Кому продають «Удар»? Скандал в Кіровограді

Президентська виборча кампанія, хай неофіційно, але вже стартувала. Станом на сьогодні стовідсотково підтвердив свою участь у ній принаймні один кандидат - Віталій Кличко. Причому як показує соціологія, Кличко теоритетично має шанси перемогти Віктора Януковича, а, отже, ставки в цій грі надзвичайно високі.

Але виборча кампанія – це змагання не лише рейтингів, але й ресурсів. Політичних, фінансових і кадрових. І якщо з політичною підтримкою та фінансуванням у Віталія Кличка має бути все гаразд. То з кадрами (які, як казав класик, вирішують все) – вічна проблема. І на президентських виборах це може зіграти вирішальну роль.

Проблема ця носить двосторонній характер. По-перше, до партії часто потрапляють люди сумнівної репутації, які дискредитують лідера не лише своїми біографіями, але й, як наслідок, діями.

На парламентських виборах 2012 року у виборчому окрузі №98 (Київська обл.) кандидатом від «Удару» був Кирило Поліщук, відомий схильністю міняти партії, як шкарпетки. У 2002 році обирався до ВР як «нашоукраїнець», але швидко змінив політичну прописку на провладний блок «За Єдину Україну», звідти перейшов до групи «Народовладдя», потім до «Регіонів України», а зрештою - і до Партії регіонів та «Удару».

По-друге – вище керівництво партії часто саме освячує такі рішення, що важко не запідозрити присутність в цих кроках фінансового інтересу або навіть співпраці з владою. Наприклад, у 2012 році кандидат від «Удару» у 159-му виборчому окрузі (Сумщина) Микола Буряк зняв свою кандидатуру на користь «регіонала» Андрія Деркача, який в підсумку і став народним депутатом.

Насамкінець, кращого залишає бажати і ставлення партійних функціонерів «Удару» до рядових членів та активістів. Приміром, в деяких регіонах «Удар» і досі не розрахувався з тими, що працювали на виборах 2012 року. Постраждалі – це такі собі прості люди, що вирішили заробити зайву сотню гривень, спостерігачами чи членам виборчкомі від партії Кличка.

Найкрасномовнішою ілюстрацією того безладу і розброду, який відбувається в партії Кличка, є ситуація, що склалася сьогодні в Кіровограді, де владу в «Ударі» захопили «тушки» силами «тітушок». По суті, є всі підстави говорити про те, що кіровоградський «Удар» став жертвою «рейдерського» захоплення колишніми «регіоналами», яким до того ж опоненти приписують кримінальне минуле. Водночас відсутність реакції на цю ситуацію з боку самого Кличка дозволяє припустити, що чутки про те, що організацію банально продали під вибори міського голови, – не вигадка.

Впродовж 2013 року кіровоградську організацію «Удару» продовжували стрясати конфлікти та інтриги, пік яких припав на цю осінь. Але щоб зрозуміти увесь цинізм ситуації, починати потрібно не з «Удару», а з Партії регіонів.

За два тижні до парламентських виборів 2012 року кіровоградський бізнесмен і депутат-«регіонал» Микола Онул вийшов з фракції ПР у обласній раді через незгоду з політикою губернатора. Про свій вихід він оголосив з білбордів, чим добряче підпсував рейтинг кандидату від ПР Олександру Шаталову і тим самим подарував перемогу тоді ще начебто опозиціонеру, а згодом «тушці» Андрію Табалову. Онула виключили з ПР, а разом з ним – його дружину Ларису та ряд їх соратників. Тоді ж містом пішли чутки, що ця група домовилася про вступ до «Удару», щоб поборотися за посаду мера Кіровограду, а влітку цього року чутки стали реальністю.

30 серпня голова обласної організації «Удару» Анатолій Ревенко в порушення статуту скликав міську конференцію і звільнив голову міської організації партії Ігоря Козуба. Сама конференція відбувалася у кафе за межами міста, а роль рядових «ударівців» виконували молоді люди характерної зовнішності, яких нині прийнято називати «тітушками».

На місце Козуба прийшов Сергій Горбовський, «касир» у бізнесі Миколи Онула. Одночасно з цим у міськраді Лариса Онул та інші екс-«регіонали» створили фракцію «Удару». Абсурдність ситуації доповнюється тим, що навіть у 2012 році деякі кандидати на виборах від партії Кличка довго не могли отримати партійні квитки, а подружжя Онулів та їх соратники стали членами партії миттєво.

Звільнений з посади голови Ігор Козуб відмовився здаватися без бою. Він скликав раду обласної організації «Удару», яка виключила Ревенка з партії та автоматично позбавила повноважень керівника організації.

За статутом, в такому випадку виконуючим обов’язки голови обласної організації стає перший заступник, яким до звільнення був Козуб. А Козубу вдалося отримати в управлінні юстиції довідку, що він продовжує займати свою посаду в партії – і за статутом стати в.о. голови обласного «Удару».

Однак на цьому «санта-барбара» не закінчилася. Ревенко не визнав рішення управління юстиції, звинувативши в усьому – о диво! – злочинну владу. До якої ще недавно входили Онул та його компанія, нині підтримувані Ревенком.

У партії стався розкол. Частина рядових партійців (більшість) пішли за Козубом, інші – за Ревенком. Партія застигла у класичному «шпагаті». Почалася війна компроматів. Кіровоград заповнили білборди зі салоганами «Кіровоградські бандити вступають в УДАР!».

Тут слід сказати, що Микола Онул - досить небідний бізнесмен. Йому належать парк розваг, кілька кафе, будівельна компанія, ще він частково заправляє ринками в Кіровограді. У минулому був власником футбольного клубу «Зірка» - але не потягнув, продав. Однак про нього розповідають, що свої статки в шалених 90-х Онул здобував з боями. В прямому сенсі.

Але коли щодо самого Онула інформація про кримінальне минуле вимагає доведення, то його соратники у свій час мали цілком достовірні проблеми з законом. Наприклад, Віталій Бєлов, директор парку розваг (який належить Онулу), у 1997 році був засуджений за здирництво. А у 2004 році Бєлов «відзначився» на скандальному ВО №100, де вибори супроводжувалися навіть стріляниною. Тоді Бєлов отримав другу судимість за перешкоджання здійсненню виборчого права.

Інша соратниця Онула Любов Виноградова у свій час займала посаду директора приватного підприємства, яке займалося реалізацією арештованого державними виконавцями майна. У 2013 році її засудили за хабар в розмірі 15 тис грн.

«Ця бригада «збита» ще у 90-ті роки, вони колись були просто рекетирами. Сиділи дехто з них, потім їх витягували з тюрми. У них потужна команда», - охарактеризував «Главкому»

Омула та його соратників Ігор Козуб.

Однак на цей грандіозний скандал керівництво «Удару» відреагувало досить дивно. З Києва приїхала комісія на чолі з народними депутатами, яка зустрілася лише з Ревенком і новонаверненими «ударівцями» групи Онула. Козуб та місцеві журналісти залишилися поза увагою комісії. За два тижні потому Київ виніс вердикт: легітимним головою кіровоградського «Удару» є Ревенко.

«Я мав з Віталієм Ковальчуком розмову. Він сказав: «Ревенко поставив питання, що він з вами працювати не хоче. Або ви, або він. У вас же там були проблеми по міській організації. Я кажу: «Проблема одна – люди скандалять, бо з ними не розрахувалися за вибори 2012 року». А потім питаю: «Це ви хочете звільнити місце для Онула?». А Ковальчук: «Ні, категорично, ніяких онулів там і близько не буде»… А потім він давав інтерв’ю, в якому порівнював Тимошенко з цими пацанятами (людьми Онула – «Главком»), які строк мотали… Мені здається, що Ревенко Ковальчука «втемну» використовує», - розповів «Главкому» Ігор Козуб.

Усе це породило чутки про те, що кіровоградський «Удар» за 50 тис дол. проданий Миколі Онулу, який має особисті амбіції поборотися за крісло мера Кіровограду і конче потребує популярного в місті партійного майданчику. Однак тут у нього неминуче виникнуть труднощі через конфлікт з колишнім губернатором Сергієм Ларіним, який сьогодні працює заступником голови Адміністрації президента. Подейкують, що Онул мав з Ларіним у бізнес проект, та розійшлися партнери не по-доброму.

Зараз Анатолій Ревенко не шкодує дифірамбів для відбілювання іміджу Миколи Онула, розповідаючи про політичні репресії та наїзди на його бізнес. «Кіровоградці стали свідками дивовижних речей вже під час виборчих перегонів 2012 року: по місту були розміщені сітілайти і борди, на яких місцевий підприємець висловлював категоричний протест із політикою партії регіонів і персонально тоді ще голови ОДА Ларіна. Думаю, опозиція повинна подякувати Онулу за таку мужню громадянську позицію, яка засвідчила, що у нас є бізнесмени, які не бояться репресій і готові боротися із існуючим режимом разом не на словах, реальними діями. Перемога опозиції у Кіровограді на минулих виборах значною мірою стала можливою і завдяки таким людям як Онул», - розповідає Ревенко на офіційному сайті партії історію переходу екс-«регіонала» в «Удар».

«Главком» звернувся за коментарем щодо подій у Кіровограді до головного юриста «Удару» Валерія Карпунцова. Однак той від коментаря відмовився, пославшись на те, що хворіє, і це не його компетенція – розбиратись в проблемах місцевих осередків. Карпунцов порадив звернутися до заступника голови фракції Віталія Ковальчука. Однак Ковальчук на телефонні дзвінки в останні дні не відповідав.

Подібні історії не є чимось надзвичайним для сьогоднішнього «Удару». За інформацією «Главкому», ще принаймні чотири обласні парторганізації проходять зараз через схожу м’ясорубку внутрішніх конфліктів. Місцеві провладні і бізнесові еліти чітко реагують на ріст популярності Кличка і заздалегідь розставляють своїх людей в «Ударі». Дивно те, що близькі соратники Кличка таку внутрішню політику «тушок» і «тітушок» схвалюють, принаймні їхнє мовчання, дозволяє робити саме такий висновок.