Богдан Данилишин: Нацбанк перетворився у безконтрольний орган
«Асоціювати емісію з абсолютним злом – неправильно»
Напередодні зими, яка й у відносно мирні часи була випробуванням для української економіки та національної валюти, накопичилась купа тривожних сигналів. Агресор готує нові удари по енергосистемі, західні партнери затримують фінансову допомогу, порушена не тільки морська, а й сухопутна логістика для експорту-імпорту товарів, країні не вистачає робочих рук… На фоні всіх цих викликів своєрідним острівцем стабільності є гривня, але й вона під натиском негативних факторів, які можуть створити «ідеальний шторм», під загрозою.
Ексміністр економіки в уряді Тимошенко Богдан Данилишин в 2016 році був обраний головою Ради Національного банку України, вдруге переобраний на цю посаду в 2019-му і залишив її в 2022-му, коли сплив його другий трирічний термін. Після звільнення з Нацбанку Данилишин не зник з радарів: він продовжує аналізувати процеси, що відбуваються в НБУ та українській економіці. В інтерв’ю «Главкому» ексміністр та ексголова Ради НБУ розповідає, які загрози очікують на бюджет та гривню у наступному році, як потрібно рятувати український бізнес та чому друк коштів в умовах війни не є «абсолютним злом».
– Я ніколи не був без активної діяльності – чи то під час роботи в Академії наук України, міністром економіки, в Чеській республіці під час вимушеної еміграції, членом і головою Ради НБУ, завідувачем кафедри в КНЕУ, – починає Данилишин. – Щодо останнього призначення – членом і пізніше головою Ради НБУ – я дуже пишаюсь, що нам вдалося відродити корпоративне управління в Нацбанку, яке було знищено в 2014 році (до жовтня 2016 року Рада НБУ була ліквідована і всі «реформи», включаючи «банкопад», проходили без її контролю).
Два рази я обирався головою Ради, приймав участь в засіданнях уряду з правом дорадчого голосу. У 2016-2022 роках робота Ради була дієвою, відчувалась позиція. Змінилися чотири голови НБУ, але вона свою роботу не припиняла. Саме на початку 2022 року завдяки злагодженій роботі Ради і тодішнього складу правління вдалося забезпечити ефективну роботу банківської системи на початку війни. Пригадую засідання Ради 22 лютого 2022 року перед вторгненням – це була подія, яка дозволила сформувати алгоритм дій на рік вперед. Це дійсно робота, яка ще знайде свою якісну і справедливу оцінку.
Шкода, що постійно урізалися повноваження Ради НБУ, зміни до Закону про НБУ з 2016 році вносились 38 разів. Наразі з тими повноваженнями, що залишилися, Рада перетворилась в декоративний орган, а НБУ в цілому в безконтрольний. Вже рік Рада працює без голови, всі засідання позапланові, хоча закон чітко визначає, хто веде її засідання, а також те, що Рада затверджує регламент своєї діяльності. А регламент – це законодавчо визначена норма діяльності конституційного органу, і не правлінню чи ще якомусь департаменту трактувати його положення. Але це тема окремої розмови.
«Кредити МВФ виявилися для України одними з найдорожчих»
Економічні прогнози на наступний рік є не надто втішними. Україна потребуватиме близько $42 млрд фінансової підтримки, аби закрити дефіцит держбюджету. Але отримання фінансової допомоги, яка мала б його покрити, під загрозою, через що Мінфін вже відкрито б’є на сполох. Які наслідки чекають на держбюджет та економіку загалом у разі, якщо ця допомога надійде в масштабах, далеких від запланованих?
Значний фіскальний дефіцит об’єктивно обумовлений воєнними потребами і має бути профінансований за будь-яких обставин. Тож у разі недоотримання міжнародної допомоги, дефіцит доведеться покривати за рахунок мобілізації внутрішніх ресурсів. Це, насамперед, позикові ресурси банків. У банківській системі станом на листопад 2023 року вільна ліквідність становить близько 700 млрд грн. Достатньо прийняти ряд простих рішень у сфері монетарної політики – і банки стануть зацікавлені інвестувати вільні кошти у фінансування дефіциту державного бюджету. Насамперед, йдеться про зниження процентних ставок до рівня, адекватного показникам інфляції та економічного зростання.
Іншим потенційним ресурсом внутрішніх запозичень для бюджету є валютні ОВДП. Зараз в позабанківському обігу знаходиться $116 млрд готівкової іноземної валюти. Крім того, зовнішні активи банків становлять майже $14 млрд, переважна частина яких пасивно зберігається на поточних ностро-рахунках (кореспондентських рахунках, що банк відкриває в іншому банку) в іноземних банках. Потенційно ці кошти можна залучити у валютні урядові ОВДП.
Емісію також можна розглядати як потенційне джерело фінансування дефіциту. Цей канал у нашому медіапросторі був невиправдано дискредитований. Асоціювати емісію з абсолютним злом – неправильно. Емісія центрального банку – це поворотне, а не безповоротне фінансування. Вона здійснюється через придбання ОВДП (військових облігацій) Національним банком. У макроекономічній площині немає великої різниці між кредитним ресурсом банків та емісійним ресурсом центрального банку. Обидва канали формують додатковий потік коштів, який у специфічних обставинах (наприклад, в умовах значного падіння попиту) не генерує надмірних дисбалансів, якщо здійснюється в обмежених обсягах. Зі світової практики відомі непоодинокі приклади застосування емісійного фінансування під час війни без суттєвих негативних наслідків для економіки (наприклад, США в 1941-1945 рр., Ізраїль в 1967-1970 рр., навіть Україна в 2022 р. є в цьому переліку). Звісно, якщо кожне медіа (а також сам Нацбанк) буде розповідати про критичну шкоду грошової емісії, тоді це формуватиме негативні очікування і зберегти стабільність буде важко.
Якщо ж перелічені заходи будуть недостатніми або неприйнятними з певних міркувань, то залишиться лише скорочувати державні витрати. Проте цю опцію я вважаю вкрай небажаною. Оборонні видатки повинні залишатися недоторканими зі зрозумілих причин, а галузеві ще в 2022 р. були максимально оптимізовані. Є напрями видатків, пов’язані з проведенням структурних та інституційних реформ, скорочення яких також є проблематичним, оскільки від них залежить як отримання майбутньої допомоги, так і продуктивність національної економіки.
Тому, якщо коротко, ризики для бюджету присутні, але вони контрольовані. Ресурси в економіці є, просто потрібна адекватна економічна політика для їхньої мобілізації. Водночас я налаштований оптимістично і переконаний, що проблеми із зовнішнім фінансуванням фіскального дефіциту будуть розв’язані.
Які форми може прийняти західна допомога Україні у майбутньому?
Поки йде війна, принципових змін в формах отримання майбутньої допомоги не очікується – це пільгові кредити та гранти на підтримку державного бюджету. Більш бажаними серед них, звичайно, є безповоротні гранти. Загалом за 2022-2023 рр. (станом на 9 листопада цього року) Україна отримала $66,5 млрд валової міжнародної допомоги, з якої $27,3 млрд (41%) складають гранти. А за дев’ять місяців 2023 р. отримано $32 млрд допомоги, з якої лише близько 30% – грантова. З міркувань боргової стійкості ця частка є недостатньою.
Найбільшими донорами міжнародної допомоги для України стали Євросоюз та Європейський інвестиційний банк ($24,9 млрд), США ($22,9 млрд), МВФ ($6,3 млрд), Канада ($3,6 млрд), Світовий банк ($2,0 млрд). 84% усіх отриманих Україною грантів надали США.
Варто згадати, що у плані Маршала для післявоєнного відновлення Європи частка грантів становила 91%, а кредитна допомога спрямовувалася виключно на самоокупні інвестиційні проєкти. Важливим аспектом плану Маршала була економічна реконструкція та відновлення виробничого сектора країн з орієнтацією на подальшу інтеграцію у світову (європейську) економіку. Частина коштів виділялася місцевим бюджетам для здійснення державних закупівель продукції новостворених чи відновлених підприємств.
Важливе значення для боргової стійкості також має вартість обслуговування взятих позик. За даними Мінфіну, середня вартість обслуговування усіх кредитів, наданих Україні офіційними зовнішніми кредиторами, станом на жовтень 2023 р. становить близько 2,1% річних. Одними з найдорожчих кредитів, взятих Україною з початку війни, виявилися кредити МВФ – їхнє обслуговування у поточному році обійдеться у близько 8% річних.
Концепція виключно недержавного банківського сектору є застарілою і відноситься до періоду 90-х років минулого сторіччя
Тобто твердження, що МВФ надає ледь не найдешевші кредити у світі, в наших умовах не відповідає дійсності?
Для порівняння: кредит від Франції, отриманий Україною у листопаді 2022 року, має фіксовану дохідність у 1,04% річних, кредит від Японії у червні 2022 року – 1% річних, кредит від Канади у квітні 2023 року – 1,5% річних.
Тому в післявоєнному майбутньому Україні слід акцентувати увагу на залученні інвестиційного капіталу у створення та відновлення робочих місць, виробничих потужностей та комплексів. Зараз у світовій економіці популярним трендом є залучення сталого та «зеленого» фінансування. Відновлення економіки на засадах сталого розвитку відкриває Україні в майбутньому широкі можливості отримання приватного капіталу та ресурсів міжнародних організацій в рамках різних інструментів фінансування – від онлайн-платформ сталих облігацій до гібридних інструментів міжнародних організацій.
Але це все буде після завершення війни. А вже зараз українцям треба пережити зиму, яка, за словами урядовців, знову стане ледь не найважчою за роки незалежності. Яким ви бачите потенціал для утримання гривні в несприятливих умовах бюджетного дефіциту, затримок фіндопомоги, очікуваних нових ракетних ударів по промислових об’єктах? Яку тактику поведінки, на ваш погляд, обере Нацбанк?
Станом на 1 листопада офіційні валютні резерви становлять $39 млрд, що перевищує показник п’яти місяців імпорту. Цього достатньо для утримання стабільної гривні в короткостроковій перспективі. Звичайно, без залучення зовнішньої допомоги чи мобілізації внутрішніх валютних ресурсів, забезпечити подальшу курсову стабільність гривні буде складно. На даний момент уряд має підтверджені обсяги зовнішньої допомоги у розмірі близько 50% від потреб 2024 року. Однак я переконаний, що це питання буде розв’язане в той чи інший спосіб, як я згадував раніше.
Для підтримки фундаментальної стійкості гривні у довгостроковому періоді є лише один шлях – інвестиції у підвищення виробничої продуктивності та конкурентоспроможності реальної економіки, у створення нових робочих місць. Для цього потрібно розширювати програми державної підтримки бізнесу, проводити м’якішу грошово-кредитну політику, створювати умови для залучення іноземного капіталу у наші виробничі підприємства. До війни пріоритетним напрямом надходження іноземного капіталу були вкладення в державні облігації, дохідність яких була спекулятивно розігріта до економічно необґрунтованих рівнів. Досвід показав, що це був помилковий крок. Нинішнє непродуктивне накопичення заощаджень у банківській системі, які заморожуються у депозитних сертифікатах НБУ, – це теж шлях в нікуди.
Якщо коротко, то на цей момент потенціал утримання гривні є, він підкріплений триваючою допомогою міжнародних партнерів. Але для стабільного утримання курсу гривні в майбутньому потрібно розвивати виробничий потенціал та вибудовувати ефективну систему довгострокових і взаємовигідних відносин з міжнародними партнерами.
Наскільки взагалі всі ці форуми з післявоєнної відбудови української економіки в умовах, коли війна та руйнування інфраструктури тривають, є адекватними? Бо сьогодні ти виступиш на якомусь форумі з графіками запланованого росту, якого твоє підприємство планує досягти, а завтра в нього прилетить ракета.
Ми живемо сьогодні, і війна йде зараз. І початковий етап майбутнього післявоєнного відновлення можна і потрібно робити вже тепер. Україна не відноситься до числа країн з досконалими суспільними та державними інститутами і на шляху до членства в ЄС має завершити багато структурних та інституційних реформ. Успіх у їхньому виконанні відкриватиме доступ до програм передвступної підготовки та ресурсів інвестиційних фондів ЄС. Вважаю, що спочатку треба здобути Перемогу, сформувати дієздатну Програму відновлення, а вже потім їздити з форумами по світу.
«Зараз бізнес під потрійним ударом»
Державні банки, включно з Приватбанком, досі становлять понад половину активів сектору за чистими активами та у коштах населення. Давно лунають зауваження, що це не є нормальним, але чи є можливою за нинішніх умов приватизація чи корпоратизація держбанків?
Не вважаю, що на даний момент частка держави в банківській системі є проблемою для української економіки. Швидше навпаки – це перевага. Сьогоднішні геополітичні та екологічні виклики, проблеми інклюзивного розвитку та протидії епідеміям – всі ці проблеми потребують централізованих механізмів управління фінансовими потоками, які легше координувати через державні банки. І це стосується не лише України. Зараз ця проблематика має глобальний контекст і нині широко дискутується у світі. Щойно у Сингапурі завершився міжнародний економічний форум Bloomberg New Economy Forum, де зокрема обговорювалося питання ролі держави та державних банків у фінансуванні проектів сталого розвитку. Учасники погодились з тим, що первинні інвестиції, здійснені державою, в майбутньому заохочують приватний сектор до нових інвестицій у сталий розвиток, забезпечуючи мультиплікування державних інвестицій і досягнення синергійного ефекту.
Концепція виключно недержавного банківського сектору є застарілою і відноситься до періоду 90-х років минулого сторіччя. Існує ряд досліджень Світового банку, де доводиться, що під час глобальної фінансової кризи 2008 року поведінка недержавних банків була проциклічною, що завадило ефективній реалізації антикризових заходів. Власне тодішні проблеми призвели до того, що згодом в ряді європейських країн почали виникати державні банки розвитку та інші форми участі держави в банківському секторі. Наприклад, в нинішній Польщі частка державних банків на ринку кредитування становить близько 25%.
В Україні станом на вересень держбанки займають 52% в обсязі виданих кредитів, при цьому на них припадає лише 38% вільної ліквідності банківської системи. Тож зараз не доводиться говорити про макроекономічну неефективність державного банківського сектора, принаймні у порівнянні з недержавним. Коли настане мирний час, тоді буде доречно повернутися до питання роздержавлення та приватизації банків, якщо це буде необхідно з точки зору ефективності фінансового посередництва. Але зараз це питання точно не на часі.
Навіщо займатися бізнесом та створювати робочі місця, якщо можна без ризику отримувати понад 10% річних за депозит?
Нещодавно був прийнятий закон про оподаткування надприбутків банків. Ця ініціатива була викликана тим, що банки мають величезну прибутковість на кредитуванні держави через депозитні сертифікати та ОВДП. А коли можна очікувати повернення банків до їхньої класичної діяльності – кредитування бізнесу?
Помітне пожвавлення ринку кредитування відбудеться лише тоді, коли реальні процентні ставки будуть від’ємними (тобто нижчими від рівня інфляції). Станом на жовтень процентна ставка НБУ за кредитними операціями становить 22% річних, а річний рівень інфляції – 5,3%. Тобто маємо реальну процентну ставку +16,7% річних при очікуваних темпах реального ВВП лише у +4,9% за прогнозом НБУ.
Звісно, така ситуація не сприяє залученню банківських коштів у кредитні інвестиційні проекти бізнесу. Підприємствам, щоб розрахуватися за взяті кредити, потрібно йти у збиток, оскільки приріст реальних обсягів їхньої продукції в середньому не покриває тих процентів, які бажають бачити банки за свої кредити. Абсолютно логічно, що кредитний процес в країні гальмується, мультиплікація грошової маси через банківську систему майже не відбувається, а рівень залучених банками депозитів вдвічі перевищує рівень виданих ними кредитів.
Тут немає нічого нового – це елементарні економічні закони. Якщо фінансові активи мають вищу комерційну привабливість і дають вищий відсотковий дохід, ніж реальне виробництво, то кредитні кошти в бізнес не підуть. Саме так працює трансмісійний механізм монетарної політики. Щоправда, не всі в НБУ розуміли і розуміють, що це таке.
Звичайно, фактори воєнних та кредитних ризиків загалом нікуди не зникають, але ключові стимули спрямування коштів у кредитні проекти створює державна процентна політика, політика у сфері застави та оцінки кредитних ризиків. Важливу роль у розвитку кредитування, особливо в умовах кризової воєнної економіки, мають відігравати державні програми здешевлення кредитування та надання гарантій. Їх потрібно розширювати. Але для цього потрібно створити умови, щоб позиковий процент для державних позик був адекватним рівню їхнього ризику. Ви ж подивіться, за якими ставками запозичує сам уряд. З 2018 року середня ставка внутрішніх запозичень уряду приблизно дорівнює середній ставці бізнес-кредитів, а в окремі періоди навіть перевищує їх! Це абсолютно ненормально з огляду на те, що позичати кошти уряду значно безпечніше, ніж бізнесу.
Але навіть якщо інвестиції в Україну прийдуть, може так статися, що їх просто не буде кому освоювати. Так, мільйони українців перебувають поза межами держави, і не факт, що колись повернуться. Керівники будівельних підприємств прогнозують скорочення загальної чисельності працівників, падає ринок послуг… Від чого буде залежати подальша динаміка ринку праці? Які професії зараз є та будуть у найближчому майбутньому найбільш затребуваними?
Люди – це основне, що повинна зберегти Україна під час воєнного часу. В основі будь-якого економічного процесу – людина з її професійними навичками, споживчими потребами, амбіціями та планами на майбутнє. За оцінками Мінекономіки, зараз рівень безробіття становить близько 20% робочої сили. У мирний час природним рівнем безробіття для України вважався показник 6%. Тобто це – гігантський розрив.
Зараз бізнес перебуває під потрійним ударом: 1) рівень попиту на його продукцію впав до 75% від довоєнних показників; 2) вартість кредитних ресурсів вдвічі зросла порівняно з довоєнними показниками; 3) війна забирає людські життя, підприємства втрачають кваліфіковану робочу силу через мобілізацію або еміграцію.
До того ж, з червня минулого року НБУ проводить політику радикально високих процентних ставок з реальною дохідністю понад 10% річних. Це мало деякий незначний вплив на інфляцію і суттєво вплинуло на гальмування економічної активності бізнесу. За рік гривневі строкові банківські депозити бізнесу зросли в 2,5 раза, а взяті бізнесом банківські кредити скоротилися на 20%. Бо навіщо займатися бізнесом та створювати робочі місця, якщо можна без ризику отримувати понад 10% річних за строковий депозит? Відомі ситуації, коли підприємства просто звільняють працівників, що залишилися, заморожують бізнес і кладуть наявні кошти на строковий депозит у банку. Поки триває війна, покращити ситуацію з зайнятістю може виключно цілеспрямована державна політика: через те саме розширення держпрограм грантової та кредитної підтримки бізнесу. Щодо найбільш затребуваних професій найближчого майбутнього, то очевидно, що це будуть професії, пов’язані з оборонно-промисловим комплексом.
У сфері будівництва перспективи відносяться більше до періоду післявоєнного відновлення. Так, в проєкті державного бюджету на наступний рік кошти, які початково передбачалися на дорожнє будівництво, в фінальній редакції передано на потреби ОПК, де будуть створюватися нові робочі місця. Тобто держава просто обмежена в коштах і фінансувати потреби будівництва в бажаних обсягах не в змозі.
На жаль, нині саме війна є домінантним фактором, що визначає тенденції попиту і пропозиції робочої сили. І будь-які державні стратегії щодо розв’язання проблем ринку праці мають виходити з поточного стану безпекового середовища.
«Новим локомотивом економіки має стати оборонно-промисловий комплекс»
Аграрний сектор зараз переживає не найкращі часи через падіння експорту та внутрішнього споживання. Навіть непоганий врожай не так тішить через відомі проблеми з портами. Що може стати новим локомотивом для української економіки?
Очевидно, що новим локомотивом української економіки має стати оборонно-промисловий комплекс. Однак тут теж є ризики, адже тривалий час основним замовником оборонної продукції залишатиметься держава, яка об’єктивно буде обмеженою у фінансових ресурсах. Вихід – в паралельному розвитку промислових технологій подвійного призначення, розробці товарів для сегментів споживчого ринку, диверсифікації ризиків збуту продукції оборонних виробників.
Не варто відкидати і напрям агропромислового комплексу. Переробку аграрної продукції та виробництво товарів харчової промисловості з високою часткою доданої вартості слід розглядати як не менш значущий локомотив майбутньої економіки порівняно з оборонкою. Логістичні проблеми України є тимчасовими і із закінченням війни мають зникнути. Так само має відновитися і попит на аграрну продукцію. Загалом тренд на підвищення частки галузей з високим ступенем переробки сировини має бути ключовим в структурній перебудові післявоєнної економіки.
Досить перспективним напрямком для України є розвиток зеленої енергетики у контексті завдань «Зеленого курсу» ЄС і майбутнього приєднання України до ЄС. Україна має значний потенціал розширення відновлювальної енергетики, посилення енергетичної інфраструктури Євросоюзу, виробництва і транспортування водню.
Поряд з цим у післявоєнний період наявність в Україні запасів залізної руди та кольорових металів у поєднанні з відновленням українського бізнесу та надходженням продуктивних інвестицій з країн ЄС можуть надати поштовх для розвитку чорної і кольорової металургії на основі впровадження нових технологій з урахуванням пріоритетів «зеленого переходу» ЄС. Досить важливо при цьому створювати сприятливі умови для підвищення ступеня обробки металургійної продукції на нашій території і домагатися підвищення частки продукції з високим вмістом доданої вартості в українському експорті.
Але ми бачимо приклад путінської Росії, яка зараз поставила економіку на військові рейки, в результаті чого в ній виникають великі дисбаланси. Водночас є приклад Ізраїлю, з його успішною співпрацею армії та держави в технологічних сферах. Якщо ви кажете про безальтернативність «мілітарізації» української економіки, то за якою саме моделлю?
Пріоритетний розвиток вітчизняного ОПК дійсно є безальтернативним шляхом зміни структури економіки. Однак українська влада чомусь бачить виконання цього завдання виключно в контексті створення замовлень для приватного бізнесу. Слід мати на увазі, що приватний бізнес в Україні в переважній своїй масі не має матеріально-технічних ресурсів, співрозмірних з масштабом викликів, які ставить війна.
Нагадаю, що і США в 1941-1945 рр., і Ізраїль в 1967-1970 рр. виконували завдання нарощування обороноздатності своїх країн через підвищення перерозподільчої ролі держави. США під час війни будували заводи, які спочатку орендувалися приватним сектором, а після війни були значною мірою приватизовані. Федеральний уряд США під час Другої світової війни щороку інвестував у фізичні активи (переважно нові заводи та фабрики) суми еквіваленті $350 млрд у нинішніх цінах або близько 25% ВВП. При цьому 97% інвестиційних видатків уряду спрямовувалися в сектор оборони. Основним джерелом фінансування таких видатків були позики американських банків, емісія Федеральної резервної системи, а також внутрішні заощадження населення та бізнесу. Для порівняння: капітальні видатки нашого уряду в 2023-2024 рр. становитимуть лише 1,5-2,5% ВВП.
Успіхи України в реалізації реформ часто недооцінюють на міжнародній арені
Державні ресурси України об’єктивно є обмеженими. Міжнародна допомога здатна значною мірою компенсувати фінансові потреби країни у відновленні, однак її надходження є неринковим і залежить від доброї волі наших партнерів. Вагомий ресурс для фінансування відновлення зберігає національна банківська система, однак висока вартість позикових коштів унеможливлює їхнє широке використання в інвестиційному процесі.
Тому основою майбутньої стратегії економічного відновлення мають бути такі елементи: посилення перерозподільчої ролі держави, відновлення ролі банків як фінансових посередників економіки, активна політика залучення внутрішніх та зовнішніх інвестицій для створення робочих місць та повернення мігрантів, політика підтримки виробництва з високим ступенем переробки сировини, інтеграція до ЄС та доступ до європейських товарних ринків і грантових ресурсів, інвестиції в освіту та людський капітал загалом. Країні потрібні професійні кадри з лідерськими якостями на ключових посадах державного управління.
Також нам потрібна якісна комунікація досягнутого прогресу України в реформах для партнерів. Успіхи України в реалізації реформ часто недооцінюють на міжнародній арені. Насправді, країна за дуже короткий час провела ряд успішних структурних реформ, створила нові інститути у сфері державного управління, судової влади, боротьби з корупцією, підвищила якість і доступність медичних та освітніх послуг. Хоча війна об’єктивно породжує дефіцит кваліфікованих кадрів для оновлених інститутів.
Наскільки взагалі вимоги іноземних партнерів щодо економічних та інших реформ адекватні умовам, в яких їх вимушена проводити Україна?
У цілому такі вимоги відповідають довгостроковим потребам України для побудови правової держави і наближення державних інститутів до стандартів Євросоюзу. Виконання цих вимог сприятиме просуванню України на шляху до вступу в ЄС. Але і наші партнери із свого боку повинні гарантувати нам надходження достатніх обсягів фінансової підтримки для покриття критичних потреб країни під час війни і впровадження необхідних реформ.
Павло Вуєць, «Главком»
Коментарі — 0