Глава Луганщини Юрій Гарбуз: Я кардинально змінив думку щодо сусідньої держави

Глава Луганщини Юрій Гарбуз: Я кардинально змінив думку щодо сусідньої держави

«Пропоную на Донбасі не хірургічний спосіб розв'язання конфлікту, а «попити таблетки»

Досить несподівано для непосвячених президент Порошенко два місяці тому змінив на посаді глави Луганської військово-цивільної адміністрації Георгія Туку на Юрія Гарбуза. Новопризначений губернатор родом із містечка Мілове, яке межує з російським Чертковим (селище Чертково, Ростовської області). Певно, не востаннє саме цей фактор вплинув на рішення президента.

На відміну від гострого на слово Туки новопризначений керівник області вже в перші дні на своїй новій посаді заявив, що намагатиметься шукати компроміси між різними політичними силами, домовлятися, а не конфліктувати, у тому числі з окупованою «ЛНР». Мовляв, люди мають переміщуватися вільно між територіями, спілкуватися, а не ворогувати. До свого призначення Гарбуз не був помітним політиком. Його разом із батьком знали як засновників фермерського господарства, яке, до речі, працює і сьогодні, а також засновником кінного театру. Знають Юрія Гарбуза як однофамільця більш публічного свого часу Василя Гарбуза, секретаря Первомайської міськради ще з часів СРСР, а також старожила Партії регіонів.

На початку 2014-го під час загострення на Майдані президент Віктор Янукович призначив Юрій Гарбуза на посаду керівника Міловської райадміністрації, проте попрацювати довго йому не вдалося. Уже за три місяці його зняв з посади в.о. президента Олександр Турчинов. Потім були вибори до Верховної Ради, на яких мажоритарник і самовисуванець Юрій Гарбуз здобув перше місце, отримавши 25% голосів. Уже в парламенті він приєднався до Блоку Петра Порошенка.

На відміну від свого попередника, який часто спілкувався з пресою і видзвонити якого для журналістів не було проблемою, нинішній губернатор більш закритий. Проте «Главкому» вдалося ґрунтовно поспілкуватися з Юрієм Григоровичем. В інтерв’ю він розповів, коли запуститься Сєвєродонецький «Азот», про свою нову команду, конфлікт із Луганським енергетичним об’єднанням, яке належить Костянтину Григоришину, а також про те, чому він уже не вважає українців і росіян одним народом, як сім років тому.

Ви один із тих чиновників, які були в обоймі президента Януковича, а тепер - президента Порошенка. У чому різниця для вас між ними?

Якщо з висоти київських пагорбів менше трьох місяців роботи головою адміністрації Марківського району – це висока посада… Голови районів не вимірюють епохи президентами.

Загалом я би не порівнював. Тоді не було війни, у країні була інша соціально-політична ситуація.

Сьогодні в мене більше відповідальності. Для мене цікавіше зараз на нинішній посаді - жорсткіші умови роботи.

З одного боку українська влада не має наміру погашати 5 млрд гривень боргу Луганському енергетичному об’єднанню (ЛЕО), оскільки воно зареєстроване на окупованій території, з іншого боку ЛЕО, не отримавши гроші, може просто зупинити постачання електроенергії… Як вирішити конфлікт?

Сьогодні все підключено, все працює. Але якщо брати проблему загалом, то вона залишилася. Це питання скоріше між скарбницею в Києві і самим ЛЕО.

Разом із віце-прем’єром Кістіоном ми знайшли модель, за якою ми при держскарбниці відкрили тимчасовий рахунок, на який усі наші бюджетні організації перераховують гроші за електроенергію, у такий спосіб розраховуючись з енергоринком, з ЛЕО.

Надалі шукатимемо варіанти, як далі працювати. Чи отримає ЛЕО українську ліцензію чи знайдемо якусь іншу форму розв'язання проблеми - час покаже. Принаймні на сьогодні проблема знята з порядку денного.

Ви говорили, що виступаєте за націоналізацію ЛЕО. У Києві вас чують, поділяють ваші думки?

Підтримки немає. Цю ідею я ні з ким не обговорював. Таку позицію я висловлював як керівник області, стикнувшись із цією проблемою на місці, оскільки відключали не тільки цивільні, а й військові об’єкти. Тому я й висловлювався за націоналізацію. Як керівнику, мені потрібно було повернути всі об’єкти до роботи. Було тоді два варіанти: або ми сідаємо всі разом за круглий стіл, шукаємо варіанти й запускаємо все, або другий варіант - із жорстким рішенням. Тобто, біля кожного рубильника я ставлю військових і не допускаю відключень.

Тобто, ситуація настільки хитка, що в будь-який момент пересилання електрики може припинитися?

Досягнуті домовленості. Але це не міст, а тільки місток діалогу.

Які завдання перед вами поставив президент, призначаючи на посаду керівника області?

Розвиток регіону. А найперше - розібратися зі складною соціальною ситуацією. Допомогти знайти рішення нинішнього хронічного конфлікту. Ми тут на місці намагаємося йти до миру, тому що постійний конфлікт – це погано.

Мої батьки тут, діди-прадіди поховані тут. Тому для мене дуже важливо повернути Луганщину до України - ту її частину, яка сьогодні тимчасово не з нами.

Ви керівник військово-цивільної адміністрації. Які повноваження дає цей статус, які додаткові обов’язки?

На території нашої області сьогодні відбувається АТО – тому адміністрація військово-цивільна (ВЦА).

По-перше, у нас наразі немає обласної ради. По-друге, ВЦА також делеговані окремі повноваження органів центральної виконавчої влади.

«Військова» означає, що повноваження обласної ради виконує одна людина – голова військово-цивільної адміністрації. Коли на нашій території триває конфлікт – ухвалювати рішення треба швидко.

Звичайно, коли рано чи пізно відбудуться вибори й облрада запрацює, зникнуть і мої додаткові функції.

Буквально в перші дні свого призначення ви заявили, що незабаром в області пануватиме мир. Але ваш попередник Георгій Тука висловлював у цьому сумніви, посилаючись на факти накопичення техніки агресором на кордоні з Україною. На чому ґрунтується ваша впевненість про мир?

Ви знаєте, якщо людина шукає війну, вона її обов’язково знайде. А якщо вона шукає мир, то вона знайде мир рано чи пізно. Це моя позиція. Я хочу жити в єдиній Україні, в єдиній Луганській області. Це моя позиція як громадянина, а нині - ще й як керівника військово-цивільної адміністрації. У мене є свій алгоритм рішень. Однак поки що я розкривати його не буду. Спочатку хочу щось зробити, а потім уже про це ми обов’язково поговоримо.

Ви виступаєте за зняття продуктової, та й взагалі торговельної блокади з окупованої частини регіону. А вона ще існує?

Давайте будемо точними у висловлюваннях. На Луганщині не йдеться про продуктову блокаду як таку. У нас є лише один пішохідний пункт пропуску. Усе інше – це несанкціонована спроба пересікти лінію розмежування. Звичайно, ми з цим боремося, але вирішальними тут є не економічні, а саме військові міркування. Блокада – це якщо ми цей пункт пропуску перекриємо.

Сьогодні у нас практично готовий до відкриття ще один КПВВ у Золотому. Робитиму все від мене залежне, аби цей КПВВ відкрився. Але, на жаль, інша сторона поки що відмовляється це робити.

Якщо на тілі виникає якась пухлина, завжди є три шляхи розв'язання проблеми: таблетка, уколи і хірургічне втручання. Останнє якраз відбувається сьогодні на території України. Але чи вилікує цей метод нашу країну? Питання! Я пропоную не хірургічний спосіб розв'язання конфлікту, а «попити таблетки».

Нехай люди приїздять одне до одного, між собою спілкуються. На тій території перебувають 26 тисяч наших залізничників. Так чи інакше, вони громадяни України. Сьогодні для них шукаємо варіанти, як платити зарплати.

Там є вугілля, яке має постачатися на наші ТЕЦ, аби в нас була електроенергія. Це все для того, щоби ми не шукали якісь інші варіанти, де її закуповувати. Якщо в Донецькій області є чотири пункти пропуску, де проїздить транспорт, то в нас немає жодного. Наскільки я розумію, політична ціна питання відкриття пропускного пункту в Золотому дещо зменшилась, тому підвищуються шанси на його відкриття.

Я би переймався зараз не цінами на продукти, а тим, як повернути мир в голови тим людям, які сьогодні заблукали. Таких людей не так вже й багато, але вони є.

Якщо керівництво і Луганської, і Донецької областей виступає проти всіляких блокад окупованих територій, то на адміністративному кордоні Херсонської області та Криму цю блокаду Україна офіційно підтримує. Чому такий неоднаковий підхід до «ДНР/ЛНР» і до Криму, хоча всі ці території є окупованими?

Що ми хочемо отримати на виході від наших рішень? От ми запровадимо блокаду, можемо відрізати світло, можемо не давати воду... Якщо ми хочемо знайти мир, ми маємо знайти шляхи, як його швидко досягти. Минулого, позаминулого року ціна на продукти харчування на тій території була в чотири-п’ять разів вищою, ніж у нас. Звичайно, на цьому хтось заробляв. Невже сьогодні потрібно наступати на ті самі граблі і влаштовувати перепони, даючи змогу комусь заробляти на горі людей?

Ви кажете, що блокади немає. Але ж перепони існують, через блокування відкриття КПП зокрема…

Перепони в тому, що та сторона сьогодні не хоче відкривати транспортний коридор у нас в Золотому. От в цьому є проблема, яка є політичною. Я на своєму рівні її не можу розв'язати. На своєму рівні ми все підготували до відкриття, але наразі все без змін. Ця проблема неодноразово порушувалася під час Мінських домовленостей. У будь-якому разі я над цим питанням й надалі працюватиму.

Як працює промисловість в області?

Складна у нас ситуація. Значна частина промисловості залишилася на тимчасово окупованій території. На підконтрольній Україні території Луганщини є два великих підприємства, які поки що не працюють. Але ми робимо все можливе, аби запустити їх цього року. Маю на увазі Сєвєродонецький «Азот» і Лисичанський НПЗ.

Чого не вистачає? Наприклад, нам потрібен великий борошномельний цех, який би міг хоча б 300-500 тонн борошна перероблювати. Потрібно підняти рівень доходів фермерів, аби вони не вивозили продукцію свою на переробку до Харкова, з якого потім привозять нам хліб. А то виходить так, що ми як третя країна, яка не готова продукцію виробляти, лише торгує сировиною.

Щодо Сєвєродонецького «Азоту», то зараз робимо резервні лінії, сподіваюся, що за місяць ми його запустимо. Принаймні, дуже хотілося би в це вірити. Проблема розвитку й розміщення продуктивних сил – один із пріоритетів .

Пан Фірташ дає гроші на запуск «Азоту»?

А чому ні? Директори готові почати роботу. Для мене це означатиме, що 6-8 тисяч людей матимуть роботу. Це сьогодні бюджетотвірне підприємство. До речі, та частина області, яку не вдалося захопити бойовикам, є аграрною. Тому ситуація в сільському господарстві мене хвилює не менше, ніж «Азот». Це ж, окрім робочих місць, ще й добрива. На початку вересня вони в нас будуть - сіятимемо озимі.

Пане Юрію, у листопаді 2015-го року Генпрокуратура відкрила провадження за фактом незаконної приватизації Сєвєродонецького «Азоту», яка відбулася ще 2004-го року. Про це свідчить рішення Печерського районного суду Києва від 27 листопада. Чи не завадить це планам?

Певні ризики, думаю, є. Однак закон є закон. Думаю, Генеральна прокуратура розбереться.

Щодо Лисичанського НПЗ. Чи правда, що їм цікавиться Ігор Бакай?

Завод не працює. Є кілька варіантів, як його запустити, хоча би один поліпропіленовий цех запрацював. Обіцяли запустити - подивимося. Щодо Бакая, то не знаю, уперше про це чую. Думаю, це чутки.

Ви працюєте у фронтовому регіоні. Яких заходів ви вживаєте для особистої безпеки?

Є люди, які час від часу можуть зі мною їздити. Такої охорони, яка була раніше в керівників області, у мене немає.

Громадськість нічого не знає про вашу команду. Хто ваші заступники, скільки цих людей, звідки вони самі?

Сьогодні ми ще точку у формуванні команди не поставили. Шукаю експертів для цієї роботи. Не так багато часу маю на це. Команда формується. До того ж, у мене новий підхід, наприклад, до охорони здоров’я. Я багато чого хочу зробити неординарного.

Ваш новий підхід полягатиме в призначенні фахівців не на посади заступників, а на посади радників, як роблять деякі ваші колеги?

У мене два штатні радники. Один – Віталій Шведов, громадський активіст, учасник бойових дій. Друге місце поки що вакантне. Вакантною лишається посада 1-го заступника. Працюють чотири заступники – з питань безпеки та громадського порядку, з питань соціальної політики та освіти, з питань АПК та з питань децентралізації.

Зараз ми запроваджуємо інститут позаштатних радників. Сьогодні вже працюють радники з питань стратегічного планування та розвитку територій, із питань інвестицій, власності та інформатизації, із питань реформування системи охорони здоров’я. Незабаром стане до роботи радник із питань масових комунікацій.

Моя позиція полягає в тому, що радник має залишатися радником, експертом високого рівня, який у будь-який момент зможе підказати стратегію дій, але не відповідатиме за ухвалені керівництвом рішення. Виконавці на позиціях заступників мають чітко виконувати завдання. Звичайно, хотілося б, щоб уже з другого дня моєї роботи тут поруч працювала команда. Але розраховую найближчим часом завершити таки її формування.

Майже до кінця 2013-го року ви очолювали фермерське господарство. Згодом вас призначили на посаду глави Міловської райдержадміністрації. Як ви тоді ставилися до Майдану, який відбувався в столиці?

Із занепокоєнням, скажімо так. Я приїздив на Майдан, бачив на власні очі те, що відбувалося, тобто спостерігав не десь збоку, а безпосередньо зсередини.

Янукович вам тоді довіряв, якщо тієї тривожної години, у січні 2014-го призначив вас керівником прикордонного Міловського району?

Тут якраз політика відігравала серйозну роль. Тодішній губернатор (Володимир Пристюк) спровокував серйозний політичний конфлікт. Територія залишилася без голови адміністрації. І саме в той момент туди забіг Мозговий. Так склалося, що народ мені довіряв, і на той час я вже мав досвід керівника, тому зголосився працювати.

Наскільки сильними були тоді сепаратистські настрої в Міловому?

Та не було таких настроїв. Розумієте, буває, коли міркуєш здалеку, то завжди здається, що десь у когось краще життя. Але я ніколи, мешкаючи у своєму районі, не бачив, що в Росії щось краще, ніж у нас, окрім, можливо, медицини.

Ми ж усі там на кордоні з Росією виросли, усі все бачили. За весь час я не пригадую, щоби ми ходили щось в Чертковому купувати. Можливо, бензин там був дешевшим. Усе інше - медикаменти, продукти харчування, одяг мешканці російських сусідніх районів приїжджали до нас купувати. До того часу, як кордон не закрили. Тобто, не в них було краще, а в нас. І за часів Радянського Союзу було так само. Так, можна було Луганськ піднімати, Донецьк, інші території, які не дотичні до Росії, але в Міловому сепаратистські настрої не відчувалися.

У чому тоді, на ваш погляд, полягає першопричина збройного конфлікту, який розгорівся на Донбасі?

Вважаю, сценарій писався давно. А люди? Десь 10% людей насправді хотіли до Росії, 10% купили, 10% приїхали з території Росії, щоб спровокувати цю ситуацію. Також тодішні керівники територій намагалися не стільки підігрувати Росії, скільки самореалізуватися за рахунок обставин. Спровокувати конфлікт вони змогли, але владу утримати не вдалося. Цим скористалися спецслужби Росії. А нині маємо те, що маємо. Думаю, якби вистачило духу й розуму в керівництва в Луганську, то такого не сталося би.

Ви є генерал-хорунжим українського козацтва. Чи була у вас змога протистояти на перших порах так званим російським «казакам», які заходили на територію України зі зброєю?

Особисто я не бачив цих «казаков». У нас їх не було. Вони заходили в Краснодон, це далеко від нас. Хоча, ви знаєте, у кожному районі були спроби зайти зі зброєю. Команда Мозгового, зокрема, це робила. Ми ставили власні блокпости, не даючи їм зайти. Зупинили їх на кордоні району. Спочатку вони до нас пробивалися, а потім поїхали в бік Старобільська. У нас вийшло їх зупинити, в інших - ні.

Які є нині законопроекти, ухвалення яких дозволило би суттєво покращити ситуацію на Луганщині?

На користь пішло ухвалення Закону України від 02.06.2016 № 1406-VIII, завдяки якому ми можемо тримати додаткові кошти («Про внесення зміни до підпункту 4 пункту 24 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України»). Президент його підписав. Тепер ми отримаємо 1 млрд 29 млн гривень. Ці гроші підуть на розвиток. У чому він полягає? Це робочі місця й житло для переселенців. Їх у нас майже 300 тисяч, які не повернулися додому, коли тікали від війни. У нас немає сьогодні лікарень третього рівня, тобто ані кардіології, ані урології, ані онкології. Це велика й серйозна проблема. Багато допомагають міжнародні організації, школи ремонтуємо, соціальні об’єкти.

Ці гроші підуть передусім на охорону здоров’я. Зараз проводимо аудит, з’ясовуємо, як краще вчинити: або з нуля побудувати будівлю для обласної лікарні, або взяти якусь готову будівлю під лікарню. Гроші підуть також на обладнання для охорони здоров’я, на воду, ремонт комунікацій, на житло.

Не боїтеся, що гроші розкрадуть?

Упевнений, що цього не станеться. Нині ми робимо все, аби було все прозоро. Саме заради цих змін я прийшов сюди працювати, бо працювати нардепом комфортніше, повірте.

За годину до спілкування з вами в мене відбулася нарада якраз із цього питання з представниками органів, які якраз борються з корупцією. Думаю, її рівень тут не більший і не менший, ніж загалом у країні. Я дуже сподіваюся, що введення електронних торгів, які хочемо запустити, максимально знизить можливість для корупційних дій.

Ваш попередник на посаді керівника області Георгій Тука розповідав, що співпраця з міською владою Сєвєродонецька паралізована через внутрішні конфлікти. Які у вас із ними стосунки?

Як тільки приїхав в місто, на другий день обійшов пішки Сєвєродонецьк, поспілкувався з місцевими депутатами. Запропонував працювати разом заради спільної справи. Я не скажу, що в нас все ідеально нині, адже кожна партія намагається грати свою гру. Але це проблема усієї країни. Моя позиція полягає в тому, що на будь-якій нараді я закликаю уникати радикальних дій. Ми всі вже догралися в політичні ігри.

Тука скаржився, що міські депутати через внутрішній конфлікт не виділяють земельні ділянки під будівництво службового житла.

Щодо кожного конкретного випадку я зустрічаюся з міськими депутатами, розмовляю, переконую. Не завжди виходить, так, але не потрібно загострювати суперечності.

То дев’ятиповерхівка для службового житла буде побудована?

Ми працюємо над цим.

Які стосунки у вас із міським головою Валентином Казаковим?

Він 5 липня був у мене в кабінеті - уперше після мого призначення на посаду глави області. Ми обговорювали ситуацію в місті. Я хотів би, щоб міська влада якісніше виконувала свої функції.

Про що саме говорили?

Про підготовку до зими, про ситуацію на нашій Сєвєродонецькій ТЕЦ. Порушувалося питання якості доріг, питання фінансування «Сєвєродончанки» (жіночий волейбольний клуб із Сєвєродонецька), яка вийшла на Європу вже (клуб братиме участь у єврокубках). Депутати мера поки що не підтримують у тому, щоб утримувати команду. Він просив допомогти йому в цьому. Говорили також про необхідність підключення резервної лінії електропересилання, щоб запустити «Азот».

Яке ваше бачення децентралізації, чи збігається воно з поглядами Казакова?

У нас різне бачення. Але під час розмови не йшлося про це. Кожен мер хоче розширити територію свого міста, щоб прийшов інвестор і почав будувати на цій території. Це нормально, так було завжди в Україні.

Яка доля Луганського обласного козачого кінного театру?

Він працює. Театр виступав у Сєвєродонецьку, їздив по області. Окрім того нині робимо ремонт в українському театрі (в будівлі Сєвєродонецького театру, де виступає Луганський обласний академічний український музично-драматичний театр). Український наш театр, трупа з понад 80 людей, гастролює нині по всій Україні. Дуже вдало.

Ваше сімейне фермерське господарство розширюється останніми роками?

Воно працює як і раніше, як і понад 20 років тому, коли було створене. Ним опікується мій батько. Господарство не стало ані меншим, ані більшим.

Відповідно до декларації, за 2015-й рік ви заробили всього 70 тис. грн. Як виживаєте на ці гроші?

Тривалий час я прожив у лісі, тоді мені також було комфортно. Окрім того, у мене є певні заощадження.

Коли і як довго ви жили в лісі, яку мету мала ця духовна практика?

Я не сповідую аскезу взагалі. Це був вимушений крок. Я б не хотів акцентувати на цьому увагу.

Нова влада пишається запуском нової поліції по всій країні. У Сєвєродонецьку, Рубіжному, Лисичанську вона вже працює. Як можна оцінити її якість, люди задоволені?

Мені подобається принциповість, яка є в тих хлопців. Поки позитив переважає. Сподіваюся, що у всіх вистачить духу стати міцнішими, сильнішими. Нормально працюють, нарікань немає.

Багато говорили раніше про те, що молодь не хоче служити на Донбасі, тому слід надавати повторний шанс тим правоохоронцям, які не пройшли атестацію. Чи багато місцевих у поліції, скільки приїжджих хлопців і дівчат?

Якраз у нас в області майже всі місцеві служать. Звісно, є люди, які приїхали з інших областей, але їх дуже мало. Ті місцеві, які почали служити, - це зовсім нові кадри. Однак є люди, які служили в міліції раніше. Вони з початком усіх цих подій виїхали, рятуючи родини. Я б хотів, щоб ті хлопці, яких близько двох тисяч і які є учасниками АТО, отримали можливість пройти атестацію в МВС та працювати в нас.

В Інтернеті можна знайти відео від 2009-го року, на якому ви занурюєтеся в ополонку в день свята Хрещення. В інтерв’ю журналісту, коментуючи стосунки між українцями й росіянами ви казали, що вони є один народ, у якого один дух, одна віра, одна правда. Думку свою відтоді не змінили?

Змінив кардинально думку щодо сусідньої держави. А щодо людей? На жаль, вони інфіковані агресивною імперською пропагандою. Сьогодні вони загалом налаштовані вороже. Але якщо цю хворобу подолала Німеччина та низка інших країн, то й у росіян, напевне, є шанс. Питання часу.

То росіяни й українці, на вашу думку, це один народ?

Ні, але ми всі - слов’яни, православні. Мине час, можливо, багато часу - і все стане на свої місця. Шкода лише, що за це доводиться платити надто високу ціну.

Михайло Глуховський, «Главком»


Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Натисніть «Подобається», щоб читати
Glavcom.ua в Facebook

Я вже читаю Glavcom в Facebook

НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

Про використання cookies: Продовжуючи переглядати glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом і погоджуєтеся на використання файлів cookies Згоден   Про файли cookies