Чому партія Саакашвілі зазнала фіаско? Післямова до виборів у Грузії

У чому полягає секрет успіху «Грузинської мрії»? Чи залишається Грузія демократією? Чи адекватно сприймається за кордоном риторика головної опозиційної партії – «націоналів»? Про це та інше у розмові із         викладачем, координатором бакалаврської програми з міжнародних відносин Міжнародного чорноморського університету у Тбілісі Іванною Мачідзе.

Іванно, чи можна сказати, що на парламентських виборах «гру вже було зроблено» ще 8 жовтня, коли «Грузинська мрія» взяла ледь не половину голосів за пропорційною системою? Чи все-таки змагання за мажоритарні округи в другому турі ще містило якусь інтригу?

На мою думку, гру справді було зроблено 8 жовтня, оскільки «Грузинська мрія» спромоглася довести найголовніше: її успіх 2012 року не був випадковим, і, до речі, поразка «Єдиного національного руху» (партії Саакашвілі. – «Главком») – також. За результатами парламентських виборів 8 жовтня «Грузинська мрія» вже отримала вражаючу перевагу у парламенті, тому результати другого туру у мажоритарних округах радикально не змінили б розташування політичних сил. Інтрига зберігалася у таких регіонах, як Самегрело та Марнеулі (регіон компактного проживання азербайджанської етнічної групи в Грузії), де «Єдиний національний рух» ще міг урятувати своє лице.

Що насправді відбулося у Зугдіді – чому колишня перша леді Сандра Рулофс (дружина Саакашвілі. – «Главком») зняла свою кандидатуру перед другим туром голосування? Чи означає це деморалізацію «Єдиного національного руху»?

Згідно з офіційною заявою пані Рулофс, вона відмовляється брати участь у другому турі парламентських виборів за мажоритарними округами через те, що вже вважає себе переможницею першого туру виборів (44,8% проти 48,63%, отриманих кандидатом від «Грузинської мрії»). Також, за її заявою, масштабні фальсифікації відбулися не лише на території Зугдіді, а й на всій території Грузії. Проте існує так зване процедурне питання: оскільки пані Рулофс офіційно не пройшла процедуру зняття своєї кандидатури у ЦЕСКО (Центральна виборча комісія Грузії), її ім’я було зазначено у виборчих бюлетенях. Важко сказати, наскільки незалежним було рішення пані Рулофс, була це «порада» від партії чи самостійна позиція. На мою думку, питання іміджу партії стоїть на кону. Справа в тому, що перемога кандидата від «Грузинської мрії» в такому стратегічному окрузі для «Національного руху» було б зайвим підтвердженням схвалення дій «Грузинської мрії» і серйозним ударом по репутації «Руху».

Грузинський політолог українського походження Іванна Мачідзе

Принаймні ключові місії спостерігачів визнали вибори чесними та конкурентними. Чому ж опозиція і після цих доповідей, здається, дотримується іншої думки?

Для опозиції наразі важливим є не втратити  переважно позитивний імідж за кордоном, а саме реформаторів, які перетворили відсталу і зруйновану громадянською війною Грузію на одну з найуспішніших країн пострадянського простору. Саме тому визнання спостерігачами виборів чесними і прозорими у поєднанні з вражаючою поразкою «Єдиного національного руху» 8 жовтня, вочевидь, може бути незрозумілим світовій спільноті, якій подається досить однобока картина того, що відбувається у Грузії з 2012 року. Я це можу стверджувати, оскільки п’ять років тому почала постійно жити і працювати у Грузії і дістала можливість оцінити ситуацію зсередини. Мій погляд на все, що відбувалося в цій країні на той час, було сформовано під впливом дуже вдалої PR-кампанії за кордоном. Справді, багато чого замовчувалося і не показувалося. Отже, за результатами парламентських виборів у «Національного руху» фактично не залишиться козирів на руках, оскільки вибір громадян Грузії фактично позбавив легітимності всі звинувачення на адресу «Грузинської мрії».

Чи можна сказати, що в грузинських ЗМІ відчувається чиєсь домінування – прямо кажучи, нинішньої правлячої партії та її неофіційного зверхника Бідзіни Іванішвілі? Або це викривлений погляд на ситуацію? Взагалі, в якому стані перебуває свобода преси та висловлювань у Грузії після Саакашвілі?

На даний момент ЗМІ у Грузії є вільнішими, ніж вони були за часів Саакашвілі. Знову ж таки імідж грузинської політики як напівавторитарної, керованої «невидимою рукою» Бідзіни Іванішівлі, такого собі «троянського коня» з Москви, подається вустами пана Саакашвілі та «Національного руху». Так, існують ЗМІ, які належать Іванішвілі, існують ЗМІ, які керуються «Національним рухом», інші політичні сили також мають «свої» ЗМІ. Найголовніше, що змінилося, це майже тотальне домінування лінії «Національного руху» у медіа до 2012 року, коли фактично всі інші політичні сили були або позбавлені доступу, або переслідувалися, блокувалися.

Чим можна пояснити такий шалений розрив між головною правлячою та головною опозиційною партіями? Все-таки у 2012 році електоральна картина виглядала значно інакше...

Дуже просто: такий розрив можна пояснити тим, що з існуючих політичних сил дії «Грузинської мрії» підтримуються найбільше і кращої альтернативи наразі не існує. На мою думку, головне досягнення цієї політичної сили полягає в тому, що вона побудувала власну політику на досягненнях попередніх урядів, а не повністю захопилися «полюванням на відьом» і радикальною зміною політичного курсу. Звичайно, перебування «Грузинської мрії» при владі не є позбавленим критики, однак Грузія не згорнула реформи, розпочаті «Національним рухом». Це є надзвичайно важливим індикатором стабільності демократичного розвитку країни.

Порівняно із 2012 роком рівень життя у Грузії зріс чи впав?

На це питання статистичні дані будуть найкращою відповіддю. Оцінка рівня життя є комплексним питанням, де потрібно враховувати ВВП на душу населення, середню тривалість життя, рівень заробітної платні, рівномірність розподілу ресурсів між населенням, стан освіти, охорони здоров’я тощо. За цими показниками рівень життя в Грузії дещо покращився, проте несуттєво, порівняно із 2012 роком. Треба сказати, що найбільший ривок Грузія зробила саме в період 2003–2012 років, коли за рівнем життя у світовому рейтингу вона піднялася зі 128-го на 116-те місце. Нині Грузія посідає 114-те місце у рейтингу, проте треба враховувати, що переміщення у рейтингу залежить від зміни у комплексних показниках інших країн. Отже, рівень життя може не змінитися, але країна пересунеться на щабель вище чи нижче.

Що сьогодні являють собою відносини між Тбілісі та Москвою? Чи мали підстави страхи патріотів щодо російських зв’язків Іванішвілі?

Страхи патріотів чи «Національного руху» з приводу російських зв’язків Іванішвілі виглядають ще більш недоречними, враховуючи той факт, що переважна частина грузинського бізнес-істеблішменту так чи інакше розпочинала свій бізнес у Росії або за допомогою зв’язків у Росії. По-друге, бути великим бізнесменом і не мати жодних зв’язків із Росією в такій невеликій та імпортоорієнтованій країні, як Грузія, фактично неможливо. По-третє, за часів Саакашвілі, який оголосив Росію ворогом номер один, стратегічні компанії Грузії було вдало приватизовано російськими бізнесом, що також не афішувалося. Щодо торговельних відносин між обома країнами, поступово вони налагоджуються, розширюється перелік товарів, які Грузія може експортувати до Росії, має місце лібералізація візового режиму. Важко сказати, що взаємини з Росією відчутно поліпшились, адже досі існують проблемні питання: Абхазія, Південна Осетія, питання кордонів між Грузією та невизнаними республіками, але наразі, на мою думку, робиться все можливе для балансування «нормальних» відносин з Росією та євроінтеграції Грузії.

Чим відрізняється уряд Квірікашвілі від попереднього кабінету «Грузинської мрії»? Чому думка про те, що всім насправді керує екс-прем’єр-мільярдер, така стійка, і наскільки вона відповідає дійсності?

Вплив Бідзіни Іванішвілі на будь-які дії «Грузинської мрії» залишається дуже сильним. Так, можна сказати, що відчувається його «причетність та участь» у формуванні лінії поведінки кожного з його наступників. Проте Квірікашвілі позиціонує себе більш харизматичним і незалежним прем’єром, врівноваженішим за свого попередника (Іраклі Гарібашвілі). Також він обіймав посаду міністра економіки і його призначення означає перш за все акцент на економічне зростання.

Що являє собою «Альянс патріотів», який усе ж таки потрапив до складу парламенту? Крім Ніно Бурджанадзе чи існують у Грузії нові політики, орієнтовані на зближення із Москвою?

Політики, орієнтовані на зближення з Москвою, все ж залишаються маргінальними у грузинській політиці. Є ті ж самі банальні комуністи, котрі вже давно не належать до політичного мейнстріму Грузії або, так, пані Бурджанадзе та «Об’єднана опозиція». Потрапляння «Альянсу патріотів» до парламенту, хоч і з мінімальною кількістю місць, стало несподіванкою і викликало здивування у більшості населення Грузії. Була це випадковість чи довгострокова тенденція, покажуть наступні вибори. Адже ця партія разом з «Об’єднаною опозицією» Ніно Бурджанадзе набрали відповідно 6% та 10% на місцевих виборах 2014 року. Здається, феномен «Альянсу патріотів» вписується у загальну тенденцію зростання популістських політичних сил, особливо в Європі.

І останнє. Чи псуються грузинсько-українські відносини через постать Міхеїла Саакашвілі й ту частину його оточення, яку працевлаштовано в Україні?

На мою думку, шляхи Грузії та України настільки тісно переплітаються останні роки, що зіпсувати їх достатньо важко. Проте через перебування на провідних державних посадах тих осіб, включаючи пана Саакашвілі, до яких у офіційного Тбілісі є певні запитання і претензії, привносить певне напруження у відносини між обома країнами. Таким чином офіційний Київ фактично ставить під питання повноцінність легітимності теперішньої влади і підтримує однобокість висвітлення подій у Грузії. Що стосується питань про прозорість рішень щодо переслідування певних представників «Єдиного національного руху», вони небезпідставні. Водночас сказати, що прозорість судової системи у Грузії якісно змінилася за останні роки, не можна. Я б сказала, що вагомі зрушення не відбулися – ситуація не погіршилася, але й не стала відчутно кращою.

Максим Михайленко, для «Главкома»