Ахтем Чийгоз: Останнім часом у кримських тюрмах кричать «Слава Україні». У відповідь доноситься «Аллаху акбар»
«Я обов’язково поїду до Криму. Я просто хочу додому»
Російські окупанти випустили на волю заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтема Чийгоза 25 жовтня, у той самий день, що й Ільмі Умерова. Та на відміну від Умерова, який перебував під домашнім арештом, Чийгоз визволення чекав у СІЗО. Російська влада почала переслідувати одного з лідерів кримських татар 29 січня 2015 року. Тоді його затримали. Чийгозу інкримінували «організацію масових заворушень» через події 26 лютого 2014 року, коли біля будівлі Верховної Ради Криму відбувся мітинг за участі кримських татар, які підтримували Україну, і їх опонентів з «Русского единства» Сергія Аксьонова. Справу завершили 11 вересня 2017 року: так званий Верховний суд окупованого Криму виніс вирок, засудивши Чийгоза до 8 років колонії суворого режиму.
Після дивовижного визволення заступники голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтем Чийгоз і Ільмі Умеров вирушили до Анкари, де зустрілися із представниками кримськотатарської діаспори і президентом Реджепом Ердоганом. Після чого визволені прибули до Києва. За якийсь час Чийгоз збирається повернутися до Криму. Дякує дружині Ельмірі, яка понад два роки підтримувала його у СІЗО, а також батькам, який один-єдиний раз змогли побувати у сина за цей час. Сумує, що не зміг поховати матір Аліє Чийгоз, яка померла в ніч на 2 липня.
Ви щойно вийшли з будівлі СБУ. Це було перше ваше спілкування з українськими силовиками після звільнення?
Мені приємно було, що мною переймаються. Тобто держава проявляє достатньо турботи про громадянина, з яким можуть бути якісь ексцеси. Ось так коротко скажу.
Як ваше самопочуття?
За три роки я так і не знайшов відповідь на це запитання. От що сказати? Що добре? Але ж я не в пансіонаті. Сказати, що погано? Але чоловік повинен розуміти, куди він потрапив. зрозуміло, що за ґратами погано. Але якби це мене так турбувало, я міг би покликати начальника, підписати все що завгодно і піти додому. Ці питання не були для мене першочерговими.
Дехто не розумів, говорили: «Навіщо вам все це? Живіть, вже все добре». На це я відповідав питанням: «Кому добре?» Добре – це поняття відносне. Як можна жити на свободі, яка тобі відчуття свободи не дає?
Як відбувався процес вашого звільнення?
На той момент я перебував у камері, до мене повинен був прийти адвокат Микола Полозов. Пам’ятаю, прийшли поліцейські і сказали збиратися. Я почав збиратися і просто запитав у них про те, чи це адвокат прийшов? Вони заперечили. Кажуть: «Ні, якісь люди приїхали, все начальство переполохане». Я підійшов, вони представилися, сказали, що з Москви.
«Я бачив у тюрмі депутатів, віце-прем'єра. Зрадників ніколи не щадили»
ФСБ?
Так, вони. І відразу сказали: «Ми приїхали вас звільняти». Я стільки разів такі речі чув за три роки, що до такого повідомлення поставився без емоцій. Кажу: «Ну, звільняйте». Після цього почалися розмови про формальності. Нібито треба щось підписати. Я кажу: «Хлопці, якщо б я хотів таким шляхом вийти, то я б давно вийшов. Вам це відомо було. Тому нічого я підписувати не буду». Проте вони сказали, що це звільнення – справа рук президента Туреччини Ердогана. Коли я це дізнався, то вирішив переговорити із адвокатом. Я ж був у замкнутому просторі, не володів інформацією. Співробітники ФСБ сказали, що їм відповідь потрібна тут і зараз. Проте я відмовився без адвоката щось відповідати. Розумієте, може в Умерова були якісь деталі переговорів, але не в мене. Тож я сказав Миколі Полозову, що він буде вести переговори щодо мого звільнення. Наступного дня він прийшов і підтвердив, що є домовленість між Путіним та Ердоганом. Турецький президент наполіг, щоби мене з Ільмі Умеровим звільнили без жодних умов.
Представники ФСБ просили, аби ви підписали прохання про помилування?
Коли вони мені стали пропонувати підписати прохання про помилування, я сказав: «Хлопці, таким методом я б давно вийшов». І все, на цьому тема закрилася. Я цей прихід спецслужбовців розцінив, як знущання. Якщо ти в тюрмі сидиш, і кожен день живеш з думкою, що ось-ось вийдеш, то тобі психологічно дуже важко. Треба домовитися з самим собою. Я домовився, що перебуватиму за ґратами не менше восьми років. Мене вже попередили, що перекидати будуть з «червоної» в «червону» зону («червона зона» - утримання арештантів з особливою прискіпливістю. – «Главком») після набуття чинності вироку...
Вони також натякали на те, що невідомо, чи вийду я взагалі. Микола Полозов вів переговори, тримав зв'язок. Після тієї розмови із співробітниками ФСБ настала пауза. Миколі я тоді відверто сказав, що не слід надіятися на звільнення.
Розумієте, у окупантів не може бути якихось послідовних, стабільних речей. Є центр, який в будь-який момент змінює рішення. Тим паче я по телебаченню бачу, як Путін на всю країну, на весь світ говорить: «Ці зелені чоловічки, звідки я знаю хто вони. Вони форму могли в магазині купити». Це ж не просто якийсь «барига» на ринку говорить, а говорить президент країни. Росія основну силу витрачає на трансляцію маячні для того, щоб якось пояснити, переконати і налаштувати своє населення. Проте на тій прес-конференції, де Путін заявив про «зелених чоловічків» були іноземні журналісти зі всього світу. А президент країни несе на ній таку ахінею. Якою може бути до нього повага після цього?
Тому я до всіх пропозицій «звільнення» ставився дуже скептично. Знаю, що потім Ільмі Умеров ліг в лікарню, до нього прийшли і йому сказали, що він повинен з'явитися в Керч, там знаходиться колонія-поселення (різновид пенітенціарних установ, в яких відбувають покарання засуджені за злочини, вчинені з необережності, а також особи, які вперше вчинили злочини невеликої або середньої тяжкості. – «Главком»).
Мені ж співробітники СІЗО повідомили, що я відправлюсь на етап (переміщення ув'язнених під конвоєм в певний пункт. – «Главком»). Я приготував сумку, теплі речі. Вночі прийшли поліцейські і заявили, що у тюрмі лежать документи на моє звільнення. Я кажу їм: «Я не зрозумів. Для вас це радість чи горе?». Вони кажуть: «Ми ще не визначилися, для нас це несподівано». Я це розумів, бо всі жили з думкою, що мене ніколи не випустять. Для прикладу, голова так званого Верховного суду Криму, коли я просив, вимагав відпустити мене побачити маму хоч би на 10 хвилин, заявив Миколі Полозову: «Чийгоз ні за яких обставин не вийде із СІЗО». Це була трансляція тієї ненависті, яку відчували ці покидьки, перебуваючи при владі в Криму. Суддя, який мене судив, ненавидів мене ще з часів української влади в Криму за мою активну позицію, за мої принципи, за те, що я член Меджлісу і кримський татарин.
Як змінилося ставлення, поведінка колишніх українців, зокрема суддів, прокурорів місцевих після того, як вони зрадили Україні?
Колишніх українців і кримських татар не буває. Є громадяни України, які з честю поводяться, або виявилися покидьками і зрадниками. За три роки я бачив, як навіть сама в'язниця змінюється. В Криму саджали за ґрати пачками після 2014-го. Правоохоронці піднімали всі старі справи. Люди були в шоці тому, що саджали тих, хто допомагав організовувати так званий референдум. І чиновників, і депутатів Верховної Ради Криму. Спочатку, коли у них запитували:«Ну що, отримали?», вони говорили: «Та ні, зараз у Москві розберуться і все буде нормально».
Знаєте, що показово для цих зрадників? Вони підтримують тих чи інших залежно поліпшення свого комфорту. Хіба це може бути принципом? Сьогодні ти добре живеш, а завтра - погано. Тому логічно, що коли цим колаборантам стає гірше, вони вже криють все, що ще вчора вважали ідеалом. «Якого дідька ця Росія сюди прийшла? Ось жили в Україні, добре жили!», - це їхні слова тепер. Наприклад, останнім часом у тюрмі кричали «Слава Україні». У відповідь доносилося «Аллаху акбар». І так скрізь.
Пам’ятаю, були новорічні свята на початку 2016 року: багато вихідних, днів десять. До тебе в цей час ніхто не приходить у тюрму і ти взагалі не знаєш, що коїться зовні. Опісля перше, що я почув від поліцейських за ті свята було: «Що, народним героєм став?». Я взагалі не знав, про що вони говорять. Відповів: «Якщо мене український народ вважає своїм героєм, це для мене честь». Про «народного героя» («Орден» «Народний Герой України» – українська недержавна нагорода, заснована в 2015 році з ініціативи колекціонера антикваріату і волонтера Андрія Боєчка та ювеліра Дмитра Щербакова. - «Главком») мені розповіла дружина. Такі речі емоційні, дух піднімають. До речі, прості люди мені листи писали в тюрму.
Звідки більше всього писали, українці чи кримчани?
Я вам рекомендую не застосовувати це формулювання «кримчани». Ось з таких дрібних, заздалегідь спланованих назв прийшла біда в Крим. Ну які кримчани? Це громадяни України, які живуть в Криму. Ось з цього і почався сепаратизм. Це заздалегідь планувалося, ще в 2000-х роках. Немає такого поняття «кримчани». Я ще тоді виступав і говорив, що не можна так говорити. Я вам скажу, хто ці ярлики вішав – Дейч, Сенченко (Борис Дейч, Андрій Сенченко – українські політики з Криму. – «Главком»).
Так от, писали мені листи з різних кінців світу: Канади, Австралії, з України, звісно. Проте я тих листів не отримував, їх не передавали. Тому дружина попрохала всіх писати на адресу Меджлісу, вона мені сама частину з них приносила. Якось мені написав 7-річний хлопчик зі Львова: «Дядя Ахтем, ви мене вибачте, якщо я зробив у листі помилки…». Чесно кажучи, я плакав. Я дружині кажу: «Знайди цього хлопчика. Напиши так: «Російською мовою можеш робити помилки. Головне - рідною українською не роби».
Писали листи із Саратова, Москви, з Уралу. У листах росіяни просили пробачення: «Пробачте нас за цю нашу підлу владу. Ми росіяни, але ми пишаємося вами, поважаємо вас». Ці листи мають дуже велике символічне значення. Десь чотири місяці тому вперше мені принесли листа, причому від громадян Росії, з печаткою «перевірено», в якому повністю засуджується простими російськими громадянами анексія і окупація.
Чому цензура пропустила?
Мені здається, що навіть ворога поважають, якщо в нього є принципи.
Як за три роки складалися відносини і з керівниками в'язниці, з іншими ув'язненими?
Вони боялися зі мною мати будь-які відносини. В'язниця - це маленька держава.
Вас відкрито хтось ненавидів?
Так, звичайно. Дехто ненавидів: розуміли, що самі дешево продались. Це якщо ми говоримо про колабораціоністів. Зеки - навпаки, у них своя ієрархія, вони поважають, якщо в тебе є принципи. У тюрмі ти думаєш про те, щоб зберегти свою гідність в таких умовах. Ось ця установка потім і дає ставлення оточуючих - і працівників СІЗО, і ув'язнених.
У Росії є практика підсаджувати до політичних ув’язнених стукачів. Як було у вас?
Так, і такі були. Я їх усіх знав.
Як так сталося, що окупанти відсторонили начальника СІЗО в Криму?
Мова йде про першого начальника СІЗО, який залишився працювати з українських часів і прийняв російську присягу (начальника Сімферопольського СІЗО у листопаді 2015-го року відсторонили із займаної посади, звинувативши у перевищенні посадових обов’язків, взяли під варту та відправили до СІЗО Ростовської області. – «Главком»). Так ось, коли мене кинули у СІЗО в Сімферополі, я там того начальника побачив і сказав: «Ти про що думав? Чому залишився? Тебе ж посадять». Він розгубився. Я думаю, кожен з тих зрадників відкидав від себе ці думки, що може щось погане статися. Вони думали, що прийшла ж Росія, тепер все буде краще. А я говорив: «Ви їм не потрібні, вас будуть використовувати і зачищати. Кого - посадять, кого - виженуть». Так і сталося. Половина співробітників в'язниці оновилася тільки за ці три останні роки. Я бачив у тюрмі багатьох - депутатів, віце-прем'єра. У всьому світі ніколи зрадників не щадили, лише використовували. Один співробітник ФСБ щодо тих військових, які зрадили Україну, розповідав мені, що ці військові так виправдовувались: «Наш генерал пішов, і ми за ним». Я кажу: «Ну ти ж військовий. Кому присягу даєш, генералу чи Батьківщині?». Своїй країні даєш присягу. Він зі мною погодився.
Це все балачки військових, які казали, що нібито не було наказу стріляти. (У 2014 році, коли російські окупанти захоплювали Крим, Генштаб Збройних Сил України нібито не віддав письмовий наказ стріляти в російських солдатів. – «Главком»). Це все дитячий садок. Я сам служив у армії і знаю, що у Статуті написано: «Перший постріл в повітря, другий - на ураження».
У чому полягала фатальна помилка української влади, через яку стала можливою російська окупація Криму?
Я вважаю, що всі 25 років незалежності України громадянам брехали. Перші особи держави не будували незалежну Україну. Політика України тоді називалася багатовекторністю. Не було чітких позицій держави. Проте більшість українців завжди знала, чого хоче. Так, були відповідні групи, які висловлювали сепаратистські погляди, закликали до чогось, але для того і є лідер, щоб рухатися вперед до цілей, які підтримує більшість.
Зараз у Криму не просто анексія. Яке гучне і м'яке позначення, правда? Там терор! Так, на Донбасі війна відкрита, хоча її називають гібридною. В Криму ж кожен день гинуть люди – когось викрадають, вбивають, когось садять. Цей терор просто розтягнутий у часі. Припустимо, умовно, якщо за рік в Україні (зокрема через війну на Донбасі) гине 10 тисяч людей, то ці ж 10 тисяч загинуть в Криму за 10 років. А яка різниця? Підсумок же один. Я досі не бачу своїх синів. Один син - неповнолітній, а другий - призовного віку. Мені не дали можливості навіть вивезти їх. Я зараз відправив адвоката, щоб їх благополучно вивезли. Не може син Чийгоза йти служити в окупаційній армії, він сяде в тюрму.
Декомунізація, євроінтеграція, безвіз - ось це і є чіткі напрямки розвитку держави, яких хоче більшість українців. І, звичайно, це армія.
«У Криму переважна більшість живе думкою про протест»
За словами Ільмі Умерова, протести в Криму перейшли у «кухонну політику». Як у такому разі зрозуміти, скільки на півострові незгодних?
Протест у Криму при Україні і при Росії має відмінність. Змінилась тема протестів. Ми зараз знаходимося на окупованій території і боремося зовсім за інше. Ми не боремося за ковбасу, чи щоб нам провели світло або газ.
Але землю кримським татарам у Криму не давали ані за української, ані за окупаційної влади….
Зараз ніхто в Криму не просить видати землю. Те, що показують по телевізору, - це кіно і цирк. Ніхто сьогодні так, як при Україні за цією землею не ходить. У Криму переважна більшість живе думкою про протест і це не «кухонна політика». Якби вона була кухонна, Росія хіба б такий терор застосовувала? Саме ця форма протесту настільки їх турбує, настільки дратує, що вони не знають, як упоратися з нею. Цей протест виражається в неприйнятті окупації. Неприйняття в очах, у діях, у кожному кримському татарині.
Проте кримських татар меншість. Сили не рівні.
Це ж Росія придумала прислів'я «Один в полі не воїн», тому не потрібно штампами розмовляти. Те, що нас там меншість, зовсім не означає, що ми слабкі. Чого ж Росія так нервує і все ніяк не може миру довести, що ми з усім згодні? Значення має не меншість/більшість, а монолітність.
Розумієте, ми не хочемо отримувати землю, вона вже й так наша. Ми просто поміняли форму боротьби за свою землю. Раніше ми зверталися до своєї держави, просили оформити нашу землю згідно з законами. Кримські татари не переглядали рішення, чи будуть вони перебувати в Україні.
На чому суд ґрунтував вирок проти вас?
Я не робив нічого злочинного і я не збираюся виправдовуватися за свої дії. Це було принципово. Так, я брав участь в ухваленні рішень мітингу, я знаю, якого числа це було. Я Миколі (адвокату Полозову. - «Главком») тоді сказав, що ми захищатися не будемо. Ми не будемо ставити питання, чи стояв я там, біля Верховної Ради Криму, чи мене там не було. Ми будемо на суді говорити, що мій народ вийшов на протест, вийшов захищати територіальну цілісність країни. Заворушень не було. Були сутички, але сутички ініціювали Самооборона і «Русское Единство». І потім ми розуміли, для чого це робиться. Полозов доводив, як адвокат, політизованість цієї справи.
Коли виходили свідки, а це було майже 200 людей, ми мали до них блок формальних запитань. Спершу питав Микола Полозов, потім Олександр Лісовий (один з адвокатів Чийгоза. – «Главком»), потім я. Ми в цілому поставили близько 200 питань кожному свідку. Ці запитання відображали історичність моменту і політизованість процесу. Ми це робили, аби показати: кримінальна справа направлена проти кримських татар, отже, це є дискримінацією за національною ознакою. Нас цікавили ці аспекти…
Потім Верховний суд зрозумів, що справи в них погані. Коли мене відправили на дослідування, то ряд свідків, яких визначив слідчий, зі списку вибули. Проте не всі. Наприклад, залишився Аксьонов. Якщо він такий впливовий, якщо він так потрібен Москві, то навіщо його залишили у статусі свідка на суді щодо якогось Чийгоза? Я сказав Миколі Полозову, що я хочу добитися, щоби мій народ чув, щоби Україна чула, я хочу цих мерзотників витягти давати свідчення.
Тобто Кремль їх просто «зливає»? Публічно даючи свідчення, вони навряд чи виглядали б симпатично?
Це тест. От, Константінов, глава так званої Держради Криму тричі відмовлявся (свідчити. – «Главком»). Проте і суд нам відмовляв (залучити його як свідка. – «Главком»). Я розумів: це тому, що Константинов зідзвонюється із цим судом і каже, що не прийде. Ми скандал влаштували і таки добилися, щоби він прийшов. Він прийшов і каже, що все, що його питають, він у своїй книжці описав. Скоро завершимо розшифровувати, буде стенограма того, яку маячню Константінов ніс у суді, оприлюднимо його монолог. Хочу, аби його слова ви почули самі, щоб ви знали, які вони мразі, дешевки, наскільки у них немає честі, гідності.
Інші фігуранти «справи 26 лютого» хто під домашнім арештом, хто на підписці. Як збираєтеся «витягати» їх з цієї справи?
Це люди, з якими я кілька років сидів. Я їх тільки під час судових засідань бачив. І Мустафу Дегерменджі, і Алі Асанова, у якого четверо дітей… Було таке, що коли у нього був суд, на якому продовжували його термін утримання, ми опинилися удвох за ґратами. Мустафі Дегерменджі вже продовжили термін, а ми з Алі залишилися. Суддя помилився, звівши нас до однієї клітки. І тут четверо дітей Алі зайшли до зали суду. Коли я це побачив, для мене це була дуже драматична картина… І ось суддя виносить вирок, цих діточок всі ж бачать у залі. Потім почали розглядати мою справу. Я і кажу їм: «Давайте цей цирк припинимо! Ви подовжили термін під вартою для Алі Асанова, батька чотирьох дітей, яких ви тут бачили. На що я тоді можу розраховувати? Я відмовляюся тут перебувати». Я наказав їм вивести мене звідти. Коли я дізнався, що потім цих двох хлопців перевели під домашній арешт, для мене така новина в тій складній ситуації, була хоч якоюсь радістю за своїх братів.
Інші політв’язні сприйняли моє визволення як надію для них самих. Всім нав’язали думку, що Чийгоз не вийде ні за яких обставин. Ну, раз Чийгоза звільнили, отже там слабша ситуація, ніж здається. Я вже мав зустрічі і з Валерією Лутковською і Павлом Клімкіним, про це їм говорив. Зараз є низка напрямків роботи, які я їм запропонував реалізувати, ми їх почали обговорювати. На першій зустрічі з Ердоганом я так і сказав йому, що буде символічно, якщо ви особисто витягнете звідти Олега Сенцова. Він дав доручення підлеглим, зараз вони будуть цим займатися. Сенцов, на мою думку, - справжній чоловік.
Чому Путін погодився вас відпустити. Як пояснити його логіку?
Це все для нього вимушені заходи. Маю на увазі, Путін потерпає від санкцій, від умов, у яких йому некомфортно.
Чи може бути ваше звільнення спробою «викурити» якомога більше активних кримських татар з Криму. Мовляв, будете вільні, якщо підете геть з півострова чи то в Туреччину, чи то в Україну?
Ще раз хочу повторити, коли країни консолідують свої зусилля, коли застосовують певні дії, то питання вирішити можна. Це залежить від нас з вами. Якщо усі розумітимемо, що там (у Криму. – «Главком») іде терор і ні про які об’єктивні слідства, суддів, прокурорів, судів не може бути й мови, то досягатимемо успіху. Справа в тому, що закону там немає. Це відправна точка в наших оцінках має бути.
Сергій Аксьонов уже заявив, що в разі спроби вашого повернення до Криму на адмінмежі з Херсонською областю відбудеться масова акція противників.
Та мені начхати на те, що він каже. У мене це навіть емоцій не викликає. Розумієте, ця людина - маріонетка. Казали, що муфтій наче щось підписав, завдяки чому ми вийшли, але мені це все не цікаво. Оскільки усі вони маріонетки. Вони виконують чиюсь волю, а значить не достойні того, щоби я на них емоції витрачав.
Якщо ви поїдете до Криму…
Не якщо. Я обов’язково поїду до Криму. Просто попри визволення у мене зараз другий «етап» (переміщення засудженого з одного місця в інше. - «Главком»), я не на волі. А гадати, що буде, коли я поїду до Криму, хто мене зустрічатиме, я не буду. Це не вдячна справа - гадати. Три роки тому коли я їхав додому, був грудень, тоді якраз я зустрівся з Ердоганом. Потім була зустріч з Порошенком. Пам’ятаю, мені в Києві говорили, питали, куди я їду, мене ж в Криму посадять. Мустафа Джемілєв про це говорив. Але як я людям буду пояснювати? Що не їхатиму, бо мене можуть посадити? Тому і кажу вам, що не загадуватиму, в гадалки не граю. Я туди поїду. Якщо вони мене не пускатимуть, отже, я повинен бути готовий знайти механізми і методи таки туди заїхати. Це не якась піар-акція буде. Я просто хочу додому.
Чи маєте російський паспорт?
Ні, звичайно.
Як ви ставитеся до блокади Криму, враховуючи той факт, що ділки, які хочуть її обійти, знаходять шляхи?
Так, лазівки завжди хтось знаходить. Але якщо ми просимо увесь світ ввести санкції, а самі як прості бариги йдемо і шукаємо шляхи як торгувати з окупантом, – це обличчя держави, яке ми кинули у бруд перед усім світом. Звичайно, хтось повинен був ініціювати цей процес блокування. Звичайно, коли це блокування тільки починалося, були ті, хто критикував, були ті, хто спекулював на цьому, але більшість українського народу вважала це правильним. Хто повинен ставити точку у цьому питанні? Держава. Європі і світу важко зрозуміти логіку держави, яка не готова говорити одне, а робити інше. Тобто Україна починає і говорити, і робити одне і те саме. Це перше. По-друге, звичайно ж, це дуже сильно позначилося на Кримі. Ви не уявляєте навіть наскільки. Ці три роки для них були квіточками. Дійсно, тисячі фур щоденно туди все постачали. А потім ці фури ще й на Кубань ішли. Тому що ціну і якість російського товару не порівняти з тим, що було при Україні. Що стосується мосту: не вирішить він усіх проблем. Так, вони все кинуть на його будівництво, його добудують, тільки толку не буде. Все одно він завалиться тому, що розумні вже говорили, що неможливо його побудувати, аби він був надійним.
Чи перетиналися ви з українськими політв’язнями?
Звичайно. Коли взяли групу, в якій був Панов, його вів конвой. Я зупинив конвой, назвав йому себе. Бачу, стан у нього такий був не дуже, збентеженість, пригніченість. Питаю: «Тебе пресують?» Він відповідає, що ні. Якщо пам’ятаєте, брова у нього була розсічена. Сказав, що це не у в’язниці, а при затриманні її розсікли. Побажав йому триматися. Знаєте, там не потрібно бити людину. У СІЗО є інші методи впливу. Там тебе кинуть «на яму», посидиш тиждень, по-іншому поводитимешся. Я бачив українців, які обмовляли себе, нібито вони були в диверсійній групі. Нам же також їх показували по телебаченню. Побачив їх і кажу: «Що ви робите? Держава стоїть за нами, а ми так вчиняємо, так дешево поводимося».
Тим СІЗО і відрізняється від колонії, що від самого початку має функції ламати людей.
Ахтем-ага, в якому напрямку працюватимете задля звільнення Криму? Чи пропонували вам якісь посади?
Я завжди кажу, що я з народом. Якщо я буду корисним, я робитиму те, що можу. Просити, аби мене десь на тепле місце прилаштували, я не буду. Якщо будуть якісь напрямки роботи, в яких я буду корисним, то ними займатимуся.
Юлія Тунік, Михайло Глуховський, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»
Читайте також: Ільмі Умеров: ФСБ переконувала мене, що Джемілєв і Чубаров розкошують у Києві, а я житиму у камері
Коментарі — 0