Баку починає гратися з вогнем

Інформацію навколо того, що Росія викупила весь азербайджанський газ, експерти вважать, як мінімум, перебільшеною. Баку просто набиває ціну своєму газу, об’єми видобутку якого в майбутньому вже є незаперечними. Тож якщо Україна таки реалізує поки що примарні наміри з будівництва терміналу для прийому скрапленого газу, то може отримати його з Каспію, хоч домовитися буде дуже непросто. Вистачить азербайджанського газу і Європейському Союзу для «Набукко», про що був підписаний відповідний меморандум. Але якщо в Баку почнуть надто захоплюватись грою в створення надмірної конкуренції між споживачами газу і буде спостерігатись крен в бік інтересів Росії, Європейський Союз завжди зможе відкоригувати свою позицію по Нагірному Карабаху.

Про це в прес-центрі «Главкому» говорили директор енергетичних програм центру «Номос» Михайло Гончар та незалежний експерт Олександр Нарбут.

Михайло Гончар: «В Баку спостерігається захоплення грою інтересами «Газпрому» і європейських компаній, що зрештою може дорого коштувати самому Азербайджану»

Що стосується гучної заяви про те, що «Газпром», нібито, скупив весь азербайджанський газ, я направляю вас на сайт «Газпрому», де немає ніякого офіційного повідомлення. Хоча інформація пішла саме в такому контексті, що тепер азербайджанського газу для «Набукко» і для будь-кого немає. Однак, в офіційних повідомленнях мова йде про обсяги, пов’язані з цифрою 2 мільярди кубічних метрів, які не роблять погоди ні для кого. Тим більше мова не йде про якісь довгострокові угоди (саме угоди, а не меморандуми чи проколи про наміри).

Можна підсумувати, що має місце чергова інформаційна пропагандистська битва, яка віддзеркалює стан справ, наявний сьогодні при титанічній битві труб, яку ми спостерігаємо в регіоні Каспію, Центральної Азії і Чорного моря. Себто, конкуренція проектів «Південного потоку» і «Набукко». Очевидно, що тут сторони обмінялися піар-кроками, кожна намагається відстояти свої позиції, в тому числі у питанні конкуренції за азербайджанський газ. З боку Європейського Союзу це був крок, спрямований на те, щоб очільники Європейської комісії прибули безпосередньо в Баку, а потім в Ашхабад і підписали відповідні меморандуми. З боку російської сторони був крок, спрямований на нівелювання ефекту підписаного в Баку меморандуму. Відповідно, зустріччю керівника «Газпрому» і керівника Державної нафтової компанії Азербайджанської республіки в Санкт-Петербурзі, а також відповідними повідомлення мас-медіа з цього приводу вважається, що такий ефект досягнуто.

Що стосується Азербайджану, то він просто в притаманній йому манері проводить політику гри інтересами з одного боку «Газпрому», а з іншого - європейських компаній з тим, щоб випробувати для себе найбільш привабливі умови реалізації майбутнього газу (якого поки що немає ще, але його запаси наявні, в чому немає жодних сумнівів), щоб отримати максимально вигідні для себе преференції і ціни. Іноді в Баку спостерігається захоплення цією грою, яка може зрештою дорого коштувати самому Азербайджану.

Александр Нарбут: «Потенциал развития сотрудничества Россия-Азербайджан вряд ли возможен и не в последнюю очередь по политическим причинам»

С моей точки зрения, перспектива глубоких отношений Россия-Азербайджан на сегодня весьма сомнительна. Потенциал развития сотрудничества, о котором мечтают в «Газпроме» и, скорее, пытаются выдать желаемое за действительное, вряд ли возможен и не в последнюю очередь по политическим причинам. Мы помним, что длительное время на повестке дня главным вопросом в Азербайджане является Нагорный Карабах, и Россия в большей степени поддерживает армянскую сторону. Без решения этой проблемы ожидать существенного углубления и развития сотрудничества, в том числе в энергетической сфере, по линии Азербайджан-Россия вряд ли приходится.

Азербайджан ведет себя достаточно расчетливо. Экономические условия и диверсификация возможных рынков, на которые поставляется газ Каспия, добываемый в азербайджанской шельфовой зоне, безусловно, является одной из стратегических задач, которые на данном этапе успешно решаются руководством Азербайджана.

Но не все в руках Азербайджана, поскольку добычей занимаются крупные транснациональные компании, которые тоже будут самостоятельно решать, кому и каким образом будет продаваться газ, ожидаемый от увеличения добычи. Что касается прироста текущей добычи, то Азербайджану сегодня выгодно иметь возможность поставлять и хорошо торговаться с Турцией и Россией одновременно. Более того, даже заявленные цифры приобретаемых объемов и то не реализуются в полной мере. В прошлом году было заявлено приобретение у Азербайджана 1 миллиарда кубических метров, а было куплено чуть больше 800 миллионов. В этом году есть намерение выкупить 2 миллиарда с тенденцией к нарастанию в следующем году. Дождемся итогов этого года, дай Бог, выйти на 1,5-1,7 миллиарда. Но, во всяком случае, это никаким образом не должно стратегически повлиять на развитие проекта «Набукко».

Стратегическое развитие проекта «Набукко» во многом будет определяться степенью евроконсолидации в энергетических вопросах. В этом контексте стоит обратить внимание на планируемый энергетический саммит, который готовится на высшем уровне в Евросоюзе. Его итоги во многом будут давать толчок, в том числе и проекту «Набукко». Я все-таки ожидаю, что этот проект будет развиваться, будут анализироваться различные варианты дополнения газовых активов, на которые он будет сориентирован. Безусловно, ключевую роль будут играть контракты. Я имею в виду, что развитие самой инфраструктуры не заменяет коммерческие работы крупных компаний дистрибуторов, которые работают непосредственно на европейском рынке. И в этом отношении потенциал «Набукко» достаточно высок.

Хочу напомнить, что «Набукко» изначально планировался как проект, сориентированный не столько на газ Каспийского бассейна, сколько на ирано-иракское направление. Сегодня есть перспектива развития газодобычи с большим потенциалом в Израиле. Кстати, несмотря на жесткие санкции по отношению приобретения иранского газа, были переговоры по выводу иранского газа на направление Египет-Сирия с дальнейшим потенциалом движения этого газа в Европу. Объем проекта «Набукко» заявлен реалистичный - 31 миллиард кубических метров. Думаю, что вряд ли Евросоюз пойдет на скрещивание этих проектов, поскольку можно иметь хороший инфраструктурный проект, но по опыту проекта «Одесса-Броды» мы понимаем, что его можно успешно заполнять тем же продуктом, который доминирует на европейском рынке.

Для Украины гораздо важнее развитие потенциала собственной газо-энергетической инфраструктуры. В этом плане не могут не настораживать слова Президента о том, что украинская ГТС будет надежным транзитером для российского природного газа. Если мы не пересмотрим свои позиции, и российский газ будет единственным и неповторимым ресурсом, который наша инфраструктура готова будет транзитировать в Европу, то избавиться от зависимости и выйти на другой уровень диверсификации нам вряд ли удастся. Поэтому я бы заменил этот тезис на то, что украинская энергетическая инфраструктура имеет большой потенциал развития и обеспечения надежного транзита не только для российских, а и для каспийских ресурсов природного газа.

Я обратил бы внимание на проект «Белый поток», потому что он изначально имел два варианта, один из которых замыкался через территорию Украины и при этом имел один из самых коротких подводных участков по сравнению со вторым вариантом, где труба должна прокладываться до Румынии. Соответственно, по сопоставлению себестоимости транспортировки даже подводно-трубный вариант оказывается наиболее конкурентоспособным на данном ключе по сравнению с другими вариантами – сжатым или сжиженным газом.

Центр экономических исследований и политических консультаций провел исследование, где определил, что газо-энергетический сектор в нашей стране наименее реформированный. Потенциал этих реформ во многом связан с реформами газо-энергетической инфраструктуры. От темпа этих действий, от последовательности выполнения Брюссельской декларации от марта 2009 года будет существенным образом зависеть и потенциал украино-европейских газо-энергетических и в целом энергетических отношений.

ЗМІ писали також про те, що в разі будівництва терміналу з прийому скрапленого газу та заводу з дегазації Україна може не отримати на ці цілі азербайджанський газ, на який в основному орієнтований цей проект. Це справді так?

Александр Нарбут: Я считаю, что для успешной реализации этого проекта надо иметь Меморандум о намерениях, как минимум, Протокол о намерениях, в котором будет определен минимальный объем газа, поставляемый из Каспийского бассейна, в частности из Азербайджана как наиболее реального в этом отношении партнера. Как вы знаете, такой документ готовился на уровне правительства, но не был подписан. Это является существенной проблемой. Без договоренностей с Азербайджаном сегодня этот проект носит больше политический характер.

Вообще эффективность действий нынешнего правительства в решении наших энергетических проблем заслуживает отдельного анализа. По итогам 2010 года никаких существенных успехов ни по одному заявленному направлению не было. Кроме известного прогресса в атомно-энергетической сфере. Но прогресс ли это или сдача позиций – предмет отдельной профессиональной дискуссии.

Безусловно, опираться только на сжиженный газ, который бы заходил через Босфор, очень рискованно, поскольку пропускная способность пролива не высока. Во многом это будет определяться и позицией Турции, которая тоже заинтересована в реализации своих программ. С другой стороны, бурится уже третья скважина на шельфе Чорного моря ближе к Турции и все внимательно наблюдают за результатами этой работы. Если она завершится успехом, то появятся еще дополнительные ресурсы нефти и газа, в том числе могут быть предметом интереса Украины.

Михайло Гончар: Якщо українська сторона буде працювати з азербайджанським газом так само, як працювала з азербайджанською нафтою, то якщо і отримає її, то дуже нескоро. Перш за все, про проект АГРІ з постачання скрапленого газу в Україну можна буде говорити лише тоді з формальної точки зору, коли в цій абревіатурі з’явиться буква У. Себто, проект поки виглядає Азербайджан-Грузія-Румунія-Інтерконект. Ці три сторони домовились, але говорити про це як проект ще зарано. Це ідея, яка має право на життя, як і проект «Білий потік», хоча він достатньо добре відпрацьований.

В цьому контексті слід пригадати, що Азербайджан майстерно проводить гру на ескалацію ціни на свій майбутній газ. Є можливість поторгуватися з «Газпромом»? Торгуються, отримують символічний контракт, але з гарною ціною. У Азербайджану такі ж відносини, як і з «Газпромом», складаються і з іранською національною газовою компанією, де також мова йде про невеликі обсяги постачання газу – в рамках 1 млрд. кубометрів. Але це теж гра на те, щоб зіштовхнути потенційних споживачів азербайджанського газу і примусити давати більшу та вищу ціну. В цьому плані є достатньо розумною стратегія, закладена державною нафтовою компанією Азербайджану.

Що стосується співпраці з Україною, то вона складатиметься достатньо важко, тому що у Азербайджану є історія відносин з українською стороною, вона переважно негативна. Там знаходяться українські компанії, люди, які були там і десять-п'ятнадцять років тому, дуже добре на особистому рівні пам’ятають цю історію взаємин. Співпраця починається із взаємної довіри партнерів, а такої довіри немає. Звідси і неуспіх з підписанням Меморандуму. Очевидно, що найближчим часом розраховувати на якесь динамічне просування в цьому плані не доводиться. Хоча можна однозначно стверджувати, що без українського попиту з північно-західного кінця проект АГРІ не відбудеться. Загалом потреби Румунії у скрапленому газі не є значними, щоб цей проект став конкурентноздатним і комерційно вигідним. До цього проекту задекларувала приєднання Угорщина і Болгарія, але це поки в рамках намірів, а не конкретних дій. Думаю, що протягом цього та наступного року лишатиметься багато знаків питань.

Александр Нарбут: Есть еще одна маленькая технологическая особенность, которая заключается в том, что терминал дегазации работает аритмично. Он может быть загружен на 60%, но сам завод по сжижению газа должен иметь плотный ритм загрузки. Весь объем, на который он рассчитан, должен работать, только тогда может быть эффективность и окупаемость этого проекта. Это понимает азербайджанская сторона, и, соответственно, проектируя этот завод и принимая решение по ТЭО, должна определяться только той системой рынка, о которой говорил Михаил Михайлович, с Украиной в том числе.

Прокоментуйте інформацію з посиланням на єврокомісара з енергетичних питань про те, що нібито Євросоюз не зацікавлений в модернізації української ГТС і тим самим підштовхує Україну до створення газового СП з Росією.

Александр Нарбут: Г-н Оттингер действительно высказался достаточно противоречиво. Он сказал, что труба заслуживает модернизации, когда в ней есть газ. Таким образом развитие двустороннего сотрудничества с потенциалом участия третьей стороны для нас является предметом интереса. Понятно, что это может быть истолковано как некая пассивность Евросоюза, но в первую очередь мы должны понимать, что наша пассивность является здесь определяющей во всех вопросах. Мы позволяем и сами поддерживаем тему создания возможного СП «Нефтегаз»-«Газпром», которая переходит из уст в уста то украинских, то российских чиновников с рассказами, каких успехов мы достигаем, что работают уже оценщики активов. Таким образом у Евросоюза формируется совершенно четкое ощущение, что эта ситуация выходит из-под контроля и украинская сторона, кроме общих заявлений в направлении Евросоюза, ничего не несет. Здесь были показательными встречи во время Саммита «Украина-ЕС» в конце прошлого года, параллельно с этим проходила трехсторонняя встреча в «Еврогазе» с тем же г-ном Оттингером и представителями России. Все это формирует у европейцев представление о том, что Украина с Россией ведут свою игру, а дальше медленного черепашьими шагами продвижения по присоединению к Европейскому энергетическому товариществу пока дело не доходит. Только в феврале мы станем полноценными членами этого сообщества.

Михайло Гончар: Генерально я погоджуюсь. Звичайно, що для європейської сторони є чітко зафіксована позиція – Брюссельська декларація 23 березня 2009 року. Але минуло вже майже два роки. Який прогрес? Жодного. Брюссель не сходив зі своєї позиції. Українська сторона (не важливо, попередній чи нинішній уряд) практично, окрім паперово-декларативних кроків, нічого не здійснювала. Безперечно, що так безкінечно довго продовжуватись не може. Як кажуть, можна обманювати довго і багатьох, але ще нікому не вдавалося обманювати безкінечно довго і всіх відразу. Це те, що намагається зробити зараз українська сторона. Тому, поза всяким сумнівом, що позиція Брюсселю може еволюціонувати, коли вона бачить в Україні партнера, який не тільки не є договіроздатним, а взагалі не є працездатним. Тоді Брюссель почне працювати з іншим партнером. А інший партнер якраз і говорить: «Працюйте з нами!».

Те, що подано у ЗМІ, зроблено з подачі російських мас-медіа. Думаю, коли поглянути на першоджерела, зокрема на виступ пана Оттінгера, то ця цитата витягнута із контексту. Брюссель не заявляв про свою ревізію Брюссельської декларації. Тому тут питання виникають у української сторони. Якщо буде продовжена така сама ганебна стратегія і тактика, то потім можна показувати пальцем куди завгодно – в бік Москви чи Брюсселя, але від цього легше не стане. Фактично це означатиме стратегічний програш.

В Брюсселі теж прекрасно бачать, що відбувається по суті фрагментарне поетапне поглинання нафтогазових активів України. При чому зі згоди українського уряду. Зокрема, йдеться про всі ці ідеї створення першого, другого, очевидно, підуть і інші СП. Обраний варіант – через форму спільних підприємств. Потім виявиться, що вже й нічого не залишилось.

Александр Нарбут: Европейское сотрудничество на политическом уровне всегда является в том числе составляющей серьезного сотрудничества на корпоративном уровне. Но о чем мы можем говорить, если у «Нефтегаза» существует только один партнер – «Газпром»? С завидным постоянством министр топлива и энергетики в еженедельном режиме посещает Москву, захватывая с собой руководство НАК «Нефтегаза», обивает там пороги. К сожалению, в высокие кабинеты его уже не часто приглашают, поэтому ограничивается беседами с Миллером, Шматко и прочими. Это все и формирует тот пласт отношений, о котором могут серьезно задумываться европейцы.

Для того, чтобы это изменить, нужно в первую очередь изменить подходы, найти партнерство на уровне европейских компаний, которые действительно реально могут быть заинтересованы в развитии украинской газо-энергетической инфраструктуры. И главное - избавиться от такой иллюзии, инфантильной позиции, что у европейцев нет такого уровня солидарности с нами, что они никогда не будут отстаивать интересы Украины и это показала ситуация 2009 года, что им ближе вопросы снабжения собственных потребителей, что их, как Россию, интересует только инфраструктура и если они тоже получат свои права собственности на нее, то им будет уже далеко все равно, по какой цене и сколько газа нам будет продавать Россия. Мне кажется, что это ошибочное представление, которое витает и посеяно нашими российскими партнерами в головах наших же переговорщиков. Оно существенно не позволяет им добиваться успеха, не говоря уже о конфликте частных корпоративных интересов, о которых я уже неоднократно говорил. Конфликт продолжает тлеть и развиваться. Вы знаете, каких успехов добился г-н Фирташ в отношении собственности химических предприятий. Вы знаете о том, что формируется вертикально-интегрированная нефтяная компания, и здесь уже есть интересы министра топлива и энергетики. То есть, корпоративный частный интерес заслоняет государственный в их переговорах и государственных визитах.

Михайло Гончар: В цьому контексті подивіться на контраст, порівняно з Азербайджаном, де здійснюється консолідована політика в інтересах держави. Тому ми бачимо успіх: реалізований проект «Баку-Тбілісі-Джейхан», розвивається проект видобутку нафти «Азері-Чираг-Гюнешлі», розвивається проект по видобутку газу, реалізований проект газопроводу «Баку-Тбілісі-Ерзурум». Це системна політика, яка не змінювалась у Азербайджану, тому тут домінує державний інтерес. У нашому ж випадку, дійсно, відбувається зовсім інше.

Але повертаючись до азербайджанського газу, здається, що на тлі цих успіхів в Баку вже в декого паморочиться в голові від тих нафтодоларів, які є, і тих газодоларів, які ще будуть отримуватись в майбутньому. Якщо в Баку почнуть надто захоплюватись грою в створення надмірної конкуренції між споживачами газу і буде спостерігатись крен в бік інтересів Росії, Європейський Союз завжди зможе відкоригувати свою позицію по Карабаху, а там дуже непроста ситуація зараз. В цьому плані позиція ЄС поки залишається незмінною – це територіальна цілісність Азербайджану. Але ми знаємо, що у Європі мав місце прецедент Косово. Тому Європейський Союз при всій своїй такій нібито аморфній зовнішній та зовнішньо-енергетичній політиці (це так сприймають і в Києві, і в Баку) насправді може виявитись дуже серйозним гравцем (яким і є зараз) на Південному Кавказі, який зможе серйозно вплинути на ситуацію. А для Азербайджану це надзвичайно чутлива позиція, пов’язана з відновленням територіальної цілісності держави. В цьому плані якраз Баку починає гратися з вогнем. Якщо зміниться позиція Європейського Союзу в цьому контексті, то навколо Нагірного Карабаху може початися ланцюгова реакція неочікуваних подій, які безпосередньо вплинуть на реалізацію низки проектів і азербайджанський газ може так і залишитись газом у надрах до наступного відкриття Каспію.