Корупція заважає Україні захищатися від Росії - Newsweek

Конфлікт на сході України, як в 2014 році, так і зараз - це справжня війна. У перші місяці, коли українська армія була в катастрофічному стані, звичайні українці сформували добровольчі загони, щоб зупинити російського агресора на Донбасі. Це були зусилля знизу, які можна вважати прикладом суспільства, яке не довелося виманювати пропагандою на війну. Воно спонтанно організувалося завдяки органічному усвідомленню, що рідна країна - у небезпеці. Українське суспільство, а не армія, зупинило вторгнення Росії на Донбас у 2014 році, пише американське видання Newsweek.

Видання нагадує, що війна триває вже три роки. І навіть після Мінських угод і всіх домовленостей про перемир'я українські солдати досі в окопах. Вони щоденно зіштовхуються з артилерійськими обстрілами, з атаками снайперів, гармат, танків, ракет. І, здається, цій постійній війні немає кінця. Вона ведеться здебільшого в окопах і на фортифікованих позиціях вздовж лінії зіткнення в Донбасі, яка простягається на 250 миль. Це битва на великій дистанції, і солдати не бачать, в кого вони стріляють і хто стріляє в них.

«Це кошмарний вид бою, з яким я ніколи не стикався під час моєї служби у військово-повітряних силах США під час операцій в Іраку і Афганістані», - йдеться у статті. Видання називає Мінські угоди «фарсом». Війна продовжується, солдати і мирні мешканці помирають майже щодня по обидва боки лінії зіткнення. Війна загартувла Україну, її громадян і солдатів, які довели, що готові боротися за свою свободу. Петерсон пише, що за три роки українська армія пройшла велике переродження. Тепер вона одна з найбільших в Європі. В України більше танків, солдатів, артилерії, ніж у будь-якої країни ЄС. Вона витрачає 6% ВВП на свої Збройні сили, збільшуючи військові витрати щороку на 10%.

Втім, на її озброєнні досі лишаються засоби часів Холодної війни. Автомати Калашникова в руках українських соладтів мають серійні номери, які зійшли з конвеєра в 1960-1970-х. Київ покладається на власну оборонну промисловість у процесі модернізації озброєнь. Зрештою, в 2015 році Україна була дев'ятим експортером зброї у світі. В 2016-му її експорт зброї зріс на чверть, порівняно з роком раніше до $750 млн.

Однак, кошти, на думку Петерсона, використовуються неефективно. Реальні потреби на полі бою не враховуються. За три роки конфлікту в української армії не з'явилося польових шпиталів з хірургічним обладнанням. Поранених везуть до найближчого міста і часто в звичайній цивільній машині. Українські війська досі залежні від неурядових організацій і волонтерів у таких забезпеченні засобів першої допомоги, бронежилетів, уніформи, їжі і води. Українські солдати досі використовують старі радянські паперові мапи для орієнтування на полі бою. Деякі волонтери і студенти розробили для них, приміром, програмне забезпечення для розрахунку артилерійського вогню. Але мобільні планшетні комп'ютери солдатам доводиться купувати самостійно.

У Мар'їнці солдатам доводиться красти електроенергію, під'єднуючись до місцевих ліній, бо держава не забезпечила їй генераторами. Розвідувальні безпілотники для виявлення ворожої артилерії теж постачають волонтери.

«Підсумок: український військово-промисловий комплекс підриває корупція. Він більше зосереджений на виробництві зброї для експорту, а не на забезпеченні потреб українських солдатів на полі бою», - йдеться в статті.

Український уряд виділив близько $500 млн у 2016 році на відновлення, модернізацію і виробництво нової зброї для армії. Але «Укроборонпром» каже, що отримав лише третину цих грошей від уряду. Тож він працює менш ніж на половину потужності.