10-річчя «харківських угод»: як Янукович здав Крим Росії

21 квітня 2010 року у Харкові підписана «Угода між Україною і Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту на території України», яка подовжила термін перебування ЧФ РФ у Севастополі до 2042 року, в обмін на здешевлення для України російського газу шляхом застосування знижки у вигляді анулювання митних зборів. У пресі ці домовленості отримали назву «Харківської угоди».

Питання Криму та Чорноморського флоту (ЧФ) було одним з найбільш конфліктних в українсько-російських відносинах. Після розпаду СРСР, за оцінками міжнародних експертів, вартість ЧФ становила 80 млрд доларів США. Розподіл за принципом 50 на 50 не влаштовував російських керманичів. З метою вирішити питання ЧФ на свою користь РФ вдалася до «газового шантажу» — Україні було відверто запропоновано погасити борг за поставки газу своєю часткою флоту, а в разі несплати Росія погрожувала припинити постачання газу.

Переговорний процес розтягнувся на довгих п'ять років і завершився підписанням прем'єр-міністрами України та Росії 28 травня 1997 року «Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов'язані з розподілом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України». Згідно досягнутим домовленостям флотське майно було поділено порівну, а от 80% плавзасобів відійшло на користь Росії. Також було погоджено, що штаб та основна база ЧФ РФ буде перебувати у Севастополі до 2017 року.

Збереження присутності російського флоту в Україні було важливим геополітичним завдання для президента Росії Володимира Путіна, особливо після перемоги на президентських виборах 2004 року Віктора Ющенка, який взяв курс на вступ України до НАТО. 

Після перемоги Віктора Януковича на президентських виборах 2010 року розпочався новий етап зближення з Росією, одним з перших кроків на шляху реалізації якого стало укладення 21 квітня 2010 року у Харкові «Угоди між Україною і Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України», підписаної президентом України Віктором Януковичем і президентом РФ Дмитром Мєдвєдєвим.

Згідно з угодами, термін перебування ЧФ РФ в Севастополі був подовжений до 28 травня 2042 року і передбачав його автоматичну пролонгацію щоп'ять років при відсутності заперечень котроїсь зі сторін, оплата Україні за перебування ЧФ РФ встановлювалась у розмірі 100 млн доларів США на рік, починаючи з 2017 року, і додаткової знижки на постачання газу за контрактом 2009 року між «Нафтогазом» та «Газпромом» у розмірі 30% (але не вище 100 доларів) з моменту набуття чинності «Угоди».

Крім того, Янукович і Мєдвєдєв підписали договір про будівництво моста через Керченську протоку, який мав бути зведений до 2014 року.

Опозиція звинуватила Януковича у здачі українських національних інтересів.

27 квітня 2010 року нардепи від опозиції спробували зірвати ратифікацію Харківських угод, однак зустрілися з небаченим досі тиском з боку влади.

Вже на початку засідання в залі розпочалася бійка між депутатами. Представники Партії регіонів нападали на опозиціонерів, не гребуючи відкритим насильством.

В результаті бійок струс мозку отримав депутат Олесь Доній. Близько 10:20 в залі ВР з'явився дим через димову шашку.

В таких умовах треба було припинити засідання та провести переговори між фракціями. Однак голова ВР Володимир Литвин о 10:38 під вигуки опозиції «Ганьба!» та під димовою завісою поставив на голосування питання про ратифікацію угоди.

За проголосувало 236 депутатів. Серед них були 160 депутатів від Партії регіонів, 27 депутатів від Компартії (весь склад фракції); 20 депутатів від блоку Литвина (весь склад); 13 позафракційних; 9 депутатів від блоку Тимошенко та 7 від фракції Ющенка «Наша Україна — Народна самооборона» .

Через два тижні після анексії Криму, Державна Дума РФ денонсувала три україно-російські угоди 1997 року, що стосувались параметрів поділу Чорноморського флоту, статусу його перебування в Україні, взаєморозрахунків з цього питання, і «Харківську угоду» 2010 року. 1 квітня 2014 року відповідний закон був схвалений Радою Федерації РФ і наступного дня підписаний Президентом РФ Владіміром Путіним.