональна цінність звелась до того, що я побував на тракторі»

В інтерв’ю «Главкому» Олег Скрипка розказував, що він в таких умовах популяризує свою музику через політичну та громадську діяльність. Ви себе бачите у політиці?

Ні. Якщо говорити про Майдан, то перші два тижні до мене була прикута увага як до людини, яка була на Банковій на тракторі. Мене це абсолютно не тішило. Я видав кілька альбомів, пісень, деякі з яких вважаю знаковими, але врешті-решт моя персональна цінність звелась до того, що я побував на тракторі. Причому, для одних я став супергероєм, для інших - ворогом і зрадником. Так само порівняти перегляди кліпів «Тартака» на YouTube, і мій виступ на шоу Савіка Шустера проти пана Азарова. Користь не на боці пісень. І деякі люди вважають, що роблять мені велику приємність, дякуючи за мою громадянську позицію. А для мене громадянська активність – природна річ. Це не те, за що мені треба дякувати. Подякуйте мені краще за творчість, якщо вона вас надихає.

-- «Менеджер корпорації понарізав бутерброди на Майдані, і вважав, що зробив громадянський вчинок»

Минулого року ви говорили про створення громадського руху. Ця ідея ще жива?

Я це говорив стосовно функціонування Майдану, я його таким бачив. Для мене Майдан від початку був хорошою стартовою можливістю, творчою платформою для того, щоб зав'язати перші вузлики майбутньої системи громадянської активності. Насправді я міг би говорити про перемогу Майдану у тому випадку, якби оця система була дійсно створена. Майдан давав усі можливості, щоб навчитися розуміти, поважати один одного, прислухатися, взаємодіяти, розпочати довготривалі та ефективні проекти громадянської взаємопідтримки.

Що ж пішло не так?

Та все! Одна частина людей вирішила, що треба прислухатися до політиків. Інша частина - що не треба нікого слухати, треба йти «махатися». Інші вирішили, що кожен з них - месія, і взагалі відмовлялися від співпраці, керуючись принципом «буде, як я сказав, або ніяк». Багато людей, як виявилося, були не готові працювати довго і наполегливо: постоїмо на Майдані, а потім віддамо все в руки політиків, їм за це гроші платять. Я від першого дня говорив про те, що нам треба вчитися взаємодіяти, обговорювати, будувати плани, шукати компроміси між собою. В якийсь момент Майдан втратив свої можливості. Я вважав, що не варто триматися за нього як за місце, варто триматися за Майдан як систему цінностей, взаємодії, ідеологій. Але дуже багато людей високого рівня кваліфікації чомусь сприймали Майдан як тимчасовий дауншифтінг.

Наприклад, менеджер великої корпорації понарізав бутерброди, і вважає, що зробив громадянський вчинок. А насправді мусив прийти і запропонувати 20 різних варіантів покращення організації, започаткувати якісь ефективні громадянські проект або покращити вже започатковані. Часто, були спроби це робити, але здебільшого закінчувалося тим, що поговорили-побалакали і все. На першу зустріч приходить 200 чоловік, а на третю вже 50. Тому Майдан вийшов не таким, яким він мав і міг бути. Шкода, що тепер я бачу, як у деяких людей опускаються руки, змінюються пріоритети, і навіть місце проживання. Тішить, що не в усіх.

Український досвід показує, що творчим людям не вдається чогось досягти у політиці. Їх там просто ніхто не чує?

Хіба тільки музиканти ідуть в політику? А будівельники, лікарі, письменники, журналісти не йдуть? Питання в тому, чи потрібна політика взагалі? Можливо, вона зовсім втрачає сенс в межах держави. Те, що різні люди, в тому числі і музиканти, йдуть в політику, має своє пояснення. Хтось іде, щоб мати можливість щось змінити. Хтось - щоб допомагати конкретним людям. Хтось - щоб попрацювати на імідж. Хтось - щоб змінити своє майбутнє, в тому числі для того, щоб отримати доступ до додаткових джерел заробітків.

Особисто я не йду в Раду, тому що мені це не цікаво. Я людина зі здоровим глуздом і розумію: пішовши в політику, не зможу нічого змінити, а витрачу тільки купу часу і сил. Я відповідальна людина, і не зможу пропускати засідання парламенту без поважної причини, так само я не можу комусь довірити свою картку для голосування. Не можу робити те, що мені накаже голова фракції.

То якого милого я туди полізу - посвітити фейсом?

Для піару чи бонусів за конкретні голосування? В політику повинні йти люди з достатнім рівнем фахової підготовки, які розуміють, що і як вони мають робити, щоб щось змінити. Вони мають знати механізми, як досягти конкретних цілей, і їм треба мати команду. У мене нічого з цього переліку немає, як і у більшості депутатів. Щоправда, кілька таких людей в Раді є, але це, скоріше, окремі партизани, а не партизанський загін.

-- «Є тільки два шляхи повернення Криму…»

Проблеми на Донбасі і в Криму виникли через те, що там було менше всього українського. Ви згодні?

Це один із факторів. Української культури всюди мало. Якщо ми говоримо про популяризацію української культури, ми маємо пройти тривалий період цілеспрямованого державного нав'язування. І нехай не все одразу буде високого рівня і якості, але це питання часу. Ми повинні почати з кількості, і з часом кількість перетвориться в якість.

Для вас шлях повернення Донбасу і Криму лежить в культурній площині?

Ні. Якщо ми говоримо про повернення, то є тільки два шляхи - військовий і дипломатичний. Але і той, і інший, тісно пов’язаний з економікою, політикою, культурою.

Питання ж не лише в культурі, а і в політиці, в історичних факторах.

Влітку 2013 року в межах рекламного туру «Тартак» відбулися концерти у Львові, Києві, Дніпропетровську, Харкові, Донецьку і Сімферополі. У Донецьку і Сімферополі концерти пройшли не гірше, ніж у Львові. Було так само багато людей, і було приємно виступати. Можливо, трошки тяжче, адже останній раз ми виступали в Криму у 2006 році. Суттєва різниця тільки в спілкуванні з правоохоронцями. Сімферопольський «Беркут» залишив найгірше враження. У тому ж Донецьку у 2013 році «Тартак» мав три концерти. Як на мене, не так мало. Причому два з них були на відкритих майданчиках, і один із цих двох відбувся на запрошення місцевих організаторів.

Як ви ставитесь до виступів артистів на підтримку політиків?

Нормально. Нікого не засуджую, хто б за кого не виступав і на яких би умовах. Людина має право робити власний життєвий вибір, навіть якщо він мені не подобається. Я відповідаю за себе. Точно знаю, за кого я б не виступив ні за яких обставин, а за кого - з величезним задоволенням. Всі люди не ідеальні. Просто артисти вразливіші від інших, бо публічні. Всі на тебе дивляться і мають свою точку зору, яким ти маєш бути. Якщо кожен, хто звинувачує артиста, зміг би неупереджено проаналізувати себе, то зрозумів би, що теж є за що дорікнути самому собі. Взагалі мало чесних із самим собою людей. Я намагаюсь таким бути, але знаю, що до ідеалу мені далеко (сміється).

У наступному році «Тартак» святкує 20-річний ювілей.

Тенденції показують, що тягнути цього воза все важче. Я трохи втомився бути у стані постійної боротьби. У більшості випадків, коли я дискутую з різними людьми стосовно майбутнього «Тартака», я вже знаю всі їхні аргументи і поради, що треба зробити, щоб ситуація змінилась. Але це все приводить до того, що «Тартак» почне втрачати самого себе. Тому я знаходжуся в стані внутрішньої дилеми – чи варто продовжувати далі?

Чому ви не хочете змінюватись?

Ми змінюємося постійно, але зміни бувають різними. Уявімо, що я наслухався різної музики, проаналізував місця в хіт-парадах, вивчив тенденції, і створив ідеальний народний хіт, але сам від пісні не кайфуватиму. Якщо я сам не отримаю задоволення, то комерційний успіх, і кількість прихильників не матиме значення. Через це питання таких змін для мене не стоїть, хоч це і могло би бути вигідно.

У мене крім «Тартака» є ще проект «Був'є», від якого я зараз справді кайфую. Зайняті в цьому проекті люди не отримали ще навіть близько того, що мають музиканти «Тартака», і тому їм набагато цікавіше. Для цих людей я трохи більший авторитет, ніж для своїх колег з «Тартака», тому що з ними ми працюємо багато років. А мої нові знайомі ще досі ставляться до мене з повагою і не відвикли, що я хлопець, з яким вони, можливо, мріяли працювати (сміється). Це додатковий стимул, тому що я працюю не лише для власного задоволення, а й допомагаю новим колегам втілити їхні творчі мрії.

У «Тартаку» - інша ситуація?

Я теж кайфую від процесу, але час від часу виникає внутрішній спротив з боку колективу. Чому довго не виходив новий альбом «Тартака»? Тому що колектив не дуже хотів його робити. В принципі, хлопців можна зрозуміти. Випустили вже сім альбомів. Є сто пісень, з яких можна зробити одну програму і «катати» її до кінця років. Але який в цьому сенс?

Розкажіть про ваші концертні плани в наступному році.

Після різдвяних канікул у нас традиційно відбуваються клубні тури. Мені хочеться, щоб кожен тур відбувався організаційно на вищому рівні. Але я бачу реалії. Кожен окремий концерт знаходиться під питанням - відбудеться чи ні, чи прийдуть люди, чи окупить себе концерт, вже не кажучи про те, чи виявиться прибутковим. Ця ситуація тягнеться вже не перший рік, і важко налаштувати себе на черговий тур, який буде точною копією попереднього.

Переговори ведуться, про деякі концерти ми вже майже домовилися, але чи відбудуться вони - зараз сказати важко. У минулому році скасувалося більше концертів, ніж разом за останні десять років. І це не дуже приємна тенденція. Однак в пріоритеті лишаються концерти для військових і цивільних у зоні бойових дій, написання нових пісень і студійна робота. Творити ніхто не завадить.