Чи зважиться Росія на третю газову війну?

Нинішні переговори Януковича та Медведєва в Сочі мають новий фон – справу Юлії Тимошенко. Пікантність нинішньої ситуації полягає в тому, що Росія щодо арешту Тимошенко займає таку ж позицію, як і Захід та виступає чи не найбільшим борцем за демократію. В Москві розуміють, що це зараз найбільш слабке місце у діалозі Києва та Заходу. Саме питання демократії може стати на заваді підписання та ратифікації Угоди про асоціацію з ЄС. Звичайно, якщо вдасться доказати, що Янукович поводить себе настільки антидемократично, то можна заблокувати і підписання, і ратифікацію Угоди про асоціацію.

Про ці та інші моменти українсько-російських відносин в прес-центрі «Главкому» говорили директор Інституту світової політики Альона Гетьманчук та керівник енергетичних програм центру «Номос» Михайло Гончар.

Альона Гетьманчук: «Чим більш непривабливо та ізольовано почуватиметься Янукович на Заході, тим на більші поступки він готовий буде йти у діалозі з Москвою»

Новий етап в україно-російських відносинах більшість називає «охолодженням», хоча посол Росії в Україні досі називає це «ренесансом». Але оцінок дійсно було багато, оскільки відбулося багато зустрічей на рівні вищого керівництва двох держав. За підрахунками Інституту світової політики, протягом 2010-2011 рр. відбулось 11 поїздок керівництва України до Росії: Віктор Янукович був там 5 разів, з яких один раз в статусі офіційного візиту, Микола Азаров – 6 разів. Відбулося також 8 поїздок російських лідерів до України, з них 4 рази приїздив Медведєв і 4 – Путін. В даний момент є новий акцент в переговорах, які проходять в Сочі, - це справа Тимошенко. Вона надає нового фону після відомого листа Азарова та таємничої зустрічі Януковича та Путіна в Криму, щодо якої ми так і не отримали детальнішої інформації.

Я б не була настільки однозначною в оцінках, як деякі коментатори, які кажуть, що сьогодні зустріч відбулась саме тому, що була арештована Юлія Тимошенко. Наскільки мені відомо з дипломатичних джерел, цей візит готувався до арешту, проблема лише в тому, що він був пізніше анонсований і тут українська сторона сама спровокувала таку оцінку, начебто Медведєв викликав на килим Януковича у зв’язку зі справою Тимошенко.

Пікантність нинішньої ситуації полягає в тому, що Росія сьогодні щодо арешту Тимошенко займає таку ж позицію, як і Захід. Це унікальний випадок, коли Схід та Захід разом та в унісон засуджують дії української влади. В цьому немає нічого дивного, тому що у Москви є, як мінімум, кілька мотивів для того, щоб у питанні Тимошенко займати аналогічну позицію, як Захід, або ставитись з дуже великим застереженням до її арешту. По-перше, росіяни не можуть захистити підписані у 2009 році газові угоди, не захищаючи Тимошенко. По-друге, виступаючи (як було сказано у заяві МЗС Росії) за дотримання елементарних гуманітарних норм, вони намагаються тим самим підсилити месидж для Заходу, особливо до ЄС, що Янукович себе веде сьогодні як антидемократичний лідер. Тож кожна цивілізована країна в ЄС та на Заході має подумати, чи повинна вона мати справу з такою владою, яка є в Києві.

На початку року в одній із публікацій я вже згадувала, що може виявитися так, що Росія несподівано стане ледве не найбільшим борцем за демократію на пострадянському просторі. Сьогодні фактично це і відбувається, тому що в Москві розуміють, що демократія – це зараз найбільш слабке місце у діалозі Києва та Заходу. Саме це питання демократії може стати на заваді підписання та ратифікації Угоди про асоціацію з ЄС. Звичайно, якщо вдасться доказати, що в Україні питання демократії сьогодні стоять дуже гостро, а Янукович поводить себе настільки антидемократично, то можна заблокувати і підписання, і ратифікацію Угоди про асоціацію.

У Кремлі також роблять ставку на те, що чим більш непривабливо та ізольовано почуватиметься Янукович на Заході, тим на більші поступки він готовий буде йти у діалозі з Москвою. Взагалі виходить, що Медведєву та Путіну набагато легше було б домовитись не сьогодні в Сочі, а пізніше – коли Янукович буде ще більш ізольований і матиме ще більші тертя із західними колегами.

Арешт Тимошенко – це новий фон сьогоднішньої зустрічі ще й тому, що в Москві сприймають цей арешт як важіль впливу на російське керівництво, як своєрідний шантаж Москви. Я сумніваюсь, що Медведєву чи Путіну навряд чи сподобається такий підхід, що Росію фактично виставляють співучасником незаконної оборудки. Боюсь, що це може ще більше роздратувати російську владу і вона буде вести себе досить агресивно. Про те, що нинішні переговори не будуть легкими і що не було досягнуто жодної позитивної динаміки за останні місяці, свідчить вчорашня заява Миколи Азарова. Фактично вперше його устами українська влада визнала, що російські відносини ускладнились і це сталося «через формалізацію участі України в Митному союзі ЄЕП». Фактично, вперше влада визнала, що високі ціни на газ можуть підірвати цей позитив, який був у відносинах двох країн. Фактично вчора вони визнали, що Харківські угоди (формат, коли на кону ставиться сумнівна знижка на газ) вже не влаштовують Київ.

Сьогоднішня позиція Росії дуже чітка: вони чекають адекватних пропозицій з боку українського керівництва. Всі озвучені до цього пропозиції щодо Митного союзу та формату «3+1», щодо ціни на газ і т.д. в Москві вважають неадекватними, абсолютно порожніми і такими, що не влаштовують російську сторону. Подивимось, що нового сьогодні зможе запропонувати Янукович, щоб влаштувало росіян.

Михайло Гончар: «Якби офіційна українська сторона ставила за реальну, а не декларативну мету перегляд чинного газового контракту, то вже працювала б у Стокгольмському арбітражі»

Дійсно, в цій ситуації напередодні президентських виборів Росія намагається позиціонувати себе як демократична країна, така як решта європейських країн. І це, звичайно, «подарунок» з українського боку обом російським кандидатам у президенти. Інша справа, що вони цього ніколи не оцінять, як і інших пропозицій української сторони.

Я б не став сильно перебільшувати (як це роблять окремі українські політологи) значення процесу над Тимошенко як чинника тиску чи шантажу на російську сторону. Перш за все, відносини у газовій сфері у 2009 році були врегульовані не на рівні міжурядових відносин, не міждержавним договором, а контрактом між суб’єктами господарювання. Тому така пряма залежність чи впливовість, яка проводиться політологами, що успіх процесу проти Тимошенко нібито є гарантією того, що Україна зможе потім переглянути газові домовленості 2009 року, – це абсолютно некоректна теза. Це нерозуміння того, які контрактні механізми діють у відносинах між двома суб’єктами господарювання, де в ст.9 пункт 4 записано, що контракт регулюється виключно матеріальним правом Швеції, українське правосуддя аж ніяк до цього не причетне. Навіть якщо гіпотетично уявити, що в результаті цього судового шоу буде доведено винуватість колишнього прем’єр-міністра, то це не означає, що автоматично це стане якимось вирішальним аргументом в можливому розгляді справи про розірвання контракту від 19 січня 2009 року в Стокгольмському арбітражі. В якості вирішального аргументу – зовсім ні. Арбітраж, якщо українська сторона до цього дійде, здійснить своє дослідження і українська аргументація може там фігурувати на рівні з іншою у кращому випадку, але все одно буде ретельно верифікуватись арбітрами. Тому це зайвий раз підтверджує те, що це виключно політичний судовий процес, який ніякого відношення до правосуддя не має.

Якби офіційна українська сторона (і урядова, і корпоративна) дійсно ставили за реальну, а не декларативну мету перегляд чинного контракту, то вони вже працювали б у Стокгольмському арбітражі за тією схемою, за якою працювала італійська компанія Edison, за якою зараз працює німецька E.ON Ruhrgas чи уряд Литви в таких же конфліктних взаємовідносинах з «Газпромом». Ми нічого цього не бачимо, тільки експлуатацію політичного контексту. Так, проблема є, це дійсно невигідні, дискримінаційні для української сторони контрактні положення. Але цей механізм, який запущено зараз, він не наближає, а навпаки – віддаляє вирішення проблеми, тому що час марнується по суті на пусту роботу, на провокування нових зон напруження в суспільстві. Більше того, фактично стимулює ізоляцію України. В принципі – це те, що потрібно російській стороні, реалізувати модель «Бацька-2». Таким чином Україна руками свого ж керівництва загонить себе в глухий кут, з якого буде практично тільки один безальтернативний вихід – російських інтеграційних моделей (чи то Митний союз, який просто неможливий без членства в ЄврАзЕС, чи то входження в ЄЕП, чи безпекова модель, пов’язана з ОДКБ і т.д.) Тому в даному випадку українська сторона потрапляє в капкан, який ставила для когось іншого, тобто для внутрішньої опозиції, а тепер він спрацював проти самого мисливця – Президента Януковича. Він отримує серйозні проблеми не лише всередині країни, а й зовні. Плюс все це відбувається на тлі розгортання другої хвилі глобальної економічної кризи. Можете собі уявити, наскільки непрогнозованими можуть бути наслідки подібних кроків.

Крім того, якщо уважно проглянути офіційні російські джерела, які напрацьовують рекомендації до тих чи інших змін в енергетичній політиці Росії, то ці прогнози переважно говорять про те, що попереду йде період падіння цін на нафту, а відповідно, і на газ (перед тим, як потім знову вирости). Цей тренд дійсно проявляється, після подій на американських ринках та в Європі ціна на нафту пішла вниз. Ця тенденція нестабільна, вона є вокативною, але генерально ми бачимо, що, швидше за все, тренд буде такий. Відповідно, російська сторона вираховує це у своїх енергетичних відносинах із традиційними партнерами. «Газпром» будь-що буде намагатись зберегти обсяг видобутку. На його основному експортному ринку – в Євросоюзі він зазнає серйозних невдач. Хоча статистика останніх місяців подавалась «Газпромом» як дуже позитивна з точки зору зростання надходжень за експортований газ, але це пояснювалося лише тим, що різко зростала ціна на нафту і, відповідно, зросла ціна і на газ. Зараз, коли ситуація буде змінюватись в бік падіння цін на нафту, російська сторона буде розуміти те, що виручка може скоротитись і буде намагатись зберегти обсяги грошових надходжень з тих сегментів ринку, де це можна зробити. А їх небагато, тому що ринки країн Західної Європи є більш диверсифікованими. Негнучка газова політика «Газпрому» приводить до того, що західноєвропейські партнери купують газ у інших постачальників, чим скорочується виручка «Газпрому». Український ринок не диверсифікований, і тому «Газпром» буде будь-що виходити з того, щоб зберегти надходження з нього. Він служить частковим компенсатором недоотриманих доходів з ринку Європейського Союзу. Тому зрозуміло, що російська сторона в цілому та «Газпром» зокрема не мали, не мають та не матимуть наміру іти на перегляд чинного контракту.

Але все ж існує один сценарій, коли російська сторона може піти на поступки. Харківські домовленості насправді не торкнули цінову складову експорту газу «Газпрому», це уряд Росії прибрав експортне мито, але «Газпром» свої надходження зберіг повною мірою і надалі не піде на поступки Україні. Єдиний можливий варіант: додатковим протоколом внести зміни, що ціна може бути переглянута за певною формулою в бік зменшення, але при цьому українська сторона буде зобов’язана закуповувати більше газу. Тобто, реально для нас нічого не зміниться. Той грошовий потік, який генерується зараз завдяки цьому контактові від 2009 року, «Газпром» буде зберігати або зберігаючи нині чинну ціну, або розуміючи, коли нафтова ціна піде вниз, можна піти назустріч українській стороні, але зобов’язати закуповувати більше газу і таким чином зберегти генерований потік. Це сценарій абсолютно програшний для української сторони, тому вона має зберігати ту позицію, яка на сьогодні є єдино раціонально можливою – використовувати юридичний механізм перегляду цілого контракту. Про це давно говорять експерти, є й відповідні настрої в уряді, але жодних кроків в цьому напрямку поки що не зроблено. Хоча відповідна стаття контакту від 19 січня 2009 року (ст.8 пункт 2) передбачає: «Якщо сторони протягом 30 днів з моменту виникнення якого б то не було спору чи розбіжностей не зможуть прийти до взаємоприйнятного рішення, то будь-який спір, розбіжність чи претензія в зв’язку з чинним контрактом чи його порушенням, розірванням чи недійсністю будуть прикінцево вирішені шляхом арбітражу і у відповідності з регламентом Арбітражного суду Торгової палати Стокгольму». Це шлях, яким пройшли італійці, ідуть німці, але яким чомусь не йде уряд України, віддаючи перевагу цьому політизованому шоу навколо Юлії Тимошенко.

Якщо проглянути російські офіційні джерела і їхні представлення позицій в європейському експертному товаристві, то можна побачити, що є чіткий крен в бік негативних тенденцій. «Газпром» та російська енергетична політика потрапили у пастку, яку готували для інших. Критична маса проблем для російського газового експорту у Європу переважає позитивні тенденції, як то закриття АЕС в Німеччині. Українсько-російські газові переговори тривають на фоні негативних тенденцій для «Газпрому», тож наша сторона має це використовувати. Інша справа, чи є на це політична воля, чи є бажання більше обслужити олігархат, тобто альянс Фірташа-Ротенберга, чи дійсно виправити ситуацію з газовим контрактом 2009 року.

Одним із питань переговорів є питання кордону між двома країнами. Воно буде вирішене?

Альона Гетьманчук: Переговори з цього питання дійсно ведуться і в дуже закритому режимі. На сьогоднішній день великих компромісів ні з боку України, ні з боку Росії тут не спостерігається, тому я дуже скептично ставлюся до того, що на нинішніх переговорах буде досягнуто щось серйозне з цього приводу.

Якою буде ціни на газ у четвертому кварталі?

Михайло Гончар: У четвертому кварталі ми дійсно отримаємо максимальну ціну на газ, вона буде десь в районі позначки 400 доларів на тисячу кубометрів. Більш конкретно можна буде спрогнозувати пізніше. В цьому немає нічого катастрофічного, тим більше, що українська сторона здійснювала закупку практично понад 70% річного обсягу газу в період другого кварталу. В цілому на високовартісний четвертий квартал залишається мінімум закупок.

Важливо буде пережити четвертий квартал і перші два квартали наступного року. Потім у зв’язку зі згаданою зміною нафтового тренду на зниження ціна на газ (якщо ці підходи збережуться) піде вниз. Тому у нас попереду складний період десь на півроку, починаючи з листопада і закінчуючи квітнем – період піку цін на газ, який потрібно просто пережити разом із актами газового шантажу, який очевидно матиме місце в цей холодний період. Принаймні, деякі чинники вказують, що російська сторона до цього готується, фактор часу працює на неї і з наближенням холодів українська сторона буде більш поступливою.

Який із двох сценаріїв є найбільш вірогідним – Янукович отримає газову війну, як свого часу Ющенко, чи українська влада піде на всі можливі поступки?

Михайло Гончар: Питання газової війни значною мірою є похідним від тієї можливої ситуації, яка буде в четвертому кварталі. Думаю, якогось готового рішення щодо цього немає у російської сторони, як його не було напередодні і 2006 року, і 2009-го. Це результат співпадіння низки чинників і прийняття емоційно-волюнтаристського рішення. В нинішніх умовах російській стороні дуже важко розгорнути третю газову війну. Якщо перша вважалася випадковістю, друга породила вже багато питань до російської сторони на Заході (але не менше і до України), то третя буде вже по суті підтверджувати, що це є усталена практика і використання газу, інфраструктури як політичного знаряддя.

Спроба третій раз розіграти акт газової війни, не завдавши чергових і не тільки іміджевих втрат й для «Газпрому», це дуже ризикована справа. Хоча я не виключаю такого сценарію, очевидно, що швидше це може бути повторення варіанту 2006 року, коли постачання газу для ЄС не припинялося, а припинялося для України. В Росії вважають, що при наявності «Північного потоку» і газопроводу «Ямал-Європа» через територію Білорусі вони зможуть більш ефективно досягати цілей припинення постачання газу в Україну при збереженні постачання газу до Європейського Союзу. В цьому існує серйозна загроза. Думаю, що такий варіант серйозно обраховується, проте готового рішення немає.

Можливо, якщо позиція української сторони зазнає раптової трансформації – не витримає пресингу та погодиться на всі забаганки, як то злиття «Нафтогазу» та «Газпрому», вступ до Митного союзу, то така необхідність відпаде. Але навряд чи варто розраховувати на якісь поступки, які стосуються газового питання. Швидше за все, можна взяти до уваги те, як Росія позиціонувала себе у питанні відносин щодо «Белтрансгазу» з Білорусію. Мало хто звернув увагу, але ще в липні керівництво «Газпрому» заявило, що питання із вирішенням проблеми ціни на газ для Білорусі слід вирішувати з позиції стовідсоткового власника компанії «Белтрансгаз» – з боку «Газпрому». Тобто, тільки після того, як відбудеться передача всього пакету білоруської компанії, «Газпром» розгляне питання, але без гарантії його вирішення. Це та модель, по якій хоче діяти «Газпром» і в Україні. Тому якщо українська сторона гіпотетично прийме таку модель, то тоді акту газової війни ми не побачимо. Але якщо Україна буде продовжувати займати принципову позицію, тоді буде «газовий примус до миру».

Альона Гетьманчук: Тут фактор часу має важливе значення. Всі розуміють, що якщо у вересні нам вдасться закінчити переговори з ЄС по зоні вільної торгівлі і вийти фактично на її підписання в наступному році, коли угода буде вже парафована до самміту в грудні, то питання вступу до Митного союзу вже відпаде саме собою. У Росії залишиться одне питання – це злиття «Газпрому» та «Нафтобазу». Вже буде зрозуміліше з вибором.

Я вважаю, що цей рік буде критичним в плані вибору між Росією та Європейським Союзом, це чудово усвідомлюють і в Москві, і в Брюсселі. Власне, це геополітичний чинник також відображається на нинішньому діалозі.

Чи піде Європа назустріч Україні щодо підписання угоди, закривши очі на деякі внутрішньополітичні моменти?

Альона Гтеьманчук: Сьогодні в Європейському Союзі є певний поділ щодо того, як мають розвиватись події. Якщо такі країни як Польща, балтійські країни, Німеччина готові досі заплющити очі та якомога швидше парафувати цю угоду, то вже з’явились сумніви в таких країн, які завжди нас підтримували, – це Швеція, де дуже чутливо ставляться до таких питань як права людини, демократичні норми. Є багато питань у Франції, остання історія з постом Франції в Україні не сприяє тому, щоб французи змінювали свою позицію. Є позиція таких країн як Нідерланди, які дуже болісно ставляться до питань порушення прав людини, тому що тут не тільки питання судової системи. І в Німеччині, і в інших країнах вважають, що арешт Тимошенко – це питання для політичного ток-шоу і політичних дебатів перед виборами, а не для кримінального переслідування. Питання прав людини є чітким не тільки у випадку з Тимошенко, а й з Юрієм Луценком, тому що людина стільки часу знаходиться ув’язненою на таких підставах, які навіть у ЄС виглядають досить смішними.

Але якщо Янукович і далі буде заганяти себе в цю пастку, йти за цією схемою та з’ясовувати політичні стосунки, намагатися вести дуже дивну неоднозначну політичну гру з Тимошенко, бо інакше це не сприймають, то звичайно до грудня ситуація може змінитися не на нашу користь. При цьому варто пам’ятати: те, що угода буде парафована, не означає, що в наступному році вона буде підписана. Але навіть якщо не станеться, то це не означає, що вона буде ратифікована усіма країнами. Відповідно, буде дуже велика пауза в України з ЄС, яка може затягнутися щонайменше на 5 років. Це що стосується Угоди про асоціацію. Потім будуть вибори до Європейського парламенту, їм буде не до того, національні вибори в країнах ЄС. Цей фактор також спливатиме час від часу. Тому якщо Віктор Янукович хоче зробити великий подарунок для російського керівництва на президентських виборах в Росії, то тоді може продовжувати в такому ж дусі, як сьогодні.