Чи врятує робот пораненого? Чого бракує між «нулем» і стабпунктом

На День незалежності Міністерство оборони відзвітувало: з початку року підрозділи Сил оборони виконали понад 100 тис. логістичних та евакуаційних місій за допомогою наземних роботизованих комплексів (НРК). Потреба в них зростає, а обсяги закупівель збільшуються. За цей самий період держава законтрактувала понад 22 тис. комплексів – майже вдвічі більше, ніж за весь попередній рік.

Однак робот – лише перша ланка надскладного процесу. Він може забрати пораненого з ділянки, куди небезпечно заходити екіпажу, і довезти до точки перехоплення. Далі бійця має підхопити захищена медична машина. Уже в ній медики можуть підключити апарат штучної вентиляції легень, дефібрилятор, монітори життєвих показників, почати інфузійну терапію чи переливання крові. Адже пораненого мало просто довезти до стабілізаційного пункту – його треба довезти живим.

Саме на цьому етапі евакуаційний ланцюг часто рветься. Спеціалізованих броньованих медеваків бракує, системного державного замовлення на них немає, тому підрозділи використовують те, що є під рукою: звичайні пікапи, цивільні автомобілі, наявну бронетехніку та волонтерський транспорт.

В Україні вже існує кодифіковане серійне рішення для цієї ланки – санітарно-евакуаційний бронеавтомобіль «Новатор 2С» виробництва «Української бронетехніки». Машина створена не для заміни НРК, а для тієї частини маршруту, де разом зі швидкістю і захистом потрібна медична допомога безпосередньо під час руху. Проте Міністерство оборони такі автомобілі наразі не закуповує.

Робот не замінює медичний екіпаж

Військовий та екснардеп Ігор Луценко звертає увагу: більшість сучасних НРК мають невисоку швидкість, не забезпечують медичного супроводу і залишають пораненого вразливим до ворожих FPV-дронів та мін.

«Будь ласка, зрозумійте, що сучасний НРК зазвичай не підходить для евакуації поранених. Це – засіб для евакуації тіл загиблих. Для поранених таке рішення часто застосовується від відчаю, коли немає нічого іншого», – наголошує Луценко.

Фронтова практика водночас показує: повністю відмовитися від роботизованих платформ неможливо. Там, де поява екіпажу майже напевно призведе до нових втрат, НРК може стати єдиним шансом забрати людину з позиції. Але він не може провести реанімацію, скоригувати турнікет, підтримувати дихання чи контролювати стан пацієнта. Тому роботи та броньовані медеваки мають працювати не як взаємозамінні засоби, а як частини одного маршруту.

В ідеальній схемі НРК проходить найбільш небезпечну ділянку, після чого передає пораненого медичному екіпажу в броньованій машині. Якщо стан бійця різко погіршується, броньований медевак має змогу рушити назустріч роботу і скоротити час до початку повноцінної допомоги.

Нова війна проти золотої години

Підходи до медичної евакуації переглядають і союзники України. НАТО аналізує досвід бойових дій та адаптує принципи військової медицини, сформовані до масового застосування безпілотників.

Документи НАТО 2026 року, зокрема звіт за результатами Medical Evacuation Workshop та аналітичні матеріали NATO ACT, констатують: класичний стандарт «золотої години», за яким поранений має потрапити на операційний стіл протягом 60 хвилин, дедалі складніше застосовувати у війні великої інтенсивності. Кіл-зона на окремих ділянках сягає 20 км, удар по виявленій цілі може бути завданий за лічені хвилини, а евакуація іноді триває понад добу.

Звідси інший принцип: якщо пораненого неможливо швидко доставити до шпиталю, допомога не повинна чекати на завершення транспортування. Її мають безперервно надавати на позиції, в укритті, у пункті збору поранених і дорогою до наступного рівня медичного забезпечення. Для цього використовують підхід Prolonged Field Care – тривале надання допомоги у польових умовах.

Сучасна евакуаційна платформа має відповідати одразу кільком вимогам: захищати від мін, уламків і стрілецького вогню, мати засоби протидії FPV-дронам, зберігати рухливість під впливом засобів РЕБ, залишатися швидкою, маневреною та ремонтопридатною. Але головне – це вже не просто захищений транспорт. Усередині має бути простір для медиків, пацієнта та обладнання, необхідного під час тривалої евакуації.

Броньований медевак не замінює стабілізаційний пункт. Однак він дає змогу підтримувати життєво важливі функції під час руху: контролювати стан пацієнта, проводити окремі реанімаційні заходи, інфузійну терапію і переливання крові.

Коли евакуація затягується, у пораненого можуть розвиватися гіпотермія та важкий геморагічний шок. Якщо боєць у капсулі НРК втрачає свідомість і перестає виходити на зв’язок, медичний екіпаж на бронемашині змушений ризикувати й вирушати йому назустріч. Через дефіцит бронетехніки командування часто економить її ресурс, а можливості підрозділу залежать від того, який транспорт вдалося отримати від держави чи волонтерів.

Як насправді виглядає евакуація

В умовах суцільного спостереження з повітря та розширення кіл-зони евакуація перетворилася на операцію з багатьма змінними. Командир взводу НРК роти безпілотних систем 1-го медичного батальйону Микита «Деві» наголошує: універсальної схеми не існує. Те, що можна зробити на відносно спокійній ділянці, часто неможливо серед знищеної міської забудови на кшталт Костянтинівки, де логістичні шляхи місяцями перебувають під щільним вогневим контролем ворога.

Заїзд робота безпосередньо «на нуль», до переднього краю піхотних позицій, нині є радше винятком.

«Якщо боєць ходячий, він може виходити самостійно – перебіжками це займає три-чотири дні. Але якщо поранення важке, перебита кістка, сам він не вийде. Його мають нести побратими, – пояснює Микита «Деві». – Зараз одна піхотна позиція – кілька людей на відстані 300–400 метрів один від одного. Щоб винести одного пораненого, іноді доводиться знімати бійців з усієї позиції. І тут приймається важке рішення: оголювати позицію чи чекати належної погоди».

Навіть після того, як пораненого вдалося доправити до НРК, шлях до медичного екіпажу може тривати годинами. Микита «Деві» оцінює середню дистанцію однієї роботизованої евакуаційної місії у 40 км – це загальний пробіг туди й назад, – а її тривалість у 2,5 години. Відлік починається з виїзду робота на стартову позицію і завершується передачею пораненого медеваку.

Старший бойовий медик роти вогневої підтримки 1-го батальйону 13-ї бригади НГУ «Хартія» Іван «Пух» називає близький показник – 2,5–3 години. За його словами, на одному з маршрутів робот вивозить пораненого до точки перехоплення приблизно за 18 км від лінії фронту, де бійця перевантажують у медичний автомобіль або броньований медевак.

І це ще не найдовший сценарій. Координатор ротацій медичного батальйону «Госпітальєри» Артем Яценко згадує випадок на Лиманському напрямку, коли НРК долав чотирикілометрову ділянку з важкопораненим понад чотири години. Боєць не вижив: реанімаційну допомогу йому не змогли надати вчасно.

Начальник кафедри організації медичного забезпечення Української військово-медичної академії Дмитро Ковида, який брав участь у семінарі НАТО з евакуації постраждалих у польському Бидгощі, зауважує: найбільше часу втрачається на першому етапі, коли людину забирають із місця поранення. Якщо це вдається зробити за 30–60 хвилин – велика удача. Частіше процес розтягується на години. За середніх і тяжких поранень така затримка може коштувати кінцівки або життя.

«Для броньованої евакуаційної техніки не буде проблемою працювати в тих умовах, де застосовується бойова бронетехніка підрозділу, якщо вона матиме аналогічний рівень захисту та маневреності», – зазначає Ковида.

До повсюдного домінування дронів броня, за його словами, була найнадійнішим засобом евакуації з ділянок, максимально наближених до лінії бойового зіткнення. Тепер тактику доводиться змінювати, але потреба у захищеному транспорті не зникла.

У броні також є межа

Навіть найпотужніша машина не може бути універсальною. Великий бронеавтомобіль легше помітити з повітря, а на окремих маршрутах його зупиняють зруйновані мости, слабкі тимчасові переправи або суцільний контроль ворожих FPV-дронів.

Саме тому рішення про засіб евакуації приймають з огляду на ділянку, погоду, маршрут і стан пораненого. Іван «Пух», який особисто вирушав витягати застряглий у багнюці НРК, пояснює це так:

«Якщо боєць «червоний» – стан критичний, важка кровотеча чи невідкладний випадок, – тоді треба виганяти броню, бо це питання життя. Але якщо боєць «жовтий» , більш-менш стабільний і є час, то навіщо підставляти під удар екіпаж медиків? Там, де броня не може під’їхати ближче, краще задіяти НРК».

Отже, питання не зводиться до вибору одного засобу. НРК зменшує ризик для людей на найнебезпечнішій ділянці. Броньована машина захищає медичний екіпаж і дозволяє почати допомогу ще до прибуття на стабілізаційний пункт. Без другої ланки перша часто завершується перевантаженням пораненого у звичайний пікап.

Скільки броньованих медеваків потрібно фронту

Начальник управління координації військової медицини Командування Медичних сил полковник Ігор Пліс оцінює поточну додаткову потребу Збройних сил у бронетехніці у 500–600 одиниць. Близько 200 машин очікують від іноземних партнерів.

Гендиректор «Української бронетехніки» Владислав Бельбас називає значно більшу цифру: за його оцінкою, загальна потреба фронту у спеціалізованих медичних броньований медевак може становити від 5 до 10 тис. машин. Ці показники описують різний масштаб: у першому випадку йдеться про поточну додаткову потребу ЗСУ, у другому – про загальну потребу фронту в спеціалізованому транспорті.

Наслідки дефіциту добре знають «Госпітальєри». Артем Яценко розповідає, що екіпажам доводиться виїжджати на евакуацію звичайними пікапами. Один із таких автомобілів атакував FPV-дрон – водій і парамедик самі стали важкими «300-ми». На його переконання, якби першу лінію пройшов робот, а медики чекали ближче у захищеній машині, цих втрат можна було б уникнути.

«Це доктринально прописаний метод, який використовується в усіх арміях світу, – підкреслює він. – Звісно, бронемашини уражаються, але витримують удар. Загалом броня живе довше, ніж НРК. Ми втрачаємо її не на першому підході, а після двох, трьох, п’яти чи навіть ста успішних евакуацій».

За словами Пліса, у військах зараз використовують понад тисячу броньованих машин. Перевагу часто надають колісній броні, оскільки вона швидша і краще керується.

Представник Медичних сил окремо згадує досвід доопрацювання санітарної версії «Новатора» під потреби медичної евакуації: у машині прибрали небезпечні гострі кути та встановили підвісні системи для крапельниць. «Це дуже якісна прохідна машина», – оцінює Пліс.

Лічені відсотки і кілька діб очікування

Попри велику увагу до НРК, їхня частка в евакуації поранених поки залишається невисокою. За словами Ігоря Пліса, роботи забезпечують лише 0,25-0,3% усіх евакуацій. Решта – піший винос, бронетехніка, автомобілі, квадроцикли, мотоцикли та інші засоби.

НРК працюють переважно вночі або на світанку, коли можна дочекатися сприятливого моменту. Їх нерідко уражають ще на підході до позиції. Пліс наводить випадок, коли під час однієї місії підрозділ втратив поспіль п’ять роботів. Поранений на більшості платформ перебуває під відкритим небом і часом навіть змушений сам відстрілюватися від дронів.

За словами представника Медичних сил, роботизована евакуація часто поєднана з логістичною місією: комплекс везе на передній край боєприпаси, воду та майно, а на зворотному шляху забирає пораненого. Очікування такої можливості може тривати кілька діб.

Для людини, яка потребує допомоги вже зараз, це критично. «Якщо бійцю наклали турнікет високо на пах, а він годинами їде на роботі чи у кузові, є небезпека втратити всю кінцівку, – пояснює Артем Яценко. – У бронемашині медики можуть послабити або перенести турнікет і врятувати людині ногу».

Українська відповідь – «Новатор 2С»

Одним із небагатьох кодифікованих та готових до серійного виробництва українських рішень є санітарно-евакуаційний бронеавтомобіль «Новатор 2С» від «Української бронетехніки».

Його салон адаптований під медичні потреби: передбачено одне лежаче місце на висувній платформі, три сидячі місця для поранених, робоче місце медика та дві відкидні полиці, на яких за потреби можна розмістити ще двох постраждалих. Машина може бути обладнана дефібрилятором, апаратом штучної вентиляції легень, кисневою системою і моніторами життєвих показників.

Оновлений санітарно-евакуаційний автомобіль має балістичний захист STANAG 4569 Level 1 або Level 2 залежно від комплектації та протимінний захист Level 2a/2b. Машина також може оснащуватися засобами протидії FPV-дронам. Максимальна швидкість на шосе становить до 140 км/год.

«Питання евакуації підрозділи зараз закривають технікою, яка є під рукою: роботами, цивільними автомобілями, звичайною бронетехнікою. Кожен із цих варіантів має свої обмеження. Спеціалізований броньований медевак поєднує захист, швидкість і можливість розмістити на борту медиків», – пояснює Владислав Бельбас.

Серійна ціна «Новатора 2С» становить близько 15 млн грн. За умови масштабування виробництва її, за розрахунками компанії, можна знизити до 14 млн грн. Наразі підприємство здатне виготовляти до 60 санітарно-евакуаційних автомобілів на місяць, із перспективою збільшення до 80. За наявності планового замовлення за кілька місяців виробництво можна наростити до 120 машин щомісяця.

Дорожче за життя?

Ціна машини дає змогу предметно оцінити й економічний аргумент. Військовий Ігор Луценко пропонує порівняти вартість захищеного транспорту з прямими виплатами, які держава здійснює у разі загибелі військовослужбовців. За його розрахунком, після ураження незахищеного автомобіля з екіпажу у чотири людини в середньому можуть загинути двоє.

Родині військовослужбовця, який загинув під час виконання обов’язків у період воєнного стану, передбачена одноразова допомога у розмірі 15 млн грн. Отже, у наведеному Луценком сценарії виплати родинам двох загиблих становитимуть 30 млн грн. Це вдвічі більше за нинішню серійну ціну одного «Новатора 2С» – 15 млн грн – і більше ніж удвічі перевищує можливу ціну машини після масштабування виробництва – 14 млн грн.

Звісно, людське життя не можна зводити до бухгалтерського розрахунку. Але навіть суто економічне порівняння показує: закупівля броньованого медевака коштує державі менше, ніж виплати у разі загибелі двох військових у незахищеному транспорті. І це без урахування витрат на підготовку фахівців, лікування поранених та втрати досвідченого медичного екіпажу.

Поліції – треба, армії – ні?

Та ключове питання полягає не у виробничій спроможності, а у замовленні. «Новатор 2С» постачають для потреб Національної гвардії та Національної поліції. Міністерство оборони, яке могло б стати головним замовником такої техніки, її наразі не купує.

«Ми не постачали і зараз не постачаємо цей медичний евакуаційний транспорт Міністерству оборони попри високу потребу на фронті. Причина – зміна пріоритетів закупівель», – констатує Бельбас.

Парадокс у тому, що частину потреби можна було б закрити навіть без додаткового навантаження на оборонний бюджет. За даними джерел у галузі, з початку 2026 року тривали переговори з однією з країн-партнерів щодо міжнародного фінансування серійного виробництва українських броньованих медичних автомобілів, зокрема «Новатора 2С». Однак проєкт загруз у бюрократичних процедурах.

Закупівлі під грифом таємно

«Главком» поставив Міністерству оборони та Генеральному штабу запитання щодо забезпечення армії евакуаційним транспортом і розподілу функцій між роботизованими комплексами та броньованими медеваками. Зокрема, видання поцікавилося, чи сформована потреба у захищених медичних платформах, чи включені вони до закупівель на 2026 рік і за якими показниками оцінюється ефективність евакуації.

У Міноборони порадили звернутися до Генерального штабу. Генштаб переадресував запит Командуванню Медичних сил, зазначивши, що інформація про потреби ЗСУ у безпілотних системах, НРК та бронетехніці має обмежений доступ.

У Медичних силах відповіли, що захищені евакуаційні платформи не входять до їхньої номенклатури постачання, тому інформації щодо планів закупівлі вони не мають. Водночас там прямо наголосили: НРК не є заміною броньованих медеваків.

Заступник командувача Медичних сил полковник медичної служби Сергій Толкачов пояснює: безекіпажна платформа зменшує необхідність перебування додаткового особового складу в зоні високого ризику. Перевага броньованого медевака – підготовлений персонал, який може надавати допомогу безпосередньо під час транспортування. Тому за сприятливих умов і прийнятного рівня ризику пріоритетним залишається використання броньованих евакуаційних машин із медичним супроводом.

Для НРК головним критерієм є факт успішного вивезення людини з небезпечної ділянки та її передача на наступний етап. Оцінювати таку місію лише за швидкістю не завжди коректно: довший безпечний маршрут може бути ефективнішим за короткий, але надто ризикований.

У разі застосування броньованої техніки критерії ширші. Враховуються час перебування пораненого й евакуаційної групи в небезпечній зоні, загальна тривалість транспортування, ризик для екіпажу і медперсоналу, а також стан бійця під час передачі на наступний рівень допомоги.

Агенція оборонних закупівель на запит «Главкома» не повідомила, чи отримувала у 2026 році потребу на придбання броньованих медеваків: ці відомості також віднесли до інформації з обмеженим доступом. Водночас АОЗ уточнила, що у 2024–2026 роках взагалі не укладала контрактів на спеціалізовані броньовані медеваки. Закупівлі стосувалися лише звичайних броньованих евакуаційних машин.

Цей факт особливо промовистий на тлі дефіциту, який визнають самі військові медики. У війні, де кожен кілометр маршруту контролюють дрони, робот може забрати пораненого з місця, куди не дістанеться екіпаж. Але далі має починатися медична евакуація у повному сенсі цього слова – у захищеній машині, з медиком та обладнанням.

«Главком»