Час грає на Януковича, або Як опозиція ховає вимоги під сукно

Зміна лідерів на чолі акцій протесту, які вже майже два тижні тривають у Києві й інших містах України, призвела й до зміни цілей боротьби.

Євромайдан виник 21 листопада як стихійний протест проти небажання української влади загалом і Віктором Януковичем зокрема підписувати Угоду про асоціацію на саміті у Вільнюсі. Майже одразу після виходу України з переговорного процесу на Майдан Незалежності почали стягуватися незадоволені. Так почалася акція, що сьогодні вже переросла у Єврореволюцію.

Першою і на той час єдиною вимогою Євромайдану було підписання Угоди про асоціацію, адже час до саміту у Вільнюсі ще залишався, а європейські політики демонстрували готовність йти на поступки і компроміси, аби лише Янукович поставив свій підпис під документом.

На цьому ґрунті у опозиційних силах стався розкол: громадянські активісти поставили вимогу – без партійних прапорів. Це не влаштовувало політиків, які планували провести свою акцію на 24 листопада, але їх випередили євромайданівці, стартувавши раніше і перехопивши ініціативу.

Своє бачення списку вимог до влади партійні лідери озвучили під час 100-тисячного мітингу на Європейській площі: підписання Угоди про асоціацію, звільнення Юлії Тимошенко і відставка уряду Миколи Азарова. У разі невиконання цих вимог Януковичу погрожували імпічментом. Щоправда, неймовірність виконання цієї погрози в нинішніх умовах була зрозуміла усім.

Далі цей список почав варіюватися залежно від особистих переконань кожного спікера, який отримав мікрофон. Наприклад, увечері напередодні жорстокого розгону Євромайдану «беркутами» Юрій Луценко до попередніх вимог додав ще й перевибори Верховної Ради. А закінчився мітинг вимогою до Януковича скласти повноваження. Повірити у це було ще важче, аніж у імпічмент.

Однак після нічної спецоперації «беркуту» по знешкодженню особливо небезпечних мирних студентів вимоги євро майдану не лише радикалізувалися, але й перейшли переважно з зовнішньополітичної у внутрішньополітичну площину. 1 грудня пройшло під найголовнішим гаслом «Зека – геть!». І хоч на мітингу й були присутні прапори Євросоюзу, все ж вимога підписання Угоди про асоціацію відійшла на другий план. Просто тому, що з такою кількістю людей можна і треба ставити амбітніші і актуальніші цілі.

Увечері на мітингу, на який повернулася партійна символіка, опозиційні лідери окреслили коло вимог: відставка президента, Кабінету міністрів та Верховної Ради, притягнення до відповідальності міністра МВС Віталія Захарченка за побиття «беркутом» студентів в ніч розгону Європарламенту. Ані звільнення Тимошенко, ані Угоди про асоціацію у переліку вимог вже не було.

Влада, перелякавшись масштабів акцій протесту, реакції світової спільноти та розколу у власних рядах, продемонструвала бажання залагодити питання миром і готовність до поступок. Про це свідчили заяви Миколи Азарова та Віктора Януковича, в яких вони засудили силові дії проти Євромайдану і обіцяли покарати винних. Щоправда, повірити у те, що «Беркут» пішов у наступ без наказу міністра Захарченка, а той віддав наказ без узгодження з Януковичем – при здоровому глузді неможливо.

Окрім того, спікер парламенту Володимир Рибак закликав опозицію обговорити шляхи виходу з кризи за круглим столом. Опозиція відмовилася. «Я не знаю, хто такий Рибак. Ми з ним вже сідали за круглий стіл, коли домовлялися про закони щодо євроінтеграції. Це все – розводка», - сказав пізніше Яценюк журналістам. В підсумку опозиція пообіцяла озвучити свої вимоги на погоджувальній раді парламенту 2 грудня.

Але минула ніч – і противників Януковича немов підмінили. Куди й поділися радикальні гасла і погрози розігнати цю бездарну злочинну владу? Відтепер список вимог став настільки куцим і безпечним, що Віктор Янукович мав би зітхнути з полегшенням. Відтепер президенту йдеться лише про відставку уряду Азарова, який і так уже дискредитував себе до краю та вичерпав свій потенціал «громовідводу», а також стара вимога звільнення політв’язнів, звичайно мова йде Юлії Тимошенко.

Щоправда, опозиція наполягає, що решта вимог ніхто не скасував, просто вони поки не на часі. «Відставка президента є ключовою вимогою, і вона не знімалася. Просто сьогодні, коли ми говорили на погоджувальній раді, від парламенту у нас є вимога першочергова – відставка уряду у повному складі, притягнення Захарченка до кримінальної відповідальності і розформування «беркуту». Бо ми розуміємо, що політична процедура імпічменту – це три чверті парламенту, яких у більшості немає», - розповів «Главкому» народний депутат Юрій Сиротюк.

Однак не варто забувати про те, що в опозиції немає не тільки трьох чвертей голосів у парламенті для імпічменту президенту, але й навіть 226 голосів для відставки уряду. А розпустити парламент може лише президент – спосіб з 30-денним блокуванням Ради є практично нездійсненним, оскільки акції протесту за цей час неминуче підуть на спад, і влада матиме величезну спокусу порушити домовленості, якщо такі будуть. Способів – безліч, від проведення виїзної сесії (парламент розблоковано, розпуск скасовується) до силового розблокування бійцями Партії регіонів, як вони вже не раз робили. Депутати-«регіонали» битимуться за свої мандати на смерть. Отож торгуватися з Януковичем все ж доведеться.

Опозиція сказала своє слово і пішла назад на Майдан. Як це не дивно, але Янукович зумів виторгувати важливі поступки ще навіть не вступаючи в переговори. Він може погодитися на частину вимог опозиції, замінивши Азарова яким-небудь Арбузовим. А Юлю якщо і випустить – то після тривалих переговорів з приводу процедури і механізмів, ухвалення закону про лікування і т.д. Тобто – можна буде ще поторгуватися. І, бажано, якомога довше. Час грає на Януковича. Тримати великі маси людей на холодному граніті Майдану непросто, та й банально дорого.

Так, вихід Тимошенко з тюрми майже напевно означає кінець політичної кар’єри Віктора Януковича. Але водночас це так само означає смерть президентських амбіцій для Яценюка, Тягнибока і, з високою вірогідністю, Кличка. Однак тут є простір для маневру. Наприклад, Юлю можна буде знову арештувати за якоюсь новою фантастичною підставою – не випадково ж в останній місяць влада активно розробляє тему зв’язку Тимошенко з Лазаренком, акцентуючи увагу на сотнях мільйонів доларів, вкрадених в українців. Мізерна кількість людей, які вийшли на захист Тимошенко в день її арешту, дозволяє думати, що новий її арешт у порівнянні з Єврореволюцією – явно менше з двох лих.

Але не варто казати, що опозиція зрадила або проявила нерішучість. В політиці не буває ані зрад, ані безхребетних політиків. Є лише доцільність, що спирається на раціональність: потрібно чітко розуміти, що отримати реально, як відставку уряду, а що ні, як імпічмент чи розпуск парламенту. Євромрійників з Євромайдану замінили європрагматики з Єврореволюції.