Богдан Футей: Якби мене викликали до Адміністрації Президента, я б одразу подзвонив у ФБР

Богдан Футей - шанований правник як в Україні, так і в США. Він єдиний українець, призначений Президентом США довічним суддею Федерального суду округу Коламбія в Вашингтоні. Професор Футей – знаний науковець в конституційному і виборчому праві, викладає в найпрестижніших університетах світу й навіть консультував робочу групу ВР з підготовки Конституції 1996 року. Також він заступник голови найпотужнішої організації українців світу – Українського Конгресового комітету.

Перед розмовою з «Главкомом» Богдан Петрович просив уникати політичних запитань, адже говорити про політику суддям Федеральних судів в США не прийнято. Але уникнути політичних оцінок рішень Конституційного суду, ходу судової реформи і стосунків нового Президента з українською діаспорою йому не вдалося. На його думку, Конституційний суд дискредитував себе в очах міжнародної правничої спільноти рішенням щодо легітимності коаліції. Богдан Футей не розуміє, чому українські чиновники дозволяють собі викликати суддів «на килим», адже в Америці таке навіть теоретично не припустимо. Відмову Віктора Януковича зустрітися з українською громадою США він пояснює небажанням Президента спілкуватися на незручні для себе теми дискримінації української мови та призначення Дмитра Табачника міністром освіти.

Конституційна реформа 2004 року неконституційна

Пане Богдане, яку оцінку рішенню українського Конституційного суду щодо легітимності парламентської коаліції дає міжнародне юридичне співтовариство? Враховуючи те, що воно суперечить тлумаченню того самого положення Конституції від 2008 року…

Судова система повинна забезпечувати стабільність через дотримання Конституції та законів. Судді мають право тлумачити Конституцію в дусі Основного Закону, але суперечливі та ексцентричні рішення завдають державі значної шкоди. Вони призводять до невизначеності і непорозумінь. Одіозні рішення найвищих судів призводять не тільки до протиріч в юридичних колах, але й між громадянами. Міжнародна спільнота також це сприймає негативно.

Півтора роки тому вже було рішення КС щодо тлумачення тих самих положень Конституції. Дійсно, нічого не змінилося, але Конституцію розтлумачили протилежно попередньому вердикту. Це абсолютно неприпустимо. Бо жодний змінений закон і регламент не може мати рівноправну силу з Конституцією.

Рішення щодо легітимності коаліції було ухвалено перед поїздкою Віктора Януковича до США, як і обіцяв український Президент. Чи сприйняли «чистоту» вердикту українського КС за океаном?

Подібні рішення впливають на міжнародні юридичні кола. Американці дуже швидко про нього дізналися. Для багатьох незрозуміло, як таке тлумачення могло з’явитися через півтора роки від часу протилежного вердикту з цього ж питання. А те, що задовго до його винесення українські посадовці вже сподівалися на нього, дає підстави для занепокоєння.

Політична система, яка базується на принципі розподілу влади і незалежній системі стримувань і противаг, є життєво необхідною для збереження демократії. Суди мають послідовно застосовувати закони і дотримуватися вимог Конституції. Американські правники замислились – як таке могло статися? Чи дійсно був якийсь вплив на КС?

Тут варто повернутися до 2004 року і того, як ухвалювалися конституційні зміни. На мою думку, а також деяких колег, ті зміни були ухвалені неконституційно. Тоді було багато проблемних нюансів. Але найголовніше – в жовтні 2005 року КС постановив, що після проведення реформи відбулися зміни політичної системи держави. Зміна політичної системи з президентської на парламентську, згідно з української Конституції, вимагає проведення референдуму. А цього не було. Тому, на мою думку, конституційна реформа 2004 року неконституційна.

Юридичну громадськість також стурбував ще один аспект роботи українського КС – довгий час там не було кворуму. Він не міг розтлумачити, в тому числі, і конституційність змін до Основного Закону. Призначені судді не мали можливості прийняти присягу в Верховній Раді, бо цього не хотів парламент. Десять місяців в Україні фактично не діяв найвищий судовий орган. Це дуже погано вплинуло на думку світової юридичної спільноти щодо верховенства права в Україні.

Але питання в юристів до українського КС виникли ще задовго до всіх цих подій. Вперше всі задумалися щодо його незалежності ще 2003 року, після рішення щодо третього терміну повноважень Президента Кучми. Тоді Президент України зрозумів вагу правової системи і не балотувався. Але саме в той час були закладені нинішні проблеми з Конституційним Судом.

При Президентові Ющенку також були неоднозначні рішення. Коли в парламенті таки прийняли присягу в суддів КС, то депутати ухвалили закон, яким заборонили розглядати питання конституційності політичної реформи. В Суду забрали право розглядати те, що йому наділено Конституцією. І Ющенко цей закон підписав.

Зараз в Україні говорять, що Януковича може реанімувати тему відміни конституційної реформи. Ви бачите таку перспективу?

Направити таке звернення можуть. Але чи вони його розглядатимуть…

Чи сприйме Захід відміну політреформи?

Я скажу так, ніхто не буде шанувати суддів, поки вони не будуть шанувати самі себе.

-- Ніхто не шануватиме суддів, поки вони не будуть поважати самі себе

Ви багато говорили про рішення, які нищили повагу до КС. Чи можна говорити про те, що після його останнього вердикту міжнародна спільнота остаточно втратила до нього довіру і вже очікує наступних одіозних рішень?

Не можна оперувати такими категоріями. В США діє прецедентне право. Але в американській історії були випадки, коли Верховний Суд, який займається тлумаченням Конституції, змінював свої рішення. Це стосувалося дискримінації афроамериканців. Суд виніс одне рішення в 1896 році, а в 1954 року щодо того ж самого питання постановив інакше.

Але ж це 58 років минуло! Не півтора, як в Україні…

Дійсно, у нашому випадку минуло багато часу, і змінилися обставини. Ми це сприймаємо, бо Суд має право виносити рішення згідно власного погляду і духу Закону. Але якщо воно є спірним в контексті Конституції, тоді юридична спільнота цього не сприйме. Як тоді громадянам себе почувати, коли суди ухвалюють спірні рішення? Судова влада має функціонувати як незалежний орган, що неупереджено застосовує закони. Судді повинні бути незалежними від сторін, які беруть участь в процесах. Вони не повинні зазнавати стороннього впливу, заохочень чи погроз, прямих чи опосередкованих. І тут власне питання, чи було таке під час винесення рішення Конституційним Судом?

Зараз в Україні обговорюють судову реформу, і вона дійсно потрібна. На конференцію з цього приводу я й завітав на Батьківщину. Президент створив робочу групу для обговорення змін, а очолив її міністр юстиції Олександр Лавринович. До неї запросили багатьох досвідчених людей. Я говорив з деякими з них, і ось що хвилює – чи їхню думку візьмуть до уваги? В групі є багато знаних людей і професорів. І є така загроза, що їх туди взяли тільки для прикриття власних планів їх іменами, а все буде вирішено без них. А коли реформу представлятимуть, то казатимуть, що її розробляли шановані люди.

Щодо судової реформи є багато думок. Говорять, що все зведеться до позбавлення Верховного Суду касаційних повноважень. І зроблять це через те, що там головує представник опозиції. В таких обставинах можна сподіватись на якісні зміни?

Парламенти будь-якої держави є політичними органами. Там провідну роль відіграють політичні партії. Але політики мають брати до уваги думку експертів, правників і суддів. Згідно з Конституцією, держава базується на принципі верховенства права і розподілу влади. Різні гілки влади мають контролювати одна одну, щоб зберігати баланс. В США Конгрес ухвалює закони, Президент їх підписує, а Верховний Суд вирішує, чи відповідають закони Основному Закону.

Але в Україні зараз ніхто не проконтролює проведення судової реформи – до однієї партії фактично належать Президент, уряд і більшість в парламенті. І КС показує, що ухвалює рішення на їх користь…

Я розумію ці речі. Повторю, поки судді не почнуть шанувати самі себе, їх ніхто не шануватиме. Це ж саме стосується й інших органів влади. Депутати мають усвідомлювати, що є така річ, як верховенство права, розподіл влади і демократія. Якщо вони цього не дотримуватимуться, то це не сприйме міжнародна спільнота. І народ цього не сприйме. Саме люди можуть зробити так, що ця влада сьогодні є, а завтра її не буде.

Як показали останні події, більшість світових лідерів сповідують щодо України такий принцип – краще хай не зовсім конституційно формують владу, але щоб була стабільність без постійних суперечок. В такій ситуації міжнародна спільнота навряд чи відреагує на якісь незаконні дії української влади…

Це вже політична тема. Суддя в США не має права такого коментувати. Ми стараємось бути поза політикою. Працюючи суддею, коли я бачу неконституційність якогось документу, то так це і визнаю, і ніхто цього не піддає сумніву моє рішення. В Україні треба цього прагнути. Має бути сильна спілка адвокатів чи правників, така, як в США Палата американських адвокатів. Вони стоять на сторожі судової влади і захищають суддів в разі наступу влади. Крім цього, наші ЗМІ про це все говорять. Звичайно, тут визначальну роль відіграє правова культура, яка виробляється багато років.

Україна тільки формується як держава. Я впевнений, що Україна сама дійде до того, щоб поводитися згідно міжнародних правил. І всі гілки влади будуть поважати інші органи влади.

-- Мене турбує, що в Україні чиновники викликають суддів до себе на зустрічі

До слова про правову культуру. За два тижні до винесення рішення щодо легітимності коаліції Президент публічно говорить про молебні за позитивне для себе рішення. Чи міг би таке собі дозволити Президент США?

У нас інакші підходи до цього. Мене дуже турбує, що в Україні Президент, прем’єр-міністр чи глава парламенту кличе суддів до себе на зустріч. І вони приходять! Чиновники читають лекції суддям, в тому числі конституційним, як має виглядати судова незалежність. Це аж ніяк не сприяє незалежності суддів, це тиск на них, аби вони чинили по-їхньому!

В США жоден суддя б не пішов на зустріч до чиновника?

Жоден суддя б не зайшов до кабінету Президента чи іншого чиновника. Більше того, жоден чиновник не відважиться просити їх про зустріч. Преса б відразу підняла ґвалт, що Президент чи спікер хоче впливати на правосуддя. Та скажу більше: аби суддя пішов, то йому б самому було непереливки.

До прикладу, аби мене хтось покликав до Адміністрації Президента, то я б одразу подзвонив у ФБР. Я б заявив, що проти мене готується провокація. Така культура поведінки вироблена багатьма роками функціонування політичної системи.

От ви кажете, що Віктор Янукович говорив про молитви за потрібне рішення. У нас також був подібний випадок. Президент Обама звертався в Конгресі до народу. Під час виступу він критикував рішення Верховного Суду щодо фінансування президентських перегонів корпорацій на правах приватних осіб. Президент вважав, що це неправильно, бо корпорації мають більше грошей й будуть впливати на вибори.

Але ж це було вже після рішення Верховного Суду?

Так. Перед рішенням ніхто б публічно про нього і слова не сказав. Скажу вам більше. Мене дуже дивує, як судді КС в Україні дозволяють собі проводити прес-конференції. Для нас нечувано, аби суддя, який ухвалив рішення, розказував про нього пресі. Рішення має говорити саме за себе.

В нас часто такі заплутані рішення видає КС, що без пояснення аж ніяк не обійтися…

Рішення суду має писатися так, щоб його було легко зрозуміти. Я завжди даю помічникам завдання формулювати мої рішення так, щоб пересічний американець його розумів. Не можна писати висновки юридичною мовою, яку не всі юристи розуміють. Я сам, буває, як читаю рішення українського Конституційного Суду, то заплутуюсь. Бачу там безкінечні посилання на різні параграфи і частини багатьох законів. Щоб таке розуміти, треба постійно перегортати Конституцію, закони і безперестанку між ними бігати. Цього не має бути. Рішення суду має писатися чіткою і зрозумілою мовою.

Українські судді КС часом під час прес-конференцій ще й додають до рішення щось від себе. А тоді чиновник може посилається на його слова. Прес-конференції суддів неприпустимі. В США судді з пресою по судових справах не спілкуються. З іншого боку, всі судові процеси у нас відкриті. Єдиний виняток – коли під час процесу розглядають державну таємницю.

В Україні напряму розповідають, що суддям КС за рішення заносили гроші. Про це пишуть ЗМІ, навіть правоохоронці це розглядають, але результату немає. Чи в такій ситуації можна говорити про створення незалежного суду?

Повторю фразу – ніхто не буде шанувати суддів, поки вони не шануватимуть себе. В США є кодекс судової етики. Там чітко розписано, що можна робити суддям. Судова адміністрація одразу б розібралася в інформації про хабарі. Американські судді не мають імунітету.

Час від часу преса у нас пише про якісь зловживання судів, але наша діяльність дуже суворо регламентується. Я особисто мушу кожного року робити два фінансові звіти. Перше – для судової адміністрації про всі мої прибутки і видатки. Там вказую абсолютно все, навіть коли мені хтось оплатить дорогу на якусь конференцію. І чітко вказую з яких джерел були виділені на це кошти. Також я надаю всі витратні рахунки своєї родини.

Другий звіт я здаю до Сенату. В цій фінансовій декларації я вказую на всі конференції і заходи, в яких я брав участь поза роботою судді. І скажу вам, ці звіти дуже ретельно перевіряють. Кожен громадян має право на підставі Закону «Про доступ до інформації» піти й попросити фінансовий звіт судді. Особливо ретельно контролюється участь в конференціях, які організовують спеціальні групи інтересів. До прикладу, з питання екології – чи захисники, чи забруднювачі навколишнього середовища. Нафтові компанії можуть організувати конференцію, запросити суддю, оплатити йому щось, а потім він буде розглядати справу про забруднення нафтою. От щоб суддя не міг бути заангажований, наша позасудова діяльність дуже суворо контролюється.

В США за двісті років виробилася політична культура поведінки судів, тому це спрацьовує. Між іншим, я ріс в Аргентині, часто там бував на конференціях, знаю іспанську мову. Там дуже подібні до українських проблеми судів. Якось я трохи закуняв під час чийогось виступу і через сон зі змісту доповіді не зміг зрозуміти де я – в Аргентині чи Україні. Проблеми країн, де формується політична культура, дуже подібні.

-- Рано чи пізно в Україні до влади мають прийти мудрі люди і сказати «Досить!»

Ми говорили про судову реформу в Україні. Чи допоможуть змінити ситуацію адміністративні перетворення, коли чиновники і далі будуть викликати суддів на килим, доводити по телефону потрібне рішення або банально їх купувати?

Це залежить від мети, яку собі ставить держава. Рано чи пізно в Україні мають прийти мудрі люди і сказати «Досить!» Якщо цього не хоче нинішня влада, то все одно такі люди колись прийдуть. Я впевнений у цьому. Двадцять років історії України – це замало. У нас система формувалася аж 200 років. Читаючи мемуари Президента Джеферсона можна помітити, що він також критикував суддів. Америка також пережила це.

Україні теж доведеться двісті років іти до цього?

Я не кажу, що треба чекати двісті років. Це станеться швидше… Я особисто маю претензії до українських правників. Вони повинні гостро критикувати владу. Але я не чув, щоб спілки українських юристів захищали суддів. Палата американських адвокатів поводить себе в цьому плані дуже активно.

Не забувайте, що у нас судді на штатному рівні, де їх обирають, чи на федеральному, де їх призначають, мають мати великий досвід роботи.

На штатному рівні суддя не буде молодшим 30 років, і має мати більше 5 років адвокатської практики. На федеральному рівні треба мати 15 років практики. Коли мене призначали до Федерального суду, то я мав зазначити перед комісією міністерства юстиції п\'ятнадцять судових процесів, які вів, імена всіх адвокатів, що брали в них участь зі мною, всі імена сторін і суддів, перед якими я виступав. І ФБР з ними усіма говорили, чи я дійсно відповідаю посаді судді, чи я часом нікому не намагався дати хабар. Все це дуже ретельно перевіряється.

Ми знаємо, що ви багато часу займалися виборчими системами, зокрема, працювали і над українським законодавством. Зараз в Україні критикують пропорційну систему з закритими списками і пропонують повертатися до мажоритарки. Ви це підтримуєте?

Колись я був радником Міжнародної фундації виборчих систем в Україні. Тоді ми співпрацювали зі спікером парламенту Іваном Плющем та блаженної пам’яті В’ячеславом Чорноволом. Тоді всі критикували мажоритарну систему, всі виступали за структурування парламенту на базі політичних партій. Адже коли у Верховній Раді тільки мажоритарники, то немає партійної думки. Також дивно тоді виглядало, як хтось з Кіровограду балотується в Івано-Франківську, чи хтось з Полтави балотується у Львові. В США чиста мажоритарна система, але кандидати мусять жити в своїх округах мінімум рік. І ситуація в Україні виглядала дивно. Тож партійна система виглядала такою, що структурувала б парламент. Тож спочатку запровадили змішану систему виборів, а потім ухвалили закон про чисто пропорційну систему.

Але постала інша проблема – народ знає тільки перших п’ятьох у списках. Тому більшість депутатів обрані без відома людей. За таких умов заговорили про відкриті списки. В такій ситуації можна отримати іншу проблему – громадяни заплутаються у виборі депутатів від однієї партії.

Тому, на мою думку, аби якось урівноважити систему, найпростіше було б повернутися до змішаної системи виборів. Одну половину обирати від мажоритарних округів, а іншу – за партійними списками. І обов’язково від округів мають право балотуватися тільки мешканці тих територій.

В Україні часто насміхаються над США, адже там така система виборів, що дозволяє Президентові бути обраним меншістю населення. Тобто у вас Президент має перемогти у більшості штатів, в яких населення може виявитися менше, ніж у штатах, які підтримали переможеного. Коли у нас переміг Янукович, то політологи зауважили, що якби у нас діяла американська система, то виграла б Тимошенко. Чи справедлива ваша система, яка нівелює вагу найпотужніших регіонів?

Я завжди обстоював нашу систему виборів. В нас дві палати Конгресу. В одній палаті штати представлені рівноправно, незалежно від їхнього розміру. Друга палата формується в залежності від кількості населення в кожному регіоні.

Аби в нас не було існуючої виборчої системи президента, то великі штаби б керували країною. Такі штати як Пенсильванія, Огайо, Флорида, Каліфорнія, Нью-Йорк і Техас самі б обирали Президента цілої країни.

У всіх інших штатах Президент не з’являвся б і не проводив виборчу кампанію. Яка б увага приділялася цим регіонам? Тому дотримується принцип, що для обрання Президентом треба 270 голосів виборщиків. А їх не можна зібрати тільки в найбільших штатах. Тому часом маленький штат, що має два-три виборщики, вирішує долю виборів. А тому на них звертають увагу всі.

Можливо, в Україні така система була б справедливою. Але Конституція унеможливлює американську систему виборів. Там чітко записане пряме виборче право. Для зміни виборчої системи треба змінювати Конституцію. Це потребує і референдуму, і голосування в парламенті. А не так, як хотів вчинити Віктор Ющенко – змінювати Конституцію тільки на референдумі.

До речі, коли Віктор Ющенко планував конституційну реформу, то Український Конгресовий комітет висловлював йому свої заперечення?

Так, я йому казав кілька разів. І передавав письмові звернення, що Конституцію можна змінювати тільки згідно процедури. Це добре, коли проект Конституції передавали всім, навіть по школах, але це суперечило Основному Закону.

Українська діаспора очікувала від Віктора Ющенка значних змін в Україні. Як ви тепер оцінюєте його роки правління?

Це дуже політичне питання… Він збудив українську духовність. Але чи це довго протримається? Хоча я думаю, що і нова влада буде дбати про Україну. Бо ж краще бути господарем у своїй власній хаті і головою своєї держави, ніж чимось схожим на намісника.

-- Український Конгресовий комітет хотів від Президента більше, ніж заспівати «Як умру, то поховайте»

Хочу вам задати політичне питання, як до заступника голови Конгресового комітету українців. Нещодавно Віктор Янукович відвідав США. Комітет після цього розповсюдив дуже різку заяву про те, що Президент України відмовився зустрітися з американськими українцями. Чому так сталося?

Я не маю права лізти в політику, але це тема української діаспори й України. Відколи є посольство України у Вашингтоні, то кожен посол намагався підтримувати зв\'язок з представниками громади і співпрацювати. Це робив і Білорус, і Щербак, і Грищенко, нинішній міністр закордонних справ, і Шамшур. Перед приїздом українських посадовців ми завжди спілкувалися з послами. Така зустріч була і перед приїздом Президента Януковича. Ми обговорювали можливість спілкування з Віктором Януковичем. Деякі українські організації хотіли розповісти Президенту своє бачення щодо мовної і освітньої політики в України. Не знаю, що точно сталося. До останнього ми не знали, чи Президент приїде. Це все було пов’язано з можливістю зустрітися з Президентом Обамою.

В програмі перебування Віктора Януковича в США було заплановане покладання квітів біля пам’ятника Тарасу Шевченку у Вашингтоні. І от в останній момент нам повідомили, що зустріч з діаспорянами може бути якраз коли він покладе квіти Тарасу Шевченку. На всю церемонію разом з спілкуванням з діаспорою було відведено 20 хвилин. Ми знали, що Президент міг спізнитися і мав скоро звідти їхати. Український Конгресовий комітет вважав, що як головна організація українців у США, він заслуговує на більшу увагу. Конгресовий Комітет хотів більшого від Президента, а не тільки заспівати «Як умру, то поховайте». І на тому кінець спілкування. Ну, може, ще б руку подав…

Пам’ятаю, коли Янукович був прем’єр-міністром, то ми з ним дуже гарно зустрічалися в посольстві. Тоді він з нами усіма говорив українською мовою й був дуже ввічливим. Я мав саме такі спогади про Віктора Януковича. Тому трохи дивно було бачити його поведінку на посаді Президента. Прикро, що українська сторона не звернула увагу на представників нашої громади.

Українська діаспора зараз не погоджується з багатьма речами, які робить влада. У нас багато обговорюється питання освіти й відношення до української мови, а також політика Дмитра Табачника. Наші представники хотіли переказати Віктору Януковичу свою думку, але такої можливості не дали. Тому й був опублікований лист від імені УКК, щоб донести своє cлово.

Якби зустріч відбулася, ви б підняли незручні для Януковича теми освіти та мови?

Не я особисто, я тоді був в Україні. Але представники громади обов’язково б підняли всі ці незручні теми. В Америці всі звикли говорити те, що думають. Часом навіть забагато. Звичайно, треба мати шану до Президента і все передавати в нормальний спосіб. Можна було передати наші питання голові президентської адміністрації під час зустрічі, але обмежитись зустріччю біля пам’ятника – це не дуже гарно! Тому на покладання квітів мало хто прийшов. Були кілька священників і церковних хористів. Але представників української громади як організації не було.

Ситуація не дуже приємна. Але ж треба якось налагоджувати стосунки з Віктором Януковичем, адже він буде главою держави ще мінімум п’ять років…

Перш за все великі надії покладаємо на міністра закордонних справ. Пан Грищенко дуже добрий дипломат і український патріот. Знаю його по роботі на посаді посла в США. Він має гарні стосунки з усіма організаціями в США й буде старатися налагодити плідні відносини між українською громадою та керівництвом держави.