Відірвані від народу. «Батьківщина» звикла до ролі «елітної опозиції»

Лідери «БЮТ-Батьківщини» (називатиму цю політичну силу так, не вдаючись у формальні подробиці трансформації її назви в різні роки) постійно дорікають народові браком підтримки, а всі критичні зауваження на свою адресу, не замислюючись, в автоматичному режимі оголошують «політтехнологіями влади».

Ніхто не заперечує підступів регіоналів та їхньої антипатії (і це ще м’яко сказано) до опозиції (див. стор. 8). Але навряд чи «БЮТ-Батьківщина» є такою бездоганною структурою, що їй нічого не можна закинути справедливо, без, сказати б, роботи на владу. Якби лідери цієї партії намагалися розібратися, чому ж народ не поспішає реагувати на їхні заклики, якби її діячі були здатні сприймати неприємні факти, не відвертаючись від гіркої правди, вони вже давно зрозуміли б, що над ними тяжіє чинник масової недовіри.

Мільйони людей Партію регіонів не сприймають, але не довіряють і «БЮТ-Батьків­щи­­ні». Чому? Останнє, як видає­ться, мало цікавить провідників цьо­­го опозиційного загону. А муси­­ло б. Ми всі живемо в інформаційному суспільстві, де важко щось приховати. Тому кожен крок влади і опозиції стає відомий широкому загалові й викликає в нього певну реакцію. Маси мають змогу постійно порівнювати. Зіставляти декларації та практичні кроки. Все кулуарне достатньо швид­­ко стає публічним. Стратегічна помил­­ка ватажків «БЮТ-Бать­ків­щи­­ни» (цим хибувала, до речі, і Юлія Тимошенко) в тому, що вони й досі щиро переконані, ніби їм щось вдасться приховати, сказати одне, а зробити зовсім інше. Маленька брехня породжує велику підозру.

До того ж їхня політсила, на відміну від УДАРу та «Свобо­­ди», має обтяжену політичну спадковість, вона вже була керівною і великих успіхів не досягла, справляючи добре враження хіба що на тлі зовсім уже провальної та антиукраїнської політики Партії регіонів. Тому перед «БЮТ-Батьківщиною» постійно постає категоричний імператив оновлення й очищення, глибокої внутрішньої трансформації. Чи виконано те завдання? Звісно, ні. Маси готові підтримати цих політиків, але за однієї дуже важливої умови. Треба довести електора­­ту, що їхня структура зробила висновки з політичної поразки 2010 року і стала іншою, модернішою, демократичнішою, моральнішою. Адже там було й залишається надто багато людського баласту, всіляких пристосуванців та перекинчиків, і не лише в низах, а й у цент­ральних органах.

Коли Олександр Турчинов скаржиться, що влада пресингує депутатів від «БЮТ-Батьків­щини» та їхніх родичів, виникає запитання: а чому цього не роб­лять із ВО «Свобода»? Тиснуть на тих, на кого можна, – там, де є перспектива «тушканізації», а в середовищі бютівців вона таки існує. Не випадково саме вони виявилися найслабшою ланкою нинішньої опозиції, давши феномен батька та сина Табалових, і це тільки початок, ми спостерігаємо зараз, як формується нова група тушок. Те, що сталося, є наслідком традиційних вад «БЮТ-Батьківщини»: відсутності внутрішньої демократії в партії, браку комунікації між її «верхами» й «низами», кулуарного вирішення принципових питань і такого самого формування кандидатських списків на вибори.

Щоб демократизувати Украї­­ну, треба спочатку демократизуватися самим. Зокрема, варто було б навчитися конструктивно сприймати аргументовану критику, не списуючи її всю на «підступи ворогів». Однак поки що у «БЮТ-Батьків­щині» не поспішають виконувати соціальне замовлення на очищення і внут­рішнє переформатування. А минуло вже понад три роки з моменту політичного «Ватерлоо» 2010-го… Політика – річ жорстока, і хто пізно ходить, той сам собі шкодить.

Читайте також: Генерали без армії. Опозиції час працювати з масами

Маси не можуть не відчувати, що ця партія за своєю політгенетикою – це така собі «елітна опозиція», котра не мо­же і, як видається, не хоче стати народною. Способом життя во­на дуже нагадує частину керівного класу, яка щось не поділи­­ла з більш фартовими опонентами. Тому в багатьох людей виникає враження, що «БЮТ-Батьків­­щина» веде боротьбу за вла-­­­

ду як самоціль, за крісла, а не за фундаментальні перетворення в Україні. Тобто за зміну лише вартових, а не самих правил політики й економіки в державі. Часто-густо вся риторика бютівців зводиться до нехитрої формули: кермо забрали ті, хто гірший за нас, поверніть нас у владні крісла – і всім стане добре. Але маси знають: якщо сьогодні дуже погано (і так є в дійсності!), то це зовсім не означає, що вчора було чудово. Бютівці вперто не хочуть відповідати на запитання про те, якою стане Україна, якщо вони повернуться до влади… Теоретична, аналі­тич­­на слабкість зумовлює і політичну. Те інтелектуально-прог­рамне провалля не компенсувати набридливими словесним потоком партійних промовців і суперреволюційними гаслами «команданте» Яценюка.

Крім того, загал пам’ятає: коли «БЮТ-Батьківщина» керувала, ніяких спроб розпочати якісь масштабні реформи з її боку не простежувалося. Звіс­­но, причин можна знайти безліч: мовляв, заважали регіона­­ли, заважав Ющенко (і це прав­­да!), але кому з реформаторів і в якій країні не створювали перепон?

Гнітюче враження на опозиційний електорат справляє кадрова політика турчиново-яце­нюків. Вона породжує підозри щодо внутрішньопартійної політичної корупції. Справді, як по-іншому зрозуміти, якщо у виборчому списку з’являються маловідомі, але дуже комусь потрібні люди (на кшталт пані серця знаного регіонала)? А фор­­мування цілого прошарку спадкових номенклатурних опозиціонерів, що тиняються роками з партії в партію? Все це дуже очевидно… Народ зовсім не такий дурний, як вважають «демократичні» провідники. І ще одна маленька картинка для з’ясування великих питань. Не так давно, під час оголошення Яценюком «повстання», сталася дуже символічна, хоча й дрібна подія. У Львові після «бунтівного» мітингу вожді вирішили відпочити й попоїсти в кав’ярні «Віденська кава». Як стверджують очевидці, туди впускали тільки «демократичну» номенклатуру об’єднаної опозиції за списками. Що ж, правильно, «шляхта» окремо, «посполиті» окремо…

Пригадую, ще в 1990-ті мій добрий приятель розповів мені цікаву історію про подію, що зробила його великим скептиком. Коли він відвідував рідне карпатське містечко, в місцевому магазині з’явились у продажу оселедці, але над вітриною негайно повісили оголошення: «Оселедці тільки для членів Руху!» І де тепер той Рух? Нинішні лідери «БЮТ-Батьківщи­­ни» змушують згадати хрестоматійний вислів: «Вузьке коло цих революціонерів, страшенно далекі вони від народу».

Тому їм не варто звинувачувати народ у нестачі політичного ентузіазму. Як для згада­­них обставин, він цілком задовільний. Хоч міг би бути знач­­­­но більшим, якби діячі «БЮТ-Батьківщини» почали ре­­­волю­­-

цію із самих себе. А може, навіть люстрацію… Та поки що їй піддали саме тих, кому громадяни найбільше довіряли: Донія, Шкіля, Гримчака… Зате залишили партійних сірих кардиналів і безбарвних бюрократів. І саме з ними Яценюк і К° обіцяють розпочати пов­стання…

Загалом у випадку з об’єд­­наною опозицією народ демонструє могутній здоровий глузд, сформований століттями. Бо ж скільки таких «отаманів» він бачив за свою довгу історію…