Герої та антигерої 2013-го. Що напишуть про цей рік у підручниках з історії

Експерти «Главкома» роблять спробу виокремити з лавини подій в році, що минає, найважливіші тенденції.

-- Майдан – особливість української політичної культури

{1-}

Тарас Возняк,

головний редактор Незалежного культурологічного журналу «Ї»

Наприкінці 2013-го року в українському суспільстві вже остаточно сформувалося таке поняття, як Майдан - в якості особливості української політичної культури. Наступні президенти, які б вони не були, можуть зіштовхнутись з черговим Майданом. Українці знайшли ту форму протесту, яка відповідає і національній специфіці, і національним традиціям, і тим обставинам, в яких ми зараз знаходимось. І це, як на мене, дуже істотний здобуток суспільства. Також у 2013-му році на арену вийшло і голосно про себе заявило громадянське суспільство, тому що Євромайдан значною мірою організований саме громадянським суспільством, а не політичними партіями.

Що стосується антигероїв, Віктор Янукович, власне, до цього звання повністю дозрів як політичний персонаж української історії. У такій формі, як він себе проявляє, так і ввійде в історію держави.

Якщо говорити про героїв, то герой у нас колективний – це громадянське суспільство.

-- Народне повстання проти Януковича, Азарова

{2-}

Володимир Горбач,

політичний аналітик Інституту Євроатлантичного співробітництва

Безперечно, події Євромайдану матимуть важливе значення в історії нашої країни. Ці суспільні трансформації, які ми спостерігаємо зараз, не можуть не вплинути на розвиток української держави і українського суспільства як в короткостроковій, так і в довгостроковій перспективі. Перш за все, через масштабні зміни всередині самого суспільства і його свідомості.

На політичну сцену виходить широко представлений середній клас. Це люди, які можуть забезпечувати себе і близьких, більше того - давати роботу іншим. Незалежно від того, яким буде результат Євромайдану, цей суспільний прошарок остаточно політизувався, і він буде тиснути на владу, вимагати не зміни облич у владі, а системних змін в українській політиці. На мою думку, середній клас вже найближчим часом буде вимагати створення політичних структур, партій, блоків тощо, які будуть відстоювати саме їхні інтереси.

Вважаю, що масові акції протесту липня-грудня 2013-го року можна поставити в один ряд з такими визначними сторінками української історії, як національно-визвольні змагання після Жовтневої революції та Помаранчева революція. Думаю, події Євромайдану, що сколихнули українське суспільство та привернули увагу всього світу, схожі з революційними подіями попередніх часів перш за все характером завдань, які суспільство ставило перед собою.

Зараз важко спрогнозувати, хто з політиків нашого часу стане героєм у людській свідомості через багато років. Але, чесно кажучи, я не відчуваю зараз такого особливого потенціалу у окремих політичних лідерів. Оскільки вони ідуть за вимогами народу, а не ведуть народ за собою.

Власне, «антигерої сучасності» вже призначені самою логікою подій. Євромайдан – це не лише прагнення найактивніших українських громадян рухатись до Європи і жити за європейськими стандартами. Це, по суті, народне повстання проти Януковича, Азарова, міністра МВС Захарченка, проти всього авторитарного режиму, який вони уособлюють.

Відповідно, цим трьом «антигероям» протистоять у політичному сенсі три герої – лідери парламентських фракцій, які найчастіше говорять с трибуни – Яценюк, Тягнибок та Кличко.

Крім того, останні події вивели на загальнонаціональну сцену двох політичних діячів, які поки що не мають власних політичних структур – Петра Порошенка та Юрія Луценка. Приміром, Луценко, хоча й не є депутатом, у сприйнятті українських громадян був і залишається оратором, політиком і публічним діячем. Також завдяки Євромайдану з’явилася ціла когорта громадських діячів таких, як Руслана Лижичко, Святослав Вакарчук. Ці люди раніше реалізовували себе в інших сферах, та революція винесла їх з артистичної сцени на політичну.

-- Тих виборів, які влада змоделювала на 2015-й рік, вже не буде

{3-}

Юрій Рубан,

директор Національного інституту стратегічних досліджень (2005-2010

Звичайно, події Євромайдану серйозно вплинуть на стан справ в українській державі. Вони вже вплинули і будуть впливати в майбутньому.

Вплив, в першу чергу, полягає у тому, що тих виборів, які влада змоделювала на 2015-й рік, вже сто відсотків не буде. Ситуація внаслідок публічного протесту мільйонів людей буде кардинально іншою, і вже від сил громадянського суспільства залежить, наскільки цей шанс буде реалізовано.

Люди відчули, що можуть протестувати проти існуючого стану справ у державі, вони подолали страх. Ще пару років тому здавалося, що це неможливо.

Але варто звернути увагу ще й на ті проблеми, які Майдан вирішити не може. Нині Україна дуже бідна, вона стоїть на порозі дефолту. Зрозуміло, що ця влада довела країну до такого стану. Але не тільки вона створювала цю систему. Після змін до Конституції в 2010-му році вона лише довела її до «досконалості», що тепер і розвалює країну. Очевидно, що найголовніше для змін у довготривалій перспективі – це глибинні зміни в економіці і політичній системі влади. І треба визнати, це дуже складне завдання.

Для цього, безперечно, потрібен спільний план дій. Треба спочатку зрозуміти, де ми знаходимось і що нам далі робити.

Що стосується революційних потрясінь, то, на мою думку, всі події унікальні з історичної точки зору. Так, Євромайдан має дещо спільне з Помаранчевою революцією – це і маніфестування, і публічність протесту широких суспільних верств. А не заколот окремих політиків, як хоче переконати усіх влада.

Втім, є і фундаментальна різниця – у 2004-му році все було набагато простіше. Тривав виборчий процес і був політико-юридичний вихід з кризи, в яку загнали країну. Інший, не менш важливий фактор – тоді економіка країни була на підйомі, а завдяки оригінальним діям Нацбанку і Мінфіну вдалося уникнути економічного провалу. Потім економічне зростання відновилося і тривало до 2008 року. Зараз ситуація набагато гірша, політична криза розгортається на фоні переддефолтного стану держави. Це різко змінює всю ситуацію, і з неї немає простого виходу. Його вкрай важко знайти за допомогою формальних юридичних механізмів.

Вважаю, що потрібен широкий круглий стіл, а не та пародія імені Кравчука і АП, яка нещодавно відбувалася. Потрібна серйозна дискусія, серйозний діалог для того, щоб напрацювати політичні та економічні механізми. Бо, на мою думку, простими косметичними засобами тут не обійтися. Щоб вийти з кризи потрібні серйозні зрушення, ми маємо переосмислити те, як ми розуміємо питання приватної власності, відповідальності бізнесу, функціонування податкової та соціальної систем. Від вирішення цих питань ми нікуди не дінемось.

Дуже невдячно зараз робити прогнози щодо того, кого через багато років назвуть героєм, а кого антигероєм нинішніх подій. Незалежна Україна, на жаль, успадкувала від СРСР дурну традицію «непередбачуваності минулого».

То у нас Бандера і Шухевич – герої, то навпаки. То заборонять КПРС і клянуть Щербицького, то Верховна Рада приймає постанови щодо ювілейних дат Щербицького і комсомолу – і все це з різницею у рік чи два. Подібних прикладів більш, ніж достатньо.

Думаю, що в народній історичній пам’яті мають залишитися ті, хто зможе запропонувати продовження. Не ті «полум’яні революціонери», які закликають до штурму, а ті, хто пропонує подумати, закликає до порозуміння. Очевидно, що з серйозного взаємного протистояння всередині самої України вибратися буде дуже непросто.

Головною проблемою зараз є те, щоб нинішня ситуація не зірвалася у насильство. Атаки на активістів Євромайдану, побиття та залякування викликають шалену спокусу вирішити політичну кризу засобами насилля. Але це надто просте рішення складних проблем, яке не спрацює. Треба розуміти, що з контексту насилля вкрай важко виходити, для держави це може тривати десятиліттями. Тому суспільству і політичним діячам треба, перш за все, почути голос розуму.