«Маю три церковні ордени, але в церкві не хрещусь»

Біля кафе «Сладкарниця» забирає водій екс-губернатора на сріблястій «Тойоті Камрі». За 5 хв. доїжджаємо до будинку на вул. Благовісній в центрі Черкас. Лук'янці заселилися сюди 2000 року. Тут також живуть діти Василя Цибенка, посла в Грузії, екс-нардеп Сергій Терещук, депутати обласної ради.

Заходимо в під'їзд. Водій каже консьєржу: «До Лукича». Проводжає до трикімнатної квартири екс-губернатора на другому поверсі. При вході на тумбочку кладе дві пачки цигарок «Мальборо» й виходить.

Екс-губернатор, депутат обласної ради Володимир Лук'янець, 56 років, запрошує на кухню. Знайомить із дружиною Галиною, 56 років, донькою Інною, 37 років, та онуком 6-річним Владиславом. Кухня обставлена італійськими меблями зі світлого дерева.

— Три роки тому зробили ремонт, від попереднього лишилася тільки плитка. Замовила цю кухню по каталогу. Три місяці робили, тиждень збирали, — розповідає Галина Василівна. Донька Інна готує чай. Ставить вазу із печивом та цукерками.

— Це аби не дівчата, то я б і не знав, звідки ця кухня, — каже Лук'янець, слухаючи дружину.

— Ремонт робили, коли перекрили міст через Дніпро і Лукич зняв квартиру в Золотоноші на місяць, щоб не їздити з роботи додому. Він дуже великий противник ремонтів, тому починали, доки його не було дома, — продовжує дружина екс-губернатора.

Володимир Лук'янець з 2003 року працює генеральним директором холдингу «АгроЗлатодар». Щодня їздить на роботу до Золотоноші.

— Тато в нас дуже чесний, для себе нічого не візьме. Купити цю квартиру ми вмовляли його. На перших порах він сюди навіть не заходив. Усе робила мама, а тато жив з нами, не знав навіть, на якому поверсі купили квартиру, — розповідає донька Інна. — А потім уже перед Новим роком із чоловіком перевезли всі татові речі в нову квартиру. Він саме вертався з відрядження, ми йому дзвонимо й кажемо: «Ти їдеш зразу в нову квартиру, твоїх речей у нас вже немає». То він вночі приїхав, даже світло не включав, дійшов до спальні й заснув. Уранці прокинувся і роздивлявся кімнату з таким виразом: «Куди я попав?». Тиждень звикав до нового житла.

— Це було, доки ми не потрапили у 5-кімнатну квартиру Райкова (колишній директор «Азоту». — «ГПУ») на 150 квадратів. То Лукич тоді розправив плечі й каже: «Хух, я думав, що сама крута квартира у нас», — підсміюється дружина.

На підвіконні за зеленим тюлем стоїть сім різних кактусів. У кутку кухні на тумбочці — сувенірний годинник у формі статуеток двох закоханих.

— Це подарували на день народження. У нього ж така посада, що годинники дарували без кінця. Я вже й на роботу забирала, всі кабінети заставила, — каже Галина. — А у Владіка є іменний годинник від Валентини Матвієнко (екс-губернатор Санкт-Петербурга. — «ГПУ»).

— Ой, глянь, яка краса, — вигукує Володимир Лукич. За вікном падає лапатий сніг. Йде в коридор за кашкетом, щоб вийти на балкон покурити. Галина Василівна показує квартиру. У коридорі стоїть шафа-купе, на стінах висять картини.

— Це все подарунки з Петербурга від Валентини Матвієнко, — каже Лук'янець. — Хіба ж в мене грошей хватило б на це все? Зараз на лікарства не хватає, хоч і зарплата солідна.

У робочому кабінеті одразу за кухнею — стіл із телевізором та комп'ютером. М'який шкіряний диван, книжкові полиці. Онук Владислав сидить грається на комп'ютері. Володимир Лук'янець бере його на руки. До діда внук звертається — Вова, а до Галини Василівни — бабуся.

— Коли останній раз робили ремонт, то додали книжкових полиць, — розповідає дружина. На полицях виставлені сувенірні статуетки. — Цього ж дарилося без міри. Ще й на дачі трохи стоїть.

— Половина книжок на дачі. Маю 400 томів тільки історії, — Володимир Лукич дістає подарункове видання про Санкт-Петербург «История города». — В області їх усього два примірники — у мене й митрополита Сафронія.

На стіні над диваном — шість ікон.

— Це останнім часом почали таке релігійне дарувати, — говорить. — Я маю три церковні ордени, але в церкві не хрещусь. Сафроній жартує постійно: «Коли я тебе навчу хреститись?». Не хрещусь після такого випадку: 1990-го року у Христинівці люди зібралися на площі на Водохреще, бо заборонили привезти батюшку. Я дав доручення, щоб привезли. До обкома партії дійшло. Викликали, питали, як я таке собі дозволив. А тоді, коли закривалася партія, як ломанули всі молитися — щоб тільки посади зберегти. І я до цих пір не можу змиритися. Це фарисейство, — пояснює екс-губернатор. — Коли нагороджували орденом Миколи Чудотворця, вручати мав Блаженнійший Володимир. Сафроній питає: «Ну, ти там хоч перехрестишся?». Відповів, що ні, тому вручав митрополит у кабінеті.

Між кабінетом і спальнею у коридорі висить картина, на якій зображений Софіївський парк.

— Тут була ікона Святого Володимира, привезена із Почаєва. Як відкрили церкву в моєму рідному селі, то я туди подарував, — розповідає. Веде до зали через широку арку, оздоблену білою ліпниною з позолотою.

— Якщо чесно, вона нам вже не нужна, — сміється. Кімната оформлена в зелених тонах. Посередині — великий стіл із темного дерева, на ньому — старовинний свічник. Під стіною — шкіряний диван і два крісла. Скрізь лежать великі м'які іграшки. — Це був спецпід'їзд, де жило все обласне керівництво. На Новий рік ходили по черзі один до другого, збиралися. Тоді це потрібно було. Оці сувеніри — коньяки, вина — більшість петербурзьке. Із раритетних речей — царський посуд від Матвієнко, — говорить Володимир Лукич. — Із Матвієнко познайомився, як вона була віце-прем'єр-міністром Росії, а я був у складі урядової делегації. Тоді набрав їй 12 пачок цукерок «Пташине молоко» із заводу продтоварів у Шполі. Часто спілкуємося.

Наостанок дружина екс-губернатора показує спальню. Кімната оздоблена у біло-синіх кольорах. Скрізь лежать м'які іграшки.

— Внук дуже довгоочікуваний, і вже коли він з'явився, то я стільки накупляла цих іграшок. А тепер і на дачі купа, і на балконі складені ще лежать. Я вже думала, що треба їх зібрати й завезти в будинок малютки. А телевізора у спальні ніколи не було в нас, тут відпочивати треба.

О 14.50 прощаємося. Галина Василівна йде на кухню варити суп із фрикадельками для онука. Володимир Лукич — відпочивати. На прощання цілує руку.

— Ой, ще джентльменські замашки в тебе не вмерли, — усміхається дружина.

— Галина Василівна, щоб ти знала: ще забалакати любу можу, а от що далі робити — не знаю, — сміється екс-губернатор.

12 разів переїжджав Володимир Лук'янець із родиною. Кілька років жив у готелях. Найдовше пробули в Христинівці — 15 років.

Був головою Черкаської облдержадміністрації у 2000-2003 роках. Посварився з тодішнім головою адміністрації Президента Віктором Медведчуком. Згодом Лук'янця звільнили з посади.

Із дружиною Галиною разом уже 38 років. Познайомилися в Умані, обоє навчалися в сільськогосподарському інституті. Одружилися у 19 років.