«Якщо ви чуєте, що Гінзбург щось «закриває», «прихватизує», це означає Гінзбург на правильному шляху»

Ситуацію, яка склалася у столичній медицині на початку вторгнення, ілюструє один промовистий факт: із міста у перші тижні великої війни виїхали 50% усіх медпрацівників. Плюс до цього: закрилася більша частина аптек, а пацієнти, які отримували допомогу у приватних медзакладах, часом опинялися без належної підтримки.

У цей критичний момент на допомогу киянам, біженцям та військовим приходили заклади комунальної медицини та фармації, які не переривали свою роботу. Лікарі та медсестри, які у ніч на 24 лютого 2022 року чергували або ж встигли вийти на роботу вранці, часто залишалися по посту на тижні.

Керівниця Департаменту охорони здоров’я Київської міської державної адміністрації Валентина Гінзбург відверто пишається тим, що система вистояла у критичний момент. В ексклюзивному інтерв’ю «Главкому» чиновниця підбиває підсумки року роботи в умовах повномасштабної війни, пояснює, що не так із реформованою сімейною медициною, та називає місця у реформованій лікарняній галузі, де досі ховається корупція.

24 лютого 2022 року. Ранок. З якою проблемою найперше зіштовхнулася столична медицина на самому початку вторгнення і які рішення ви були змушені екстрено ухвалювати?

Ніхто з нас не очікував, що буде війна. Все інше – питання, до вирішення яких ми взялися вже з шостої ранку. Одразу скажу, що до надзвичайних ситуацій столична медицина була готова. Цьому дуже сприяли події останніх років. Наприклад, спалах кору, який «дійшов» до Києва у перші дні січня 2018 року. Якщо пам’ятаєте, тоді хворіли буквально через одного: тисячі, в тому числі і дорослі, після довготривалого періоду, коли роками були лише поодинокі випадки. Тоді це стало серйозним випробуванням для медичної галузі. І врятувало те, що ми зреагували оперативно. І не лише щодо лікувальної складової. Ми розгорнули широку вакцинальну кампанію і за перший місяць провакцинували більше, чим, мабуть, за весь 2017 рік…

Потім – пандемія Covid-19. В областях були проблеми з госпіталізацією, безкоштовними ліками. У столиці ж кожен отримав ту допомогу, якої потребував. Адже в екстреному порядку вдалося вибудувати систему комунікації і реагування. Перепрофілювання відділень, створення «ковідних» шпиталів, цільовий розподіл медикаментів, надання допомоги на первинній ланці відбувалися швидко та корегувалися в процесі.  Тож можемо говорити, що загальний алгоритм дій в надзвичайних ситуаціях був створений та відпрацьований завчасно. Як і розуміння того, що люди, які працюють у столичній медицині вміють і готові діяти як єдина команда. 24 лютого лише підтвердило це. Я дуже дякую столичним медикам, які не полишили свої робочі місця і миттєво налаштувалися на допомогу хворим та пораненим, попри екстремальні обставини. Дякую директорам закладів, які зорганізували свої колективи для злагодженої роботи 24/7 і окремо дякую всім, хто підтримував – нашому меру Віталію Кличку, для якого питання медицини завжди в пріоритеті, Миколі Поворознику та іншим заступникам за те, що всі екстрені ситуації мали їхню миттєву реакцію і втручання задля вирішення, депутатам, волонтерам, благодійним та громадським організація… Дякую!

Перші тижні війни були вкрай стресовими для медичної системи. Значна частина працівників мешкає за межами столиці, хтось не міг дістатися роботи, хтось виїхав з міста, бо рятував сім’ю. З чого у вас почався ранок 24 лютого?

З того, що я приїхала на роботу відразу, як пролунали вибухи. І ще в таксі попросила оперативного чергового зібрати співробітників. Вже о 8:00 ми провели першій «воєнний» Zoom з керівниками медичних закладів. Вирішували, як зорганізуватися для безперебійного надання медичної допомоги.

А потім почалася робота нон-стоп. Цілий потік питань, які потребували негайного рішення. Без перебільшення життєвою важливих. Так, з першої ж доби війни було налагоджено роботу Центру крові у цілодобовому режимі. Організовано постійний моніторинг та оприлюденення даних про аптеки, які працюють. Ви ж пам’ятаєте, що всі приватні тоді просто зачинилися. Я дуже вдячна комунальній мережі «Фармація», яка працювала, надавали нам актуальну інформацію щодо відкритих закладів, а ми доносили її до киян. Крім того, ми забезпечували хронічних хворих (ендокринних, на розсіяний склероз тощо) безкоштовними специфічними препаратами на базі лікувальних закладів.

Далі ми запровадили онлайн-консультування вузьких фахівців, цілодобову роботу чергових кабінетів в центрах первинної медико-санітарної допомоги. Потім поступово, але дуже оперативно відкрили 10 (п’ять на лівому та п’ять на правому берегах столиці) пунктів невідкладної стоматологічної допомоги. Організували доступні консультації телефоном психологів та психіатрів (до яких, до речі, зверталися україніці навіть з інших областей та ті, хто виїхав за кордон). Вирішували питання забезпечення хронічних хворих (на цукровий діабет, серцево-судинних, психічно хворих тощо) життєвонеобхідними ліками, специфічною терапією… І ще багато-багато іншого.   

Трохи перевели подих десь тільки 9 березня. До того часу вдалося «закрити» всі нагальні питання та система запрацювала більш-менш стало вже в перефарматованому під умови воєнного часу вигляді.

«В Україні, і в Києві зокрема, є надлишкова кількість медичних закладів»

З Києва виїхала значна кількість людей, з іншого боку, і медиків суттєво поменшало. Ви говорили, що десь половина лікарів одразу виїхали. Як вирішували цю проблему?

До речі, у перший день повномасштабної війни більшість працівників нашого Департаменту не вийшли на роботу. Близько 10 співробітників взяли на себе усі функції. Робота не переривалась. Ми, навіть, торги проводили у відповідності до закону:  співробітниця, яка відповідальна за це, їздила з передмістя де мешкає, просто під обстрілами. Але процедури порушені не були.

Що стосується медзакладів, то усі, за винятком Київської міської дитячої клінічної лікарні №1, поруч з якою велися активні бойові дії, функціонували у повному обсязі. Медики в прямому сенсі мешкали на роботі. Та забезпечили надання ургентної медичної допомоги не тільки хворим киянам, а й постраждалим від вибухів, а також військовим і цивільним з області.

Я дуже дякую столичним медикам, які не полишили свої робочі місця

Безвідмовно також надавалася специфічна терапія. Наприклад Київський міський центр нефрології та діалізу не лише не призупиняв процедури гемодіалізу своїм пацієнтам, а й взяв на себе хворих, які лікувалися у приватних клініках, інститутах, що на час активних бойових дій закрилися. А ще – прийняв вимушених переселенців із Ніжина, Чернігова, Краматорська, Севєродонецька… Завдання ставилося категорично – забезпечити допомогу усім.

Маю підкреслити, що подужати такий виклик нам дуже допомогла робота, яка велася протягом останніх кількох років. Йдеться про облаштування та обладнання лікарень. За останні п’ять років ми відремонтували та забезпечили сучасним устаткуванням чимало операційних, реанімацій, приймально-діагностичних відділень. Зокрема, за 2022 рік підтримка закладів охорони здоров’я з місцевого бюджету склала 4,5 млрд грн. Ці кошти фактично додалися до фінансування, що отримуються від Національної служби здоров’я (НСЗУ). Тобто дякуючи такій позиції місцевої влади і підтримці важливих рішень депутатами Київради ми виявилися підготовленими.

Повертаючись до питання нестачі лікарів: суттєвих системних проблем не було. Якщо у лютому-березні відсутність медиків у столиці у порівнянні з довоєнним часом становила 50%, то вже на 1 серпня лише 19%. Не було критичного дефіциту й якихось конкретних фахівців.

Сьогодні скільки і кого саме бракує? Чи є дефіцит медперсоналу у столиці?

Я би взагалі не говорила про дефіцит. Загалом в Україні і в Києві зокрема, є надлишкова кількість медичних закладів. У столиці функціонує розгалужена мережа закладів різного типу підпорядкування. А саме 626 закладів та 244 приватні кабінети ФОП, інститутські клініки, відомчі… Відповідно, в зазначених закладах забезпечується меддопомога різних рівнів складності, в тому числі мешканцям Києва.

Одна з урядових постанов передбачає створення спроможної мережі медзакладів, які би відповідали потребі людей на певній території. Раніше медиків «прив’язували» до кількості ліжок у медустановах. Але в такий спосіб нівелюється дуже важливий критерій – «навантаження на лікаря». З точки зору доказового менеджменту, щоб підтримувати свої фахові практичні навички, лікар повинен проводити певну кількість операцій, приймати пологів, робити знеболень тощо. Кожен хірург вам скаже: навіть попри стаж у 40 років, якщо він місяць не стояв в операційній, він певним чином це відчуває.

Кожного року на підсумковій колегії Департаменту я демонструю систематизовані показники: скільки в якій лікарні було проведено, наприклад, операцій з ендопротезування лікарем-травматологом. Один виконує 90 на рік, а інший – сім. До кого б ви хотіли потрапити в разі проблеми? Ось і відповідь. І це стосується всіх напрямків.

Ви кажете про надлишкову кількість медичних закладів, у тому числі в Києві. Отже, систему очікує подальша оптимізація, реорганізація… Наскільки реальна перспектива закриття лікарень?

Ви вживаєте слово «закриття». А про нього де-факто зовсім не йдеться. Між закриттям та реорганізацією величезна різниця. І столиця має досвід дуже успішних за своїми підсумками реорганізацій. Служба крові, наприклад, що була в занепаді, а зараз найкраща в країні. Той же Центр нефрології та діалізу, про який ми говорили. Окрім того, що після реорганізації він перетворився на спроможний заклад, на його базі в 2021 році почали проводити трансплантації органів. І під час війни не просто не зупинилися, а наростили потужності.

Давайте ще згадаємо гучну історію з протестами медиків психіатричної лікарні у 2018 році. Тоді вони просили у міністра Степанова грошей. Грошей так і не дали тоді. Зараз, за підсумками 2022 року, реорганізовані туберкульозні, психіатричні, шкірно-венерологічні заклади не просто підвищили якість надання меддопомоги, а й  видатки на зарплати з загального обсягу фінансування у них подекуди складають лише 30%. У той час як в автономних, незалежних медзакладах, за які так тримаються ті медики, які проти реорганізації, видатки на зарплату – 95% , а то й не вистачає. Де вони в таких умовах братимуть кошти на медикаменти, витратні матеріали, харчування тощо?

І це не єдині приклади, повірте. Причому приклади, які на виду у всіх, проти яких ніхто не заперечить.

Та знаєте, що цікаво? Попри позитивний досвід завжди реорганізацію медичних закладів супроводжує величезний спротив. І я, як організатор з величезним стажем та досвідом запевняю: народжується він з небажання керівників залишати свої крісла. Небажання перестати бути «головним». На жаль, це історія про їхнє особисте благополуччя, яким вони його собі бачать, а не про пацієнта. Вони вводять в оману пацієнтів розмовами про «закриття». Ті хвилюються, що залишаться без необхідної їм допомоги. А насправді, чи так важливо пацієнту, яка назва та організаційна структура закладу, де він лікується? Чи йому важливо, щоб лікували якісно? Тому, якщо ви десь чуєте, що Гінзбург щось «закриває», «прихватизує», «знищує», це означає, що Гінзбург на правильному шляху і не дає можливості ошукувати людей. І це підтверджується результатами роботи вже реорганізованих закладів.

Тобто йде мова про скорочення адміністративних витрат у системі, а не про закриття окремих установ?

Саме так. Кожен заклад має штат немедичних працівників. Їхня питома вага в загальній структурі від 30% до 51%! Ви почули? У медичному закладі понад половина співробітників – не медики! Суть в тому, що за рахунок об’єднання різних закладів ми отримуємо вивільнення коштів, які йшли на утримання фінансистів, юристів, кадровиків і скеровуємо їх на пацієнта. Тому нам тепер вдається безпрецедентно оновити матеріально-технічну базу, опанувати нові технології, навчити лікарів сучасних методик…

Реформа медичних некомерційних комунальних підприємств триває уже понад п’ять років. Її головна мета – самоокупність медичних закладів?

Неправильно. Ціль – забезпечити пацієнтів безвідмовною, доступною, якісною, безкоштовною медичною допомогою. Я, як людина, як бабуся чотирьох онуків, хочу бути переконаною та впевненою, що звертаюся у заклад, де зможуть надати якісну медичну допомогу. А все інше мене не має цікавити. Будь-яка реформа повинна працювати на пацієнта. А фінансові спроможності закладів – тут навіть не вторинно.  

«Сіменим лікарям треба платити не за кількість декларацій, а за якість допомоги»

Сьогодні у будь-якій поліклініці, і не лише у Києві, під кабінетами сімейних лікарів натовп: окрім електронного запису є ще «жива» черга – стоять ті, кому припекло, а вільних місць в електронній черзі вже нема. Там і з «ковідом», і з грипом, і з серцем... У нас взагалі вистачає сімейних лікарів?

У Києві функціонує 28 центрів первинної медико-санітарної допомоги комунальної форми власності. І за результатами 2022 року кількість лікарів (сімейних, терапевтів, педіатрів) в них збільшилася у порівнянні з 2021. Окрім комунальних центрів у столиці первинну медико-санітарну допомогу надають ще 117 закладів охорони здоров’я інших форм власності.

Тож, повірте – вистачає. Інша справа, що пацієнти до одного лікаря стоять в черзі, а до іншого не йдуть. Відповідно і записатися хочуть до кращого. Ви ж знаєте, що у нас в країні у пацієнта вільний вибір лікаря. Проблема тут ховається ні в системі. А в кваліфікації та бажанні працювати кожного окремого фахівця. Лікар має переконувати пацієнта у тому, що саме він  йому допоможе. Переконувати увагою, професійністю і фаховим піклуванням. От прийшов пацієнт з гіпертонічною хворобою, а лікар «на автоматі» призначив гіпотензивний препарат. Мовляв, йдіть і пийте. Пацієнт п’є, не допомагає. Але ж доктору видніше, тому п’є далі. Закінчується все «швидкою» та лікарнею. Все через що? Через формальне, а я б назвала його недбалим, ставлення лікаря. Адже питання: чи провів він перед призначенням обстеження? Чи призначив консультацію іншого спеціаліста? Чи виявив причину підвищеного тиску, щоб впливати саме не неї? І, до речі, чи пояснив зв'язок між способом життя та тією ж гіпертонією? Надав рекомендації щодо фізичної активності, дієти? Зміг переконати, що вага і об’єм талії також впливають на результат лікування? Це важливо. До слова, у столиці наразі запроваджено міську цільову програму «Громадське здоров’я», яка передбачає системну роботу з профілактики захворювань. У тому числі – скринінги найбільш розповсюджених захворювань (рак шийки матки, рак молочної залози, остеопороз, ВІЛ, гепатити В, С). Також в рамках програми ми готуємо інформаційно-профілактичні відеоролики, плакати, листівки… 

Та повернемось до черг. Стануть люди стояти до фахівця, який обмежився малорезультативною випискою пігулок? Ні, всі його потенційні пацієнти вишукаються до сусіднього кабінету, створюючи ту саму чергу.

Сімейним лікарям платять за кількість підписаних декларацій в межах встановленої норми. Тобто у них є певна кількість пацієнтів. Якщо більше за визначену кількість, то в них зменшується зарплата. Це правильно, бо через кількість страждає якість. Тому потрібно, щоби платили не за кількість декларацій, а за якість надання допомоги. Тоді би це змушувало лікаря навчатися, займатися пацієнтами не «для галочки».

Дуже часто можна почути скаргу: пацієнтам доводиться йти до сімейного лікаря тоді, коли проблема точно стосується вузького спеціаліста. Умовно: болить око, а треба йти спочатку до сімейного, потрапити до нього складно, але лише він дасть направлення до офтальмолога. Потім потрібно стати в чергу до офтальмолога. Чекати прийому. Можливість швидко потрапити до вузького спеціаліста зникла. Це проблема?

По-перше, якщо у людини раптово заболіло око – вона може одразу звернутися до фахівця з невідкладним станом. Заболіло – ургентна ситуація, а ургентну допомогу і без направлення обов’язково надають у стаціонарі, де є відповідне відділення, або в кабінеті невідкладної допомоги Центрів первинної медико-санітарної допомоги.

Щодо того, що потрапити до вузького спеціаліста необхідно з направленням сімейного лікаря – це дуже правильна практика. Людина, яка не має медичної освіти не може за суб’єктивними відчуттями визначити, який фахівець має її оглянути. Навіть головний біль може бути симптомом абсолютно різних захворювань. Перевтоми, отиту, гаймориту, проблем з хребтом, офтальмологічних проблем. Терапевт знає, на що саме звернути увагу, щоб визначити, який спеціаліст потрібен. Або призначити лікування самостійно, адже   з повною відповідальністю кажу: до 90% проблем можна вирішити у сімейного лікаря. То може краще відвідати одного фахівця, ніж по черзі наносити візити невропатологу, офтальмологу, лору?

Є ще проблема, коли гарантовані безкоштовні послуги начебто є, але пацієнтам потрібно чекати тижні, а то й місяці, аби їх отримати. У першу чергу, мова про вартісну діагностику. Але ж пацієнтам потрібно сьогодні і зараз...

Можуть бути окремі випадки, коли важко потрапити. Але щоби це було системною проблемою, то ні. Ми останніми роками безпрецедентно забезпечили за кошти міста лікарні та консультативно-діагностичні центри обладнанням. Зокрема розширили мережу закладів, де працюють бюджетні КТ. Так, нове обладнання запрацювало у лікарнях №18, №5, №17, в Онкоцентрі. Невдовзі КТ запрацює в Київській міській дитячій клінічній лікарні №1. Розширилися можливості надання медичної допомоги хворим з серцево-судинними та судинно-мозковими захворюваннями... Інша справа, є непоодинокі випадки, коли пацієнту пропонують: сьогодні – за гроші, або безкоштовно – але за два тижні. Я завжди звертаюся до киян: якщо опинилися в такій ситуації, маючи на руках направлення на обстеження – зверніться до керівника закладу. До того ж завжди можна зробити обстеження у будь-якому іншому закладі.

Чи відчуває система нині перенавантаження, адже люди, які виїхали навесні минулого року, поверталися, а до них ще додалися переселенці?

Кожного ранку я маю інформацію про те, скільки пацієнтів з якою патологією в які лікарні поступили, скількох привезла екстрена допомога, скільки з «ковідом». Тож упевнено кажу: проблеми перенавантаження немає. Кількість зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб станом на квітень  складає 380,2 тис. осіб. Всі вони в столиці мають можливості реалізувати своє право на безвідмовну та безоплатну медичну допомогу і отримання необхідних ліків, у тому числі тих, що є в Національному переліку та закуповуються безпосередньо медичними закладами.

До Києва також традиційно їдуть лікуватися з інших регіонів. Система «гроші ходять за пацієнтом» не посилила ще більше цей перекіс?

У тому ж і сенс реформи. Відтепер, лікуючи некиян, київські лікарні отримують гроші від НСЗУ за кожного з них саме такі, як і за киян. Система якраз невілює цей «перекіс», обертає його на користь і пацієнту, який може обрати, де лікуватися, і закладу, який отримує за це кошти. Тут лише треба зазначити, що існують окремі опції виключно для мешканців столиці. Безкоштовні ендопротези, кришталики, стенти, кохлеарні імпланти тощо – все те, що фінансується за програмами «Здоров’я киян» і «Громадське здоров’я» з міського бюджету.

Всесвітня організація охорони здоров'я скасувала надзвичайний стан, який був запроваджений через пандемію Covid-19. Яка ситуація з коронавірусом у столиці цієї весни?

Спалаху зараз немає. Був сплеск у березні, навіть у квітні. Показники доходили до 1,6 тис. пацієнтів за тиждень, десь 250 у стаціонарі. Але це не ті тисячі, як раніше. Зараз у нас максимум сто пацієнтів на ранок. Вони не у важкому стані. За минулий тиждень зареєстровано десь близько п’ятиста хворих.

Який штам нині розповсюджений?

Я коли говорю про «ковід», слово «штам» навіть не вживаю. Адже що найважливіше? Встановити діагноз для визначення тактики лікування. Від штаму тактика не змінюється. А ось розповсюдження самого вірусу залежить виключно від нас: чи дотримуватимемося ми заходів безпеки. Люди, як «Отче наш», мають виконувати усі правила: маска, миття рук, уникати скупчень людей. Дітей слід вчити не торкатися руками слизових оболонок – ніс, рот, очі. Це стосується не тільки «ковіду», а будь-якого захворювання, яке передається повітряно-крапельним шляхом.

Яка рекомендації столичних інфекціоністів сьогодні: чи потрібно тим, хто вже вакцинувався три-чотири рази, приймати наступні дози?

Я вважаю, що сьогодні враховуючи, що ковід набув сезонного характеру, вакцинуватися потрібно відповідно. Так само, як ми робимо з грипом.  Найбільша кількість людей вакцинувалася у січні-лютому, у березні вже менше, у квітні десь близько шести тисяч. Тобто влітку кількість заражень мінімізується, а потім збільшиться у вересні.

Чи є досі у столичних лікарнях «ковідні» доплати?

Сьогодні це – справа кожного окремого медичного закладу, адже будь-яке підприємство працює на підставі колективного договору, в якому повинно бути зазначено умови оплати праці. 

У Києві фіксувалися випадки мавпячої віспи? В одній з лікарень «Главкому» у кінці квітня неофіційно повідомили, що нібито відомо про три інциденти.

Є державна санітарна служба, яка підтверджує випадки офіційно. У лікарнях можуть підозрювати... Можу констатувати: проблеми такої на сьогодні немає.

У міського департаменту охорони здоров’я є пряма телефонна лінія, яка працює цілодобово багато років. З якими найтиповішими скаргами тепер звертаються люди?

Точно можу сказати, що всі скарги вивчаємо. І це стосується не лише звернень на гарячу лінію. У цьому плані у нас активно працює і сторінка у фейсбуці. У сухому залишку абсолютна більшість скарг зводиться до відсутності бажання чи вміння у керівників контролювати процеси надання медичної допомоги в їхньому закладі, адже це їхня зона відповідальності. Коли мене сьогодні запитують, приміром, де можна пройти певне обстеження, я вже навіть не знаю, як відповідати так, аби почули. Лікарі мають надати цю інформацію своєму пацієнтові. Пацієнт просто не повинен виходити з кабінету, допоки його не запишуть і не повідомлять, куди далі йти на обстеження, у який кабінет. І це стосується будь-якої проблеми. Майже кожної скарги. Людина виходить від лікаря або в «нікуди», або ще цікавіше – у приватний заклад. Якби у сімейних лікарів за такі «направлення» знімали гроші, ставлення би змінилося. Адже столичні заклади достатньо забезпечені обладнанням, щоб обстеження за направленням будь-хто міг пройти безкоштовно. Тож – чітка система комунікації скоротила би кількість скарг у рази. Департамент вже взяв на себе функцію інформування. Ми розробляємо та доручаємо медустановам розміщувати у себе плакати, на яких чітко прописано, на що пацієнт безкоштовно має право: на які обстеження, операції, медичні препарати. Та кінцева «точка виходу» тут – все одно лікар. І це також до керівників медзакладів. Щось у них ніяк не дійдуть руки до цього організаційного питання. При тому, що у  нас є медустанови, в яких у директорів від п’яти до семи заступників. А мало б бути один або два.

У Києві є керівники лікарень, які по кілька років у статусі виконувачів обов’язків. Чому так?

Керівники медичних установ обираються на конкурсній основі. Воєнний стан і «ковід»-карантин призупинили проведення конкурсів. Тож керують виконувачі обов’язків. В одних закладах це попередні директори, а в інших – їхні заступники, або люди, які можуть впоратися із посадою. Поки так. Із поновленням конкурсів знову всі охочі, хто відповідає визначеним критеріям, зможуть захищати своє право обійняти керівну позицію перед конкурсною комісією.

Столиця завжди доплачувала медикам. І зараз також доплачує. Але ця підтримка не стосується сімейних лікарів?

Ні. У сімейних достатньо висока зарплата. Середня зараз – 25 тис грн. У стаціонарах зарплати в лікарів нижчі, а навантаження не порівняти. Щодо доплат, то вони виплачуються у вигляді безповоротньої фінансової допомоги. І нарахування складають 5 тис. грн для лікарів, 4 тис. грн для середнього медичного персоналу і 2 тис. грн для молодшого.

Лікарня – це також і бізнес-проєкт

Пенсіонери часто скаржаться па те, що сімейні лікарі перестали приходити додому. Як вирішувати цю проблему?

Є наказ Міністерства хорони здоров’я №504, який чітко визначає, що мусять робити сімейні лікарі, в яких випадках приходити: до лежачих хворих і новонароджених дітей. А за інших причин, дійсно, не ходять.

А якщо ми говоримо про допомогу вдома паліативним хворим – це питання відповідальності двох служб: охорони здоров’я і соцполітики. Але є проблема з визначенням конкретних функцій, що мають виконуватися цими службами. Вони мають бути чітко виписані в окремому документі таким чином, щоб доповнювати одне одного, а не дублювати.  

Ліквідація пунктів невідкладної допомоги при поліклініках не була помилкою?

Їх ніхто не ліквідовував. Чергові кабінети, або ще їх називають кабінети невідкладної медичної допомоги, є в кожному Центрі первинної медицини. Вони працюють, і у війну вони нам дуже добре допомогли.

Мабуть, ваше питання про інше. Раніше до 2018 року при консультативно-діагностичних центрах діяли бригади невідкладної медичної допомоги. Діяли неефективно, адже безконтрольно. Куди поїхали, коли, на підставі чого? Вся звітність – написане від руки у журналі прізвище хворого і «вкололи анальгін, виміряли тиск». На рік таким чином реєструвалося близько 750 тис. викликів. А після реорганізації виявилося, що насправді їх в десятки разів менше. То це було ефективне використання ресурсу? Це надання допомоги за викликом? Наразі ці бригади працюють в єдиній системі екстреної медичної допомоги «103». Яка дозволяє диференціювати виклики, фіксувати час та причину, відслідковувати трафік, це гарантує, що лікарі у робочий час надають дійсно необхідну допомогу хворому.

Чи фіксується збільшення кількості певних хвороб і зменшення інших під час війни? Коли була пандемія «ковіду», лікарі в розмовах з «Главкомом» казали, що інші хвороби кудись поділися. Наприклад, грип...

Не можу сказати, що якісь хвороби зникли під час війни. І грип нікуди не дівся. Більш того, зараз ми живемо в умовах активної міграції. А це завжди є фактором ризику спалахів вакцинокерованих інфекційних хвороб. Додайте до цього постійний стрес, що ослаблює захисні сили організму. Саме тому, ми наразі активізуємо роботу, в тому числі і просвітницьку, щодо вакцинації від інфекційних хвороб.

Користуючись нагодою, хочу і через «Главком» звернутися до киян. Сьогодні вакцинація єдиний ефективний засіб захисту від інфекційних хвороб. Це доказова медицина. Твердження лікарів всього світу, обґрунтовані науковими дослідженнями та багаторічним досвідом. І протилежна думка, з якою б аргументацією її не просували противники вакцинації, як мінімум, небезпечна.

Згідно з Національним календарем профілактичних щеплень кожна дитина в Україні до 16 років має отримати щеплення від 10 небезпечних інфекцій: гепатиту В, туберкульозу, кору, паротиту, краснухи, дифтерії, правця, кашлюка, поліомієліту та гемофільної інфекції типу b. Вакцинації потребують не лише діти. Дорослі також мають щепитися за календарем, адже деякі щеплення вимагають підсилення додатковою дозою у певному віці. Кожне щеплення багатократно знижує ризик захворіти на певне захворювання, ускладнень, інвалідності, а головне – смертельних наслідків. До речі, Київ  був і залишається лідером за вакцинацією. Дякую лікарям «первинки», які не призупиняли цю важливу роботу навіть під час активних бойових дій під Києвом. 

«Главком» кілька років тому писав про ситуацію в лікарні №3 на Петра Запорожця, про закриття унікального кістково-гнійного відділення. Сьогодні в умовах війни, коли ми маємо велику кількість поранених, це рішення не видається вам помилкою?

Нещодавно ми перевіряли стан надання допомоги військовим по всіх лікарнях. І констатували, що у солдат спостерігається дуже великий мікс інфекцій, стійких до антибіотиків. Адже після поранення бійці проходять кілька закладів перед тим, як потрапити до нас. І «виносять» тамошню внутрішньолікарняну інфекцію. Тому кожен з таких наших закладів сьогодні мусить мати в тому числі свої відділення хірургії з відповідними умовами перебування, діагностики та лікування.

«Чому молоді лікарі мають отримувати менше?»

Реабілітологи у різних столичних лікарнях нарікають на нерівність. Мовляв, зарплати у тих, хто має стаж понад 30 років, і молодих спеціалістів однакові, не набагато вищі 16 тис. грн. З іншого боку, НСЗУ не продовжує угоди на відповідні пакети з багатьма медзакладами, хоча потреба у реабілітаційних центрах через війну  тільки зростатиме? 

Щодо того, чому НСЗУ не підписали пакети. Лікарня має бути готова до роботи такого відділення. Обладнання, навчені кадри, опановані методики. І документи, які підтверджують відповідність вимогам цього напрямку. У протилежному випадку контрактування неможливе. То тут питання до керівника медзакладу: чи забезпечив він належне?

Ми на прикладі Київської міської клінічної лікарні №18 показали, яким має бути напрямок реабілітації і розрахунками довели необхідність підвищення тарифу за даний вид послуги. Ми вдячні, що тариф підвищили, та, з іншого боку, це призвело до того, що всі захотіли і собі мати реабілітацію. Стан надання реабілітаційної допомоги в лікарні, про яку я говорила та реабілітація у консультативно-діагностичних центрах (КДЦ), де за неї видають звичайну фізіотерапію – це небо і земля. А тариф однаковий в усіх. Я вважаю, що пацієнт не має покладатися на везіння, коли йому потрібна якісна медична допомога. Він має її отримувати у будь-якому закладі на однаково високому рівні. І тут вже дуже багато залежить від порядності керівника. Від порядності по відношенню пацієнта.

Лікарня – це також і бізнес-проєкт. Для належного її функціонування завжди потрібні в тому числі і грамотні розрахунки. незалежно від форми власності. Щоб відкрити відділення певного профілю, потрібно визначитися в обсягах необхідних коштів. Рахуєш: ремонт, обладнання, кількість фахівців, їхні зарплати. Скільки в тебе має бути пацієнтів щодня, за яких НСЗУ заплатить за визначеним тарифом. І чи вистачить цих грошей, щоб як мінімум забезпечити заробітну плату працівникам відділення и медикаменти, витратні матеріали для його роботи. Я вже мовчу про розвиток. Усі знають, що НСЗУ сплачує пакети за лікування інфарктів і інсультів. То лікарні побігли до НСЗУ і кажуть, що їм усім потрібні ангіографи (апарати рентгенологічного дослідження для виявлення патології кровоносних судин). А хто буде на ангіографах працювати, а головне, чи є настільки багато пацієнтів, яким потрібні ангіографії? Адже не забуваємо, НСЗУ платить за пацієнта, якому знадобилася послуга, а не за наявність ангіографа самого по собі. Нікого не цікавить.

Щодо зарплат… Я впевнена, що молоді спеціалісти також мають право отримувати гідну зарплатню. Я захоплююся нашою медичною молоддю. Активні люди, які безперервно навчаються, вдосконалюють свої навички, їздять на стажування за кордон і дуже швидко демонструють результати. Натомість багато хто з «досвідчених» просто сидить у кабінеті та виписує пігулки. То чому молоді лікарі мають отримувати менше? Ефективність – ось що має бути критерієм для нарахування зарплати.

Які найкращі в столиці медзаклади за вашим особистим рейтингом?

Ті, що за результатами роботи в змозі забезпечувати всім необхідним пацієнта, виплачувати зарплату працівникам та мати ресурс для подальшого розвитку.

Розвиток необхідний. У цьому не можна зупинятися, якщо ми хочемо якісно задовольняти потреби пацієнтів. У 2022 році не дивлячись на війну у київських лікарнях ми відкрили нові відділення: травми ока у Київській клінічній лікарні №4, яке працює цілодобово; реконструктивно-пластичну хірургію, якої не було раніше у Київській міській клінічній лікарні №6; відділення інтервенційної радіології та відділення кардіології  на базі лікарні №7.

Встановили ангіограф у Олександрівській лікарні, у нейрохірургії. Йому немає аналогів в Україні. Він сам підбирає для пацієнта довжину стента, наприклад, його діаметр визначає. Ще один новий ангіограф готується до запуску у лікарні №1. Також для цього закладу закуплений найсучасніший мікроскоп для проведення нейрохірургічних втручань.

На базі клініки «Соціотерапія» відкрито «Кризовий центр» для людей, яким була завдана психологічна шкода в наслідок військових дій. У центрі допомога надається в стаціонарному режимі, 24/7 працює мультидисциплінарна бригада.

Ми запровадили важливі скринінгові програми для киянок – з раннього виявлення раку шийки матки та раку молочної залози. І не просто впровадили, а було закуплено обладнання, у кожному консультативно-діагностичному центрі є мамограф.

Також запровадили скринінг на остеопенію та остеопороз. Це наша перемога. Є багато людей, які потребують ендопротезування. Їх велика кількість, з інших територій приїздять, щоби отримати можливість безкоштовного ендопротезування. У медзакладах не було денситометрів (апарат для дослідження кісткової тканини). А це ж питання не тільки ендопротезування, а й переломів. Буває, двічі-тричі перелом в людини, так вона і ходить собі без належної діагностики. Тоді все це закінчується ендопротезуванням. Проведення дослідження такими пристроями дає можливість своєчасно виявляти проблему, призначити лікування і підтримувати в організмі такий кальцієвий обмін, який дасть можливість запобігти переломам, або, щонайменше, відтермінувати їх появу на роки. До речі, вражаючі цифри. У 40% людей, які пройшли обстеження, виявлені патології. Це дуже велика кількість. Це значить, що люди не займалися собою. 

Проблеми хребта і у дітей. Вони з болем у спині ходять, якось там лікуються, але що є причиною того болю, не з’ясовано. У цих напрямках, я переконана, ми єдині в Україні, хто так комплексно допомагає завдяки вищезгаданим скрінінговим програмам.

Закінчено капітальні ремонти семи підстанцій Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.  При цьому витриманий єдиний стиль будівель зовні, а також організація робочого простору всередині. Модернізоване обладнання диспетчерських, закуплено нові меблі, оснащення. Крім службових кабінетів, передбачені кімнати відпочинку, психологічного розвантаження, спортивні. І що важливо, відтепер станції готові безперебійно працювати у будь-яких екстремальних ситуаціях.

Також, зроблено великий обсяг робіт щодо підготовки до надзвичайних ситуацій:  планових та аварійних відключень електроенергії, а також загрози відсутності опалення та водопостачання: закуплено дизельгенератори, забезпечено опалення за рахунок альтернативних джерел, проведено роботи з буріння або розконсервування свердловин…

І наші заклади надають допомогу військовим, для чого, в тому числі, опановують нові напрямки роботи.

Тобто ми не тільки надавали поточну допомогу пацієнтам у Києві, а продовжували розвиватися.

«Людина не повинна платити за те, за що лікарні вже отримали гроші»

Реформа проведена, але медична корупція, якщо слідкувати за релізами правоохоронців, нікуди не поділася? Де вона сьогодні сконцентрована і як ви з нею боретеся?

Реформа не завершена. А корупція… Скажу так, якщо керівник організував роботу таким чином, щоб пацієнт в тому числі безпосередньо в закладі міг дізнаватися, на які послуги та медикаменти має гарантоване право, не було б зайвих спокус, і про корупцію йшлося б рідше. Все має бути максимально прозоро. Якщо місто дає медзакладам штучні кришталики, ендопротези, видайте їх людям безплатно, а не видавайте чеки пацієнтам, або не скеровуйте їх до приватних закладів, бо там вам подякують. Корупція це про те, як не брати з пацієнтів гроші за послугу, яку вам вже оплатила держава. Як використовувати дороговартісне обладнання на повну силу його можливостей для безоплатної послуги, а не так, що в одному закладі безкоштовно на денситометрі обстежено 200 осіб, а в іншому за той же час 10…

Доброчесність. Ось що має бути філософією керівника, лікаря. Це коли всі зобов’язання, які директор бере на себе під час конкурсу на заняття посади, виконуються. Коли в колективах не створюються штучні коаліції для боротьби зі змінами та реформами. Коли лікарі лікують, і в основі їхніх дій бажання справді допомогти. Розумієте, про що я?

Практично кожна друга інформація, яка виходить від Департаменту на загал сьогодні, стосується прав пацієнта на безоплатні медичні послуги, гарантовані державою. Ми, наразі, робимо все можливе, щоб через засоби масової інформації, офіційні ресурси Департаменту та КМДА, соцмережі донести цю інформацію. Людина не повинна платити за те, за що лікарні вже отримали гроші від НСЗУ. Це – справді  корупція,  злочин.

Зараз кожний медичний заклад є комунальним підприємством, окремою юридичною особою. І за все, що в ньому відбувається, персонально відповідає керівник. Звертаюся до киян: якщо у вас вимагають гроші за лікування – зверніться до керівника закладу. У разі, якщо він не вирішить проблему, – в НСЗУ або повідомте на гарячу лінію Департаменту. До того ж маєте повне право написати заяву у правоохоронні органи.

Санаторії «Лісова пісня», «Берізка», будинок дитини ім. Городецького перебувають у стадії «реорганізації». Але звільнені працівники запевняють, що насправді мова йде про ліквідацію. Яка доля чекає на ці заклади?

Пам’ятайте ми говорили з вами про маніпуляції зі словом «закриття»? Це та сама історія. Будинки дитини «Берізка» і ім. Городецького з березня минулого року стоять порожні. Дітей звідти евакуювали до більш безпечних областей. При цьому співробітники отримували зарплату весь цей час. За результатами перевірки – ще й премії самі собі виплачували.  То порахуйте, скільки коштів можна було зекономити, і скільки грошей направити на інші потреби медицини. Не говорячи вже про те, що співробітники весь цей час могли не вдома сидіти, а приносити користь, працюючи в інших медичних закладах. Наразі підготовлено  проєкт рішення  про приєднання «Берізки» до Київської міської дитячої лікарні №1, яка має необхідні ліцензії на проведення реабілітації. А будинок дитини Городецького відійде у підпорядкування Київського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Вочевидь, у такому вигляді вони будуть кориснішими для міста і містян за порожні будівлі, в яких ніхто не працює. А, по суті, так є зараз.

А дитячі санаторії, незважаючи на те, що деякі постраждали від дій агресора, з 1 липня відновили свою роботу. І за перший квартал 2023 року в них вже пройшли лікування та реабілітацію понад 1500 дітей.

До речі, цього року з міського бюджету заплановані видатки для початку будівництва нового реабілітаційного центру для дітей з басейном.

Користь для міста і містян – саме це має бути лакмусовим папірцем, на якому слід перевіряти будь-яке рішення перед тим, як його прийняти.

Микола Підвезяний, Михайло Глуховський, «Главком»