Конвенция детей лейтенанта Шмидта

Оппозиции удалось договориться о выдвижении единого кандидата в мажоритарных округах, в том числе из-за нехватки мажоритарщиков у каждой из политических сил, чтобы одолеть округа самостоятельно. В то же время в наиболее проходных для оппозиции округах могут возникнуть сложности, в частности возникновение несогласных самовыдвиженцев, которые создадут конкуренцию своим же партиям. Кроме них «путаться под ногами» будут бизнесмены, а также политики от малых партий, которые не попали в «воскресное соглашение».

Об этом в пресс-центре «Главкоме» говорили директор Киевского центра политических исследований и конфликтологии Михаил Погребинский и директор Центра политических исследований «Пента» Владимир Фесенко.

Михаил Погребинский: «70-75 мандатов для оппозиции в мажоритарных округах – это предел счастья»

Если проводить историческую аналогию, то мне пришла в голову Сухаревская конвенция детей лейтенанта Шмидта. Сам факт отсутствия единого лидера у коалиции позволяет зайти дальше в процессе согласования позиций. Потому что когда есть один лидер – Тимошенко, и, учитывая ее политический стиль, когда все решения принимала она лично, то амбиции у разных политиков затрудняли процесс поиска компромисса. Сейчас, казалось бы, Тимошенко отодвинули, и создаются предпосылки для того, чтобы можно было договориться. Но эти предпосылки выливаются в то, что место гетьмана пытается освоить другой. Арсений Яценюк выпрыгивает из штанов, чтобы показать, что он самый главный и решительный революционер, оппозиционер. Чем больше наглости он себе позволяет в фигурах речи в отношении власти, тем больше мне кажется, что он с этой властью договорился. Ему все время надо сказать еще жестче, типа: мы создадим следственный комитет и вас всех пересажаем. Зачем это говорить человеку, если он идет в политический процесс, а не в войну? Единственное объяснение: он договорился, что если он пройдет, ему потом что-то дадут, а раз дадут – он согласился. Он как раз относится к числу таких людей, которые соглашаются на компромисс, когда речь заходит о чем-то очень важном для себя.

По многим причинам сложно спрогнозировать, чем закончатся парламентские выборы. Одна из них то, что есть еще много времени, чтобы хоть и не радикально, но в некоторых нюансах изменить закон. И не только закон, ведь за это время даже внести в Конституцию кое-что можно. Например, норму об отмене депутатской неприкосновенности, что решительным образом повлияет на сам избирательный процесс и его итоги. Мы почти не увидим бизнесменов в этом процессе, потому что они идут туда, прежде всего, за этим. Может поменяться барьер, условия формирования округов и т.д.

Оппозиция договорилась, и теоретически вполне вероятно, что в двух третях округов будет согласована единая оппозиционная кандидатура. Одна треть округов – это центр, значительная часть запада Украины, а в другой трети согласовывать будет легче, поскольку у оппозиции там шансов мало. Теоретически мне кажется, что 70-75 мандатов для оппозиции в мажоритарных округах – это предел счастья.

Но как будет происходить в тех случаях, если человек будет считать, что он, например, в «Батькивщине» популярный, а они договорились, что в этом округе будет идти представитель Яценюка? Есть большая вероятность, что тот из «Батькивщины» скажет: мне и «Батькивщина» ваша не нужна, я хочу быть депутатом, и буду самостоятельно участвовать. Там уже будет конкуренция.

Кроме такой конкуренции, путаться под ногами будут и бизнесмены, в том числе и недосогласованные (власть скажет двоим людям, что она их поддержит, и они будут реально между собой конкурировать). Конкурентами могут быть также политики от малых партий, которые не попали в воскресное соглашение.

Основные оппозиционные игроки лишают себя шанса получить значимую поддержку на юге и востоке страны. Объединяясь со «Свободой», они становятся нерукоподаваемы в обществе, которое представляет интересы востока и юга страны. На востоке и юге масса людей, которые не хотят голосовать за Партию регионов и коммунистов, но и не могут голосовать за участника воскресного соглашения.

С одной стороны, наша элита может договориться по принципу «разом зручнiше бити батька» без какой-то позитивной программы, вместо того, чтобы менять ситуацию в сторону европейской. Европейцам не по дороге со «Свободой» - это антиевропеская политическая сила, с ней нельзя объединяться по определению. С другой стороны, она продолжает колоть страну на две части. Они объединяются по принципу: вспомним, как в этот день вел себя Петлюра, и как это замечательно. Это, естественно, вызывает неприятие у другой половины страны. Факт ступора политического процесса, благодаря таким действиям оппозиции, для меня совершенно очевиден. Украинские перспективы в этом смысле представляются грустными.

Володимир Фесенко: «Оптимальний режим кампанії в міському окрузі обходиться приблизно в 2,5 мільйони доларів»

Чому опозиція намагається об’єднуватися та демонструвати своє об’єднання? Традиційною причиною є спільний ворог і спільні виклики. Опозицію об’єднує влада. При цьому занадто слабка влада не буде сприяти об’єднанню, дуже жорстка влада – не дозволить об’єднуватися, тому потрібна певна середина в потенціалі влади.

Другою причиною є суспільний запит на об’єднання, особливо в опозиційній частині суспільства. Це скоріше певний стереотип, насправді запит є, але він не абсолютний. Проте опозиціонери вважають, якщо вони об’єднаються, то на це буде позитивна реакція і шанси на перемогу можуть зрости.

Третьою причиною, що сприяла об’єднанню опозиції, є проблеми влади. Зниження рейтингу влади і невеличке зростання у опозиції дає хоча б уявний шанс на повернення. При цьому вони розуміють, що поодинці жодна з опозиційних партій перемогти не може. Сьогодні шанси на подолання 5% бар’єру мають чотири опозиційні сили: у двох дуже великі шанси, у «УДАРу» - непогані шанси, «Свобода» - під питанням, але і у неї також певні шанси є. Це обумовлює електоральні апетити, дає розуміння, що треба скоординувати свою діяльність, щоб після виборів був шанс об’єднатися та отримати свій політичний приз.

Але є дуже серйозні чинники, які будуть заважати опозиції в реалізації цих об’єднавчих планів. Заважатимуть об’єднанню два чинники виборчої системи, за якою будуть проходити вибори. Перший - відсутність виборчих блоків. В умовах участі у виборах тільки партій неможливо реалізувати ідею створення єдиного опозиційного списку і однією колоною іти на вибори. Адже жодна партія, яка є потенційним учасником цього об’єднання, не захоче жертвувати своїм партійним брендом. Відмовитися від участі у парламентських виборах, коли є шанси самостійно подолати виборчий бар’єр – це перший крок до політичного самогубства. На користь когось іншого на це не підуть ні «Батьківщина», ні «Фронт змін», ні «Свобода», ні «УДАР», бо це не потрапляє до раціональних стандартів поведінки.

Ідея об’єднання в єдиний список дасть менший результат, ніж похід до влади чотирма окремими колонами. Вже зараз заміри по окремих мажоритарних округах, зокрема, в Галичині, свідчать про те, що значна частина виборців «Батьківщини» не буде голосувати за кандидата від «Свободи», навіть якщо він буде спільним кандидатом від опозиції. У деяких буде небажання голосувати за список з Яценюком, Турчиновим і т.д. Втрати будуть. За опитуваннями Центру Разумкова, варіант відповіді «опозиції потрібно об’єднатися в єдину політичну силу» підтримали 28%.

Формат участі у виборах тільки партій звужує можливості для об’єднання та фактично робить опозиційні партії конкурентами, бо їм доведеться боротися за одних і тих же виборців. Чи вдасться реалізувати завдання-мінімум – пакт про ненапад? Досвід буде говорити про дружбу, але таємно, можливо, не своїми руками, працюватимуть проти своїх друзів-конкурентів.

Другий чинник виборчої системи, що заважатиме об’єднанню, – це те, що вибори в мажоритарних округах будуть проходити за однотуровою системою. Якби була, як у 1994 році, двотурова система, тоді по мажоритарних округах було б легше об’єднатися. А зараз навіть важко буде реалізувати спільний список кандидатів-мажоритарників, тому що цьому буде заважати логіка однотурової виборчої системи.

Третій чинник - це конкуренція партійний інтересів. Є бажання і розуміння, що треба координувати свою діяльність, але кожна партія буде боротися за свій інтерес.

Четвертий чинник – особисті і партійні протиріччя по округах. Для опозиційних кандидатів найбільш прохідні округи в Галичині, на Волині, Києві, в деяких областях центральної України, а далі – проблема. Там, де у опозиції мало сильних мажоритарників і є великі шанси програти, там не буде особливих проблем з узгодженням кандидатів. А там, де будуть великі шанси перемогти, йтиме серйозна конкуренція. По галицьким округам непогані можливості і у представників малих партій, які також захочуть провести своїх кандидатів. Такі ж проблеми будуть і у влади з її союзниками, вже зараз Партія регіонів з «Єдиним центром» не можуть поділити мажоритарні округи по Закарпаттю. Врешті може виникнути ситуація, що, наприклад, оберуть кандидата від «Батьківщини», а кандидат від «Свободи» з цим не погодиться і буде балотуватися самостійно. Така ситуація буде достатньо поширеною, особливо в таких округах, де у опозиції будуть непогані шанси на перемогу.

Не всі виборці будуть підтримувати спільних кандидатів. Тому в залежності від конфігурації виборців, дуже непогані шанси можуть бути у опозиційних кандидатів-самовисуванців, які конкуруватимуть із спільним кандидатом від опозиції.

Заважатиме також проблема лідерства, тому що традиційно парламентські вибори є кастингом перед виборами Президента, який в опозиційному середовищі вже відбувається. Арсеній Петрович «выпригивает из штанов», тому що розуміє, якщо Тимошенко залишиться у в’язниці, то найкращі шанси претендувати на статус спільного кандидата від опозиції на президентських виборах буде у кандидата, який буде мати найбільший рейтинг. Він на це претендує. На це ж буде працювати і нинішній тандем, який склався між Турчиновим і Яценюком. В опитуванні Центру Разумкова ставили питання, хто може стати лідером об’єднаної опозиції? Жоден з опозиційних лідерів не вийшов навіть на 30%.

Частково ці об’єднавчі ініціативи спрацюють, хоча б формально, але повного об’єднання не буде. Матимуть місце сплески конкуренції всередині опозиційних сил по мажоритарних округах. Я не виключаю, що окремі учасники конвенції можуть з неї вийти, і кандидат №1 на такий вихід «Свобода». Будуть величезні проблеми під час виборчої кампанії, буде спокуса боротися на тільки з Партією регіонів, а і з своїми реальними електоральними конкурентами.

Якщо опозиція все ж таки об’єднається, тоді у неї буде шанс на перемогу, хай уявний і дуже умовний, але шанс. Тільки за умови об’єднання опозиція може виграти ці вибори. Якщо ж гору візьмуть конкурентні інтереси, традиційні проблеми української політики, гетьманські амбіції, тоді «борітеся і не поборете».

Чи могли б гарантувати перемогу опозиціонерів на мажоритарних округах так звані праймеріз, про які говорить Кличко?

Володимир Фесенко: Я прихильник цієї ідеї, але процедура праймеріз дуже складна. В 2010 році на місцевих виборах Тимошенко казала, що будуть проводити праймеріз - нічого не зробили. Те, що робив Тігіпко, було пародією на праймеріз, якою спаплюжили цю ідею.

Американська ідея за наших умов не працює, вона була б більше реалістичною на президентських виборах. Європейський формат: реєструються прихильники опозиційних партій, і потім голосують. Але для цього потрібні кошти і серйозний організаційний потенціал, з чим є проблеми у всіх опозиційних сил. Найпростіший спосіб – це поміряти рейтинги і знайти кандидатуру, яка збере найбільше виборців.

Михайло Погребинський: Мені подобається ця ідея, але дійсно не має обґрунтування, як це можна зробити за наших обставин. Я думаю, що нічого з цього не вийде. Реалістичним був би варіант проведення кількома структурами одночасно до літа опитування у всіх округах. Визначення таким чином ієрархії округів, проградуювати їх і по кожному типу градуювання визначити стратегію поведінки.

Яка ситуація з запасом мажоритарників у опозиційних сил?

Михаил Погребинский: И у власти, и у оппозиции плохая ситуация с мажоритарниками. Ярких людей, которым бы доверяли до половины людей хотя бы на региональном уровне, практически нет. Это плохая новость, потому что у нас очень маленький уровень доверия. Но в этом есть и позитивная новость: из-за того, что нет популярных людей, могут появиться новые люди.

Володимир Фесенко: Головною причиною того, що опозиція так легко домовилася про спільний список мажоритарників, був дефіцит мажоритарників. Тут проблема не тільки в наявності яскравих та сильних особистостей, а і в ресурсах. Для того, щоб серйозно претендувати на перемогу в окрузі, де в середньому має бути 160 тисяч виборців, потрібні серйозні кошти. Оптимальний режим кампанії в міському окрузі обходиться приблизно в 2,5 мільйони доларів. У деяких кандидатів-регіоналів є гроші, а декому їх треба шукати, а це домовленості, залежності від різних людей. Але у регіоналів є ще і проблема непопулярності самої партії. У опозиції інша проблема – грошовитих кандидатів не дуже багато.