Окупація Донбасу породила появу нових форм торгівлі людьми

За останнє десятиліття річний обсяг ринку незаконної міграції та торгівлі людьми сягав 42,5 млрд дол. Сьогодні цю проблему називають справжнім викликом людству.

Для України вона значно загострилася після здобуття незалежності. Та чи спроможна вона подолати її самотужки?

Нещодавно до Групи експертів з питань протидії торгівлі людьми (ГРЕТА) – моніторингового органа Ради Європи – було переобрано на другий термін представницю нашої країни – президента ГО «Ла Страда-Україна», доктора юридичних наук, професора Катерину Левченко. Ми зустрілися з нею якраз напередодні чергового пленарного засідання ГРЕТА, щоб з’ясувати, чому представники європейської держави потрапляють у сучасне рабство і які перспективи швидкого подолання цього негативного явища.

Яким чином виглядає ситуація з торгівлею людьми в Європі?

У 70–80-ті роки минулого століття жертвами торгівлі людьми в Європі найчастіше ставали представники азійських країн. Але в 90-ті роки ситуація істотно змінилася: після закономірного розпаду колишнього СРСР та всього соціалістичного табору нелегальні ринки поповнили жінки, чоловіки та діти з країн Східної Європи. Зокрема й України. За оцінкою Міжнародної організації з міграції, за минулі 25 років 160 тис. українців постраждали через торгівлю людьми.

Людей спонукають до нелегальної міграції та продають у рабство з метою примусової праці, сексуальної експлуатації, для використання їхніх органів, залучення до кримінальної діяльності тощо. І якщо спочатку торгівля людьми зачіпала переважно жінок, яких використовували, зокрема, й у секс-індустрії, то поступово ситуація змінювалася. І тепер жертвами цього злочину стають і чоловіки. Їх здебільшого використовують як безправну робочу силу та примушують до скоєння протиправних дій.

Європа активно реагує на цю проблему, оскільки вбачає в ній серйозне порушення прав людини та зважує всі складні наслідки, що можуть виникнути. Тому й приділяє значну увагу і боротьбі з нею, і превентивним заходам. 2005 року було ухвалено Конвенцію Ради Європи з питань протидії торгівлі людьми. Група експертів ГРЕТА якраз і створена для того, щоб оцінювати, яким чином її положення виконуються в країнах – підписантах конвенції.

Чому представницю України обрали експертом ГРЕТА?

Знаєте, мені дуже хочеться, щоб ми тут, в Україні, правильно оцінювали наш шлях євроінтеграції. Звісно, ми намагаємося підтягнутися до найвищих стандартів у сфері демократії, захисту прав людини, управління, соціального забезпечення. Але водночас кожна країна, яка інтегрується в європейський простір, вносить свій неповторний, унікальний досвід, свої можливості та ресурси. Так от, на сьогодні участь України в загальноєвропейських процесах є дуже активною і оцінюється досить високо.

Конвенцію Ради Європи з питань протидії торгівлі людьми ратифікувало 47 країн (не підписала та не ратифікувала Росія). Але до групи експертів ГРЕТА входить лише 15 осіб. І коли їх обирають, йдеться про дуже фахові критерії. Подання на кандидатів готує Міністерство закордонних справ. Інформація про них, біографії подаються завчасно на сайті Ради Європи.

Цього року в конкурсі на 13 вільних місць у ГРЕТА брали участь 44 кандидати із 27 країн. Відповідно до конвенції, кожен експерт може бути обраним не більше двох разів. Мене обрали на цю посаду вже вдруге.

У чому конкретно полягають обов’язки експерта ГРЕТА?

Кожна країна, яка ратифікувала конвенцію, бере на себе серйозні зобов’язання. Вона має привести національне законодавство у відповідність до положень цього міжнародно-правового акту і втілювати їх у практичній роботі. Наскільки їй це вдається, мають оцінити експерти ГРЕТА.

На перший погляд, ідеться про досить рутинну роботу. Ми маємо графіки моніторингу, які стосуються конкретних країн. Відповідно збираємо інформацію, аналізуємо, бачимо недоліки, готуємо звіти та рекомендації для поліпшення ситуації. Але кожен такий звіт містить інформацію і про позитивні практики, цікавий досвід, моделі, якими можуть скористатися на національному рівні. Тому така робота дуже потрібна.

Не всі країни, які ратифікували конвенцію, є членами Ради Європи. Конвенція передбачає таку можливість не для членів організації. Країни приєднуються до документу, щоб мати досконалі стандарти. Бо в конвенції закладені високі стандарти і для допомоги потерпілим, і для координації роботи, і для збору інформації, і для превентивної роботи, і для покарання злочинців. Однією з таких країн є Республіка Білорусь. Цього року я була в складі моніторингової групи Ради Європи, яка оцінювала виконання конвенції в Білорусі.

Коли проводився моніторинг ситуації з торгівлею людьми в Україні і що він показав?

Україна в більшості випадків є країною походження потерпілих від торгівлі людьми. Вже цього року представництво Міжнародної організації з міграції в нашій країні надало реінтеграційну допомогу 491 особі – тим, хто потрапив у сучасне рабство. Торік таких було 740 осіб. Це лише верхівка айсберга, але й вона показує, що для нас ця проблема вкрай гостра.

Окрім того, Україна є і транзитною країною, і такою, де відбувається експлуатація потерпілих (країною призначення).

Україна ратифікувала конвенцію 2010 року. А вже за рік ухвалила закон «Про протидію торгівлі людьми». Невдовзі Кабінет міністрів розробив та затвердив низку нормативно-правових актів, які деталізували ті чи інші положення закону.

Моніторинговий звіт ГРЕТА щодо України було оприлюднено 2014 року. На момент його підготовки вже був анексований Крим, це знайшло відображення в документі. А от воєнний конфлікт на Донбасі тоді ще не набрав обертів, його вплив на ситуацію не відзначили.

Серед позитивних моментів у звіті зафіксовано те, що в Україні почали надавати статуси особам, які постраждали від торгівлі людьми. Якщо 2012 року таких було 13, то вже наступного року – 41. У таких людей з’явилася можливість отримати матеріальну та іншу допомогу, яку нещодавно Кабінет міністрів збільшив до трьох прожиткових мінімумів.

Відзначалася активна превентивна робота, залучення громадських організацій тощо.

Серед проблем зазначалася низька ефективність судового переслідування та велика нестабільність у структурах, які відповідають за цю роботу. Наприкінці 2010 року відбувалася адміністративна реформа, згадані структури закривалися, реформувалися, причому часто досить недолуго. Дуже слабкою була координація між різними структурами. Хоча протидія торгівлі людьми вимагає чітких та злагоджених дій Міністерства внутрішніх справ, Прикордонної служби, Міграційної служби, соціальних служб та інших.

Що стосується перекваліфікації справ у судах, малих (найменших за статтею) термінів покарань, то ця проблема також залишається актуальною і сьогодні.

Міжнародні експерти готували свої висновки та рекомендації у співпраці з українськими учасниками, з представниками державних структур, громадських організацій, наукових кіл. Тому вони були зрозумілими та актуальними для нас – фактично певним планом дій.

Відтоді минуло три роки. Як можна охарактеризувати нинішню ситуацію з проблемою торгівлі людьми в Україні?

Україна вже тривалий час перебуває в стані воєнних дій із зовнішнім агресором. Частину її території анексовано, частину окуповано. І це, поза сумнівом, накладає відбиток на будь-які сфери життя, навіть у тих регіонах, в яких воєнних дій немає.

Сьогодні в країні майже 2 млн внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Це створює не лише проблеми цим людям, які вимушено залишили свої домівки, а й нові виклики для системи соціального захисту, медичної сфери, для правоохоронних органів, закладів освіти. Всі ці структури були розраховані на обслуговування певної кількості населення, а тепер у багатьох містах та містечках кількість жителів зросла. Досить часто ВПО розміщуються в притулках, які були призначені для осіб у складних життєвих обставинах, в тому числі й потерпілих від торгівлі людьми. І вони тепер втратили навіть цю можливість захисту.

ВПО сьогодні є найбільш вразливою групою населення для торгівлі людьми. Багатьох з них доведено до відчаю, вони легко погоджуються на сумнівні пропозиції з отримання роботи, ризикуючи потрапити в рабство.

Події Майдану, війна на Донбасі також спонукали появу нових для України, але відомих у світі форм торгівлі людьми. Це примусова праця у воєнних умовах, примушення до участі у військових формуваннях, до ролі інформаторів та людського щита. На гарячу лінію ГО «Ла Страда-Україна» ми отримували повідомлення про випадки викрадення з метою подальшої сексуальної експлуатації. Є факти використання дітей незаконними військовими формуваннями на окупованій території. Ми маємо інформацію, але у нас немає доказів.

Щодо Майдану, то ще наприкінці 2013 року я опублікувала статтю, в якій аналізувала факт примусового залучення з боку тодішнього уряду та місцевих органів влади працівників бюджетної сфери до участі в проянуковичських мітингах. Людей везли потягами з Луганської, Донецької, Херсонської, Харківської та інших областей і АР Крим до Києва для участі в Антимайдані, і це була форма торгівлі людьми. На це, на жаль, не звернули уваги правоохоронці, але погляд на експлуатацію праці бюджетників через призму торгівлі людьми залишається актуальним.

Що стосується сьогодення, то правоохоронні органи України, на жаль, не можуть реагувати повноцінно на злочини, які відбуваються на непідконтрольних територіях. Але мають збирати інформацію, опитувати можливих свідків для використання в майбутньому. Громадські організації, зі свого боку, також намагаються збирати інформацію, фіксувати її, аби вона стала підставою для відповідного її оцінювання правоохоронними органами в майбутньому.

Що стосується іноземних країн, де українці найбільше потерпають від торгівлі людьми, то помітно зменшилася, хоча й залишається високою, популярність Російської Федерації. Вона протягом усього періоду спостережень була основною країною призначення для наших співгромадян. Тепер посилюється східний напрямок – Китай, Філіппіни, Малайзія. Ризикованим залишається і південний напрямок – це Туреччина, Арабські Емірати, Ліван. Тут перспективи незаконного працевлаштування також можуть призвести до сумних наслідків.

У ЗМІ з’являлася інформація, що українських військовополонених використовують на непідконтрольних територіях в якихось домашніх роботах. Кажуть, що декого навіть вивозять за межі України в рабство. Чи володіє такими фактами «Ла Страда» і чи констатують їх міжнародні спостерігачі?

Міжнародні спостерігачі фіксують такі факти. До нас на гарячу лінію (принагідно нагадаю її номер – 0800500335 або 336 з мобільних, безкоштовно для тих, хто телефонує) також звертаються з непідконтрольних територій, і така інформація надходила. Інша справа, що інформація є, але немає доказів. У принципі, не функція гарячої лінії збирати докази про ті чи інші злочини. Наше завдання – надати консультацію, надати інформацію людям і, за можливістю, допомогти.

Чи багато на гарячу лінію звертається потерпілих від торгівлі людьми?

Порівняно з тими, хто постраждав через домашнє та ґендерно обумовлене насильство, їх набагато менше. Здебільшого телефонують ті, хто збирається їхати працювати десь за кордон, за контрактом або без нього, і питають, як убезпечити себе.

Які поради ви їм даєте?

Є стандартний набір правил, якими не повинна нехтувати жодна особа, що виїжджає на роботу за кордон. По-перше, вона не має нікому довіряти своїх документів. Документи, які засвідчують особу, потрібно тримати при собі. При укладенні контракту на роботу чи навчання треба ретельно ознайомитися з його змістом і оцінити можливі ризики. Треба повідомити рідним та близьким про своє майбутнє місце перебування за кордоном, залишити контактні телефони та адресу. Рекомендуємо також залишити вдома копію свого закордонного паспорта, контакти та фото закордонних друзів, мати номер гарячої лінії.

А ще необхідно дізнатися про контактні телефони українських посольських чи консульських установ у країні майбутнього перебування і мати їх під рукою. Так само дізнатися про українців, які там працюють, бо вони найчастіше надають допомогу нашим співгромадянам за кордоном. А ще зважити на те, що в іноземних країнах активно працюють неурядові організації, котрі допомагають тим, хто потрапив у скрутне становище. Дізнайтеся завчасно про їхні контакти, вони можуть стати в пригоді.

До яких дій має вдатися українська влада, щоб зменшити гостроту проблеми торгівлі людьми?

Основна причина існування торгівлі людьми – це економічна ситуація в країні. Люди шукають заробітку, аби забезпечити себе та родину. Не випадково серед потерпілих від торгівлі людьми досить високий відсоток тих, у кого є сім’ї. В Україні взагалі склалася парадоксальна ситуація: на відміну від інших країн, де бідують безробітні, у нас на межі виживання опиняються люди, котрі мають роботу, зокрема в державних установах, й отримують зарплатню. І серед тих, хто потрапляє до сучасного рабства, значна частина людей з технічною і навіть вищою освітою.

Серед інших причин можна назвати невисоку правову культуру населення. Часто люди, які виїжджають на роботу за кордон, не знають своїх прав, не знають мови, не знають системи організації тамтешніх суспільних інститутів, нерідко перебувають там нелегально. І коли виникають проблеми, бояться звертатися до поліції, бо поліція обов’язково депортує. Хоча та сама конвенція Ради Європи передбачає, що якщо особу визнано потерпілою від торгівлі людьми, вона не може одразу депортуватися.

Тож українська влада повинна дбати про економічний розвиток, про можливість створення власного бізнесу, підвищення мінімальної заробітної плати. Це матиме позитивні результати для протидії торгівлі людьми.

Подивіться на приклад Польщі, Чехії. У середині 90-х років вони були серед основних країн походження, транзиту потерпілих від торгівлі людьми в країни Західної Європи. Вже на початку 2000-х років ситуація різко змінилася. Там відбулися економічні реформи, економічне зростання, приєднання до ЄС. З країн, звідки виїжджають, вони перетворилися на країни, куди приїздять.

Разом із тим має бути більш жорсткий контроль за структурами, фірмами, які займаються працевлаштуванням і в Україні, і за кордоном. Користування послугами потерпілих від торгівлі людьми має бути криміналізовано.

Чи зменшить безвізовий режим для України гостроту проблеми з торгівлею людьми?

Скажу одразу – так. Є досвід країн – наших сусідів: Польщі, Чехії, Болгарії, Румунії. Торік безвізовий режим отримала Молдова. Я була нещодавно в Молдові і говорила з представниками цієї країни. Безвізовий режим не збільшив кількості потерпілих від торгівлі людьми.   

Але також потрібно розуміти, що наявність безвізового режиму – це ще не право легально працювати в усіх країнах Європейського союзу. Це є можливість подорожувати, виїжджати, але це не одне й те саме.

Водночас країни Євросоюзу не є основними, в яких експлуатуються українці. Все-таки європейські заходи з протидії торгівлі людьми, робота Європолу, правоохоронних органів у кожній країні, реалізація тієї ж конвенції Ради Європи тощо – всі ці заходи дають позитивні результати.

Тому хотілося б, аби інтеграція України в Європу допомогла нам також подолати проблему торгівлі людьми.

Володимир Доброта, Національний прес-клуб «Українська перспектива»