Волонтер Віталій Дейнега: Наших дівчат, які привезли приціл, «айдарівці» ніч тримали з мішками на голові

    «Серед волонтерів є нормальні, є шахраї, є незрозуміло хто. От ті, хто з коробками для грошей, – це на 99,99% шахраї»
    Віталій Дейнега волонтерить вже два роки. Навесні 2014-го київський айтішник заснував ініціативну групу «Повернись живим». Врешті ця команда зосередилась передусім не на закупівлі берців та касок для українських військових, а стала робити те, до чого не доходять руки у Міноборони. Сьогодні одна з найвідоміших волонтерських організацій постачає
    • Катерина Пешко
    • 2 Березня, 2016, 17:00
    • Розсилка

    «Серед волонтерів є нормальні, є шахраї, є незрозуміло хто. От ті, хто з коробками для грошей, – це на 99,99% шахраї»

    Віталій Дейнега волонтерить вже два роки. Навесні 2014-го київський айтішник заснував ініціативну групу «Повернись живим». Врешті ця команда зосередилась передусім не на закупівлі берців та касок для українських військових, а стала робити те, до чого не доходять руки у Міноборони. Сьогодні одна з найвідоміших волонтерських організацій постачає хлопцям на передову тепловізори, безпілотники, прилади нічного бачення, приціли та далекоміри, ремонтує та закуповує техніку. Займались учасники ініціативи і такими масштабними проектами як розгортання в усіх бригадах у зоні АТО геоінформаційної системи «Арта» та створення нової програми підготовки саперів ВДВ.

    Про складнощі роботи в часи умовного перемир’я, про «волонтерські» організації, які встигли заробити на війні, та «чорні списки» батальйонів, яким «Повернись живим» відмовляють у допомозі, Віталій Дейнега розповів «Главкому». Зустрілись із волонтером ми у госпіталі Державної прикордонної служби, куди він сам потрапив на кілька днів…

    - Війна покоцала здоров’я, - пояснює місце зустрічі Віталій. – Навіть якщо подивитись фотографії до Майдану і зараз, здається, що я постаршав далеко не на два роки. Друзів вбивають, нерви, напружений графік, нерегулярне харчування, постійні поїздки, мерзнеш на фронті. І це при тому, що я не солдат. З якою кількістю болячок вони звідти приїжджають, я навіть не уявляю…

    Як часто ви зараз буваєте в зоні АТО?

    У січні був разів 4-5. Проїхав всю лінію фронту. Останнім часом найбільше їздив у Дзержинсько-Горлівському напрямку, в напрямок Мар'їнки – Красногорівки.

    Оцініть, чи забезпечені зараз українські військові всім необхідним.

    Розумієте, є багато речей, які можуть бути корисними і необхідними. Але почнемо з мінімального. Мінімальний набір потрібного - каска, бронежилет, форма, берці - є.

    Це вже все держава забезпечує чи й досі волонтери?

    Насправді, це ілюзія, що волонтери забезпечували військових усім. По факту це було так: держава дала патрони і зброю, людина сама собі купила майже все, і волонтери теж щось підкинули.

    Навіть взути всю армію у волонтерів всіх разом не стало би бюджету. От скільки у нас коштують берці фірми «Талан», які, насправді, гівняні? Півтори тисячі гривень. Помножити навіть на 250 тисяч чоловік – це вже майже 400 мільйонів. Це всі крупні волонтерські організації і ще частина дрібних – і це ж тільки берці.

    Насправді, цінність деяких волонтерських організацій у тому, що вони робили те, що не робило Міноборони – (постачали) тепловізори, безпілотники і так далі. Ну, Міноборони зробило військові нормальні безпілотники, але їх не так багато.

    «У піхоти мають бути одні тепловізори, у снайперів - інші…»

    Спеціалізація «Повернись живим» - безпілотники, тепловізори…

    Також системи управління артилерійським вогнем і обміну розвідданими ГІС Арта. Це найкраще, що ми зробили за війну. Важливість цього важко пояснити невійськовій людині, але військовий це розуміє дуже добре.

    Ще ми перенавчили більше 200 саперів і змінили програму підготовки саперів ВДВ. Це один з наших найкрутіших проектів. Ми найняли інструкторів, їздили з ними по передовій і з батальйонами проводили навчання. Це коли десь протягом двох тижнів забираються 20-30 саперів з батальйону і працюють з усіма видами озброєнь, на практику ходять у зону до сепарів, там мінують, розміновують. Все по-дорослому. А через деякий час ми поїхали на Житомирський полігон, познайомились з їхніми інструкторами і з ними разом створили нову програму: половина наша, половина їхня. Цю програму підписало командування ВДВ, і зараз ВДВ вже навчається по нашій програмі. Я вважаю це найбільшим результатом, тому що далі це буде робити держава. Хочеться, щоб наші проекти по факту підгрібала держава. Безкінечно тягнути їх на волонтерські гроші неправильно.

    Пробували здійснити проект по психології. Але поки не вдається.

    Це «Психологічна підтримка бійців на фронті»? В чому виникла проблема?

    Так, це супровід бійців на війні. Це профілактика того, що потім дуже важко лікувати.

    Але у нас проблема з професіоналами. Дуже мало професійних і патріотично налаштованих психологів, які були б готові працювати на фронті за 6 тисяч гривень. Ми готові платити по 6 тисяч. Якісь більші гроші – це вже треба гранти. А для цього треба обкатати систему, бо жоден західний фонд не дасть грант на незрозуміло що. Їм треба у метричній системі дивитись на ефективність того, що ми зробили. Вони не заплатять за те, що ми наймемо 10 психологів, кинемо їх на фронт, і вони щось там будуть робити. Має бути зріз на початок і далі щомісяця чи щороку, чи щокварталу, щоб видно було зміни.

    Ми вперлись саме в менеджмент і в те, що по всій країні ми не наберемо професійних психологів навіть, щоб закрити передню лінію, тих, хто безпосередньо знаходиться в зоні АТО. У нас багато людей типу психологи, але з них тих, які готові і вміють працювати, мають клінічний досвід і все інше, дуже мало.

    Але психологи, яких ми найняли, на фронті зараз є. У одному батальйоні у нас працювало чотири людини в режимі: два тижні там, два - тут, і одна – в Києві. Ми хотіли запускати ще інший батальйон, але запустили поки що один.

    Які результати по цьому пілотному батальйону?

    Щоб про результати говорити, треба мати не емоції, а цифри. Ми ці цифри досі не отримали. Тому психологічний напрямок «Повернись живим» вважаємо сирим і мало про нього пишемо. Хоча він одним з найважливіших міг би бути.

    Провести для хлопців на фронті якийсь тренінг з боротьби зі стресом, звісно, можна. Але я не люблю кустарщини. Коли волонтери купують іграшковий безпілотник, щось у ньому міняють і кажуть, що це така військова машина смерті. Це смішно. Ми не хочемо робити того ж тільки з психологами

    Це так само, як от ми поставили на фронт більше 500 мисливських тепловізорів. Вони не військові, вони значно менше живуть, у них є певна кількість недоліків. Але на кілька років війни їх стане, далі має включатися Міноборони. І воно має закупити саме військові тепловізори.

    До речі, якщо вже зачепили цю тему, за цей час Міноборони закупило хоч якусь кількість тепловізорів?

    СБУ точно купувало, у «Альфи» вони є. У морпіхів є тепловізори, але це, швидше за все, була гуманітарна допомога якоїсь країни. Та й вони поганенькі, гірші за наші мисливські. У них просто інші задачі. У військового тепловізора, яким можна цвяхи забивати, але бачить він на 300 метрів, одна задача. У іншого, який бачить на 5 кілометрів, має інші розміри і ціну, - інша. Це як і з видами зброї. От є автомат Калашникова, який на 500 метрів може стрільнути. А є зенітні установки, які стріляють на кілометри. Що нам тепер, купити тільки зенітні установки і не купувати автомати Калашникова? Ні, ти ж не можеш з зеніткою в кишені бігати. Коли хірург веде операцію, в нього має бути і скальпель, і відсос і зажим. Якщо чогось немає, операція або неможлива, або дуже складна. Так само і на війні. У піхоти мають бути одні тепловізори, у снайперів - інші, у коригувальників - ще інші...

    Скільки взагалі технічного забезпечення ви закупили і передали на фронт?

    Більше 500 тепловізорів, більше 400 рацій, більше 200 приладів нічного бачення, приціли і далекоміри – більше 100. Більше 100 одиниць відремонтованої або купленої техніки – колеса, гусениці. Проект ГІС Арта (геоінформаційна система, - «Главком») розгорнутий в усіх бригадах по зоні АТО. Це було дорого, тому що це супутниковий зв'язок, військові комп'ютери. Ще було кілька снайперських гвинтівок і патронів до них. Планшети з «Армією SOS» - від 500 до 1000 штук. Три радари на кораблі: на «Гетьман Сагайдачний», якийсь корабель ще ВМС і на прикордонний «Донбас».

    «Айдар» у нас в «чорному списку»

    Певно, що заявок на ту чи іншу техніку до вас поступає немало. Як ви визначаєте, кому дати тепловізор, машину або гвинтівку, а хто може обійтись?

    Ми взагалі зараз відмовляємося від заявок. У нас працює військовий – він просить не називати його ім’я та підрозділ – який пройшов найгарячіші точки АТО. Зараз він у нас на зарплаті, його задача – це робота з військовими. Він напряму контактує з комбатами, комбригами, і визначає, кому що дати.

    Тобто частково це такий суб’єктивний підхід?

    Суб'єктивно – це коли дзвонить солдат, кричить, що в нього передова і його вбивають, а потім виявляється, що в нього третя лінія, і туди раз на місяць прилітає якась міна. Те, як ми розподіляємо цінності, на голову вище, ніж те, як це робить Міноборони. Бо коли Канада дала кількасот приладів нічного бачення, то Міноборони дало ці прилади у великій кількості десантній бригаді. А піхота як стояла сліпа, так і стоїть.

    Ми ж спілкуємось із командиром, він показує по мапі обстановку, говорить, що він хоче, дивимось інтенсивність бойових дій, кількість жертв, і, виходячи з цього, приймаємо рішення. Ми знаємо про операції, які плануються. Буває, що якісь глобальні операції плануються, а буває, що командир батальйону вирішує йти вперед, як це було в Авдіївці чи Зайцево. І для того, щоб це просування нормально пройшло, їм треба щось дати. Ми мовчки це даємо, а потім вже говоримо: от ми оцим пацанам збираємо на те-то. Хоча по факту на той момент ми їм ту річ вже дали, і вона вже свою справу зробила. Іноді отакі хитрощі робимо, але це допомагає, краще, щоб ворог про це взнав трошки пізніше.

    Я не кажу, що у нас ідеально виходить розподіляти, але поки що кращого способу я не знаю. Давати за заявками чи за дзвінком солдат – ні. Оцей наш військовий-полковник нещодавно ледве відібрав тепловізор, який одна «мавпа» з собою забрала на дембель. При чому, оцей чоловік був з морської піхоти і ще і кричав, що він якийсь «корєш» Сергія Гайдука (командуючий ВМСУ, - «Главком»).

    І багато таких «мавп»?

    Насправді багато.

    Взагалі, якщо комбат поганий, то там вже нічого не допоможе. У нас є «чорний список» батальйонів, складений саме через якості комбатів, через попередній досвід з ними.

    Хто в цей «чорний список» входить?

    Якщо я когось назву, на нас же одразу почнуть лити бруд. Але ті батальйони знають, що вони у «чорному списку». Ми ж працюємо і з військовою службою правопорядку, знаємо, за ким скільки гріхів. Ми спілкуємося з мобільними групами по боротьбі з контрабандою, розуміємо, хто її жене, хто - ні.

    Тому перевагу надаєте армії, а не батальйонам?

    Так. а який зараз хоч один добровольчий батальйон знаходиться на передовій лінії фронту? Немає. Ну, зараз вивели «Айдар». Але «Айдар» у нас в «чорному списку».

    Чому?

    Бо дійшло до того, що наших дівчат, які везли «Айдару» приціл, самі ж «айдарівці» ніч протримали у полоні, з мішками на голові. Будь-якій людині, яка хоче, щоб ми допомогли «Айдару», я пропоную ніч посидіти з мішком на голові у підвалі. Цей інцидент був восени 2014 року: наші дівчата привезли їм той приціл, віддали його, а по дорозі назад їх взяли в полон.

    Та й до «Айдару» і так занадто багато уваги. А є ті, хто заслуговує на увагу більше, а про них ніхто не говорить. Наприклад, 14 бригада або 59 бригада. 59 бригада стоїть поблизу Попасної – Золотого. Про неї не говорять, але там кількість людей в 5 разів більша, ніж в «Айдарі». Мовчать і про 14 бригаду, яка реально в Мар’їнці - Красногорівці класно воює.

    Ви назвали дві бригади, яким допомагаєте. Це увесь список «підопічних»?

    У нас на сайті є звіт. Але останнім часом це більше ті, кого ми називаємо «бідосями» – бригади, які були створені за час війни у 2015 році або наприкінці 2014-го, коли оцей волонтерський потік допомоги вже спав, і тому вони були погано забезпечені. Розкрученим 79, 80, 95, 24 бригадам люди несли потоки допомоги. А тут з'являється 59 бригада або 14, яка раніше була 51-ю. Для прикладу, 59 бригада – це хлопці з міста Гайсин (Винницька область, - «Главком»). Як думаєте, в Гайсині багато людей, які можуть купити тепловізор? Ні. А пацанам це потрібно. І у них реально немає опікунів, які б засипали їх щедрою волонтерською допомогою, як це є у деяких десантних бригад. Був час, коли ми багато допомагали 95-й бригаді. Але по факту це зараз одна з найбільш забезпечених бригад в армії. Тому ми їм зараз відмовляємо, бо є інші, яким потрібніше. Останнім часом у нас акцент був на 58 бригаді (Авдіївка), 59 (Попасна-Золоте), 14 (Мар’їнка – Красногорівка), 57 (Дзержинськ, Горлівський напрямок). Але при цьому ми допомагали і 30, і 95, і 24, і 128, і 28, і 56 бригадам, і морпіхам.

    «З усіх волонтерів я дав би гроші лише 3-4 організаціям»

    Кошти на допомогу зараз важко збирати? Здається, що люди взагалі перестали жертвувати на армію.

    Я назву цифри. В січні 2015 року ми збирали десь півтора-два мільйони на тиждень. Після другого Мінську і десь до вересня ми збирали мільйон на місяць. У вересні була «нормандська четвірка», Порошенко почав усюди кричати, що війна закінчилась, «ми перемогли» - ну, як і годиться, перед виборами, і тижневий обсяг у нас впав десь до півмільйона. Зараз це близько 300-400 тисяч на тиждень.

    Люди втомились? Впала довіра до волонтерів? Директор Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України Елла Лібанова в інтерв’ю «Главкому» зазначила, що грошова підтримка від населення впала, бо ЗМІ пишуть, що волонтери «десь щось вкрали».

    Суспільство втомилося, тарифи виросли, долар піднявся. Немає таких гарячих точок, як Донецький аеропорт або Дебальцеве, в інформаційному просторі. Якщо навіть зайти у Фейсбук, то там всіх цікавить Абромавічус, відставка уряду, тарифи, Саакашвілі. Знову все пішло в політику. Я не можу це засуджувати. Ніхто нікому нічого не винен. Але є така тенденція.

    Щодо інформації про те, що і де вкрали якісь волонтери. Це підриває, звісно, довіру. З усіх волонтерів, яких я знаю, а я знаю їх гарно, якби я був спонсором, то дав би гроші десь лише 3-4 організаціям. І був би впевнений, що вони підуть на діло.

    Кому б ви дали гроші?

    Combat-ua, «Народний проект», «Народний тил», Армія SOS – десь такий мій рейтинг довіри. Я їх знаю зсередини. У них відкрита звітність, я їм вірю. В позитивні я б записав ще Сергія Притулу. Йому я, як фізична особа, теж дав би грошей.

    Зараз військовим збирають кошти не тільки відомі волонтерські організації. Також є якісь «коробки», з якими люди ходять просто вулицями, в метро. Ви знаєте, куди йдуть ці кошти?

    Серед волонтерів є люди нормальні, є шахраї і є незрозуміло хто. От ті, хто з коробочками, – це 99,99% шахраї. Тому в коробочку не можна жодної копійки давати, а бажано цих людей ще й виганяти з вагону метро, пояснювати людям, що це не волонтер.

    А «великих махінаторів» серед волонтерських організацій, які вже заробили на війні, назвете?

    Це буде не коректно. У нас є СБУ, прокуратура. Але вони цим не займаються.

    Я скажу так: якщо ви не бачите у людей звітності або якщо вас ця звітність не влаштовує – не давайте цим людям грошей і все. От нас постійно питають, чому ми допомагаємо більше армії, ніж добровольчим батальйонам? Армія більша в 10 разів, ніж всі батальйони. Але також я додаю: бо у добровольчих батальйонах є іноді якісь чвари. А в армії є підрозділи, де все зрозуміло, і їм потрібно не менше. То нащо допомагати тим, в кому ти сумніваєшся, якщо можна допомогти тим, в кому ти впевнений? Хоча коли добробати були на передовій – ми їм допомагали. Я сумніваюсь, що існує організація, яка б передала тому ж Правому Сектору більше тепловізорів, ніж ми.

    Так і тут. Шукайте справжніх волонтерів. Без звітності я б не давав нікому. На жаль, ті організації, які були популярні і розкручені на початку війни, себе вже дискредитували або політикою, або доведеними чи ні шахрайствами. Зараз їх немає. Але враження про волонтерський рух вони попсували. Наскільки це вплинуло – мені важко сказати.

    Як на мене, найбільше на падіння пожертв все-таки впливає хід бойових дій. Якщо ми візьмемо кількість загиблих і активність бойових дій, то зараз війна разів в 10 менша, ніж рік тому. А надходження впали разів у 4-5. В принципі, ситуація не смертельна.

    Як ви намагаєтесь спонукати людей знову почати перераховувати більше коштів?

    Ми стаємо професійнішими. Почитайте перші пости «Повернись живим», коли я був просто айтішником, вони ж такі дитячо-наївні. Зараз ми вже стали краще розумітись на війні, поставили роботу на конвеєр. Ми платимо зарплати, що дуже важливо. Бо професійно і якісно робити роботу, коли тобі нічого їсти, як було у випадку з деякими нашими дівчатами, складно. Ми почали якісніше писати пости, професійніше розподіляти потреби. Хочемо зробити звітність ще прозорішою. Але це шматок роботи, треба садити людину десь на 7 тисяч на місяць, щоб вона займалась тільки цим.

    «Повернись живим» на місяць – це десь 86 тисяч гривень»

    Які зарплати мають 7 членів ініціативи?

    По-різному. У нас зарплати починалися з 2 тисяч. Ця посада на 2 тисячі зараз є, але дівчинка з неї пішла. Зараз найменша зарплата у нас – 5 тисяч, найбільша – у мене – 12 тисяч. Моя дівчина Віка, яка працює у нас у бухгалтерії і обліку, отримує 7 тисяч.

    Інструктори з саперної справи, які у нас працювали, отримували більше, але вони йшли не по фонду зарплати, їм ми платили з надходжень. Тобто, спеціаліст, який у «Альфі» працював 15 років інструктором, у нас отримував 20 тисяч на місяць, при тому, що в нього година роботи для приватного клієнта – 300 доларів.

    Назвіть весь «кістяк» вашої команди.

    «Повернись живим» почалося з трьох людей: мене, Віки (Стократюк), Тані (Сакури). Таня займається контактами зі ЗМІ. Була у нас ще бухгалтер Юля (Дандаш). Яка зараз повернулася на основну роботу, на її місце ми будемо наймати іншу людину. Є наш військовий, про якого я вже казав. Є ще Аліна (Жук) – це склад і офіс. На зарплаті також Іра Турчак – вона є моїм заступником і по суті шеф-редактором «Повернись живим». Є Дмитро (Мікульський), але він не на зарплаті, він безкоштовно працює, його обов’язки дуже широкі він допомагає буквально в усьому. І є ще Даша – єдина, хто пише пости і отримує за це гроші, тому що вона погодилась зі Львова переїхати у Слов'янськ і по факту половину часу проводить на фронті. Вона отримує 7 тисяч на місяць. Самі можете судити, чи це достойна платня за те, щоб півмісяця проводити в окопах. Як на мене, це мало, але вона погодилась. Інші – на безкоштовній основі.

    Та перші зарплати у нас почали виплачуватись у вересні 2014 року. Тоді обсяг роботи був такий, що це не можна було поєднувати з основною роботою. Нашу Таню, у якої начальство було з Москви, взагалі, звільнили за те, що вона надто багато часу приділяла волонтерству. Потім з'явився офіс. Я попросив собі зарплату у грудні 2014-го.

    На своїй основній роботі ви ще працюєте? І що саме це за робота, до речі?

    Скажу так: поки що мене звідти не вигнали. Але, думаю, це вже питання часу. На момент початку війни я був заступником начальника IT-відділу крупної компанії. Це те, що я можу публічно казати. Також у мене були свої проекти в Україні і за кордоном.

    Хто дає гроші на зарплатний фонд «Повернись живим»?

    Зараз у нас основний спонсор – Уклон-таксі. Вони дають нам 60 тисяч гривень на місяць на зарплату. Є ще кілька інших спонсорів, які дають решту.

    Зараз «Повернись живим» на місяць – це десь 86 тисяч гривень. Це всі зарплати, оренда, витрати на поїздки, бензин, мобільний зв'язок.

    Інші спонсори – це хто?

    Першим спонсором у нас була меблева фабрика Blest, точніше – її директор. Та я всіх спонсорів не знаю, якщо чесно. Один от – це імпортер різного оптичного обладнання, він дає нам гроші на офіс. Один займається будівництвом, живе в Англії. Є ті, хто не люблять світитися. Деякі фірми працюють і на Сході України, тому не хочуть афішувати цю допомогу. Є фірма, яка займається імпортом автозапчастин, 25 тисяч на місяць дає. Були окремі люди, які просто на місяць давали по 10 тисяч на зарплату і т.д.

    «Уклон» з’явися нещодавно. У нас був крупний спонсор, який займався імпортом цукру. Він від нас пішов. Ми пішли в «Уклон». А вони нам давали до того по 40 тисяч на тепловізори. Тепер дають по 60 тисяч на зарплати. І у нас зараз буде профіцит по зарплатах.

    Найбільша пожертва на допомогу військовим у вас була розміром у 50 тисяч доларів. Досі не знаєте, хто її зробив?

    Людина прийшла з вулиці і дала. Ми з ним познайомилися, я йому подякував, але не знаю досі хто він.

    Щодо інших крупних сум. Ну от з Бердянська одна фірма перевела півмільйона гривень. Ресторан Al Faro допомагав якийсь час. Дуже багато допомогла компанія яка займається кліматичним обладнанням - десь більше, ніж півмільйона вони дали. Серед найбільших спонсорів ще є ювелірна компанія. Є телеканали, які робили про нас сюжети, а потім їхні топ-менеджери почали нам скидати гроші на анонімних засадах. Допомагає IT-компанія Сiklum – вони десь вже під мільйон дали, думаю. Ще одна IT-компанія дала 100 з чимось тисяч. Одна протестантська церква допомогла на 350 тисяч. Гроші нам передавали співробітники компанії, в якій до призначення заступником міністра економіки працював Макс Нефьодов. Його колега передавав нам гроші, а потім виявилось, що там були і гроші самого Макса. І є спонсор, який дав нам більше 2 мільйонів, але ми його не можемо називати. Ми толком і не знаємо, хто це.

    Але найкрутіша, найзворушливіша історія – діти з ліцею «Наукова зміна» на Позняках, де я навчався, зібрали більше 100 тисяч гривень.

    Розкажіть про це детальніше.

    Мене на 1 вересня 2014 року покликали у ліцей сказати промову. Я говорив про сенс життя, про те, що на війні вчишся жити одним днем, що кожен з нас відповідальний і може щось змінити. І добре, що у нас є діти, які в це вірять, на відміну від дорослих, які не чекають, що за них все мають зробити політики. Дітей, видно, зачепило, бо деякі навіть плакали. На наступний захід мене попросили привести їм нормальних пацанів - «кіборгів». Я привів: один з добровольчого батальйону «Дніпро-2», один з 95 бригади. Ще вчителі мені сказали: діти щось там метушаться, на щось збирають гроші. Спитали: на що краще збирати? Я відповів: ну спробуйте на тепловізор. У них вийшло зібрати на тепловізор і на прилад нічного бачення. І тепловізор вони тому хлопцю з 95 бригади і подарували.

    Цей Ваня - він у нас, до речі, є на календарі «кіборгів», на березні - з цим тепловізором з ходу потрапив у Донецький аеропорт. Цей тепловізор пройшов повністю Донецький аеропорт, а потім ще й Дебальцево. І він реально дуже допоміг. Ваня потім після виходу з аеропорту писав відеозвернення дітям, приходив їм на гітарі грати, в них вже якісь стосунки склались. Але, уявляєте, діти зібрали більше 100 тисяч. Це дуже багато. Хтось збирав гроші і не купив собі мобільний телефон, хтось пиріжок в обід не з’їв.

    Цінність того тепловізора – не тільки в тому, що він врятував не одну людину, а й в тому, що діти засвоїли просту тезу: «Хто б що не казав, а ти можеш міняти світ».

    До речі, на випуску календарів з «кіборгами» скільки вдалося зібрати грошей?

    Цього року ми надрукували тисячу. І з них десь половину подарували людям, які нам допомагали увесь цей час. А половину продали. 500 календарів по 500 гривень – це 250 тисяч гривень. Минулого року більше було. Бо ми відремонтували 95 бригаді 2 батальйону майже всю техніку. На момент виходу з аеропорту там майже кожен БТР не їздив. А на демобілізацію вони приїхали на відремонтованій нами техніці. І це все гроші з цих календарів.

    «Ми співпрацювали з СБУ з питання імпорту машин»

    Розкажіть, як закуповуєте необхідне обладнання. Чи співпрацюєте з державними структурами?

    Ми довго співпрацювали з СБУ з питання імпорту машин. Бо завезти не розмитнену машину в Україну складно. Зараз якраз є проблема, я хочу через це зустрітися з першими особами СБУ, бо вони цю лавочку прикрили. Є легальний механізм імпорту через Мінсоцполітики. Але там, по-перше, є обмеження за об'ємом двигуна, а, по-друге, він нереально складний, точніше нереальний. Ми будемо просити, щоб нам СБУ не зовсім по закону, але давало можливість тягнути джипи для армії. Та якоїсь централізованої роботи з державою немає.

    Де і як переважно закуповуєте обладнання?

    За готівку на чорному ринку. Це одна з причин того, чому нам трошки важко звітувати про витрати, бо ми не можемо показати чеки. По закону ті тепловізори, які ми даємо на армію, мали певні обмеження. Ти не міг їх так просто продати, купити, провезти. Але були люди, які займались цим ще до війни. Спочатку ми співпрацювали з ними. Потім почали приходити інші люди і казати: ми теж можемо вам привезти, в нас буде дешевше. Ми казали: нема питань. От у Львові, наприклад, є такий волонтер Богдан Масляк, ми через нього 50 тепловізорів привезли. Зараз цей процес виглядає так: у нас з'являється бюджет, треба скільки-то тепловізорів, Віка дзвонить тим, хто пропонував нам свої послуги, і каже, скільки, яких тепловізорів і за яку ціну ми готові купити. Ціни диктуємо ми.

    Яким тепловізорам ви надаєте перевагу, яким виробникам?

    Тепловізори Pulsar виробляються в чотирьох країнах: Росія, Білорусь, Литва, Шотландія. Ми намагаємося брати у Литви, щоб не платити податки в Росію. Pulsar на світовому ринку - об’єктивно найкращий варіант. Американські тепловізори ми б і хотіли завозити, але вони значно дорожчі, хоча великого виграшу по якості немає. До того ж, заборонені на експорт.

    Скільки в середньому коштує тепловізор?

    Pulsar HD38 ми беремо десь за 2400 доларів, а 50-й – за 2700. Для порівняння: американський аналог того, що ми беремо за 2400, буде коштувати – 4-5 тисяч. І в нього не буде змінних батарей. Це теж важливо.

    Коли ви їх передаєте тій чи іншій бригаді, то під чию відповідальність? Яка документація при цьому оформляється?

    Оформляється акт прийому-передачі. Як у нас еволюція відбувалась? Спочатку дзвонили нам солдати, і ми просто везли. Але в нас завжди були акти, тобто солдат мав оформити акт з печаткою підрозділу. Потім ми зрозуміли, що солдати ці печатки іноді отримують не завжди нормальним способом. Ми стали робити іншим чином. Наприклад, є заявка від солдата, ми повідомляємо його командира, перевіряємо все, після цього даємо, робимо документи, фото. А зараз ми вже підійшли до останнього варіанту, коли ми працюємо з командирами батальйону, бригади. Оскільки ми вже поставили фактично більше половини тепловізорів в АТО, то ми більш-менш знаємо, хто як забезпечений.

    «Професії – «бути гарним мужиком» - немає»

    Чи запрошували вас долучитися до «Волонтерського десанту» Міноборони?

    І в «десант», і інші були варіанти. Були пропозиції доволі високих посад. Але йти на посаду заради посади - тупо. Та й люди, від яких ішли такі пропозиції, в мене викликали, м’яко кажучи, сумніви. Скажу з перебільшенням: можна мене завтра поставити, наприклад, міністром оборони, але ж я не є компетентним спеціалістом. А професії – «бути гарним мужиком» - немає. Та й, на жаль, міністр оборони сам по собі не так багато може змінити, як думають люди. Він навіть поганого генерала не може звільнити. Бо той подасть на нього в суд і поновиться. Таке у нас законодавство.

    Наскільки знаю, у вас була можливість в 2014 році зайти в Раду і зайнятись цим законодавством.

    Там в більшості сидять люди, яким не хочеться тиснути руку. Я в парламенті цього скликання міг би сидіти легко. Але який сенс? Що б я змінив? А так за цей час я вже купив сотні тепловізорів, врятував сотні людей.

    Чого вам, як волонтерам, не вистачає від влади?

    Мені від держави нічого не потрібно.

    Я рік тому попросив 4 нагородні пістолети: 2 для наших екіпажів, один для себе і один для нашого найбільшого спонсора як подарунок. Екіпажам потрібно, бо вони постійно в АТО, доходило до того, що за ними сепари ганялись. Мені – бо я минулого року неспокійно себе почував у Києві, погрози були постійні, від «Айдару» того ж нам дзвонили і погрожували. Попросив через «Волонтерський десант» і через Центр цивільно-військового співробітництва при Генштабі. Але так ми нічого і не отримали. Хоча за Центр мені трошки соромно. Бо ми їм відремонтували доволі багато техніки, а вони нам по важливих питаннях не допомогли.

    Владі непогано було б зробити так, щоб міністр оборони все-таки міг звільняти своїх підлеглих, якщо ми говоримо про якесь очищення. А не так, щоб заради якогось «дєда-мопєда» (так називають нині вже екс-командуючого Сухопутними військами ВСУ, генерала-лейтенанта Анатолія Пушнякова, - «Главком») треба було ледь не третю світову починати. Також варто розділити повноваження Міноборони та Генштабу. Є в них однакові департаменти, які дублюють один одного і перебувають в перманентному конфлікті. Виконують погано одну й ту саму роботу, ще й сваряться.

    З Порошенком як волонтер ви зустрічались лише один раз?

    Так, разом із купою інших волонтерів. Я з трибуни сказав йому: оце – погано. Він сказав: ок, більше не буде. Але вони люблять зустрічатися лише раз – пускати порох в очі і більше ніколи з тобою не бачитись. Бо розуміють, в другий раз люди запитають: а що ти зробив?

    Я Порошенку особисто поклав на стіл пакет документів на одного з комбатів одного з територіальних батальйонів. Ім’я не назву, але ця людина не видавала бронежилети зі складу, через що гинули люди, крала волонтерську допомогу, порушувала закон різними шляхами. Зараз ця людина не просто не сидить, а ще й намагається організовувати на високому рівні якісь ветеранські рухи.

    Ви колись розповідали, що якось на вас вийшов помічник Андрія Парубія і кричав вам у слухавку: «Хто вас уповноважив збирати кошти на допомогу військовим?»…

    Це не був тиск. Це був конкретний негідник Андрій Габров. Він балотувався на виборах в Черкасах від «Народного фронту». Він якось мені подзвонив, представився помічником Парубія і почав з наїздом питати, хто нас уповноважував збирати гроші. Ми зустрілись, я показав йому звітність. Він вибачився. Потім він випросив у нас для «Айдару» три тепловізори і так не звітувався, не зробив документи, по вухам поїздив і пропав. Ми потім то все самі шукали.

    На жаль, таких немало серед політиків. От дивишся політичні ток-шоу – там всі такі розумні дядьки сидять, важливі речі говорять. Ніхто на армію не давав. Ніхто.

    У вас та вашої команди руки не опускаються?

    У нас були ті, хто пішов. І ми їм вдячні за роботу. А ті, що лишилися, «підсіли» на цю роботу, їм подобається те, що вони роблять. Навіть якщо я завтра піду з «Повернись живим», то залишиться команда, у якої все піде по накатаній, яка знає, що робити.

    Ви підняли питання очищення флоту, створили петицію із проханням Президенту очистити ВМС від сепаратистів і саботажників. Мова йде, зокрема, про вже згадуваного командира ВМС Сергія Гайдука. 22 лютого Міноборони розпочало комплексну перевірку ВМС – в Одесі, Миколаєві, Очакові. Вже є якісь результати?

    Є неофіційні дані, що комісія готує 2 пакети документів. Один – де все гарно, інший – де все погано. І міністр оборони може вибрати. Це стандартна ситуація. Якщо ми зараз кинемо комісію в будь-який військовий підрозділ з метою «фас», то вони знайдуть, за що.

    У волонтерів є претензії до заступників Гайдука. Також є інформація, що його донька начебто мешкає в Севастополі і перебуває в шлюбі зі співробітником ФСБ РФ. Але які у вас претензії до самого Гайдука? Бо все-таки звинувачувати людину через вибір його дітей не надто правильно.

    Це, до речі, мінус, що зараз всі загострюють питання на тому, що у нього родина в Криму. Бо це б йому пробачили, якби він був гарним командуючим флотом. Самі моряки за нього б заступились, у яких теж родини в Криму. Головне – це те, що за два роки з того часу, як флот вийшов з Криму, досі немає концепції розвитку. До нього багато професійних претензій. Навіть його прибічники не мають контраргументів.

    Була концепція, погоджена з НАТО. Він просто взяв її палітурку і всунув туди свою, дещо совкову. Якщо це доведуть, йому прямий шлях у в’язницю. По факту це питання того, наскільки вони підчистили документи. Ну, і те, що Гайдук на час перевірки звалив у Італію – теж нормальний фінт. Його прикриває Олександр Турчинов (секретар РНБО, - «Главком») трохи, це фактично головний козир Гайдука.

    Нехай він вийде і скаже, що вони зробили за два роки, окрім того, що купили на «Ленінський кузні» (суднобудівельне підприємство, - «Главком»), яка ми знаємо, кому належить (підприємство пов’язують з родиною президента, - «Главком»), катери «Гюрза», які ще далекі від того, щоб на них воювати.

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ