Микола Ленко, голова селища Новгородське на лінії фронту: Сподіваюся, наш населений пункт скоро знову називатиметься Нью-Йорк

Наскільки  серйозна небезпека хімічного забруднення в регіоні?

Є у нас фенольний завод, хімічне підприємство, яке знаходиться у центрі селища. Відходами виробництва є кислотні залишки, які перекачуються до спеціальних трьох відстійників. Основний шламонакопичувач якраз знаходиться на лінії розмежування між позиціями Збройних сил України і незаконних збройних формувань. Є велика небезпека потрапляння туди боєприпасів. Цей об’єкт потребує постійного моніторингу. До нього повинні мати доступ працівники заводу, які мають перевіряти цілісність дамби… До середини минулого року доступ до об’єкту був проблематичним. Також був період, коли ми три місяці не могли туди потрапити через те, що російська сторона не давала дозволу. Об’єкт знаходиться в полі видимості протилежної сторони, і та сторона вважала не давали допуску. Ми зверталися до багатьох міжнародних організацій, до Червоного Хреста, виходили на губернатора Павла Жебрівського. Все для того, аби спільний контактний центр (СЦКК – спільний центр з контролю і координації) міг організувати безперешкодний доступ до об’єкта. Нарешті після того як дозвіл був отриманий, провели роботи з розмінування дамб і зміцнення її цілісності.

Сьогодні попри все доступ до об’єкта є обмеженим. Приблизно один раз на місяць робітники від заводу повинні вивчати стан дамби. Постійно пишемо листи до СЦКК. Від української сторони дозволи надходять впродовж трьох днів, проблем ніяких немає. А от російська сторона це питання не вирішує. Тому проблема була піднята на такому високому рівні, як ОБСЄ. Пан Хуг сам приїхав, подивився власними очима на ситуацію. У разі влучання снаряду рідина може потрапити до ґрунтів, потім до Кривого Торця, яка впадає до Сіверського Донця. А ця річка є основною водною артерією всього Донбасу. Постраждати можуть 5 мільйонів людей. Сіверський Донець впадає у Дон, далі Азовське море. Постраждати може і Ростов-на-Дону. Я надіюся на розуміння і тієї сторони. Нині все в порядку, дамба ціла. Буквально днями виїжджали, робили заміри.

Це перший візит представника ОБСЄ на об’єкт?

Так. Доступ, як я вже зауважував, до нього обмежений. Там і зараз ідуть бої, видно перебиті лінії електропостачання…

Завод і сховище як і раніше, належать «Метінвесту» Ахметова?

Це підприємство «Інкор і К», яка входить до складу «Метінвеста».

Завод зараз працює?

Завод – це наше бюджетоутворююче підприємство. Там працює майже 700 людей. Нормально, в принципі, працює. Звичайно, є проблеми з сировиною, яка іде з Авдіївського коксохімічного заводу. Тобто не зовсім сприятлива ситуація, однак попри це завод працює.

Які ще виробництва є у місті, що працює, а що зупинено через бойові дії?

На території селища було ще одне велике підприємство - машинобудівний завод імені Петровського. Декілька цехів його було зруйновано. Свого часу, коли завод став банкрутом, на біржу виставили його приміщення. Багато з підприємств, які мали філії в Горлівці, вирішили переїхати до нас. Сьогодні у тих цехах, які залишилися, працюють різні підприємства, в основному невеличкі, до 100 людей. Три цеха працює. На його території є велике агропромислове підприємство «Бета-Агро-інвест». Воно орендує землі навколо селища.

Скільки мешканців нині проживає у Новгородському, скільки виїхало?

Зараз близько 13 тисяч людей проживає. Багато людей виїхали, якась частина вже повернулася.

Чи обстрілюють ваше селище зараз, чи є загроза для житлового сектора?

Так. Є вулиці, які виходять до поля, а поле розділяє наше селище і Горлівку, тобто це півтора-два кілометри до лінії бойового розмежування. Під час останнього серйозного обстрілу у листопаді минулого року постраждало 14 будинків, одна людина загинула. Обстріли постійно ідуть. Останнім часом це більше стрілецька зброя, невеличкі локальні перестрілки. Кожен вечір з настанням темноти чуємо серйозні бої.

Які настрої у людей?

Знаєте, багато людей намагалися виїжджати. Але повернулися. От перша хвиля переселенців була, хтось не знайшов себе на іншій території, підконтрольній Україні, або в Росії. Люди повертаються, бо десь потрібно знімати житло, а тут все ж таки власне. Є і такі, які працюють на непідконтрольній території, вахтовим методом туди навідуються. Якось виїжджають. Нині якісь розмови ходять про те, що буде сполучення з тією стороною. Ми прив’язані до залізниці, в нас проходить гілка Костянтинівка-Словянськ-Дружківка-Київ. Не вистачає робочих рук на малих підприємствах, у сфері обслуговування. Повиїжджали ж молоді, перспективні люди. Попри це хтось таки повертається, люди знаходять роботу і у нас.

Які заробітки в селищі?

Десь 3700 – 4500, до 5000 гривень на місяць. А якщо взяти шахти, наскільки я знаю, судячи з рекламних оголошень, там платять до 10 тисяч. На фенольному заводі в середньому близько 4000 гривень.

Чи є люди, які висловлюють бажання переїхати з окупованих територій до вас, яку допомогу можете запропонувати їм?

(сміється) Чесно кажучи, такого немає. У нас, за великим рахунком, немає де розселяти. У цьому допомагають недержавні організації, перш за все Червоний Хрест, UNICEF, Adra (Adra-Ukraine – благодійний фонд), організації, які працюють під егідою ООН. Допомагають і місцеві волонтерські організації. Коли був останній обстріл, ефективно й швидко тільки місцеві змогли організувати надання допомоги. Було дуже холодно, потрібно було скло вставити, наприклад. Щодо інших організацій, то аби отримати від них допомогу потрібно спочатку зібрати весь пакет документів, зробити заявки… Коли вони доберуться до нас, більшу частину робіт уже виконано.

Зараз у нас, тут на лінії розмежування, дуже велике питання викликає закон, який підписав глава держави про скасування оподаткування як на непідконтрольній території, так і на лінії бойового розмежування. З початком дії цього закону у нас ресурсів залишилося на два місяці роботи. Тобто збір податків скасовується на територіях Торецької міської ради, Новгородської селищної ради, загалом чотири ради потрапляють під дію цього закону. Ми вже направили листи і прем’єр-міністру, і президенту, і до Верховної Ради. Нехай нам роз’яснять особливості його дії. Нехай би прибрали ті пункти, які стосуються лінії розмежування, залишивши скасування оподаткування тільки на непідконтрольній території.

Ви зрозумійте, що нам і так дуже складно податки збирати. А люди ж хочуть нормально жити, пройтися по тротуару ввечері, при освітленні, їхати по асфальту. А виходить так, що ми позбавлені усіх цих ресурсів. За великим рахунком, нам через два місяці потрібно буде закритися і просто розійтися, бо навіть на зарплату не буде грошей.

Потрібно продумати як компенсувати. Адже якщо ми не збиратимемо податки, у нас не буде можливості фінансувати наші видатки. А якщо не будуть вулиці освітлені, вночі взимку, хто до такого селища захоче приїхати і вести бізнес? Тому, на мій погляд, тут трохи перегнули палицю. В законі потрібно було прописати окремі населені пункти, такі, наприклад, як Широкине, Піски. Де людей немає, споруди зруйновані. Будівлі в Широкиному стоять великі, пансіонати: власникам цієї нерухомості приходять рахунки на сплату за нерухомість. У нас же і рада селищна працює, і бюджет профіцитний, складає 5,5 мільйонів гривень, до речі.

Чи доносили ви свою позицію до обласної влади?

Звичайно. У нас в.о міського голови (тимчасове здійснення повноважень міського голови Торецька покладено на секретаря міської ради Юрія Євсікова, - «Главком»). спілкувався з цього приводу з губернатором. Я з цього питання спілкувався з народним депутатом Ігорем Шкірею. На сьогоднішній день губернатор виходив з цим питанням на Володимира Гройсмана, який знає про нашу ситуацію. От ми і чекаємо: або дадуть нам роз’яснення, або внесуть зміни в даний закон. Бо інакше у нас взагалі грошей не буде.

Скільки людей можуть залишитися без зарплат?

У нас в Новгородській селищній раді працює 17 людей. А ще є Торецька міска рада, Железнянська селищна рада, Північна (колишня Кіровська) селищна рада, Щербинівська селищна рада. Мабуть, загалом більше 100 людей. Бюджету (Торецька, у підпорядкуванні якого перебуває селище Новгородське, - «Главком»), який ми приймали, не вистачало 30 мільйонів для повноцінного функціонування бюджетної сфери. Тобто якщо це питання не буде розв’язане, то практично вся бюджетна сфера міста і селища залишиться без роботи. Це при тому, що бюджет міста (Торецька) складає 380 мільйонів гривень. При цьому власних надходжень у них близько 80 мільйонів гривень, це дотаційне місто.

Минулого року лунала ініціатива повернути селищу назву Нью-Йорк. Однак на рівні розмов все і закінчилося.

Народний депутат Павло Кишкар зареєстрував відповідний законопроект. Але щоб просунути далі це питання, потрібна згода громади і рішення селищної ради. Вони вже є. Необхідні документи ми передаємо, і рішення про перейменування вже буде у руках Верховної Ради.

Але ж назва Новгородське не підпадає під декомунізаційні закони. Як збираєтеся відстоювати повернення назви Нью-Йорк?

Місто назвали німці-переселенці. Це на їх честь хочемо повернути місту назву. Цього року, здається, 65 років буде переселенню німців, які були виселені з Донецької і Луганської областей. По-перше, вони жертви комуністичного режиму, а це питання якраз підпадає під декомунізацію. По-друге, Нью-Йорк – це таки історична назва. Думаю, перейменування дозволить збільшити економічну привабливість селища. Нині ми пройшли усю процедуру добровільного об’єднання територіальних громад, хочемо об’єднатися з селищами Щербинівка і Петрівка. Ми трохи відрізняємося від міста Торецьк, яке є містом вугільників. Наше селище знаходиться на великих покладах глини. Свого часу, у нас німці відкрили 4-5 заводів з виробництва цегли і черепиці. Перед війною у нас були серйозні проекти, коли українсько-американське підприємство було готове відкрити завод на території селища.

Окрім того, ми направили лист до мерії міста Йорк у Німеччині (комуна в Німеччині, землі Нижньої Саксонії), переселенці з якого заснували наше селище. Чому така назва? Бо жителі того німецького міста, переїжджаючи сюди до назви свого рідного міста додали частку Нью. Саме тому місто називалося і, сподіваюся, скоро знову називатиметься Нью-Йорк. Чекаємо на налагодження культурних зв’язків з німецьким містом.

Чого найбільше не вистачає, якої допомоги потребують жителі селища?

Ми декілька разів піднімали питання зробити координаційний склад для того, щоби можна було екстрено надавати допомогу. Потрібні будівельні матеріали, скло. Розглядали питання з Червоним Хрестом щодо виробництва пеллетів (паливних гранул) для сірої зони. У нас на території одного з колишніх заводів є порожні приміщення, в яких можна було б налагодити це виробництво, а не завозити їх з центральної України. Люди для таких робіт є. Це не така важка робота…

Є дефіцит кваліфікованої робочої сили. Некваліфікованої, натомість, дуже багато.