Медична сенсація року. Директор «Інституту серця» Борис Тодуров про першу в Україні пересадку штучного серця

12 липня в українській медицині сталася унікальна подія. Група українських лікарів на чолі з доктором медичних наук, директором Київського міського центру серця («Інституту серця»)

кардіохірургом Борисом Тодуровим здійснила першу в Україні операцію з імплантації штучного серця. Це саме та команда лікарів, яка першою в Україні 16 років тому виконала операцію з пересадки живого серця від донора. Тепер новий успіх. Якщо подібні імплантації штучного серця стануть регулярними, це рятуватиме сотні життів українців на рік, - кажуть лікарі. Ще більше підвищує важливість подібних операцій неврегульованість питання трансплантацій у нашій країні.

На відміну від розвинених держав, де механічне серце для пацієнтів, які очікують на трансплантацію, є тимчасовим, в Україні імплантація штучного серця може стати єдиною можливістю врятувати життя тим, хто потребує негайної пересадки. За нинішніх умов більшість громадян просто можуть не дочекатися трансплантації через недосконале «донорське» законодавство, яке багато в чому обмежує можливості трансплантологів. Наприклад, нині чинний закон дозволяє лише родичам потенційного донора визначати долю органів цієї людини по її смерті. А сам потенційний донор законодавчо за життя позбавлений можливості визначити долю своїх органів після смерті. Окрім того, є проблема як справді високій вартості операції з трансплантації, так і скандалів, які сталися в нашій державі навколо цієї теми кілька років тому. У 2010-му році троє трансплантологів (хірург і двоє анестезіологів) з Інституту Шалімова потрапили до СІЗО через звинувачення в торгівлі людьми.

Готуючись до нинішньої операції, семеро фахівців «Інституту серця» пройшли підготовку в Німеччині, за результатами якої отримали сертифікати, які надали їм право імплантувати механічне серце. Цікаво, що допомагати українським лікарям у першій операції приїхали їхні колеги з Німеччини на чолі з професором Крістофом Шмідтом. Саме хірургічне втручання тривало близько чотирьох годин, після чого пацієнта перевезли до реанімації і почався період виходжування хворого.

Серце, яке пересадили пацієнтові з Харкова Павлу Дорошку, виготовила німецька фірма Berlin Heart. Вартість апарата - близько 120 тисяч євро. Саму операцію, каже Борис Тодуров, лікарі виконали на голому ентузіазмі. Профінансував закупівлю серця благодійний фонд «Серце на долоні». «Без операції пацієнт Павло Дорошко прожив би не більше двох-трьох тижнів», - каже Тодуров. Усього в країні до двох тисяч людей щорічно потребують трансплантації серця, 500 із них за відсутності протипоказань могли би бути прооперовані. Павлу Дорошку пощастило, - визнають лікарі, - він зможе жити довго тому, що термін експлуатації механічного серця необмежений, тобто, воно може працювати багато років. Чи не єдині обмеження для нього – це заборона великих фізичних навантажень і купання у відкритій воді через можливість потрапляння інфекції до тіла через трубочку з черевної порожнини, яка веде до акумулятора, що розташовується назовні в сумці.

Із нагоди такої події «Інститут серця» організував спеціальну прес-конференцію керівника клініки Бориса Тодурова та його колег. Однак уже після прес-конференції Борис Михайлович розповів журналістам про заздрість колег і відсутність підтримки з боку влади. «…Наприклад, Лазоришенець (Василь Лазоришинець – український кардіохірург) перед пресою стверджує, що Тодуров не робив першу пересадку… Що координує МОЗ? Покажіть мені хоча б одну людину, яка може хоч щось координувати в Міністерстві охорони здоров’я? Я не можу назвати таку людину, тому я туди просто припинив ходити. Натомість є співпраця з Департаментом охорони здоров’я Києва, зокрема в програмі «Стоп інфаркт». Віталій Кличко виділив особисті кошти для передплати по цьому серцю… Міністр (виконувач обов'язків міністра - «Главком»)  написав мені sms: Я, звичайно, вітаю вас, але не повинен про це дізнаватися зі ЗМІ», - розповів Тодуров.

Чи є ринок штучних сердець у світі, і чому ваша клініка обрала німецького виробника серця для свого пацієнта?

Ринок не перенасичений різними модифікаціями. Наскільки мені відомо, сьогодні є п’ять основних виробників. Декілька у США, інші в Німеччині. Традиційно Німеччина є лідером із нових інженерних розробок. Вам відома якість німецьких автомобілів. Сьогодні мало хто може наблизитися до такого рівня. Що стосується інженерних, електронних розробок - Німеччина лідирує, особливо в кардіохірургії. Ми обрали саме це серце тому, що це близько від нас. І на випадок потреби якогось сервісу, обслуговування в аварійній ситуації ми завжди зможемо швидко отримати допомогу. За статистикою, серце цієї фірми є одним із найнадійніших у світі. Не випадково ним користуються в тому числі люди в Америці. Також на наш вибір вплинула ціна. Воно не з найдорожчих, на щастя. 

Чи є протипоказання в подальшому житті для пацієнтів із механічним серцем?

Звичайно, є маса протипоказань. Наприклад, хворим після інсульту не можна робити операцію з імплантації тому, що під час роботи механічного серця хворим вводять великі дози антикоагулянтів (хімічних речовин та лікарських засобів, що пригнічують активність згортання крові й перешкоджають утворенню тромбів). Тобто, надмірна кровоточивість, старечий вік, є ціла таблиця протипоказань і показань. Наш пацієнт за всіма показниками оптимально підходив для імплантації механічного серця.

Яка вартість механічного серця і які взагалі ціни у світі на таку продукцію?

Я не вивчав увесь ринок, але Berlin Heart уже є в Україні. Ви знаєте, що вся медична продукція є підакцизною, відповідно, за неї під час розмитнення сплачуються податки. Враховуючи це все, таке серце сьогодні коштує трохи менше 120 тисяч євро.

Чим відрізняється життєдіяльність вашого пацієнта і звичайної здорової людини?

Із черевної стінки пацієнта виходить кабель товщиною 5 мм, який поєднується з блоком керування й акумуляторами. Це невелика сумочка вагою близько 4 – 5 кг, яку пацієнт буде змушений усе життя носити із собою або на плечі, або на спині, або на поясі, як йому зручніше. Сама сумка дуже зручна. Із нею він до 10 годин може перебувати в автономному режимі, не під’єднуючись до мережі для підзарядки. Може зарядитися або за допомогою автомобіля, або від будь-якої іншої електромережі. Система така сама, як і в мобільному телефоні. Єдині обмеження – це великі фізичні навантаження і плавання у відкритій воді. Оскільки цей кабель – це завжди ворота для інфекції. Пацієнт прийматиме мінімальну кількість підтримувальних препаратів. Основний препарат, який він прийматиме, - це препарат для розрідження крові..

Звичайне серце реагує на навантаження, пришвидшуючи перекачування крові при їхньому збільшенні, а як на зміну навантаження реагує штучне серце?

Саме серце дуже розумне. Маленький блок живлення настільки нафаршований електронікою, що важко собі уявити ситуацію, коли воно може якось відмовити. Воно регулює себе залежно від навантажень. Автоматика додає більше обертів або менше - за потреби. Турбіна обертається зі швидкістю від 5 до 10 тисяч обертів на хвилину. Відповідно, може давати більший потік крові. У цьому сенсі людина не почувається обмеженою. Є ручний режим регулювання, а є автоматичний.

Яка саме проблема була у вашого пацієнта, що вимагало винятково трансплантації?

У нього вроджена патологія дилатаційна кардіоміопатія (захворювання міокарду з вираженим порушенням насосної функції серця та дилатацією (розширенням) обох шлуночків). Жодними іншими препаратами, ліками, операціями цю проблему не можна було розв'язати. Він би помер через 2-3 тижні максимум.

У Європі трансплантація штучного серця є тимчасовим заходом, оскільки за якийсь час людям імплантують донорське серце. Які шанси у вашого пацієнта дочекатися живого серця?

У Європі люди з механічним серцем у середньому живуть близько півтора року тому, що далі в них є можливість пройти через звичайну трансплантацію. Механічне серце не розглядається там як самостійний метод лікування, воно - міст до пересадки. У нас дещо інша сьогодні ситуація. На жаль, закон про донорство, за яким ми живемо (ухвалений 1999-го року Закон України Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини), передбачає презумпцію незгоди. Відповідно до цього закону після нашої смерті нашими органами можуть розпоряджатися тільки наші родичі. У мене немає механізму, за яким я можу дати згоду або незгоду на подальше донорство моїх органів. Парадокс. На жаль, маючи такий закон, за 16 років ми провели всього чотири трансплантації. Це при тому, що команда наша готова робити такі операції, є донори. Біля нас лікарня Швидкої допомоги, де кожного дня вмирають декілька людей. З різних причин, в основному через автокатастрофи, від політравм, різних поранень тощо. Багато хто з них помирає в молодому віці. Усіх їх ховають з усіма органами. Тобто, через це ми не можемо рятувати тих, кого могли би. Наша православна церква каже, що донорство – це акт дарування, і абсолютно його підтримує. Усі конфесії, які є в Україні, запевняють, що Богу потрібна наша душа, а не наші органи. Тобто, окрім закону, інших перешкод (для трансплантації) немає. Тому в нашого пацієнта мало шансів отримати донорське серце. Ми пересадили йому механічне серце з розрахунку на те, що, створивши позитивний резонанс навколо цієї проблеми, у тому числі з вашою допомогою, ми зможемо змінити закон.

Один із варіантів такого закону вже поданий до Верховної Ради. Єдине, що це не найкращий варіант закону з презумпцією згоди. Мені здається, що це - найголовніше питання сьогодні для української трансплантології. Зупинюся на цьому докладніше. Є два варіанти презумпції згоди. Перший, коли людина за життя може активно висловлювати свою згоду на донорство після смерті. Людина має написати власноруч заяву. Звичайно, більшість здорових нормальних людей це спеціально не робитимуть. Другий варіант презумпції згоди – це коли люди, які не хочуть бути донорами з якихось етичних причин чи з причин недовіри, можуть прийти й активно висловити свою незгоду. Вони можуть заявити про це, наприклад, на сайті МОЗ. Це справедливо, коли людина сама за життя розпорядилася своїми органами. У першому випадку, коли потрібно висловлювати активну згоду, згідно із соцопитуваннями, дадуть її лише 15% громадян. Якщо запитувати про незгоду, то картина дзеркально зворотна. Незгоду висловлюють 15% населення, а 85% стають автоматично згідними з донорством після смерті.

Саме другий варіант закону було ухвалено в Білорусі п'ять років тому. За цей час кількість трансплантацій у них зросла в 40 разів. Минулого року чотири наші пацієнти поїхали туди і зробили чотири успішні пересадки серця, вивезли до Білорусі близько мільйона доларів, грошей наших із вами - платників податків. Тобто, сьогодні ми з вами, сплачуючи податки, годуємо білоруську медицину. Тільки тому, що в нас недосконалий закон. Ми з вами сьогодні сплачуємо десятки мільйонів доларів на діалізні колонки (метод і засоби для очищення крові). Отримують їх менше половини з тих, які потребують. Скільки скандалів і криміналу навколо цього! У Білорусі як тільки зник дефіцит органів, припинився всілякий кримінал. От приклад, за яким ми маємо слідувати сьогодні. Але, на жаль, не всі нас чують. Дехто каже, що в країні війна, мовляв, ви братимете орган якось десь, не розуміючи, що орган живе всього три години, що його неможливо десь взяти і якось невідомо де пришити. Навіть у межах одного міста, якщо ми потрапимо в затор, серце можна викинути, вибачте за цинізм. А нам кажуть, що ви десь збиратимете й відрами продаватимете… Є речі, які людям потрібно знати, вони мало інформовані. А якщо є брак інформації, то є певна недовіра, у тому числі до трансплантологів. А ентузіастів, які сьогодні можуть робити трансплантації серця, нирок, печінки, можна порахувати на пальцях однієї руки. І контролювати їх дуже просто. На жаль, нас стає все менше. На голому ентузіазмі люди не хочуть працювати далі.

Уявімо, що парламент ухвалює необхідний закон. Невже одразу проблему буде знято?

Мало ухвалити закон. Навколо закону потрібно створювати умови, ухвалювати багато підзаконних актів. Але це вже функція МОЗ. Якщо буде ухвалено закон із презумпцією згоди, то далі має зібратися робоча група з трансплантологів, з МОЗ, яка ухвалюватиме всі ці акти. Наказом міністерства охорони здоров’я створюється координаційна група, яка 24 години на добу мала б координувати роботу усіх трансплантологічних центрів. Саме так працює Євротрансплант (європейська асоціація трансплантологів)… За потреби в лічені хвилини фахівці мають визначатися, кому й куди донорський орган доправляти. Таку саму службу слід створювати в Україні. Це не потребує великих коштів. Потрібен потужний комп’ютер із гарним сервером, гарним програмним забезпеченням і декілька людей, які чергуватимуть. Усе.

Скільки фахівців в Україні можуть зробити операцію, яку зробила ваша команда?

Поки що ніхто. Для того щоб зробити таку операцію, повинен бути підготовлений кардіохірург. Не може прийти людина зі студентської лави і зробити операцію з пересадки механічного серця. Фахівець повинен володіти (вміти оперувати пацієнтів) вродженими й набутими вадами серця, ішемічною хворобою серця, шунти шити, клапани шити вільно. І тільки тоді він може зробити таку операцію. Технічно це має бути висококваліфікований хірург з великим досвідом, який робить хоча би 200-300 операцій на рік. Таких хірургів в Україні не так багато. Фахівця для такої операції ще треба готувати років 15.

Яка собівартість такої операції в Україні без вартості самого серця?

Відповідно до тарифів, які є у нас, вартість такої операції становить 250-300 тисяч гривень.

Чи є наукові дослідження українських фахівців, які би працювали над розробкою штучного серця?

Немає. І не було в нас в Україні такої програми. Започаткувати її можна. Якщо хтось готовий вкласти 1 млрд євро на розробку нового серця.

Чи є в цьому потреба, адже у світі вже є конкуренція різних виробників?

Так і Boeing літає у світі. Навіщо ми тоді будуємо літаки? Сьогодні виживає і стає багатою тільки та країна, яка виготовляє високотехнологічний продукт, яка виготовляє продукт із високою доданою вартістю. Сьогодні лише на аграрних технологіях не розбагатієш. Поки ми все це купуватимемо за кордоном, успішними ми не станемо, ми годуватимемо чужу медицину і чужих інженерів. Наразі ми принаймні вже маємо спеціалістів, які вміють із цим поводитися. Тому якщо хтось колись в Україні скаже, що є гроші на розробку нового технологічного обладнання, то ми із задоволенням у цьому візьмемо участь. Поляки те саме сьогодні роблять. Вони розробили своє механічне серце, удосконалюють його,отримують гранти від уряду. У нас, на жаль, навіть те устаткування, яке ми маємо в клініці, вісім років не обслуговується, жодних грошей на сервісне обслуговування не виділяється. Я не уявляю, хто сьогодні в Україні міг би виділити гроші на розробку механічного серця.

За чий кошт обслуговуватимете єдине в Україні трансплантоване механічне серце?

Це серце куплене за рахунок спонсорів і людей, які жертвували на благодійний фонд. Ми отримуємо по 50 грн від пенсіонерів. Люди відривають від своєї маленької пенсії та надсилають нам гроші, розуміючи важливість цього заходу.

Чи контактуєте ви з Міністерством охорони здоров’я, чи інформуєте про потреби клініки й пацієнтів?

Так, я регулярно звертаюся офіційно і до нинішнього міністра (в.о. міністра охорони здоров'я України Віктора Шафранського), і до колишнього міністра, Олександра Квіташвілі, звертався.  Звертаюся в письмовому вигляді тому, що мої усні звернення якось не сприймаються. Тому можу сказати, що в нас з міністерством активне листування.  

Що вам відповідають?

Найчастіше на наші листи ми просто не отримуємо відповідей, навіть у тому випадку, коли ці відповіді за законом ми маємо отримати впродовж двох тижнів. Нещодавно в нас була комісія, якій ми висловили свої певні зауваження. Упродовж двох тижнів нам мали би відповісти, але минув уже місяць, а відповіді досі немає.

Про що саме ви пишете в листах до МОЗ, наскільки держава задовольняє потреби клініки?

Пишемо про фінансування, матеріальне забезпечення. Математика тут дуже проста. Ми робимо 5 тисяч операцій на рік. Середня вартість операції коливається від 150 до 250 тис. гривень, от і порахуйте. І це лише сума на операцію. Ми не говоримо зараз ані про зарплати, ані про закупівлю нового устаткування, ані про ремонти, ані витрати на комунальні послуги. Держава виділяє з необхідних коштів лише 10%.

Хто з відомих людей окрім Віталія Кличка допомагає вашій клініці?

Може, не всі в такому обсязі допомагають, але є. Наприклад, Олексій Мочанов приїхав і пожертвував доволі значну суму грошей, перевів на рахунок фонду «Серце на долоні». Є ще багато публічних людей, які не хотіли би, щоби їхні імена називали. Вони зробили це від чистого серця, а не для піару. Так само і Віталій (Кличко, - «Главком») жодним чином не виимагав, що ми якось його рекламуватимемо. Він навіть просив не згадувати його. Але факт є факт - він зробив це в той самий день, як я звернувся до нього (по допомогу).

Як відрізняються зарплати таких фахівців в Україні й на Заході?

Зарплата спеціаліста, який робить таку операцію, починається від 3 млн доларів на рік.

У публікації використані запитання кореспондента «Главкому», а також інших журналістів, на які видатний лікар відповів під час прес-конференції.

Фото з сайту Інституту серця

Михайло Глуховський, «Главком»