Владислав Іноземцев: Проблема не в тому, завалиться російська економіка чи ні, а в тому, хто завалиться першим

21 листопада США запровадили санкції проти «Газпромбанку» – єдиного російського банку, якому після початку повномасштабної війни Росії проти України не було «обрізано» Swift операції – можливість проводити операції у валюті для розрахунків за російську нафту. Курс валют миттєво відреагував на цю подію. Менш ніж за тиждень після введення санкцій проти «Газпромбанку» російська валюта подешевшала відносно американської на понад 10 рублів, досягнувши 27 листопада максимальної з березня 2022 року позначки 113,14 рубля за $1 за офіційним курсом. Після цього поступово курс поповз униз. 5 грудня 2024 року становив 104 рублі за $1, а вже 6 грудня впав нижче 100 рублів за $1.

В інтерв'ю «Главкому» провідний російський економіст Владислав Іноземцев, на якого Кремль повісив ярлик «іноагента», пояснює, звідки в Путіна гроші на війну, на скільки їх вистачить, як поводитиметься рубль далі і чому агресора потрібно бити зброєю, а не санкціями.

«Мій прогноз на кінець 2025 року – 130-135 рублів за $1»

Наприкінці листопада буквально за кілька днів вартість долара в Росії зросла більш ніж на 10 рублів? Причина – санкції проти «Газпромбанку»? За рахунок чого вдалося зупинити різке падіння і чи надовго? Які інструменти залишилися у Центробанку?

Я думаю, що санкції проти «Газпромбанку» – лише одна з причин, причому далеко не головна. Основна полягає в тому, що в Росії прискорюється інфляція, і вона явно вища, ніж офіційно стверджується. Плюс до цього дуже високі процентні ставки за депозитами. Не секрет, що і в Росії, і в Україні долар завжди сприймався як захисний актив, у який можна вкласти рублі або гривні, з тим, щоб вони не знецінилися. І якщо відсоткова ставка за депозитами в рублях перевищує вже 20% річних, а долар фактично стоїть на місці протягом більшої частини року, виходить, що ті, хто інвестував у долари, нібито нічого й не заробили. А ті, хто тримав гроші на депозиті в рублях, опинилися у вигіднішому становищі.

Я ще з кінця 2023 року припускав, що курс долара має цю різницю скоротити і тому істотно зміцнитися. На RTVI торік мене запитали про курс американської валюти на кінець 2024 року – і я сказав, що він буде між 110 і 115 рублями: просто орієнтуючись на те, що долар має дорожчати приблизно в тому самому темпі, у якому ви можете заробити на банківських депозитах у рублях, і що він не може не зміцнюватися в разі збереження колишніх темпів інфляції.

Економіст Владислав Іноземцев у грудні 2023 року точно спрогнозував нинішній курс рубля щодо долара

Крім того, Путін минулого року – якраз тоді, коли курс одного разу вже перевищував 100 рублів за $1 – видав указ про обов'язковий продаж валютної виручки найбільшими компаніями, назви цих компаній опубліковані не були. Ніхто не знає, кого конкретно він стосується, і взагалі, чи продають компанії долари, і скільки. Відомо лише, що всі імпортери скаржаться, що валюти надходить на російський ринок дуже мало, а поважні експерти стверджують, що десятки мільярдів доларів не повертаються до Росії, а осідають на якихось незрозумілих рахунках за кордоном, щоб у разі потреби бути використаними за прямою вказівкою Путіна і його друзів. Валюти приходить мало, імпорт, як і раніше, великий і дорогий. Відповідно, має місце перекіс у бік попиту, а не пропозиції. Ну і останній фактор, який власне і запустив процес – санкції проти «Газпромбанку». Але це третя за значимістю причина, я б сказав так.

Центробанк з 28 листопада до кінця 2024 року припинив купівлю іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку. Це якось допоможе втримати рубль?

Так, допоможе. Останніми днями рубль зміцнився до 105 за $1 тому, що Центробанк зробив цю заяву і дійсно або пішов з ринку, або в рази скоротив обсяг закупівлі валюти для резервних фондів. Власне, це найпростіше, що повинен був зробити Центробанк. І для мене загадка, чому він цього не зробив раніше, коли зростання курсу долара в напрямку до 100 рублів тільки починалося.

Крім цього, думаю, що повернути рубль навіть до позначки 80 рублів за $1 можливо, якщо на те буде бажання. Для цього, по-перше, можна збільшити частку продажу валютної виручки: потрібно дати команду компаніям, що зберігають гроші за кордоном, завести їх у Росію, у російські банки. І потрібно, нарешті, почати знижувати ставку, але не прямо знижувати ключову ставку ЦБ, а натиснути на банки, щоб вони перестали залучати депозити під шалений відсоток. Це дуже легко відрегулювати, можна підвищити норматив резервування до 50%, і тоді ніхто не буде брати у вас депозит під 20% річних, щоб дати кредит під більш ніж 40%. Усе це знизить тиск на фінансову систему.

Кремлю вдалося стабілізувати курс рубля на початку грудня

Скільки реально ліквідних грошей залишилося у Фонді національного добробуту? Ця «подушка» на початок 2024 року нібито становила близько $130 млрд? Що змінилося зараз?

Скільки ліквідних грошей залишилося у Фонді національного добробуту, я не знаю. Влада стверджує одне, експерти – інше. У цю дискусію я влазити не хочу.

Фонд національного добробуту (ФНБ) – це кубушка Мінфіну. До введення міжнародних санкцій, до великої війни, гроші ФНБ перебували в якомусь спільному пулі з резервами Центробанку, частиною яких вони, власне, і були. Ліквідна частина ФНБ була розміщена в європейських і американських (до 2021 року, коли через побоювання санкцій Мінфін вивів усі кошти з доларових активів) цінних паперах.

Усі ці кошти – частина валютних резервів, половина яких була заарештована після початку повномасштабної війни. Так ось, зверніть увагу, якщо заарештовано $300 млрд, з яких, скажімо, $100 млрд Мінфіну, то логіка говорить про те, що у вас цих грошей немає, ви не можете ними користуватися. Але насправді, за банківськими виписками вони є, нікуди не зникли. Де-юре Мінфін ці гроші тримав не в Брюсселі, а в Центральному банку РФ. Отже, коли ці гроші заарештували, люди Мінфіну могли прийти в Центральний банк і сказати: у нас за випискою значаться гроші, за які ви несете відповідальність. Це наша валюта, а нам зараз потрібні рублі – і Центробанк мав повне право купити у Мінфіну його євро або фунти, видавши йому рублі під заарештовані на той момент валютні кошти. Ось саме цим, на мій погляд, пояснювався дуже великий приріст грошової маси М2 (грошова маса М2 – це сума готівки в обігу і безготівкових коштів) у Росії у 2022-2023 роках. Це стало однією з причин інфляції, а також однією з причин того, що у Кремля, як і раніше, є рублі для фінансування війни, нехай і незабезпечені.

«Зверніть увагу, що відбувається у Вірменії. Експорт золота там зріс за рік у 17 разів»

Але ж є ще запаси в золоті. Їх багато? Як санкції на продаж золота позначаються на курсі?

Із золотом теж проблеми через санкції. Але із золотом відбуваються дивовижні речі через готовність багатьох країн пуститися берега, аби нажитися на обході санкцій. Особливо відверті ці бажання в державах, скажімо так, пострадянського простору. Зверніть увагу, що відбувається у Вірменії. У цій дивовижній країні обсяг експорту золота зріс за рік у 17 разів. Наразі Вірменія є єдиною країною у світі, у якої золото становить понад половину вартісного обсягу експорту. Якщо хтось думає, що Єреван знайшов нові розсипи на березі озера Севан, то він помиляється. У мережі інтернет давно описано – з назвами фірм і прізвищами фігурантів – як це золото прийшло з Росії і пішло до ОАЕ. Але в ЄС це нікого не хвилює...

Начебто курс рубля вдалося стабілізувати – але є думка, що така стабільність уявна і триватиме не більше двох-трьох місяців. Далі рубль продовжить падати. Згодні?

Це загалом правильний підхід. Мій прогноз на кінець 2025 року – 130-135 рублів за $1. Що стосується короткострокової перспективи, рубль буде відносно стабільним тому, що в уряді злякалися. Зараз викинуть на ринок додатковий обсяг доларів, які ще залишилися, відрегулюють курс бюрократично. У Новий рік ми увійдемо з курсом 105-110 рублів за $1. Але період відносної стабільності триватиме недовго, рубль буде потихеньку просідати. При цьому ключову ставку піднімуть до 22-23% ще до Нового року, і, можливо, ще збільшать її вже в січні. Хоча я вважаю таку політику дуже дивною.

Центральний банк не зможе придушити інфляцію підняттям ставки. Компанії беруть дорогі кредити, закладають їх у ціну товару, виходить вища ціна для споживача. Це з одного боку. З іншого боку, депозити зараз у банках настільки вигідні, що багато підприємств кладуть гроші на депозитний рахунок, не вкладаючись у виробництво. Тим самим зменшується обсяг випуску продукції. Тобто, з одного боку, у людей багато грошей, а з іншого боку, у виробників все менше товарів. І інфляція тільки розганяється.

Боротьбу з інфляцією можна вести зараз тільки двома способами. З одного боку, ви маєте просто заморозити тарифи, дуже швидко і надовго, за всіма держкомпаніями, «Транснефть», «РЖД», «Газпром», електромережі тощо. Тому що щороку тарифи індексуються на 9-12%, і в результаті всі ціни теж зростають. Крім того, Центробанк має заборонити банкам приймати депозити за надвисокими ставками. З початку 2023 року приблизно 70% депозитів, які прийшли в російські банки, – це депозити від 3 млн рублів і вище, тобто це гроші небідних людей. Тому якщо ви обмежите приймання таких депозитів від них, це не викине додаткові гроші на ринок хліба, яєць і олії та не рознесе інфляцію. А якщо ці кошти підуть на купівлю нерухомості чи автомобілів, та й нехай, там зараз якраз усе непросто. Це друга річ, яка необхідна для уповільнення інфляції.

Звичайно, є універсальні поради: підвищення конкуренції, боротьба з монополіями. Але все це – немонетарні методи. Одним підвищенням ставки питання не вирішити.

Міністр промисловості і торгівлі РФ Аліханов каже, що девальвація рубля позитивно позначиться на експорті. Мовляв, щоб стати багатою країною, потрібно бути складною економікою, якою Росія і є. Дійсно, чи є певні плюси в цьому?

Я не буду критикувати ці висловлювання (з посмішкою). У нинішній девальвації є один позитивний підсумок, але він не стосується неконкурентоспроможності. Росія за будь-якого курсу не продасть нікому свою мікросхему – вона просто не працює, скільки б не коштував рубль. А нафту вона продасть і так, оскільки російська нафта потрібна всім.

Єдиний позитивний наслідок цього процесу – хоча його для українців аж ніяк не можна назвати позитивним, – це те, що бюджет зверстано на 2025 рік, виходячи з курсу 96,5 рубля за $1. Якщо ми побачимо протягом року курс 110-115 рублів за $1, це означатиме, що бюджет отримає додатково щонайменше 4 трлн рублів. Тому що в цій сумі і підвищення нафтових доходів, які в доларах рахуються, але переводяться в рублі. Буде і загальний інфляційний ефект. Податки зростатимуть у міру інфляції, а витрати вже зафіксовані. Їх можна буде навіть проіндексувати наприкінці року.

Тобто виходить, що «з нізвідки» дістається додатково близько 10% всієї дохідної частини бюджету для того, щоб продовжувати вести війну і для того, щоб роздавати подачки пенсіонерам і бюджетникам. Це дуже багато, це більше за весь розмір дефіциту цього року.

Висока інфляція не вигідна як виробнику, який не може спланувати, за якою ціною він купить сировину та комплектуючі для своєї продукції, так і споживачеві, для якого ціни в магазині дедалі вищі й вищі. До того ж імовірний дефіцит товарів, менше готової продукції. Хто ж тоді виграє від інфляції?

Це неправильне судження. Дивіться, російська, українська та багато інших економік на пострадянському просторі жили десятки років в умовах високої інфляції, і нічого катастрофічного з ними не сталося. Коли Путін прийшов до влади, перші вісім років його правління були вельми успішними для економіки – але при цьому середній офіційний темп інфляції в Росії з 2000 по 2007 рік становив 13,9%. ВВП, зауважу, зростав на 6,9% щороку. Мої знайомі, які займаються оптовою торгівлею в Росії, розуміють, що ціни будуть підвищуватися, – і вони розділяють товари на групи, знаючи, що буде продаватися погано, а що добре. Останні товари вони притримують, тому що через кілька місяців вони подорожчають на 20-30%. А те, що продається погано, викидається на ринок одразу за поточними цінами, покупець розуміє, що якщо зараз не купити, то за місяць цей самий товар буде значно вищим у ціні, і тим самим відбувається зниження запасів неліквіду. Це зміна тактики продавця. Підприємці в Росії – як і в Україні – люди творчі. Вони будуть постійно підганяти тактику під ситуацію. І інфляція для них не буде проблемою. Проблемою може бути дефолт, банкрутство банків, закриття рахунків, втрата грошей на рахунках, перекриття імпорту, наприклад, коли ви не можете нічого купити в Китаї.

Зараз усі виробники страждають від того, що вони не знають, яка буде комісія на переказі грошей до Китаю, скільки часу гроші йтимуть, як довго товар стоятиме на китайських митницях, скільки коштуватиме. Але все це проблеми, які впливають тільки на ціну. А санкції, якби вони працювали, вони мали б ці деталі, які Росія купує, взагалі заборонити до поставок. Ось тоді б вони зруйнували російську промисловість досить ефективно. А те, що якась деталь стала на 20% дорожчою, всім зараз просто начхати.

Найсильніший санкційний удар, на мій погляд, припав на представників вищої частини середнього класу. Перед повномасштабною війною вони переважно їздили на імпортних автомобілях. Багато хто з них жив у заміських будинках. З появою санкцій зробити технічне обслуговування або замінити рідні деталі на BMW чи Mercedes стало вчетверо дорожче, ніж до війни, – однак попри подорожчання люди все одно купують ці деталі. Тому питання ціни в російській економіці вторинне. Від того, що десь щось на 10% подорожчає, виробництво не зупиниться.

У 2022 році мене попросили відповісти на запитання, що я на місці тих, хто запровадив санкції, заборонив би постачати до Росії, щоби це мало максимально широкий ефект. Я відповів: хміль. Росія виробляє всього 2% від хмелю, який використовує в пивній промисловості. Пивна промисловість продає продукцію на 1 трлн рублів на рік, її споживає 60% населення. Хміль виростити у великих масштабах у Росії неможливо, його постачають дві країни: Німеччина і Чехія. Але ці поставки санкцій не зазнають. А якщо пиво просто подорожчає на 20%, пити його ніхто не перестане.

«Санкції проти танкерів радикально проблем не вирішать»

Нещодавно Британія ввела санкції проти 30 нафтових танкерів із так званого тіньового флоту РФ, збільшивши чисельність підсанкційних суден до 73. Хіба це зупинить торгівлю нафтою, адже завжди можна знайти нові танкери під зручним прапором? Вам не здається, що це імітація санкцій, а не реальні дії?

Я сам ставлюся до санкцій проти танкерів із певною іронією. Але все-таки говорити про імітацію не зовсім правильно. Давайте почнемо з того, що Захід – це суспільство, де існує верховенство законів і права. Тобто, щоб поставити танкер під санкції, потрібна певна підстава. Просто так неможливо накласти санкції на судно за те, що воно перевозить російську нафту. Є закон – Конвенція з морського права від 1981 року – і згідно з ним, будь-яке судно може завантажитися будь-яким вантажем і пройти через Суецький канал до Індії, наприклад. Тобто просто за цей факт ніхто санкції накласти не може, з погляду міжнародного права. Санкції можливі за якісь порушення.

Припустімо, судно, яке перевозить російську нафту, чомусь не було знято з реєстрації в морському реєстрі, який веде фірма, зареєстрована в США. Ось така ситуація може спричинити санкції. Тобто причина – це неточності під час оформлення, а не те, що воно перевозить російську нафту. Інша ситуація. Припустимо, танкер під ліберійським прапором йде з російською нафтою до Індії. Усе те саме, просто за цей факт ніхто судно піддавати санкціям не може. Але європейці ввели цінову «стелю». Це означає, що ви не можете скористатися послугами європейських страховиків, якщо ви продаєте нафту дорожче цієї «стелі». А як ми пам'ятаємо, з 5 грудня 2022 року діють санкції проти російської нафти, введені країнами G7. Вони говорять про те, що «стеля» становить $60 за 1 барель. Росіяни йдуть на порушення, шукають якихось незрозумілих страховиків (іноді навіть фіктивних), які погодяться страхувати. Але якщо станеться аварія, і трапляється розлив нафти, ніхто збитки не покриє – і тоді можна запровадити санкції проти цієї страхової компанії та всіх застрахованих нею суден. А якщо не буде аварії, можна ризикувати до першого прецеденту – санкції, по суті, запроваджувати нема за що, діє презумпція невинуватості.

Ось тому я не говорив би про імітацію. Це складна робота – знайти порушення по кожному окремому кораблю. Просто я підозрюю, що це радикально проблем не вирішить. Але якісь труднощі це Росії створює, звичайно, нехай і не критичні.

Як простий російський громадянин відчуває падіння курсу рубля і підвищення цін? Адже тих, хто залучений до війни, а це працівники військового виробництва і безпосередньо військові, яким виплачують мільйони, все-таки меншість?

Можу лише поділитися власними спостереженнями. Єдині, хто виграє від цієї всієї війни, це, звісно, люди, які до цього тривалий час програвали – звичайний робітничий клас. Потрібно збільшувати виробництво військової продукції, потрібно нарощувати виробництво інших компонентів. Робітників немає. Величезна еміграція. Сотні тисяч людей виїхали за кордон, а заробітчани воліють виїжджати з тієї країни, де їх можуть схопити і відправити на війну. Є серйозний дефіцит людей у багатьох робітничих професіях. Їхні зарплати швидко зростають. Сьогодні будівельник-мігрант без особливої кваліфікації, якщо він залишився в Росії, може заробляти понад 100 тис. рублів на місяць (близько 37 тис. грн). Це мінімум удвічі більше, ніж до великої війни. Уся виробнича сфера, безумовно, виграє в роки війни.

Щодо більшості та меншості. Професор Ігор Ліпсіц підрахував, не видаючи методики, що кількість людей, які стали краще жити через війну, – 28 мільйонів. Це не 3 мільйони – це досить велика цифра. Тим більше, що ці люди зосереджені здебільшого в середніх і великих містах. І, звісно, у тих людей, які стали жити краще, ще й сім'ї є, тобто і члени сімей, цілком імовірно, стали жити краще.

Хто втратив через війну? Насамперед, пенсіонери. Пенсії не індексуються на розмір навіть офіційної інфляції. При цьому дешеві продукти дорожчають найшвидше. Втратили бюджетники – наприклад, вчителі та медпрацівники.

Відверто кажучи, люди відчувають ситуацію двояко. Дійсно, все дорожчає. Це по-перше. А по-друге, погіршується якість продукції. Тобто, умовно кажучи, раніше ви приходили в аптеку і могли купити там хороші препарати. Зараз у вас мало не скрізь лише російські аналоги гіршої якості. Якщо раніше був сир у магазинах, то зараз в основному «сирний продукт». Західна продукція замінюється китайською. Якість пропонованих товарів погіршується, а ціна зростає. Це відчувають усі. Успішні люди змінюють спосіб життя. Раніше менеджери компаній середньої руки спокійно могли виїхати кататися на лижах до Франції. Зараз це неможливо – така поїздка для двох осіб коштує півмільйона рублів щонайменше, до того ж добиратися доведеться більше доби в один бік. Минулого року в Куршевелі російської мови не було чути взимку практично взагалі – хоча цей курорт завжди був відомий тим, що мало не половина відпочивальників там були росіянами.

«Війна починає зжирати все, що російський бюджет заробляє від нафти і газу»

Колосальні витрати на війну, військове виробництво, мільйони на зарплати. Як довго такі темпи і масштаби можуть зберігатися?

Це не може тривати довго, але ми не знаємо скільки. Я хочу звернути увагу на наступний рік, говорячи про бюджет. У ньому є дуже цікава особливість. Усі говорять про великі військові витрати. Це так. Але подивимося в порівнянні. Візьмемо як вододіл 2014 рік, окупацію Криму. У період 2007-2014 років військові витрати Росії в середньому становили 29,3% нафтогазових доходів російського бюджету. У період між захопленням Криму і початком повномасштабної війни вони стали становити приблизно 44,3% нафтогазових доходів бюджету. А тепер увага: у 2025 році витрати на війну більші в абсолютних цифрах, ніж усі доходи від нафти і газу. Війна починає зжирати все, що російський бюджет заробляє від нафти і газу і тепер починає фінансуватися вже з внутрішніх джерел. При цьому нічого не руйнується – і якщо наступного року ми не побачимо економічних катастроф, це означатиме, що система досить стійка і зможе існувати ще довгі роки.

Проблема не в тому, завалиться російська економіка чи ні, а в тому, хто завалиться раніше – вона чи ви. Путін хоче, щоб економіка працювала, поки Україна не здасться, або поки якимось чином Дональд Трамп вас із ним не помирить. Це його план. І він зараз буде витрачати все більше і більше, тому що на рік, на два і навіть на три, я б сказав, йому нема про що хвилюватися. А що за цей час залишиться від України і від Заходу, ми дізнаємося. Бити Путіна можна тільки зброєю на фронті, а не санкціями. Це моя головна теза, головний посил. Санкції не змінять ситуацію. Тільки при поразці на полі бою ситуація може змінитися.

Чому ж Захід намагається представити санкції ключем до успіху, а не зброю, поставки якої весь час затримують?

Є кілька причин. Перша полягає в тому, що Захід просто не дуже розумів, з чим він зіткнувся, коли почалася велика війна. І російські опозиціонери теж не розуміли. Усі пам'ятали, наприклад, санкції проти Югославії. Кілька санкцій – і немає югославської економіки. Пам'ятали санкції проти Ірану, коли швидко ситуація там стала дуже поганою. І якби вдалося швидко довести російську економіку до іранського стану, народ, можливо, навіть і збунтувався б. Цього бояться. Але до цього стану ще дуже далеко. Росія – це велика економіка. Це по-перше.

По-друге, Росія все одно може продавати свою сировину. Якби європейці запровадили ембарго на російську нафту через 5 днів після початку великої війни, Путіну у 2022 році було б дуже погано. Був би величезний провал за доходами, мобілізація відбувалася б із ненавистю до Путіна, ваш контрнаступ у серпні 2022 року додав би відчаю. Тоді багато могло піти інакше. Але Путін зміг перебудуватися. Він купив танкери, домовився з індійцями про можливості продати нафту тощо.

Мені дуже подобаються санкції проти авіакомпаній. Я прекрасно розумію, що багато людей цим страшенно незадоволені. Але при всьому при тому, жодна російська авіакомпанія не літає в Європу, жодна європейська в Росію. І це видатний результат. Але це практично єдиний випадок. Тому що якщо ми говоримо про фінанси, то якісь банки під санкціями, а більшість ні, і це не працює. Який сенс відправляти під санкції одних, якщо не під санкціями інші? Якісь олігархи під санкціями, якісь ні. А в чому принципова різниця? Які критерії? Хто може це пояснити? У санкційних заходах безліч «дірок». Немає чіткого підходу, чому санкції вводяться проти одних, але не вводяться проти інших.

Як пояснити бажання Заходу всидіти на двох стільцях? Ми воюємо, чи торгуємо?

Це питання складне. Нагадаю: Закон про торгівлю з ворогом було ухвалено в Британії 1914 року. За його лекалами був зроблений американський закон 1917-го року – все це було в роки Першої світової війни. Закони кажуть, що в разі, якщо країна вступає у війну з іншою державою, то держава-ворог разом з її партнерами стають країнами нон ґрата (небажані для співробітництва країни), і з ними заборонені будь-які торговельні відносини. Між іншим, в Америці цей закон діє і зараз. Але США не перебувають у стані війни нині. Ба більше – у Сполучених Штатів на момент початку війни навіть не було жодної угоди з Україною про військовий союз. Україна до того ж не член НАТО. Тому складно вимагати від Заходу війни проти Росії. Захід прагне допомогти Україні, і мені здається, що йому потрібно дякувати за всю його допомогу – але він нічого не зобов'язаний робити. Санкції – це не стільки інструмент для завдання поразки Росії; вони більшою мірою призначені для того, щоб показати: розвинений світ перебуває на боці України. Але демонстрація – це не участь у війні. На неї я б сьогодні не розраховував, і це означає, що Путіна, найімовірніше, не вдасться перемогти. Ще десять років тому я писав, що головного кремлівського фашиста можна тільки пережити. У цьому я і зараз бачу головне завдання і України, і Заходу. А потім можна буде починати новий відлік і вибудовувати нові стратегії.

Михайло Глуховський, «Главком»