Автор фрази про русскій воєнний корабль: Нас «поховали» 24 лютого, але Бог так зробив, що ми вижили всі

Старший сержант Роман Грибов, може позмагатися з генералом Валерієм Залужним за кількістю розданих підписів на футболках, марках та прапорах. Грибов – саме той морпіх з острова Зміїний, який у перший день великої війни вказав єдино правильний напрямок російському воєнному кораблю. Фраза «Русскій воєнний корабль, іді нах*» вмить стала головним слоганом війни, квітесенцією настрою відчайдухів, які дали бій значно сильнішому противнику.

Коли росіяни полонили оборонців Зміїного, то намагалися вирахувати, хто з них є автором бойового афоризму, щоб змусити записати «покаянне» відео. Не вирахували. Роман припускає, що Україна навмисно подала його в списки на обмін раніше за інших побратимів.

За два роки Грибов зареєстрував авторське право на свою крилату фразу.

Морський піхотинець Роман Грибов

фото: Фейсбук Романа Грибова

Сьогодні Роман Грибов воює на Донбасі, він є головним сержанотм зенітно-ракетного артилерійського дивізіону в 35-й бригаді морської піхоти. «Зараз ситуація нагадує 2022 рік, навіть складніша, мабуть, – вважає морпіх.– Перед країною стоїть велика загроза, тому нам потрібно знов об’єднатися, як тоді, напочатку вторгнення, треба не зважати на погрози і диктат Америки, нам треба відстояти нашу Україну».

Наша довга розмова не тільки про минуле – ситуацію на Зміїному три роки тому і колективне рішення побратимів послати крейсер «Москва» та почати прощатися з життям. Ми говоримо і про сьогоднішній день, моральний дух на фронті, спротив американському «рудому бісу», і навіть про сплановане хороше майбутнє – 35-річний військовий цьогоріч хоче зіграти весілля, надалі планує будувати військову кар’єру.

«Стільки хлопців наших загинуло, і зараз ми будемо капітулювати?!»

На початку війни був високий патріотизм, єдність усього народу, порив. І це дуже допомагало на фронті. Зараз складніше, ніж у 2022-му, мабуть.

Наша бригада зараз на Донецькому напрямку, на межі з Дніпропетровською областю.

Це, умовно кажучи, на захід від уже окупованого Курахового?

Так. Біля Курахового, на тому напрямку, як ви знаєте, багато наших хлопців полягло – Іллінка, Сонцівка... Ці села тримали дуже довго, навіщо – не зрозуміло. За два місяці у нашій бригаді змінили двох комбригів, зараз уже призначили третього. Першому висловили недовіру, бо полягло дуже багато людей.

Ви збираєте кошти для своєї бригади і не тільки, що помітно з вашої Фейсбук-сторінки. Вочевидь, на ваші збори донатять охочіше через те, що ви «людина-бренд»?

На безлічі аукціонів продавалися лоти з моїм підписом. Іноді тим, хто проводив аукціони, я казав, що мені потрібно для мого дивізіону, для моєї частини, і вони допомагали. Потім я сам відкрив банку, хоч я не люблю робити збори. Мене, якщо чесно, вже бісить, що треба випрошувати у людей допомогу. У простих людей – то ще куди не йшло, а в тих бундючних, в кого гроші з кишень самі випадають, просити кошти для того, щоб ми їх захищали...

Недавно проводили акцію за участі зірок естради, топ-акторів. Коли зірка робить скріншот і надсилає тобі в коменти звіт про те, що скинула 2 тис. грн, мене це бісить, бо видно ж, що на цьому піаряться. Мені здається пристойним, коли люди не афішують свою допомогу, а просто допомагають.

Зараз все більше йде внесків по 10-20 гривень. Зрозуміло, що то від звичайних людей, в яких і в самих нема грошей.

Тобто зараз збори для потреб війська не дуже добре йдуть?

Зараз, скажу вам, збори ледве «повзуть», і я знаю, що це стосуєтсья також великих відомих фондів. Усе стало ще й тому, що незрозуміла політична ситуація навколо України, незрозуміло, що надумає той «рудий біс», який пророкує перемир’я, а тим часом все більше підштовхує Україну до внутрішніх криз. Вони (адміністрація президента США Дональда Трампа – «Главком») підводять нас до капітуляції, я так розумію. І це розлючує! Скільки наших хлопців загинуло – і все, виходить, для того, щоб ми капітулювали?! Це просто жахливо. І не факт, що через кілька років Росія не почне нове вторгнення.

Зараз ситуація нагадує мені 2022 рік, початок вторгнення. Нам потрібно знов об’єднатися, не зважати на погрози і диктат Америки, нам треба відстояти нашу Україну. Українському народові знов треба показати свою потужність, не дати себе розділити, розхитати суспільство.

«Ми послали крейсер і відразу попрощалися один з одним…»

Ви пішли на фронт відразу, як повернулися з полону, у квітні 2022 року. Але ж, наскільки відомо, бійці після полону мають право не йти до війська. Ви не хотіли скористатися цим правом чи як було?

Мій обмін був першим (від моменту повномасштабного вторгнення РФ – «Главком»). Він був, як би сказати, якийсь неофіційний: нас не зустрічали ЗМІ, ніхто не викладав відео в соцмережі. Я потрапив на обмін разом з рятувальниками одеського загону «Сапфір», яких послали на острів Зміїний забирати наші тіла, адже в медіа нас відразу 24 лютого «поховали».

 Коли я вийшов з полону, то не було ще тих нормативів про можливість не повертатися у військо, здається, вони з’явилися наприкінці 2022 року. Тому я подався у свою частину, і там мені дали сім днів відпустки. Мені пощастило відпочити трохи більше, бо за мене попросив Ігор Табурець, голова нашої Черкаської військово-цивільної адміністрації. Нагороджуючи відзнакою «За заслуги перед Черкащиною», він спитав, чого би я хотів? Я відповів, що хочу ще трохи побути у відпустці. Тоді Табурець зв’язався з моїм командуванням, і мені дали ще один тиждень.

У ті часи ніхто не питав про реабілітацію, лікарню. Мені поміряли тиск і дали таблетку від тиску – і на цьому все. Я нікого не звинувачую, бо то був початок другого місяця війни, був певний хаос, нормативна невладнаність.

Скажіть, військові на Зміїному готувалися заздалегідь до вторгнення росіян?

Більшість військових, звичайно, знала, що це буде, передбачала війну, бо 170 тис. орків стоять вздовж кордонів. І так, перед новим роком у нас (морської піхоти – «Главком») були навчання на острові Зміїний, адже цей острів є стратегічним об’єктом, він стоїть на межі наших територіальних вод. Але ж у такому разі Зміїний мав би бути і стратегічно озброєний, але насправді цього не було.

Зараз я не бачу, якою була там наша роль, підрозділу морських піхотинців. Що ми могли зробити проти російських кораблів, коли найбільший калібр, який ми мали, – це була зенітна установка 23-го калібру, яка будь-якому кораблю ніякої шкоди не може завдати? На той момент я був командиром відділення ПЗРК (переносний зенітно-ракетний комплекс) «Ігла». Тобто з авіацією ми ще якось могли боротися, а з крейсером – ніяк; це те саме, що з палкою на танк іти.

Можливо, військове керівництво передбачало менші атаки, висадку десанту, а не підхід флагманського крейсера Чорноморського флоту? Адже раніше на острові була тільки прикордонна застава, а на початку 2022-го сюди відправили і морпіхів.

Так. І, мабуть, тому президент Зеленський «похоронив» у своєму зверненні одних тільки прикордонників і не згадав про морських піхотинців. Я так розумію, президенту подали інформацію, що на Зміїному були лише прикордонинки. А насправді прикордонників там було тільки 13-14 чоловік, а більшість, 47 осіб, – це була морська піхота, решта – з якихось інших підрозділів, не згадаю вже. Взагалі було 82 людини на той час на острові, з них, здається, десять цивільних були – екологи, люди, які доглядають маяк.

Ми попрощалися один з одним, бо не уявляли, що вихід з такої ситуації можливий – по нас добре гатила їхня авіація, а спершу крейсер нас «збадьорив» своїми 30-каліберними гарматами. Ми просили у командування підтримки кораблями, але з суходолу сказали триматися. Але як втримаєшся – на крейсері лише особового складу було 500 осіб!

Після погроз здатися, інакше по острову буде завдано ракетно-бомбовий удар, із крейсера «Москва» запитали: «Как понялі мєня? Прійом». І чути закадрові голоси: чоловічий голос, хтось сидить поруч з вами, каже, що «нах... теж треба», жіночий розгублено додає: «Про всяк випадок», а вже потім ви різко посилаєте «русскій воєнний корабль». Що це за люди були поруч з вами в той момент? І взагалі де це все відбувалося?

Це було, як вам сказати... Такі подробиці ми розкриємо після війни. Це було зроблено трохи по-іншому, ніж уявляється з того запису людям. Хоч на мене повісили цю «корону», але сказано це було щиро від імені всіх наших хлопців. Ми не могли нічого зробити з тою навалою орків, і це була в той момент єдина наша зброя.

Тобто всі порадилися і вирішили, що треба послати крейсер «Москва», а ви озвучили це своїм голосом?

Так. Послати і відразу попрощатися зі своїм життям. Я рідним своїм цього не казав, звісно, а подзвонив і попередив, що у нас гучно, нас уже бомблять, тому не дзвоніть, я сам виходитиму на зв’язок, коли зможу.

До обіду орки (крейсер «Москва» – «Главком») не підходили до острова, стояли поодаль – мабуть, думали, що на острові все-таки є якесь серйозніше озброєння, і гатили по нас здалеку. Вони авіацією повністю розгатили Зміїний.

На острові Зміїний ховатися від повітряних атак особливо ніде. У прикордонників на заставі є невеликий бункер, а ми, морська піхота і решта військових, були унизу острова, ми навіть фізично не встигли б до того бункера дістатися, тому ми розсипалися по острову і намагалися ховатися в розщелинах, коли по нас авіація гатила. Бог так зробив, що ми вижили всі.

В обід крейсер підійшов до острова. Вони дали зелений коридор для евакуації цивільним. Військовим сказали, що ми всі також можемо евакуюватися, тільки без зброї. Ну і ми відмовилися.

У нас зовсім зник зв’язок із суходолом.  О п’ятій годині вечора ми побачили, що до острова наближаються десантні катери. Орки знов  у «грамофон» включили цей запис: «Ето русскій воєнний корабль, прєдлагаєм сдаться. Там вам будут прєдоставлєни рабочіє мєста, всьо будєт харашо...».

Робочі місця де?

У Росії ж. Коли підійшли кораблі, ми зібралися радитися, і старший командир на острові запитав: що ми робимо, здаємося? Ми погодилися. Опір був би героїчним, але абсолютно позбавленим сенсу.

«У медіа нас поховали, а ми в цей час сиділи в полоні»

Хоч тоді, у перший день війни, рашисти цивілізовано брали в полон, тобто не били, не катували?

Не били. У полон брав нас їхній елітний спецназ. Сказали виходити без зброї, без броніків, касок, сказали: будь-який рух – стрілятимуть на ураження. Поклали всіх обличчям до землі. З п’ятої вечора до четвертої ранку ми лежали на залізному пірсі, доки вони острів обдивялися. Потім посадили нас на корабель і доправили в Крим.

Після цього перевезли в Курськ, ми там жили в тимчасових наметових таборах, а потім перемістили в Старий Оскол, в Бєлгородську область, там була зона суворого режиму. Постійні шмони, фізичні тортури, цькування собаками, з їжі – одна баланда. Моральний тиск був постійний – нам казали переходити на їхній бік, бо немає сенсу, Україна от-от припинить спротив, казали вчити гімн Росії. А ми ж не знали, що там, в Україні, відбувається... Гімн і ще штук 20 патріотичних пісень пускали у камерах на повну гучність по колу цілий день. Не повірите, але це здавалося нестерпним.

Дуже хотілося на волю. Ми з хлопцями навіть продумували план, як захопити цю зону і втекти.

23 дні я був у полоні. Мені пощастило, що вони не встигли зрозуміти, що це я – той, хто сказав фразу про «русскій воєнний корабль». Хлопці, які поверталися з полону, казали, що дійшло до того, що їх змушували скопіювати голос для того, щоб зачитав якусь російську агітку. Перевіряли на апараті перевірки голосу.

Схоже, росіяни думали, що то прикордонник сказав (як йшлося у виступах нашого президента) і тому вас не вирахували?

Так. Я думаю, хтось вплинув на те, щоб я, один-єдиний з тих, хто був на острові Зміїний, попав у перший обмін. Думаю, навряд чи це мені просто підфартило. У 2022 році через два місяці після мене ще двоє чоловіків повернулися, потім за кілька місяців – ще кілька хлопців, а основні обміни, коли наші, хто зі Зміїного, поверталися в Україну, ті були вже у 2023-му. У 2024-му вийшов ще один хлопець. Досі залишається у полоні один наш побратим.

Як пережили ваш полон мама, дружина? На фото на вашому профілі на Фейсбуці то дружина ваша, так?

Так, дружина, ми живемо чотири роки разом, хоч не розписувалися офіційно, без штампу в паспорті. У цьому році я їй пообіцяв, що ми офіційно одружимося.

Поки я був у полоні, з ними відбувалося щось жахливе насамперед тому, що вони спершу думали, нібито я загинув. Про те, що ми всі «загинули», ми дізналися, коли приземлилися у Криму. До нас підбігли російські журналісти, які сказали: «А ви знаєте, що вчора ваш президент вас «поховав»? І я відразу з жахом подумав: а як же мої? Знаючи свою маму, я боявся, що вона щось із собою зробить. Жінка моя теж думала, що я загинув.

Але в Криму серед цих свинособак знайшлася одна людина, вертухай, який нас охороняв. Почувши, що я з Черкаської області (а його теща і жінка були родом з Черкащини), він підійшов до мене і сказав: «Напиши номер телефона, який пам’ятаєш, ми повідомимо твою сім’ю, що ти живий». Пізніше мама розповідала, що невідома жінка дзвонила з кримського номера і сказала, що ти перебуваєш у полоні. І тоді тільки мама «видихнула». А до того в місцевих чатах ходила моя фотографія з чорною стрічкою і написом: «Царство небесне Роману Грибу». Мама посивіла.

Жінка моя так схудла, що була на межі анорексії. Я коли її побачив після повернення, то наче й забув, що зі мною коїлося в полоні. У першу чергу хотів їх поставити на ноги, маму і дружину.

Вони боролися кожного дня, моя дружина стукала у всі двері і подавала куди тільки можна заяви в інстанції, де можуть займатися полоненими; вона підключила багатьох друзів та знайомих. Можливо, і це теж вплинуло на те, що я вийшов з полону раніше.

«Дехто хоче нажитися на фразі про русскій воєнний корабль»

Ви закріпили авторське право на фразу «Русскій воєнний корабль, іди нах... ». Це для того, щоб нейтралізувати самозванців? Відомо, що кілька людей в різний час претендували на авторство.

Самозванців вистачає. Є люди, які хочуть нажитися на цьому. Ніхто не міг би подумати, але комусь ця фраза приносить дуже великі кошти. Одна лиш «Укрпошта» скільки на цій фразі заробляє…

У 2022 році міністр оборони Резніков розповів в ефірі, що незмінно пропонує європейським партнерам тост: «За русскій воєнний корабль – до дна». Звісно, це було вже після того, як крейсер «Москва» було знищено. Вашу крилату фразу обігрували мільйони разів. Та зараз спитаємо про дещо інше. На початку березня 2022-го плакати з вашою пророчою фразою рясніли у всіх містах та селищах. Тоді здавалося, що ваш «русскій корабль», вийшовши в ефір та перемістившись на плакати, начебто легалізував вживання матюків. Хоча, звісно, емоційний стан у всіх був відповідний сказаному. Що ви про це думаєте?

Ви ще не знаєте, як це вдарило по моїй кармі (сміється). Хоч бери та їдь до баб-шептух. Багато батьків школярів мене проклинають, мабуть, за те, що я «легалізував» матюки. Загалом же я нематюклива людина, то так просто вийшло в той момент на Зміїному. Після перемоги, коли настане мирний час, я звернуся до всіх українців з тим, що ми забуваємо цю фразу і більше ніхто з дітей її не вживає.

Хочу, щоб настала перемога, мирний час, справедливий мир, щоб ми всі нарешті повернулися до свого мирного життя.

А чим ви плануєте займатися в мирному житті?

У планах моїх, і я вже над цим працюю, – відкрити в Черкасах ветеранський хаб, щоб допомагати ветеранам: супровід соціальний, психологічна підтримка, працевлаштування. У перспективі в тому хабі має бути і реабілітаційний центр, але перший час ми перенаправлятимемо ветеранів у спеціалізовані центри.

Коли настане мир, повернеться величезна кількість військовослужбовців, велика частина з яких буде з контузіями та ПТСР. У мене самого були контузії, і я знаю, як воно. Коли бойові дії, ти начебто перебуваєш у «своєму» середовищі, «виїздиш» на адреналіні, а коли повертаєшся в тишу – тобі стає погано.

Я впевнений, що наша держава самотужки не зможе впоратися з таким потоком ветеранів, які потребуватимуть допомоги, протезування, психологічної та соціальної підтримки. Тому я хочу працювати в цьому напрямку, та водночас не залишаю думку про військову кар’єру. Для того, щоб бути офіцером, мені потрібна вища освіта. Тому я зараз заочно навчаюсь на юридичному факультеті в університеті ім. Богдана Хмельницького в Черкасах.

Із ветеранським хабом я не хочу ні від кого залежати – ні від політиків, ні від місцевих влад. Можливо, підпишу меморандум з адекватними американцями. Зараз в Україні почнуться якісь політичні руханки, але я не хочу, щоб мене смикали в політику.

Олена Зварич, «Главком»