Наталія Новак: Кличко є заручником. У Київраді йому «підсунули» не його команду

Наталію Новак тривалий час тому зараховували до команди Віталія Кличка. Вона тричі обиралася депутатом Київради і була заступником голови депутатської фракції «Удар». В 2012-му разом із командою Кличка Наталія пройшла у Верховну Раду, посівши 11 місце в списку. На позачергових виборах через два роки потрапила до «двадцятки» об’єднаного списку БПП. Хоча від самої ідеї злиття двох політсил була не в захваті.

Сьогодні в парламенті Новак дозволяє собі критичні зауваження на адресу і президентської фракції, в складі якої досі перебуває, і колишнього патрона - Кличка. На місцевих виборах в минулому році пані Наталія, взагалі, склала конкуренцію меру. Депутат взяла участь у виборах, висунувшись від «Громадянської позиції» Анатолія Гриценка. Останнє, чим «відзначилась» Новак – натиснула кнопку «проти» під час затвердження прем’єром Володимира Гройсмана.

-- «Я не зовсім вписуюсь в їхній формат»

Пані Наталю, розкажіть, що зараз із партією «Удар», від якої ви заходили в парламент і в 2012 році, і потрапили в список БПП в 2014-му? Певний час тому публіці все представили, як злиття «Удару» та «Солідарності», але, наскільки відомо, по факту воно так і не відбулося.

Партія «Удар» напередодні президентських виборів заявила, що буде об’єднуватися із «Солідарністю» Петра Порошенка. Була домовленість між Віталієм Кличком та Петром Порошенком, що Віталій не йде на вибори президента, але Петро Олексійович підтримує його на виборах київського міського голови, а Кличко Порошенка – на виборах президента. Але, не дивлячись на домовленість, не всі в «Ударі» підтримували ідею злиття. Можна було і так підтримати партією «Удар» політсилу Порошенка – не обов’язково було об’єднуватись. Ми не хотіли втрачати свою суб’єктність як партія. Тим більше, що партія мала певний рейтинг, історію, симпатиків. І так просто прибрати її з політичної арени було неправильно. На мій погляд, мабуть, все-таки Петру Олексійовичу потрібно було прибрати політичних конкурентів, партії, які працюють на одному й тому ж електоральному полі.

Напередодні виборів до Верховної Ради був об’єднавчий з’їзд. Знову ж таки, у нас частина депутатів виступала проти такого об’єднання. І тоді, власне, був створений спільний список, де певна квота була віддана партії «Удар». Відповідно, частина людей, які зараз є у фракції БПП, пройшли в парламент від «Удару». В процесі об’єднання партія «Удар» повинна була би скасувати свою реєстрацію.

Але не скасувала?

Наскільки мені відомо, цього не відбулося, навіть ведеться перереєстрація членів партії «Удар». Справа в тому, що частина наших людей вступила в партію «Солідарність». Але більшість в неї не вступили. Коли ми балотувалися, ми не повинні були бути членами іншої партії. Тому всі написали заяви про вихід з «Удару». І на даний час всі люди, які зайшли в БПП по квоті «Удару», є або членами «Солідарності», або позапартійними – і таких більшість. Я – позапартійна. Тому що, по-перше, не було в мене бажання. А, по-друге, чесно кажучи, не всіх і запрошували.

Вас не запрошували приєднатися до лав партії Порошенка?

Звичайно, якщо людина хотіла б вступити в партію, вона б цього добилася. Написала б заяву і вступила би. Мене не запрошували.

Як думаєте, чому?

Мені здається, я не зовсім вписуюсь в їхній формат. Там дуже багато людей в свій час працювали з Леонідом Черновецьким (колишній мер Києва, - «Главком»). А я, власне, боролася з його командою. Думаю, нам було би некомфортно бути членами однієї партії.

Але ж вам з цими ж людьми все одно доводиться бути в одній фракції.

Складно, не завжди приємно. Є певний дискомфорт та внутрішнє протиріччя через це. Тим більше, я не бачу, що люди якось помінялися, що в них з’явилось державницьке мислення. Але ми цивілізовані люди – тому працюємо.

У фракції ви входите в невелике число тих депутатів, які дозволяють собі критикувати дії влади, Порошенка, в тому числі. Чи легко бути, скажімо так, інакомислячим у президентській фракції?

Ти можеш бути вільний від усіх, але хочеться, щоб тебе таки чули. І дуже важко, коли тебе не чують. У нас є Антикорупційна платформа, де об’єднались люди, які більш-менш думають по-новому. Але я б сказала, що наразі ця платформа не показала себе дієво. У кожного різні думки, різне бачення майбутнього, при чому, не стільки держави, скільки свого майбутнього. Коли були Єгор Фірсов, Віктор Чумак, було якось легше, було якесь ядро. Там також була Іванна Клімпуш-Цинцадзе – вона зараз в уряді. З Сергієм Лещенком, Мустафою Найємом, Світланою Заліщук, Оксаною Продан, Павлом Різаненком більш-менш сходяться думки, голосування. З «ударівською» групою у фракції теж легше. Це в більшості – ті депутати, які були в попередньому скликанні, пройшли важкий шлях боротьби за демократичні цінності - з ними вдається знайти спільну думку. З іншими – інколи так, інколи ні.

Фірсов розповідав, що БПП керується з офісу президента. За його словами, депутатам приходять смски, за який законопроект голосувати, за який - ні: номер – а навпроти «плюс» або «мінус». Ви отримували такі повідомлення?

У нас напередодні вівторка і четверга, коли відбуваються основні голосування, відбуваються засідання фракції. Ми проходимо порядок денний і приймаємо рішення, як голосувати. Коли думки сходяться - навпроти проекту ставиться «плюс» або ж «мінус», якщо так вирішіть фракція. Буває, голосування є вільним. Якщо ж рішення потрібно керівництву країни, як правило, думка меншості не враховується. Зверху сказали – і все! «Плюс»! Але фракція президентська, і більшість зазвичай таке рішення підтримує. Проте частина депутатів не ходить на фракції взагалі. В нас там буває десь половина, інколи більше половини депутатів. Якщо ти хочеш на щось впливати – ходи на фракцію, не ходиш – тоді тобі присилають інформацію про рішення, яке прийняли ті депутати, що на фракції були.

Але якщо ти категорично проти рішення, яке було прийнято більшістю на фракції, вибачте, врешті-решт тебе ж ніхто не заставляє так голосувати в залі. Є після певне засудження, таких людей, може, десь обговорюють. Але відкрито претензії висуваються дуже рідко.

Вам висувались?

Я один раз підійшла до Юрія Луценка (голова фракції БПП в ВР, - «Главком») і спитала: «Чому ви мені слова не даєте?». Він відповів: «В мені борються почуття. З одного боку, мені не подобається, що ви не голосуєте так, як фракція. З іншого боку, я, як керівник фракції, зобов’язаний вам надати слово».

-- «В присутності президента важко піднімати руку «проти»»

Перед голосуванням за нового прем’єра Володимира Гройсмана вам приходила смска з «плюсиком», чи й так всім було зрозуміло, як треба голосувати?

Звичайно, приходила. Але «плюсик» означає, що рішення було прийняте на фракції. На фракції тоді голосували в присутності президента. Запитали, хто «за». Більшість проголосували «за». Я одна проголосувала «проти», Лещенко та Найєм утрималися. Звичайно, в присутності президента важко піднімати руку «проти», але я це зробила. Але якщо ми - парламентська-президентська республіка, кожен несе відповідальність за свої голосування особисто перед виборцями.

Аргументуйте, чому ви голосували проти Гройсмана. Чим саме вас не влаштовує ця кандидатура?

Гройсмана ми знаємо, як голову Верховної Ради. Я ж ще в попередньому скликанні серед інших боролася за те, щоб, так би мовити, в парламенті діяли певні правила, де б були захищені права і меншості, і більшості, беззаперечно виконувався Регламент. Ми боролися проти неособистого голосування. Ми боролися за те, щоби двічі-тричі одне й те саме питання не ставилося на голосування. Якщо Володимир Рибак (екс-спікер парламенту при Януковичі, - «Главком») так робив, тут же «вистрибували» «свободівці», «ударівці», і того Рибака зносили з крісла. Тоді ми врешті-решт добилися, щоб були хоч якісь певні правила. Регіонали почали ходити на сесії, голосувати особисто. Більше двох разів Рибак не мав права ставити проект на голосування, інакше піднімалася буча. А Гройсман своїми діями повернувся до парламенту Рибака раннього періоду. Він фактично став «могильщиком» парламентаризму в Україні.

В чому у нас біда? Ми повинні працювати за правилами. Подобаються вони чи ні, але їх треба дотримуватися – тоді все прозоро і відкрито. А він ставив проекти на голосування по двадцять разів – як було із законом «про партійну диктатуру». Мене не хвилює, хто гуляє, під час першого-другого голосування. Депутат повинен працювати в залі.

Також має бути особисте голосування. Але який вихід з цього знайшли? Були голосування дублікатами карток депутатів, яких в Раді не було. При чому, я Гройсману ставила питання: «Ну як це так, що голосують дублікатами карток відсутніх депутатів?». Але він відповідає: «Я нічого не знаю». Тобто людина робить вигляд, що не в курсі.

Хто брав дублікати карток і голосував за колег?

Картки, наскільки мені відомо, брали Андрій Іванчук («Народний фронт», - «Главком») та Ігор Кононенко (БПП, - «Главком»). Кожен брав картки за свою фракцію, звісно. При чому, я особисто розмовляла з цього приводу з Іванчуком. Питаю: «Як же ж так?». Каже: «Я ніколи не голосую дублікатом, коли людина проти, тільки якщо вона мені по телефону сказала, що «за». Тобто у нього навіть нічого ніде не ворухнулося, що так неможна. Ну, давайте, тоді зробимо заочне голосування. Всі будуть сидіти вдома за комп’ютерами і тиснути кнопки «за» чи «проти». Може бути і така практика. Але ж давайте встановимо це правило.

І це не єдина причина мого несприйняття кандидатури Гройсмана в якості прем’єра. Він же вже був віце-прем’єром і очолював Міністерство регіонального розвитку і житлово-комунального господарства. І ні про що, окрім децентралізації, не говорив. При чому, децентралізацію в законодавстві було розроблено ще до нього. А де ЖКГ? Де містобудування? Ми ж зверталися до нього щодо того, що робиться в Києві. Я особисто зверталась з приводу Микільської Слобідки, де велося будівництво в забороненій стометровій зоні Дніпра. Він сказав: можна будувати в 50 метрах. Тобто при ньому в Державній архітектурно-будівельній інспекції, яка знаходиться по вертикалі під Мінрегіонбудом, повністю залишилися всі корупційні схеми, які були раніше.

У мене є недовіра до нього. Звісно, за такого прем’єра проголосувати я не могла.

Гройсман виявився не таким вже й «гнучким», як здавалося комусь на початках. Коли його кандидатура ще обговорювалася, він то погоджувався зайняти посаду прем’єра, то не погоджувався, висуваючи нові умови, проштовхуючи своїх людей... На вашу думку, чи це правда, що, довіра президента до прем’єра вже похитнулась?

Розумієте, бути прем’єр-міністром – це не така вже й цукерка. Спочатку тобі довіряють, потім тебе починають критикувати, а потім кажуть: йде геть! До того ж, коли людина приходить на цю посаду, йому фактично дають людей, яких він не знає. Треба дати можливість прем’єр-міністру самому формувати команду. І тоді він повністю нестиме відповідальність. А якщо ти прем’єр, але людей тобі нав’язують, як працювати? Саме намагання відстояти своє право на самостійне формування Кабінету міністрів я все ж таки вітаю.

Повернемось до історії з дублікатами карток, яку ви згадали. Розкажіть, хто в БПП користується такою «можливістю» голосувати дистанційно?

Я знаю двох людей, за яких проголосували «заочно». Думаю, не треба їх називати. Бо вони самі повинні були про це заявити. Як це робиться? Просто роздаються картки потрібним депутатам, частково в тій зоні, яку не видно з балкону, і ці люди голосують за інших на вільних місцях. А карткою ж можна голосувати з будь-якого місця, і все одно фіксується, що цей депутат проголосував. Так, наприклад, Віталія Чепіноги, взагалі, як мені здається, в країні не було, і він це визнає, але картка його проголосувала. Це за бюджет було. І його навіть не запитали.

Чи розмовляли ви з Кононенком з цього приводу? Все таки він голова фракції, членом якої ви є.

З Кононенком важко розмовляти. Інколи він навіть не вітається. Це не тільки зі мною. Розмови про справедливість – це не з Кононенком, хоча я чесно намагалась з ним про це говорити.

У вас не виникало бажання за прикладом Єгора Фірсова та Миколи Томенка вийти з фракції?

Бажання вийти з фракції виникало, і, думаю, не тільки у мене. Фірсов от не витримав і вийшов. Але ми бачили, чим це закінчилося. Він коли виходив, сказав, що не може надалі бути у такій фракції. А я його попереджувала: «Єгоре, вони застосують імперативний мандат, я знаю цю команду». Він відповідав: «Навряд чи, та як застосують – то застосують».

От і кажуть: ну раз вам не зовсім подобається – виходьте. Ну вийду я, вийде, наприклад, Найєм, вийде Лещенко. Списки позаду вже почистили на з’їзді. Всіх, хто не подобався, видалили. Особливо цікавим, як на мене було формулювання, коли зі списку виключали тих, хто «втратив зв'язок з партією». Але ж список формувався і з позапартійних. То у таких людей, виходить, і не було зв’язку з партією. Так можна було будь-кого, хто не є членом партії, викинути зі списку. Зараз вийти з фракції – це означає звільнити місце для комфортної владі людини, якій вже розчистили шлях до парламенту. Тобі тільки поаплодують там.

А у фракції повинні бути різні думки. От в Росії про Держдуму сказали, що «парламент – это не место для дискуссий» (скорочений вислів Бориса Гризлова, - «Главком»). То, здається, що і у нас бажано, щоб парламент не був місцем для дискусії, а фракція – тим паче. Якщо ти у фракції БПП – «есть!» та пішов голосувати.

Тим більше, депутати, які вийшли з фракцій, і є позафракційними, кажуть, що це дуже важко: ти начебто ніхто, ти опинився поза межами всього, не в курсі всього, не можеш висловити свою думку і так далі.

-- «Треба віддати належне Віталію Володимировичу. У нього немає образ»

На місцевих виборах минулого року ви були кандидатом в мери столиці від «Громадянської позиції» Анатолія Гриценка. Як цей вибір був сприйнятий в БПП, в вашому рідному «Ударі» і безпосередньо Віталієм Кличком, з яким ви пройшли тривалий політичний шлях?

Треба сказати, що вони ніяк не відреагували. Віталій Володимирович здивувався. Він вирішив, що для нього це, звичайно, неприємно, бо ми начебто були однією командою. Але це не було для нього чимось страшним. Бо я не перемагала, а просто відбирала голоси між конкурентами.

Але в нього ви теж, певно, трішки відбирали.

Якби був один сильний конкурент, тоді, звичайно, я б відбирала щось у Кличка. Та на цих виборах у Віталія Володимировича серйозної конкуренції практично не було. Тому що він мало пропрацював (у першу канденцію), і кияни все ще йому вірили.

Як доля звела вас з партією Гриценка?

Партія «Громадянська позиція» мені запропонувала. Я не вступала в партію. Але команда Гриценка себе в Київраді показала незаангажованою, тому я і прийняла це рішення.

Чому, взагалі, пішли на ті вибори? Ви ж розуміли, що другий тур вам не «світить».

Так, шансів у мене не було. Але це, принаймні, була якась можливість донести свою думку. Також це був досвід. Та дуже багато на виборах, на жаль, вирішують кошти та адмінресурс.

Скільки було, до речі, витрачено на вашу кампанію? Це були власні кошти?

Я свої кошти не витрачала. Звичайно, партія вкладала у вибори. Але «Громадянська позиція» не пов’язана з олігархами, тому ресурс був обмеженим, що, безумовно, відіграло роль в результатах і партії, і моїх.

Ви зазначили, що Кличко був здивований вашим рішенням. Ви спілкувалися з ним перед тим, як іти на вибори?

Ні. Рішення я приймала сама. Але треба віддати належне Віталію Володимировичу. У нього немає образ. Розумієте, коли іде боротьба за ідеї, особисте повинно виходити на задній план. Людські стосунки, повага збереглися. Але якщо людина не вирішує певні питання для міста, то саме місто все ж таки виходить для мене на перший план.

Чому я пішла на вибори? Ми з ним були в одній фракції, боролися за певні ідеї. А потім Кличко став мером. І далі як бувають «гримаси історії»: йому фактично дісталася команда Черновецького. Хоч це і був «Удар», але половину людей дав БПП. Крім того, списки «Удару» на виборах в Київраду частково формував Вадим Столар (одіозний забудовник, колишній регіонал, - «Главком»), який не виходив з кабінету В’ячеслава Супруненка (колишній зять екс-мера Леоніда Черновецького, - «Главком») при Черновецькому. Відбір членів партії «Удар» проводив колишній регіонал Столар - це показово.

Крім того, Кличку дісталися всі землевідведення, проти яких саме і боролася фракція «Удару» в Київраді, і сам Віталій Володимирович. Він повинен вирішувати, а що ж з цим робити. Мені здається, що якщо ти вже з цим боровся, ти мав зробити інвентаризацію, цілий перелік рішень треба було скасувати. Але цього не сталося. Бо в кожного рішення були свої лобісти. Хто зайшов в Київраду? «МАФовики», забудовники… Незалежних людей було дуже мало і в попередній Київраді. В цій – ще менше.

-- «Радники проводять наради з працівниками КМДА. На яких підставах?»

Ви дали зрозуміти, що не вважаєте Кличка, якого тривалий час підтримували, найкращим мером для столиці. Яка його головна помилка?

Неможна оцінити його роботу лише в «плюс» чи «мінус». В нього є певний позитив, а є і негатив. З одного боку, він намагається бути європейським мером. Принаймні, ззовні. Він їздить на велосипеді, говорить про Smart city…

Це йому якраз і закидають: мовляв, поки мер їздить по Києву на велосипеді, в місті, відбуваються зовсім негарні речі.

Так. Він каже, що ми розробляємо якийсь там новий Генплан, іде боротьба з тимчасовими спорудами… Начебто іде. А все одно місто брудне, неприбране, негарне. Залишилась реклама. Ну, прибрали розтяжки хоч, які, взагалі, руйнують перспективу вулиць. З одного боку, якісь кіоски зносяться…

З іншого, з’являються на пару метрів лівіше чи правіше ще більше.

Ну, розумієте, вони кажуть же, що не з’являються.

З’явився навіть перелік незаконних кіосків. Але ж дайте мені реєстр. Щоб там чітко були прописані адреса, підприємець, функціональне призначення, скільки заплатив, строк дозволу. Але вони не хочуть в такій формі викладати інформацію, хоча вона в них є. Кажуть: юристи сказали, що це персональна інформація, але це стосується виключно домашньої адреси підприємців, все інше – публічна інформація. Всі люди мають право це знати. Кожен зможе контролювати свою вулицю, свій мікрорайон.

Я би не сказала, що Віталій Володимирович виступив поборником незаконного та сумнівного будівництва. Ним створена якась робоча група, яка невідомо чим займається. А мені здається, що там такі вже вертикальні та горизонтальні зв’язки, що він їх і сам не може розірвати. Він є заручником.

Але позитивом, наприклад, є той факт, що прибрали трошки кав’ярні на колесах – визначили зони, розподілили їх по всьому місту, немає такого, щоб 10-12 їх стояло біля однієї станції метро. Позитивом є заборона Київрадою продажу алкоголю в тимчасових спорудах. Та в порівнянні з тим, що потрібно вирішувати для столиці, це - дрібниці. Ми бачимо банк «Хрещатик», у скандалі з яким є ознаки штучного банкрутства... Кияни хотіли би бачити більш революційні перетворення. Бо місто сьогодні не виглядає як європейське.

От теза Кличка: «Київ повинен будуватися». Поясніть, чому Київ повинен будуватися? Чому ми не можемо бути, як Мюнхен, як Відень? Ну розбудовуйте міста-супутники. Не обов’язково, щоб всі жили в Києві. Треба місце прикладання праці створювати скрізь – і навколо Києва, і в Києві. Думати, де люди будуть працювати, щоб не тільки навадались послуги, і кругом були торгівельно-розважальні центри. Повинні бути такі, скажімо, матеріалоємні підприємства. Не кажу, що треба важке габаритне обладнання виробляти, але треба подумати, що можна робити в столиці. Але про це ніхто не каже. Лише «давайте будемо будувати». А чому будинки лише будувати? Давайте будемо будувати дороги, розв’язки, мости. Спочатку треба зробити інфраструктуру, а потім вже все інше. А в нас що роблять? Набудують багато поверхівок, а потім не можна ні проїхати, ні пройти, дитячого садочку немає, школи немає. Все робиться навпаки.

Як народний депутат ви слідкуєте за темою незаконних забудов. Як оціните ситуацію, що склалася навколо Качиного озера на столичних Позняках?

Я там колись жила. Там дійсно озеро. В оцій гонитві за грошима ми втрачаємо основне: у людей повинен бути простір – громадський, екологічний… Неможна все забудувати. Чому в середині мікрорайону не може бути гарного озера? Чому не зробити там доріжки, не зробити там навколо парк, де діти будуть гуляти? Ні – землі відведемо під забудову, озеро засиплемо…

Ми вивчали питання прибережних захисних смуг, зараз боремося в Дніпровському районі за дотримання цих правил. Але в Дарницькому районі, де Харківський масив, ми бачимо «кам’яні джунглі», будувалися від берега і в 25 метрах, що є грубим порушенням низки законів. Чому цілому мікрорайону закрили доступ до ріки? Головне, що ніхто не хоче це переглядати сьогодні. З Качиним озером, по суті, та ж ситуація. Урбаністика передбачає комплексний підхід до розвитку міста, а не просто його забудову. Тому теза «місто повинно будуватися» - неправильна. Місто повинно розвиватися, повинна бути програма розвитку. Місто повинно бути зеленим, красивим, доступним, комфортним для людини. Для цього потрібні зелені насадження, ліси, спортивні майданчики. От на Микільській Слобідці, де я живу, активісти розробили ідею дитячого спортивного парку: коли вздовж Дніпра були б велосипедні, роликові доріжки, баскетбольні, волейбольні майданчики, спортивні зали. В нас же нічого в Києві подібного немає. І мені здається, що Кличко як спортсмен мав би з таким підходом керуватися. А він став заручником старих підходів. Ззовні є оболонка європейськості, а в середині – ні.

Ви з Кличком зберегли контакт? Можете йому подзвонити з того чи іншого питання?

Так. Треба віддати належне, може, в нього не завжди є час зустрітися, але йому можна подзвонити. Він відповідає на дзвінки. Якщо може, допомагає з вирішенням певних питань. Інколи він збирає колишню фракцію, тобто групу «Удар».

З яких питань ви звертаєтесь до мера?

Часто я до нього не звертаюсь. Але якщо у нас йде якась боротьба за щось, я можу йому подзвонити. Це не означає, що він вирішить проблему, але, принаймні, спробує допомогти, відреагувати. От коли у громади Микільської Слобідки був суд по містобудівних умовах, він допоміг, і департамент містобудування і архітектури став все ж таки на бік людей.

Яку роль грає Кличко в «Солідарності», головою якої, власне, є?

Він є офіційно головою. Але мені здається, що там немає рівних партнерських стосунків. Все-таки «Солідарність» в певній мірі його обійшла, і йому в Київраді свідомо чи ні «підсунули» не його команду. Але реєстрація партії «Удар» не скасована. Тому, думаю, вона є певним запасним аеродромом, який можна використати на майбутніх виборах.

Аеродромом для Кличка?

Для Кличка і для команди «Удар», яка ще є.

Певний час тому говорили, що містом, насправді, керує його вже колишній заступник Ігор Ніконов. Ніконова звільнили. То хто ж тепер керує містом?

Зараз склалася цікава схема управління містом. Всі колишні заступники стали радниками міського голови. Ніконов – радник, Павло Рябікін – радник, Михайло Радуцький, здається, також радник. Але радники проводять наради з працівниками КМДА. На яких підставах? Радник – це патронатна служба, він може радити тільки голові. Радник не має функцій управління. Але наразі радники перебирають на себе функцію управління. Складається враження, що вони залишились керувати, але просто відійшли в тінь, щоб ні за що не відповідати. Вони керують, а відповідати потім будуть інші. Така от склалася тіньова схема управління містом без відповідальності.

Отже, містом керує не Кличко?

Містом керує Кличко з радниками.

-- «Саакашвілі не критикує Порошенка. Але підкритиковує»

Зараз ведуться розмови про створення нової політсили на базі об’єднання «Демократичного альянсу» та «Сили людей». Не виключено, що там з’явиться Міхеіл Саакашвілі. Чи бачите ви себе в подібному новому об’єднанні?

Наскільки мені відомо, це питання ще не вирішено. Так, дійсно, ідея створення партії витає в повітрі. Люди дійсно хотіли б бачити нарешті щось нове. А нового немає. Тому, думаю, будуть створені одна чи, можливо, навіть три нові партії. Може, і більше.

В принципі, я бачу себе в новому проекті.

Були вже пропозиції?

Я бачу себе в проекті з колишніми «ударівцями» та іншими однодумцями, які не полишили ідеї створення дійсно нового суспільства, не корупційного суспільства.

Ваша думка: умовна партія на чолі з Саакашвілі буде незалежною? Чи, як кажуть, це таки проект Порошенка? Адже від одеського губернатора прямої критики президента ми, власне, і не чули.

На мій погляд, Саакашвілі ще буде визначатися. Я не впевнена, що він сам буде створювати партію. Партія повинна бути українською.

Саакашвілі – громадянин України.

Так, але ж він не має того громадянства 5 років. Є певні перепони. Він може бути членом партії, але не може балотуватися. Та з такою енергією він може бути, звісно, одним з лідерів.

Щодо «проекту». Так, Саакашвілі не критикує Порошенка. Але він все одно його підкритиковує. Та він же завдяки Порошенку став громадянином України, його сюди запросили, він посів посаду голови Одеської обласної адміністрації. Навіть виходячи з того, що він є в певній вертикалі влади, існує певна субординація, яка не дає йому можливості бути абсолютно незалежним.