Михайло Папієв: «Я – не родич Яценюка»

Призначення Михайла Папієва губернатором у Чернівці – почесне заслання для двічі екс-міністра праці в урядах Януковича. Принаймні, так патякають злі язики в Києві. Посипає сіллю «рани» Папієва і місцева преса: мовляв, щойно настрої у столиці зміняться – губернатор повернеться до столиці.

Сам Михайло Миколайович на одній з перших нарад, проведених ним у якості керівника області, прямо заявив: «Я в Чернівцях – всерйоз і надовго». Проте краще за все свідчить про наміри Папієва затриматися у регіоні те, що він повністю обжився у своєму кабінеті на другому поверсі будинку облдержадміністрації. Акваріум, ікони, фото, портрет Президента – все на своїх місцях.

Додайте до цього й те, з якою теплотою він говорить про свою сім’ю, яка протягом усього часу його роботи у Києві жила тут, і з яким запалом радить місця у Чернівцях, які обов’язково треба відвідати приїжджим. Складається враження, що після тривалого відрядження Папієв повернувся додому.

Отже, Папієв збирається навести в області порядок. Всі можливості для цього у губернатора є: Папієв каже, що як голова ОДА він має набагато більше важелів, ніж «просто» міністр. Це, звичайно, жарт, але нагода підтвердити його слова випала одразу після інтерв’ю. Варто нам було пожалітися губернатору на зливу, яка зустріла нас у Чернівцях, як у місті розпогодилося:).

Яким губернатором буде Михайло Папієв – говорити зарано. Поки що у розмові з ним раз у раз нагадує про себе його міністерське минуле: програми, які він збирається втілювати у регіоні, за своїми масштабами явно виходять за межі області, а аналізуючи соціальну політику центральної влади, вживає слово «ми». А ще – Папієва видає мова професійного чиновника, формулювання, які хоч зараз можна вносити до міністерського звіту про виконану роботу і класти на стіл Президентові.

«Главком» розмовляв з Михайлом Папієвим про обставини його призначення на посаду голови ОДА, першочергові плани на новій посаді, стосунки з місцевим політикумом, а також просив у якості більш чи менш стороннього експерта прокоментувати окремі аспекти соціальної політики нової влади.

-- «Прав і можливостей у губернатора в десятки разів більше, ніж у міністра»

Ваше призначення на посаду голови Чернівецької облдержадміністрації для багатьох журналістів, експертів та спостерігачів виявилося несподіваним. А для вас?

Сказати, що воно було для мене повністю несподіваним, не можна. Після президентських виборів я, відповідно до указу глави держави, став радником Віктора Федоровича Януковича і сконцентрувався на соціальних та гуманітарних питаннях – я брав участь у підготовці указу Президента по відзначенню 65-ї річниці Перемоги, інших указів соціального спрямування. Крім того, я залишався народним депутатом, мною було розроблено багато важливих законопроектів: приміром, про суспільну власність, про політичну відповідальність, про проведення експерименту з впровадження єдиного соціального внеску в Донецькій області тощо.

Але одного дня мені зателефонували з приймальні глави держави і передали, що Президент очікує мене. Я прийшов, у нас відбулася предметна, достатньо тривала розмова, після якої було підписано указ про моє призначення на посаду голови Чернівецької ОДА. Як людина команди, готова працювати на тих ділянках, які визначає Президент України, я одразу погодився і приступив до виконання своїх функціональних обов’язків.

Як ви думаєте, чому Президент зупинився саме на вашій кандидатурі?

Буковина – це земля, яка для мене стала практично рідною. Я тут довгий час працював на різних посадах. Свого часу, у 1997-2000рр. я був заступником голови Чернівецької ОДА з економічних та соціальних питань. Тому Президент, я так розумію, проаналізував кадрову лінійку і зробив мені пропозицію очолити Чернівецьку область, яка, незважаючи на невеликі розміри, сьогодні є дуже вагомою в плані формування кадрового потенціалу та впливу на суспільно-політичні процеси в країні.

Як ви сприйняли відсутність вашого прізвища у списку членів Кабміну? Вас називали найімовірнішим претендентом на крісло міністра праці і соціальної політики або навіть гуманітарного віце-прем’єра...

Мій досвід політика підказує, що до всіх кадрових призначень треба ставитися по-філософськи. Якщо людина стала політиком, вона повинна сховати своє его і стати членом команди тієї політичної сили, у лавах якої вона перебуває. Біда України – надмірна амбітність і некомандність політиків. У нас політики не вміють підпорядковуватися дисципліні, і тому політичні команди у нас – це якісь ватаги під командуванням польових командирів. Перемога Партії регіонів на виборах – це наслідок наявності в нашій команді дисципліни. Якщо людина бачить себе на тій чи іншій посаді, то при цьому необхідно, щоб її бачення співпало з інтересом її політичної сили і з державним інтересом, бо першочерговим, на мій погляд, є утворення коаліції, а вже другорядним – хто буде прем’єр-міністром чи міністром.

Якщо людина прийшла в політичну силу, то вона має діяти, виходячи з інтересів партії, а не власних інтересів.

Але, з іншого боку, протягом усієї виборчої кампанії Віктора Януковича соціальна тема була однією з домінуючих. По ідеї, саме представник його політсили повинен був взятися за реалізацію його обіцянок. А зараз виходить, що профільним міністром мало того, що стали не ви – людина, яка вже двічі обіймала цю посаду в урядах Януковича, так це ще й представник іншої політичної сили…

Так, я був ініціатором закону України про підвищення соціальних стандартів. Але ухвалено Верховною Радою було закон, автором якого був Олег Зарубінський, представник Блоку Литвина.

Тому – я зараз кажу про можливу логіку, за якою розвивалися події – коли постало це питання, то з огляду на політичну відповідальність Блоку Литвина за реалізацію цього закону, було б цілком логічно, аби за втілення цих соціальних стандартів відповідав представник саме цієї політичної сили. Тому нічого дивного у призначенні на пост міністра праці та соціальної політики представника Блоку Литвина немає.

Як колишній міністр, як людина, яка вела соціальну тему в команді Віктора Януковича, ви підтримуєте комунікацію з Василем Надрагою? Він до вас звертається за порадами?

Ми часто спілкуємося з Василем Івановичем. У нас хороші, давні – ще з IV скликання Верховної Ради, коли він був депутатом, обраним у мажоритарному окрузі на Луганщині, – дружні стосунки. Ми співпрацювали і тоді, коли я очолював міністерство, а він був заступником голови Федерації роботодавців України.

Одразу після вашого призначення в кулуарах парламенту можна було почути про те, що це така помста, почесне заслання за те, що ви самі відмовилися від посади міністра в уряді Азарова, усвідомлюючи нереалістичність виконання соціальних обіцянок Віктора Януковича...

Ми живемо в демократичній країні, і я не можу заборонити тим чи іншим політикам якось висловлюватися в мою адресу. Хоча, визнаю, мені було цікаво почути нову версію причини мого призначення. Знаєте, іноді якась подія обростає такими неймовірними чутками та сюжетними подробицями, яким позаздрили б і Дюма, і Жюль Верн.

А правда полягає в тому, що я абсолютно спокійно дав згоду на призначення головою Чернівецької ОДА. Я вважаю, що знаю область, знаю, що потрібно робити і в якому напрямку. Повірте: українська політика не зводиться до сидіння на Печерських пагорбах – в регіонах сьогодні потрібно працювати, і працювати наполегливо. Тому Президент посилює кадри на місцях – подивіться, які сильні особистості сьогодні працюють на губернаторських постах – Михайло Добкін, Василь Горбаль, Михайло Вишиванок, Ярослав Сухий, Анатолій Близнюк. Відбулося те, про що говорила Партія регіонів: посилення уваги Києва до проблем регіональної політики.

Більше того, перші два місяці моєї роботи в облдержадміністрації показали, що якщо наповнювати реальним змістом, реальними справами існуючий закон про місцеві державні адміністрації, то прав і можливостей у губернатора в десятки разів більше, ніж у міністра.

Поясніть…

Наприклад, міністр може підписувати розпорядження та накази тільки виключно у своїй сфері, а рішення приймаються більшістю голосів колегіальним органом – Кабміном.

У той же час, голова облдержадміністрації має достатньо прав, впливу і авторитету для того, щоб організувати для виконання поставлених завдань цілу низку структур.

Ви сказали, що глава ОДА має в десятки разів більше важелів впливу на ситуацію, ніж міністр. А якщо у цього губернатора на додачу є ще й міністерське минуле, то цих важелів у нього, виходить, більше у сотні разів? У вас, наприклад, є якийсь прямий канал зв’язку з Віктором Януковичем, який би міг дати вам певні преференції у порівнянні з іншими губернаторами?

Ні. Якби було так, як ви кажете, то Чернівецька область стала б оазисом, такою українською Швейцарією… (сміється)

Всі перебувають у рівних умовах. Віктор Федорович Янукович як Президент України одразу всім чітко і ясно дав зрозуміти, що всі його дії базуватимуться виключно на Конституції і законах України. Жодних преференцій, не передбачених законом, ніхто нікому надавати не буде.

Тут треба говорити радше про досвід… Так, у мене є досвід роботи міністром, і у відгуках про мою роботу, скажімо так, негативу було набагато менше, ніж позитиву. І те, що я, працюючи в області, знаю багатьох своїх колег, які сьогодні працюють на міністерських посадах, у Верховній Раді чи у інших структурах влади, дає мені тільки позитив у спілкуванні з ними. Коли я зустрічаюся зі своїм колегою, мені не треба розповідати йому свою кредитну історію – хто я, звідки я, ким я був, що зробив у своєму житті – ми з самого старту з метою економії часу можемо перейти до предмету розмови. Коли я озвучую ту чи іншу ініціативу, то, виходячи з того, що я реалізував багато успішних ініціатив, мій візаві з більшою довірою відноситиметься до моїх ідей. В цьому є плюс. В усьому іншому – це кропітка, важка робота, а ще більше – це відповідальність перед людьми, мешканцями області.

Адже тут є ще один момент, на який я звернув увагу. Наприклад, минулого тижня у нас податкова адміністрація почала, скажімо, виїзди на місця торгівлі, такі, як Калинівський ринок, з метою впорядкування податкових нюансів. Я запитав у керівника податкової: «Скажіть мені, будь ласка, коли ви останній раз робили цю роботу?» Він каже – ніколи. Я кажу: «А чому ж ви зараз, як Пилип з конопель, вирвались і почали не з роз’яснювальної роботи з підприємцями, представниками середнього та малого бізнесу, не з підготовчої роботи, щоб працювати разом, а з каральних методів? Невже ви не розумієте, що саме наша політична команда зобов’язана робити все, щоб підтримувати малий і середній бізнес, підприємців? Що податкові канікули для цих людей стануть нашою роботою?»

Але найголовніше – що люди, які телефонували до облдержадміністрації, не говорили, що це робить податкова інспекція. Їх це не цікавить. Вони кажуть: це все – влада, яку вони асоціюють з головою ОДА.

А що, до речі, відповіли на ваші докори податківці?

Під час нашого спілкування я попередив керівників усіх структур, що перш ніж робити якісь показові акції, в яких я не відчуваю потреби, потрібно подумати про їхні наслідки. Я ніколи не підтримуватиму якісь піар-акції того чи іншого відомства. Моя реакція буде зворотньою.

Тобто у вас будуть повноваження, наприклад, у разі таких піар-акцій того чи іншого відомства, вжити до їхніх керівників якихось жорстких санкцій?

Вони передбачені законом. Власне, тому мені як голові ОДА зараз просто об’єднувати всі ці структури і представництва тих чи інших відомств. По-перше, губернатор погоджує всі призначення, і без погодження з ним жодного призначення відбутися не може. А по-друге, голова ОДА, відповідно до закону, має право робити подання на звільнення посадовця, якщо він не виконує закони України або з інших передбачених законом підстав.

-- Якщо посадовець хворобливо реагує на інформацію про себе у ЗМІ, йому потрібно звертатися до лікаря і писати заяву про добровільну відставку

У перших коментарях політологів на призначення цілої групи західноукраїнських губернаторів – Василя Горбаля, Ярослава Сухого і вас – можна було прочитати, що це зроблено під майбутні місцеві вибори. Щоб приїжджі люди, грубо кажучи, вибудували у проблемних для Партії регіонів областях вертикаль адмінресурсу, за допомогою якої забезпечили б для своєї політсили прийнятний результат. Чи ставилося таке завдання перед вами?

Про таке завдання не йшлося. Я навіть не думаю зараз про будь-які вибори. У мене функції інші, я працюю у виконавчій владі. А функції виконавчої влади – обласної і районних державних адміністрацій – полягають у тому, щоб у межах закону організувати і функціонально забезпечити виборчий процес. І не більше того.

А про що, в такому разі, йшлося під час тієї тривалої розмови з Віктором Януковичем, яка передувала вашому призначенню? Які конкретні завдання ставилися перед вами Президентом?

В першу чергу, це – підйом економіки і рівня життя людей. Нам треба відновити позитивні тенденції підвищення показників виробництва, зростання ВВП і реалізувати соціальні програми, передбачені у передвиборчій програмі Президента України Віктора Януковича.

Навіть зараз, коли я приймаю рішення про призначення тієї чи іншої особи на посаду, я задаю претендентові одне питання: ти з виборчою програмою Президента знайомий? – Знайомий. – Ти готовий її виконувати у тій сфері, на яку тебе призначають?

Якщо наші громадяни відчують, що влада наблизилася до людей, що вона є відкритою, що вона працює над тим, щоб у мешканців Чернівецької області були робочі місця, була гідна заробітна плата, що наводиться порядок, що зменшилася корупція, то далі вже якоїсь партійної агітації і проводити не треба. Якщо люди побачать зрушення на краще, то вони самі проголосують за представників тих політичних сил, які забезпечили втілення в життя цих ідей.

Які плани на політичне майбутнє має Михайло Папієв? Наприклад, чи плануєте ви брати участь у наступних парламентських виборах?

Мене сьогодні цікавлять не наступні парламентські вибори, до яких, відповідно до закону, – а мова йде про 2012 рік – ще далеко.

Мене зараз набагато більше цікавить, з чим я вийду до людей на сто днів своєї роботи, з якими ідеями, з якими реальними здобутками, програмами, як ми будемо їх спільно втілювати в життя.

І які пріоритетні цілі ви зараз перед собою ставите?

Головне, на що я орієнтую команду на рівні області і на рівні районів, – це на пошук наших внутрішніх резервів по доходній частині місцевих бюджетів. Наразі тенденції в економіці краю не надто оптимістичні: тільки 30% людей працездатного віку наповнюють практично на 96% бюджет області. Ці ж самі люди сплачують також і внески до фондів соціального страхування. Тобто лише 30% людей, які можуть працювати, легально працюють і отримують легальну зарплатню. Це яскравий показник тінізації економіки в краї. Тому одним із перших завдань я вважаю створення механізму стимулювання роботодавців. Серед важелів такого механізму – вирівнювання конкурентних умов для бізнесу і забезпечення дотримання законності при оформленні трудових договорів.

Іншим засобом, хоча й у більш віддалений період, є запровадження так званих «індикативних зарплат», у які буде введено реальну вартість робочої сили. Це європейська модель, і такі кроки дозволять легалізувати більшу частину заробітних плат, а відтак, забезпечити достойний рівень соціальної захищеності наших громадян і підвищити рівень надходжень до обласного бюджету на 35-40%.

А крім виведення зарплат з тіні і переходу до індикативних зарплат, чи є у вас ще якісь пріоритетні речі, виконавши які, ви зможете вважати своє губернаторство вдалим?

Так. Слава Богу, мені вдалося переконати депутатів обласної ради, і ми передбачили фінансування створення інформаційно-аналітичної системи для прийняття управлінських рішень.

Ми живемо у ХХІ столітті, і мене дивує ситуація, коли у кожному кабінеті є комп’ютер, є інтернет, а ми переносимо з одного кабінету в інший папірці, вони десь втрачаються, хоча все це можна робити набагато ефективніше, швидше і не відходячи від комп’ютера…

Ця інформаційна система дасть змогу, наприклад, мені на моїй посаді, з моїм рівнем доступу зайти на територію будь-якого населеного пункту області і побачити як, наприклад, кафе в селі Мигово Вижницького району працює сьогодні, як воно працювало вчора, скільки там було обслужено відвідувачів, скільки там працює персоналу. Якщо за підсумками місяця цей заклад вписується в критерії, виписані законодавством, він буде світитися зеленим. Якщо ні – червоним.

У створенні такої бази зацікавлені, в першу чергу, не каральні органи, а той самий голова сільської ради, на території якої знаходиться це кафе. Спілкуючись з головами сільрад, побачив, що для багатьох з них, особливо останнього призову, було відкриттям те, що вони – керівники виконавчої влади на місцях і за делегованими повноваженнями підпорядковуються голові облдержадміністрації. Вони так собі вважали, що якщо тебе обрали сільським головою, то ти вже сам собі князь і хазяїн, що хочеш, те й робиш. Трошки не так. Тому, оскільки наповнення місцевого бюджету – це функція керівника виконавчої влади цієї території, він має прийти на це підприємство, поцікавитися у власника, які у нього є питання, проблеми…

Більше того, коли ми задіємо у цій базі ще й наші енергетичні підприємства, те саме обленерго, то, наприклад, керівник пилорами десь у гірському населеному пункті не зможе заявити, що у нього місяць не було роботи, бо не було лісу, і тому люди сидять без зарплати. Адже у нас одразу поруч з його об’єктом буде позначка, скільки електроенергії він спожив за звітний період. Якщо йому вдасться використати якусь «ліву» електроенергію, ми побачимо поруч, скільки він спожив води. Якщо він навіть воду зможе десь взяти, ми проконтролюємо відвантаження на нього лісосировини.

Всі ці дані сьогодні є у кожній структурі, яка за них відповідає, але вони розрізнені. Ми збираємося звести їх у єдине ціле, зробити захищену інформаційну систему зв’язку – ми працюємо над цим питанням спільно з «Укртелекомом», щоб у кожного сільського голови, у районного та обласного керівництва був доступ до цієї бази даних, і ми за її допомогою могли спокійно приймати управлінські рішення. Ми знатимемо, скільки у нас на тій чи іншій території живе людей, мати соціально-демографічні зрізи населення. Наприклад, якщо ми пропонуємо інвестору вкласти кошти у побудову підприємства, наприклад, у Кіцманському районі, то ця система дозволить протягом 5 хвилин показати, наскільки це підприємство буде забезпечене енергетичними, сировинними, трудовими ресурсами, хто буде працювати на цьому підприємстві за рік, за 5, за 10 років.

Така інформаційна система, впровадження технологій ХХІ століття дозволить приймати управлінські рішення, не просто зважаючи на настрій, якесь суб’єктивне ставлення до того чи іншого керівника чи його політичних вподобань, а виходячи з об’єктивних даних, які нікуди не сховаєш. Ця система прискорить час від генерування ідеї до прийняття рішення і втілення його в життя в три-чотири рази!

Чи могли б ви оцінити, скажімо, за п’ятибальною шкалою стан області, в якому ви її отримали? Адже кажуть, що ваш попередник Володимир Куліш називався у числі тих губернаторів, які мали найбільше шансів залишитися на посаді і за нової влади. Наскільки відомо, такі переговори велися, з чого можна зробити висновок, що працював він начебто непогано. Чи я помиляюся?

Не в моїй практиці критика попередників – кожен з очільників області в різні роки зробив багато корисного для краю, і їх досвід має прислужитися Буковині. Працівники Міністерства праці та соціальної політики вам підтвердять, що і 2002-му, і у 2006 році, коли я ставав міністром, на першій же нараді – і так само я зробив тут, коли став главою ОДА, – я казав всім: «Шановні, про попередників нічого поганого не говорити. Говорити тільки про ту роботу, яку робиш сам».

І я буду говорити про ту роботу, яку я зроблю, про свої досягнення чи про свої помилки – якщо вони є, я теж готовий їх визнати. Я з повагою ставлюся до всіх своїх попередників, і ця повага не залежить від того, представниками яких політичних сил вони є. Всі колишні губернатори дали згоду увійти до складу Громадської ради при обласній державній адміністрації, і це забезпечить послідовність у роботі виконавчої влади, дозволить використовувати управлінський досвід на користь соціально-економічного розвитку краю.

Адже сказати, що всі працювали погано, а ми одні працюватимемо добре – це неправильно. Нехай ми взяли економіку у поганому стані, але ж ми прийшли не на голе поле. Треба бути вдячним попередникам за те, що вони нам залишили, і внести до досягнутого ними якесь покращення. А оцінку нам будуть давати люди…

Давайте поговоримо про те політичне середовище, в якому вам доведеться працювати і в якому ви працюєте зараз. У західноукраїнських областях тим самим Горбалю і Сухому місцеві політсили, місцеві облради вже влаштували «теплий прийом», водночас вас прийняли у Чернівцях дуже спокійно. Чим це можна пояснити: специфікою ввіреного вам регіону, якимись особливостями вашої поведінки чи, можливо, якоюсь індивідуальною роботою з депутатами облради?

Це запитання краще задати моїм опонентам або депутатам облради - представникам інших політичних сил…

Так, у Чернівецькій області є своя специфіка. Більшість у обласній раді складають депутати від «Нашої України» та Блоку Юлії Тимошенко. Фракція Партії регіонів налічує 14 депутатів. Але коли у обласній раді постає питання консолідації людей зі здоровим глуздом, то вони об’єднуються незалежно від своєї партійної приналежності. І голосування за обласний бюджет – найкращий тому доказ. Нам вдалося ухвалити обласний бюджет з першого разу, незважаючи на різного роду нюанси поведінки головуючого і лідерів нашого місцевого пошиву. Крім того, обласна рада не піддалася на провокацію, коли у ній була ініційована заява стосовно продовження перебування в Україні Чорноморського флоту – це рішення не набрало достатньої кількості голосів на свою підтримку…

До речі, як ви думаєте, чому?

Тому що людям набридло воювати. Моє спілкування з депутатами обласної ради – а з більшістю з них я вже мав зустрічі – показує, що кожен з них налаштований на конструктивну роботу. Кожен з них отримає більше задоволення не від засудження пам’ятника Сталіну в Запоріжжі, а від того, що ми зможемо в Куликівці збудувати школу.

Треба шукати те, що нас об’єднує. І найголовніше – є закон України про місцеве самоврядування, є право місцевої громади. Якщо Чернівецька обласна рада прийматиме рішення про те, які пам’ятники ставляться в Севастополі чи Запоріжжі, не виключено, що таке саме рішення щодо встановлення пам’ятника Буковинському куреню або Румунським героям на єврейському кладовищі ухвалить Запорізька обласна рада. Подібних рішень ще ніколи не приймалося, це – типово західноукраїнська хвороба, але ми не можемо виключати, що вони рано чи пізно будуть спровоковані…

А питання полягає у наступному: що це нам дасть? Чи покращиться від цього життя? Я думаю, ні. Розкол вносити – це не наш принцип. Ми повинні вшановувати нашу історію, якою б вона не була, але найголовніше – ми маємо рухатися вперед і бачити те, що нас об’єднає у цей скрутний соціально-економічний момент.

Тим не менше, специфіка політичного моменту полягає у тому, що зараз по всій державі створюються Комітети захисту України. Очевидно, що такий самий комітет буде створено і в Чернівецькій області. Ці комітети починають роботу за проведення дострокових парламентських виборів, імпічмент Президенту, а у деяких областях – за недовіру губернатору. Чи не боїтеся ви створення такого комітету, який спиратиметься на підтримку сил, традиційно популярних у вашому регіоні? Яким чином ви будете вибудовувати свої стосунки з ним у разі його створення?

Мій політичний досвід підказує, що будь-яка ініціатива, яка виходить зверху, – нежиттєздатна. Юлія Володимирівна сама себе назвала лідером об’єднаної опозиції, і після цього смішно виглядає, коли представники інших опозиційних сил розповідають, що вона нікого не об’єднувала, а просто шукає красиву назву для того, щоб сховатися від відповідальності за розкрадання бюджетних коштів в шалених розмірах, за свої досягнення в період діяльності ЄЕСУ і під час першого прем’єрства у 2005 році.

Мій особистий моніторинг і бачення ситуації в Чернівецькій області говорить про те, що ініціативи по створенню якихось там комітетів знизу немає. Поїздки людей з регіонів до Києва, які зараз плануються опозицією, зіштовхнулися з однією проблемою: без грошей люди не хочуть їхати. А грошима Юлія Володимирівна з людьми ділитися не дуже хоче. 11 травня вони обіцяли зібрати біля Верховної Ради 100 тисяч людей. Я у той день був у Києві і побачив біля парламенту не більше, ніж 400 чоловік. Це якраз і є та кількість людей, яку вони змогли зібрати без грошей. Одним словом, я не бачу перспективи цих комітетів, бо вони є штучними.

Окрім того, згадайте події дев\'ятирічної давності… Пам\'ятаєте, як створювався Форум національного порятунку? Одні і ті ж люди – тоді і тепер. Одні і ті ж гасла. Тоді – порятунок, тепер – захист…Кого? Від кого? І яким був коефіцієнт корисної дії тих структур? Ялові телиці молока не дають, як кажуть у народі. А тут – якась суцільна яловість в політиці…

Вашим конкурентом на посаду губернатора Буковини ЗМІ називали голову місцевого осередку Партії регіонів Миколу Романюка. Як писала газета «Комментарии», він навіть почав був підбір кадрів до своєї ОДА. Днями місцева преса написала, що ви намагалися змістити його з посади голови обласної організації Партії регіонів. У зв’язку з цим виникає одразу два питання: по-перше, як у вас з ним складаються стосунки, і чи правда, що ви намагалися його змістити? А по-друге, якщо ви, представник Партії регіонів, очолюєте область, то було б логічно, якби ви очолили і обласну організацію партії. Чи не проговорюється зараз така можливість?

Щодо другого питання, то можу сказати, що рішення стосовно очільника партійної організації ухвалює конференція, ухвалюють члени партії.

А щодо того, що часом якась інформація закидається в пресу, то треба розуміти, що так само, як я моніторю ситуацію, моніторять і мене. Я абсолютно спокійно ставлюся до ситуацій, коли в пресу закидається певна інформація для того, щоб подивитися на мою реакцію на неї. Іноді це роблять опоненти. Іноді, думаю, не обходиться без участі пристосуванців, які знаходяться недалеко від мене.

Я ставлюся до цього філософськи. Моє ставлення до преси не змінилося з того часу, коли я був міністром. Якщо ти йдеш на політичну посаду або на найвищу посаду в області, то ти повинен усвідомлювати, що преса про тебе буде писати. Якщо про політика не пише преса, це означає, що він помер. І треба усвідомлювати, що не завжди преса буде тебе хвалити. Треба бути відкритим і ставитися до цього спокійно. Якщо посадовець починає хворобливо реагувати на ту інформацію, яку він читає про себе у ЗМІ, то в першу чергу йому потрібно звертатися до лікаря, а в другу – писати заяву про добровільну відставку з займаної посади. Право преси – писати все, якщо там нема образи і наклепу.

Але скажу вам, що на подібну інформацію треба дивитися через спектрограф. Вільна преса, якщо правильно її читати, дає набагато більше інформації, ніж усі аналітики обласної і районних держадміністрацій разом взяті. З цієї інформації одразу видно, хто твій товариш, хто твій друг, хто недруг. Наприклад, я прочитав ту замітку, про яку ви говорите, один раз, другий. На третій раз, коли я її вже читав прискіпливо, з аналізом, звідки могла з’явитися та чи інша інформація, то вийшло як у хорошому анекдоті: «Я вас вычислил», – я відразу зрозумів, хто замовник цієї статті, і хто виконавець.

А про який анекдот йдеться?

Є один єврейський анекдот – я завжди захоплювався почуттям гумору цього народу. Заходить єврей о шостій ранку в трамвай у Вінниці. І бачить: у цьому трамваї їде ще один єврей. Він сів і думає: «Що може робити єврей о 6 ранку у вінницькому трамваї? Якщо він єврей, значить він або працює в торгівлі, або музикант. В торгівлі працюю я, я всіх знаю, значить, він музикант. А що може робити єврей-музикант о шостій ранку у трамваї? На репетицію їхати рано, з репетиції пізно. Це означає, що він їде від жінки. А від якої жінки може їхати єврей-музикант о 6 ранку на трамваї? Від Сари, Рози і Хайки. Від Сари їду я, Роза в лікарні, значить, він їде від моєї дружини Хайки. А у моєї дружини Хайки є два коханці – Ізя і Хайм. Ізю я знаю в обличчя, значить це Хайм». Підходить до нього і каже: «Здравствуйте, Хайм» Той йому: «Откуда ви меня знаєтє?» – «А я вас вычислил».

-- Якщо інвестор готовий вкласти кошти у Новодністровську ГАЕС, його треба тільки вітати

Зараз про Чернівецьку область часто згадують на всеукраїнському рівні у зв’язку з заявами Юлії Тимошенко про Дністровську ГАЕС. Екс-прем’єр кілька разів заявила, що створення спільного українсько-російського підприємства для будівництва і введення в експлуатацію кількох її агрегатів призведе до здачі стратегічних інтересів України і підвищення тарифів на електроенергію. Хотілося б у вас як у губернатора області, на території якої знаходиться цей об’єкт, спитати, що взагалі являє собою ця ГАЕС, чому до неї прикутий такий інтерес опозиції? Чи справді готується створення якогось спільного підприємства з росіянами, і якщо так, то чи може воно призвести до здачі стратегічних інтересів України?

Виходячи з власного досвіду і знайомства з Юлією Володимирівною Тимошенко, починаючи ще з 1996 року, я знаю, що жодного слова правди у сказаному нею немає.

Новодністровська ГАЕС – це унікальний, світового масштабу об’єкт. Головна його функція – згладжувати пікові навантаження в енергетичній системі. Для України це дуже важливе питання, особливо при наявності атомних електростанцій: коли вночі виробляється електроенергія, а достатньої кількості споживачів немає, то якраз ГАЕС включає свої насоси і навантажує енергетичну систему України, вирівнює споживання електроенергії, забираючи її на себе і закачуючи воду у водосховище. Під час пікового навантаження вона цю воду спускає через генератори, віддаючи електроенергію.

Передбачається, що ГАЕС матиме сім енергоблоків. Станом на сьогодні збудовано перший з них. Його запуск Юлія Володимирівна приписує собі, правда, не знаю, чому, бо він був запущений у дослідну експлуатацію тільки у березні цього року. Тимошенко дала команду запустити перший енергоблок під її приїзд у грудні минулого року, але, на щастя, знайшлися сміливі люди, які сказали, що це завершиться аварією. Слава Богу, тоді запуску не відбулося. Минулого тижня там працювала державна комісія по прийняттю в експлуатацію, і цей перший енергоблок, я сподіваюся, запрацює.

Для добудови цієї ГАЕС потрібні дуже великі гроші. На цей рік для продовження будівництва другого енергоблоку потреба складає понад мільярд гривень. За наявності цього фінансування і за умови збільшення інвестиційних коштів у 2011 році ми могли б запустити другий енергоблок в кінці наступного року, а у 2012 році – могли б запустити третій енергоблок. Якщо буде запущено три енергоблоки Новодністровської ГАЕС, вона стане найбільшою в Європі. За наявності семи енергоблоків це буде найбільша гідроакумулююча станція світу. Таким чином, Новодністровська ГАЕС – це, без перебільшення, унікальний об’єкт, який має першочергове, пріоритетне значення для Чернівецької області і для мене як голови ОДА.

Саме тому виникла ідея залучити для добудови ГАЕС іноземних інвесторів?

Так. Наші бюджетні можливості ви знаєте. Якщо у нас вистачає коштів лише на виплату заробітних плат, пенсій, соціальних допомог і оплату енергоносіїв, то коштів для інвестування в реальний сектор економіки і розвиток таких об’єктів, як Новодністровська ГАЕС, у нас немає. Виникає питання: що нам робити? Заморозити будівництво, як це вже було, – бо починали будувати ГАЕС ще за Радянського Союзу, – і ходити розказувати всім, що от, мовляв, вона могла б стати найбільшою у світі? Чи шукати інвестора, готового вкласти гроші, в прозорому режимі спокійно добудувати всі 7 енергоблоків, запустити їх до 2016 року і отримати найбільшу у світі ГАЕС, яка дасть нам можливість експортувати електроенергію у Молдову, в Румунію і взагалі в європейську енергосистему?

Як людина, не уповноважена приймати кінцеві рішення з цього питання, я – за те, щоб у цій бюджетній ситуації у нас з’явився інвестор. Якщо такий інвестор є, і він готовий вкласти кошти у цей об’єкт, його треба тільки вітати.

Чи принципово, щоб таким інвестором виступила саме російська сторона?

З Росією у нас є спільна енергосистема. Коли у них не вистачає електроенергії, ми можемо їм перекачувати і продавати електроенергію, коли у нас є нестача – те саме може робити Росія. Логічніше було би працювати у цьому напрямку з перевіреним партнером. Тим більше, що всі наші гідроелектростанції так само, як і російські, будувалися в період СРСР. У нас є «Укргідроенерго», в Росії є «Русгидро». Це – люди, які працювали всі ці роки разом, тож логічніше було б і зараз працювати з ними разом. Але яке врешті-решт буде прийнято рішення – це вже питання до уряду…

-- Я – категорично проти підвищення пенсійного віку

Чи можливе і якщо так, то коли можливе виконання передвиборчих обіцянок Віктора Януковича в частині виплати підвищених зарплат і пенсій, а також відповідної компенсації цих виплат з 1 листопада минулого року?

У Державному бюджеті України, в усіх обласних і районних бюджетах передбачено реалізацію і фінансування закону України про підвищення соціальних стандартів, а також компенсацію сум, не виплачених Юлією Тимошенко. Це буде робитися поетапно. Зараз ми в поточному режимі виплачуємо заробітні плати, пенсії і соціальні допомоги, виходячи з норм цього закону, і ще до кінця року ми поетапно компенсуємо недовиплачене.

Стосовно соціальної політики нової влади - людей сьогодні, мабуть, чи не найбільше турбує питання можливості підвищення пенсійного віку. Посадовці у Києві озвучують різні думки з цього приводу. Як ви вважаєте, чи справді необхідно нам підвищувати пенсійний вік, чи ми можемо у нинішній ситуації обійтися без цього кроку?

Я – категорично проти підвищення пенсійного віку у нинішніх умовах. Чому? Тому що такий безсистемний підхід був би помилковим.

Нам зараз потрібно створювати стимули. Навіщо підвищувати пенсійний вік, якщо можна забезпечити право людини після досягнення пенсійного віку продовжувати працювати і мати стимул стосовно перерахунку пенсій? Ми, по суті, виконуємо ту саму функцію, але вже не в адміністративний спосіб, а ставлячи на перше місце право людини. Якщо людина хоче працювати після досягнення пенсійного віку, у неї може з’явитися стимул – право на підвищення пенсії в прогресивній шкалі. Чоловік буде знати, що якщо він працюватиме до 60 років, то у нього, наприклад, пенсія складатиме 1500 гривень, а якщо до 65 – то 3500.

До речі, такий законопроект був напрацьований, коли я перебував на посаді міністра, і я відстоював таку позицію, будучи народним депутатом: ми повинні стимулювати людей, які мають здоров’я і бажання працювати після досягнення пенсійного віку…

Чи поділяється, за вашою інформацією, така позиція нинішнім керівництвом Міністерства праці і соціальної політики?

За моєю інформацією, так. Але жодного рішення з цього приводу ще не прийнято.

Коментарі того чи іншого урядовця – це його право. Я вже казав, що урядовець є політиком, а рішення він приймати не може, бо рішення приймає колегіальний орган, уряд України. Під час дискусій на цю тему я намагаюся відстояти свою точку зору, і у переважній більшості випадків мені вдається упередити невиважене обговорення питання пенсійного віку.

Але аналіз преси показує, що чомусь найбільше з цього приводу говорять люди, яких я ніколи не бачив ані в науковій літературі, ані в довідниках у якості фахівців з соціальної сфери. Це так, балакуни. Впевнений, що державне рішення буде прийнято після широкого громадського обговорення, і воно стосуватиметься саме впровадження цих стимулюючих факторів.

У ЗМІ було мало інформації про недавнє засідання Ради регіонів. У той же час чималого резонансу набули заяви Віктора Тихонова стосовно бажаності переходу України до федеративної форми державного устрою. Якою є позиція Віктора Януковича з цього питання? Чи йшлося про це на Раді регіонів? Чи є федералізація України стратегічним завданням нової влади?

Обговорення цього питання на Раді регіонів не було. Там йшлося про абсолютно інші питання, які витікають з необхідності чіткого балансу і взаємодії виконавчої та представницької влад – адже там крім голів ОДА були присутніми і голови обласних рад.

Ми домовилися, що незалежно від політичних уподобань обласні ради і ОДА мають працювати разом. Повинні з’являтися нові механізми такої співпраці. І я радий тому, що в протокольне рішення Ради регіонів було прописано проведення у Донецькій і Чернівецькій областях експерименту зі створення цих інформаційно-аналітичних управлінських систем, про які ми вже говорили.

Інших рішень там не приймалося і навіть не обговорювалося. Це можна перевірити, запитавши, приміром, у присутніх на засіданні голів обласних рад, які у частині регіонів, особливо на заході України, є представниками політичних сил, які є нашими опонентами.

А як ви особисто ставитеся до перспективи зміни державного устрою України? Чи хотіли б ви стати главою суб’єкта федерації – Чернівецької області?

Це дуже складне питання. На сьогодні я був би прихильником збереження України як унітарної держави.

Наприклад, розглянемо баланс Чернівецької області. Вона не є самодостатньою. Вона є областю, яка живе на дотаціях з державного бюджету, які у більшості своїй формуються східними областями України. Власними ресурсами ми можемо виплатити заробітні плати працівникам бюджетної сфери і пенсії трохи більше, ніж півроку на рік. Решту зарплат і пенсій – фактично за півроку – Чернівецька область отримує за рахунок субвенцій, дотацій з державного бюджету України, по суті, за рахунок східних областей нашої держави.

Це може навіть стати нашою об’єднавчою ідеєю: якщо галицькі та буковинські патріоти зрозуміють такі прості речі, то, можливо, їм буде легше вгамувати свої емоції. Я – за те, щоб Україна була унітарною.

Якщо ж приймати якісь інші рішення, то це треба робити тільки на всеукраїнському референдумі і тільки після того, як це буде науково опрацьовано, проведені відповідні розрахунки, еспертизи, в тому числі і провідними західними компаніями.

-- «Буковинці завжди тримаються купки»

Два з лишком роки тому «Українська правда» написала про умовний «буковинський клан» політиків, до якого відносили вас, Арсенія Яценюка, Яна Табачника, умовно кажучи, Дмитра Фірташа – одним словом, вихідців з Чернівецького регіону. Чи відчуваєте ви наявність такого клану, належність до нього? Чи можна говорити про якусь спільність чернівецьких політиків?

Вихідці і з Тернополя, і з Івано-Франківська під час мого перебування в Києві не раз казали мені, що вони дуже хотіли б відчувати на столичних теренах таку саму спільність, як буковинці. Може, це закладено у нас генетично, але якось традиційно пішло, що буковинці завжди тримаються купки, незалежно від усіх політичних векторів. Коли представник іншої області потрапляє до Києва, то через два роки ти у нього питаєш – а він вже розказує, який він киянин. А буковинець, будьте певними, завжди скаже: «Я з Буковини, я з Чернівецької області».

Наше земляцтво у Києві постійно проводило і проводить свої зустрічі. Я і зараз підтримую зв’язки з усіма земляками, які працюють у Києві, які працюють за межами України. Духовно ми спільні.

Наприклад, коли у 2007 році треба було ухвалити рішення про спрямування коштів державного бюджету на відзначення 600-річчя Чернівців, то до Міністерства фінансів разом пішли і я – міністр на той час, і Віктор Король, і Арсеній Яценюк, і Іван Попеску, і Петро Гасюк, і Павло Лєбєдєв, і ще декілька депутатів… Тобто всі об’єдналися, пішли вирішувати це питання і вирішили-таки! І все, що буде робитися на користь Чернівецької області, на розвиток нашого краю – завжди буде підтримуватись.

А чи правда, що ви свого часу приклали руку до переїзду Арсенія Яценюка в Київ і до початку його політичної кар’єри?

У нас невеличка область – найменша область в Україні, і в цьому її плюс. А Чернівці – таке компактне місто. Тут всі один одному або родичі, або знайомі. І якщо ти щось зробиш чи скажеш в одному кінці міста, то ти не встигнеш доїхати до іншого кінця, як там вже все про це знають. Правда, половину про це від себе додають, а ще 40% викривлюють, але це вже така наша специфіка...

Так, я прекрасно і давно знаю і батька, і маму Арсенія Петровича – і Петра Івановича, і Марію Григорівну. І самого Арсенія Петровича знаю ще з тих часів, коли він був студентом. Для нашого міста це нормальне явище. Ми – не Київ за своїми масштабами, я можу сказати, що я 80% жителів Чернівців знаю в обличчя. Мої батьки живуть у Чернівцях, теща і тесть живуть у Чернівцях. Навіть коли я переїхав до Києва, то дружина перший час жила у Києві, а потім сказала: мені, мовляв, комфортніше, зручніше жити у Чернівцях. Я буду приїжджати до тебе в гості або ти приїжджатимеш до мене...

Справді, коли Арсеній Петрович організував зі своїми компаньйонами фірму «Юрек», вона обслуговувала в тому числі і ті підприємства, засновником яких був я. Ми нормально, плідно працювали. Після цього він самостійно дуже швидко виріс, здійснив свій кар’єрний стрибок у місті Києві.

Потім, якраз у період – чому я, власне, і кажу, що буковинці завжди тримаються купки, – коли в Криму були і Геннадій Москаль, і Євген Дмитрієв, і Володимир Хоменко, так сталося, що він став міністром економіки Криму. До речі, коли він поїхав з Криму, то за збігом обставин міністром економіки Криму став Володимир Куліш, який був моїм попередником на посаді голови Чернівецької ОДА. Ну, от такі ми (сміється)... А Арсеній Петрович став першим заступником голови НБУ. Отака у нього кар’єра була…

А стосунки у нас з ним нормальні... Трошки у політичному плані ми зараз на різних полюсах перебуваємо, але вітаємося один з одним і спілкуємося.

Тобто я так розумію, що називати вас одним з хрещених батьків Яценюка – це трохи перебільшено?

Ні, ні! Немає такого! У Чернівцях – я ж кажу вам – всі або знайомі, або родичі. Можу сказати, що я – не його родич. Механізмом виключення зрозумієте, хто я (сміється).