«Національна легенда» Ганна Бут: Я звернулась до Залужного, бо дуже хочу додому
Учителька з окупованого Мелітополя стала лауреаткою національної премії
Публікацію підготовлено в рамках проєкту «Ми з України!», ініційованого Національною спілкою журналістів України.
Ганна Бут – викладачка загальноосвітніх дисциплін, до окупації вона викладала у Мелітопольському професійному аграрному ліцеї. Коли росіяни захопили місто, доєдналася до руху опору: розклеювала листівки, синьо-жовті стрічки, виготовляла синьо-жовті сердечка з віршами про Україну. Довчивши своїх учнів до кінця навчального року, вона тільки у травні виїхала на контрольовану територію. Зараз живе у Дубні (Рівненська область).
Бут – лауреатка премії Global Teacher Prize Ukraine, у 2021 її визнали однією з найкращих учителів України. Днями Ганна також стала лауреаткою премії «Національна легенда України».
«Попри окупацію вона виховує своїх учнів патріотами. Відео, де вона, загорнувшись у прапор України, вимагає від міжнародної спільноти рішучіших дій, потрапило в усі світові ЗМІ та соцмережі. Мільйони людей на планеті почули: Мелітополь – це Україна», – зазначив під час нагородження президент Зеленський.
Відзнака президента «Національна легенда України» – державна нагорода, встановлена для відзначення громадян за визначні особисті заслуги у становленні незалежної України, зміцненні її державності, захисті Вітчизни та служінні українському народові, вагомий внесок у розвиток національної економіки, науки, освіти, культури, мистецтва, спорту, охорони здоров'я, а також за активну благодійну та громадську діяльність. Заснована 14 липня 2021 року.
В ексклюзивному інтерв’ю «Главкому» Ганна Бут розповіла, як і чим окупанти підкуповують мешканців Мелітополя, чому частина педагогів погодилася на співпрацю з окупантами та як російські загарбники утискають україномовних учнів.
«Залужний сказав: «Ще трішки потерпіть»
«Главком» вітає вас з нагородою «Національна легенда України». Чи була у вас можливість поспілкуватися з президентом після офіційного заходу, розповісти йому про ситуацію у місті?
Думаю, якби я його зупинила, то вдалося би поспілкуватися. Тобто у принципі така можливість була, бо він іде на контакт. Але я більше хотіла звернутися до людини, яка відповідає за військові дії. Я зупинила Валерія Залужного, бо я дуже хочу додому. Як 9 травня з Мелітополя виїхала, так з тих пір душею і там.
Що вам відповів головнокомандувач ЗСУ?
«Ще трішки потерпіть». Тобто вони там усі (у владі) такі – спілкуються з людьми, підтримують. Й Ірина Верещук також сказала, що все буде нормально, мовляв, потерпіть ще трішки.
Ви зараз мешкаєте у Рівненській області, а ваші друзі, знайомі, вочевидь, залишилися у Мелітополі. Чи підтримуєте ви зв’язок, що вони розповідають про життя у місті?
Так, зв’язок у нас є. Ми і з учнями його підтримуємо. Від подруги знаю, що там відбувається, вона багато матеріалів надсилає. Вони цінні, бо дають уявлення про те, що робить терористична пропагандистська влада Росії.
Насамперед йдеться про газети. На своїй сторінці у Facebook я двічі на тиждень викладаю деякі публікації, наприклад з «Комсомольської правди», у якій повністю перевертаються усі факти догори дриґом. Все робиться для того, щоби очорнити і ЗСУ, і нашу країну.
Чи багато мелітопольців ведуться на цю пропаганду? Наскільки вона дієва?
У місті залишилося близько 40% мешканців. Говорити про те, чи вони ведуться, чи ні – це брати собі гріх на душу. Для людей, які взагалі не думають та не аналізують, дійсно, це дієво.
Якщо ти отримуєш пам’ятку, у якій написано, що за такий вчинок тобі дадуть 10 тис. рублів, а за такий вчинок – ще стільки ж, то певна кількість людей думатиме тільки про те, що вони хочуть цих 10 тисяч і нарешті поїсти.
Тобто у прямому сенсі немає чого їсти, якщо людина ніде не працює. А де працювати? Або на окупантів, або сиди без роботи. А якщо у людини родина і не тільки себе треба прогодувати?
Люди готують їжу у місті на хмизі…
” Росія дуже швидко випускає метастази у всі сфери життя
Нині у Мелітополі часто чутно вибухи, стає небезпечніше, але люди все одно не виїжджають. Чому?
Буду говорити про свою подругу, яка постійно дає мені всі матеріали. Йдеться про партизанство. І це, на мій погляд, взагалі мужність. Бо фотографувати і відправляти всі ці листівки хтось має, вона помічник у цьому. Тобто відбувається ненасильницький спротив. Він полягає у донесенні інформації. Адже світ читає, бачить, що відбувається. Дуже багато людей аналізують інформацію.
Подруга не може виїхати, бо у неї син, який отримав диплом у Таврійському державному агротехнологічному університеті у березні. Тобто це дитина, яку можуть просто витягти з машини чи автобуса під час переїзду і забрати у російську армію. Тому переїжджати дуже небезпечно.
Знайома дівчинка, яка навчається на другому курсі в одному із освітніх закладів міста, постійно отримує смс з різноманітним погрозами, що її відрахують, якщо вона не з’явиться до освітнього закладу, аби у підсумку отримати російську освіту.
У нашому місті вже 100 вчителів, не знаю, під примусом чи ні, але отримали посвідки про проходження «курсів з підвищення кваліфікації». Вони ці курси у Євпаторії проходили, чи ще десь в окупованому Криму. Звичайно, все це за російською програмою. Якщо у нас така ситуація, то і на Херсонщині подібна. Загалом десь 50% наших учителів виїхали на неокуповану територію.
Чому вчителі свідомо погодилися працювати на Росію? Чи є можливості вибратися з окупованого Мелітополя, наприклад, до Запоріжжя?
Ні, це не про «погодилися» чи «не погодилися». Ми з колегами рахували, буквально днями, що на родину для виїзду потрібна 21 тис. грн. А якщо людина не працює вже пів року, то де брати ці кошти? Як можна виїхати? Якщо люди з інвалідністю, як вони можуть виїхати? Якщо є купа проблем, якщо реально проукраїнські люди фізично не мають можливості звідти вибратися, то які їм бути?
От добре, ти виїжджаєш на підконтрольну Україні територію, де тебе ніхто не чекає і маєш платити за квартиру 7-10 тис. грн. Де їх брати, якщо ти непрацевлаштований і у тебе ще купа проблем зі здоров’ям? Тут дуже багато різних нюансів, про які слід говорити та розуміти, що тих людей треба рятувати. І евакуація – це не панацея від цієї біди, треба деокуповувати наші території, тому що Росія дуже швидко випускає метастази у всі сфери людського життя. Виїхати можливо, але дуже дорого, коштує 7 тис. грн на одну людину.
Хоча є волонтери ще, які вивозять, нас саме вони вивезли.
«Тих, хто був ніким, призначають директорами»
Вже зовсім скоро початок нового навчального року. Яким він буде у Мелітополі?
Як я вже казала, молодь отримує смс з погрозами. Люди, які мали змогу вивезти своїх дітей з окупації, зробили це ще у травні. Тим, хто навчається на останніх курсах, було написано у sms прямим текстом «Не з’явишся – заберемо куди треба». Тобто молодь сідала у машини та швиденько звідти евакуювалася. Дуже багато з них зараз у Запоріжжі.
Мені здається, що прийдешній навчальний рік буде дистанційним, поки не буде деокупації. На мій погляд, краще було би зробити взагалі простій, тому що рашистський інтернет дуже погано працює. До того ж не у всіх є можливість навіть працювати з ноутбуків, я маю на увазі насамперед мешканців села.
Не знаю, як інші школи, говорю про свій Мелітопольський професійний аграрний ліцей. Наші учні переважно з сіл. Це діти, які навчаються за професією «тракторист-машиніст сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва», «водій автотранспортних засобів категорії С», «слюсар з ремонту автотранспортних колісних засобів і водій категорії С», «машиніст холодильних установок». Тобто ми готуємо спеціалістів з тих професій, без яких наша країна просто задихнеться.
Станом на сьогодні я жодного учня не привела на перший курс, не можу їх фізично набрати. А перший курс – це якраз мій напрямок, я маю бути класним керівником цих дітей. От я випустила 26 травня свою групу – і все.
Батьки не подають документи через те, що отримують погрози. Хоча у мене станом на осінь було 64 заяви на вступ, бо ми з вересня проводимо профорієнтацію майбутніх наших учнів. Ці всі 64 заяви залишилися у мене лежати у класі. А може вже й не лежать, тому що там рашисти все забрали, на чому наші діти вчилися.
От тому бажано було би зробити простій. Бо якщо діти будуть виходити на зв’язок, мені здається, вони наражатимуться на небезпеку, бо все моніториться і відстежується. Щоби не було біди.
«Сподіваюся на ювелірну роботу ЗСУ»
У червні ви опублікували відеозвернення із закликом до світової спільноти врятувати ваше місто від росіян і допомогти звільнити інші окуповані територій. Від кого отримали реакцію на ваше звернення? Хто вас почув?
Переглянути цей допис в Instagram
Отримала тільки подяку від наших містян в особистих повідомленнях. Не відчувала, що це відео якесь вагоме. Просто захотіла встати і висловитися.
Мене накрила розмова з учнем, якого витягли з хати і викинули серед поля з мішком на голові. Ця людина абсолютно українськомовна. То йому показали, як потрібно розмовляти, у них такий виховний метод: вивезти і викинути. Цей хлопець додому потім пішки добирався. Опісля йому вдалося втекти, він зараз разом з родиною у Чернігівській області, нині з ними все гаразд.
Люди не навчені говорити російською, не говоритимуть російською. Я довго плакала після розмови з ним. Саме його розповідь спонукала записати те відео.
Як місцеві мешканці бачать звільнення міста від окупантів?
Хтось каже, що буде другий Маріуполь, хтось про те, що дипломатичним шляхом, може, домовляться. Щоби ви зрозуміли глобальність катастрофи від окупації, додам, що усі заводи закинуті, нікого немає у готелях, гуртожитках, яких у місті дуже багато.
Є у нас також два потужних університети: Мелітопольський державний педагогічний і Таврійський державний агротехнологічний. У них заселилися рашисти, стоїть їхня техніка. Завод Рефма (Мелітопольський завод холодильного машинобудування), «Нова пошта», аеродром з авіамістечком, усе контролюють окупанти. Як їх звідти вибивати? Тільки сподіваюся на ювелірну роботу Збройних сил України.
“ Місцеві асоціальні особи займають якісь посади у сільраді
Окупанти досі носяться із «референдумами» і у Херсонській, і у Запорізькій областях. Наскільки це реально, принаймні у Мелітополі?
Референдум – це фейк, вони можуть придумувати що завгодно, наприклад купувати голоси. Як народ реагує? Ну, як народ. Як ти не підеш за електроплиткою, якщо тобі доведеться тоді готувати на багатті на вулиці? А вони, перш ніж дати плитку, беруть паспортні дані.
Хоча вони пенсію приносять додому – 10 тис. рублів і моя колега від неї відмовилася, і виставила за двері тих, хто прийшов. І нічого їй за це не було.
Які найбільші потреби у мелітопольців зараз?
Просто в усьому потреби. Якщо людина не працює пів року і не має де працювати, я навіть не знаю, як узагалі вона виживає. З ліками проблема, газу узагалі немає, їжа уся рашистська, дуже низькоякісна.
Тобто виходить так, що буряти у російській військовій формі, дагестанці, терористи з ОРДЛО в нас мають право на існування, а ми, українці – ні.
Чим ви зараз займаєтеся, яким бачите своє викладацьке майбутне, якщо немає можливості навіть дистанційно навчати людей?
Я поки що плету маскувальні сітки – заспокоюю собі нерви. Разом з усіма дубенчанами, підтримуємо наших військових, тому що потреби дуже великі. Поки моя трудова книжка знаходиться у Мелітополі, тому не знаю, як буде далі.
Михайло Глуховський, «Главком»
Читайте також:
Коментарі — 0