Україна, це не Грузія. Повторення не буде

Замість того, аби робити якісь припущення щодо далекого майбутнього України, Америка і Європа повинні подбати про покращення стосунків з Росією – впевнена Фіона Хілл, директором Центру США та Європи в Інституті Брукінгса. В 2006-09 роках вона була радником з Росії та Євразії в штаб-квартирі спецслужб США (Національна рада з розвідки).

Для Джорджа Буша революція 2004 року була боротьбою за свободу, яку він палко підтримував. Для Барака Обами революція на Україні є лише проблемою, яку потрібно вирішити; міною, яку потрібно знешкодити. Таке припущення недавно можна було прочитати в New York Times. Чи є воно правдивим?

Певною мірою це так. Але ключ до розв’язання цієї проблеми, і одночасно ключ до свободи України, є один і той же. Ним є українська економіка. Було кілька пропозицій допомоги з Заходу, від міжнародних організацій, вони залежали від реформ, але українські уряди не хотіли проводити реформи. Не лише тому, що вони були б болючими для українців, але й для самої влади. Хвора пострадянська система, яка там утворилася, сприяє збагаченню тих, хто перебуває у владі.

Але нова Україна ще не мала шансу розпочати реформи, а Путін вже перевіряє «бойову готовність російської армії»…

Військові маневри, це звичний спосіб ведення політики для Москви. Минулого року Росія прискорила маневри на Далекому Сході – у відповідь на тренування китайського військово-морського флоту біля Курильських островів. Конфлікт, чи суперечки з сусідами, навіть з Білорусією Лукашенка, дають привід організувати військові маневри або перевіряти бойову готовність армії. Перед війною з Грузією в 2008 році теж були маневри; частина військових з них не повернулася і потім, як з’ясувалося, вони з’явилися, коли треба було зайняти Південну Осетію.

Цього разу буде так само і маневри закінчаться захопленням Криму?

Перед Росією дилема. В 1954 році Російська Федерація відповідно до Конституції СРСР – передала Крим українській республіці. Якщо зараз росіяни порушать закон і територіальну цілісність, яка була наслідком радянської конституції, то вони відкриють скриньку Пандори – закон буде порушений і в Чечні, Вірменії, Азербайджані, Грузії… Москві буде важко аргументувати, що в Криму можна порушити закон, успадкований СРСР, а десь в іншому місці його треба дотримуватися. Потрібно пам’ятати, що Російська Федерація це штучне утворення автономних регіонів, які були об’єднані в межах СРСР. Якщо вона сама порушить закони, вона може сама отримати серйозні проблеми зі збереженням територіальної цілісності.

Хіба Путін і його юристи так скрупульозно аналізують домовленості радянської епохи?

Вони ні, але інші так. Це факт. Все складається так, як в знайомому нам сценарії: в Криму є російські громадяни, дієва військова російська база, відбуваються проросійські демонстрації і заворушення, які загрожують росіянам… Але якщо цей сценарій буде реалізовано, тобто якщо Росія поспішить на допомогу Криму, вона матиме серйозні наслідки. Ну, і варто пам’ятати, Україна це не Грузія.

В якому сенсі? Захід прийде на допомогу Україні, на відміну від Грузії в 2008 році?

Ні, напевно Захід цього не зробить. Але українська армія це не грузинська. Це серйозна армія, з танками, дуже велика. Як і російська. Українські військові відігравали важливу роль в радянській армії. Хіба вони будуть пасивно спостерігати, як Росія буде займати Крим? Росіяни ще точно пам’ятають український націоналістичний партизанський рух, який діяв ще протягом довгого часу після Другої Світової війни. Демонстранти на Майдані чітко показали свій зв'язок з тією традицією (йдеться про УПА і бандерівців).

Крим є багатонаціональним, хоча там і домінує російськомовна община; проте вона не обов’язково ідентифікує себе з Росією. Політичний поділ на Україні вже не збігається з поділом на мови. Я не кажу, що Росія не в стані завоювати Крим, але це б її коштувало дуже дорого.

Що робити, якщо Путін все ж ризикне?

Треба чітко декларувати, що можливе відділення Криму не буде визнано міжнародною спільнотою. Але водночас не можна критикувати чи звинувачувати Росію в тому, чого вона не робила. На разі ми говоримо про гіпотетичну ситуацію, а тому потрібно бути стриманими.

Збігнєв Бжезінський стверджує, що найкращою для України буде фінська модель. Чи повинен захід в кулуарах обіцяти Росії, що він не прийме Україну в НАТО?

Краще бути обережним, згадуючи фінську модель. В Росії її розуміють дещо інакше, ніж на Заході. Там пам’ятають, що фінська модель почалася з того, що Фінляндія, не зважаючи на те, що мужньо захищалася в зимовій війні з Червоною Армією в 1940 році, змушена була віддати СРСР частину своєї території, тобто Карелію. Нині чути такі відголоски і в Росії: ну, добре, якщо Україна хоче в НАТО, то, будь ласка, але без Криму.

На разі не йдеться про фінську модель – не дивлячись на те, що це означає. Під час саміту в Бухаресті в 2008 році НАТО пообіцяло, що в майбутньому прийме Україну і Грузію. Я особисто вважаю, що це був не дуже мудрий крок. Те, що нині відбувається навколо України, не варто сприймати як боротьбу Сходу з Заходом. Йдучи таким шляхом ми не отримаємо жодного результату. Наприклад, росіяни звинувачують Європу, що підписання угоди з ЄС мало на меті перетягнути Україну на сторону Заходу, але давайте щиро собі скажемо – не було і не має жодного шансу входження України до ЄС в найближчому майбутньому.

Ніж висловлювати припущення і передчасно робити висновки про далеке майбутнє України, набагато важливішим є аби Америка і Європа намагалася як найкраще вибудувати стосунки з Росією. Вже нині, тут і зараз. Потрібно зрозуміти їх, задавши собі питання: що засмучує росіян? Що вони вважають загрозою для себе? Отже, перш за все те, що вони будуть виключені з економічного життя. США і ЄС ведуть переговори щодо зони вільної торгівлі, загалом відкривається світ, але Росія в цьому процесі залишається за його межами. Може, ЄС так само повинен відкритися і для їхнього ринку? Останнім часом це пропонувала Німеччина.

Але для того, щоб перейти до змістовного діалогу, бракує довіри з обох сторін.

Тобто потрібне нове перезавантаження?

Треба заборонити вживання цього слова, бо воно має негативне значення. Потрібно зробити реальними наші очікування. Може бути краще, але негайної дружби, гармонії і взірцевої співпраці Америки з Росією не буде. Правда є такою: обидві країни не мають серйозних матеріальних і бізнес відносин. І не можна це так легко змінити. Росіяни хотіли б отримати американські інвестиції, але уряд Обами не може їх надати, бо в США влада і бізнес є незалежними (на відміну від Росії і навіть Німеччини).

Уряд Обами не може взагалі нічого гарантувати, бо він не контролює навіть Конгрес. На думку Путіна, президент США є слабким. А тому перезавантаження не має шансу. Росіяни підтримали з нами санкції проти Ірану, допомогли нам в Афганістані і почали питати: а що ми від цього отримали? Де американські інвестиції в Росію? Де угоди про торгівлю без обмежень? Адміністрація Обами намагалася позитивно відповісти на ці запитання, але її ініціативи були заблоковані в Конгресі.

Це шокуючий діагноз. Ми швидше чуємо, що перезавантаження не сталося, бо росіяни не позбулися менталітету холодної війни, що стосунки з Америкою все ще залишаються для них грою в нульовий варіант – ми вважаємо, що це вони втратять і навпаки.

Ми теж маємо менталітет холодної війни. Маю на увазі Конгрес США. Коли я працювала в уряді, мене багато разів запитували конгресмени: Пані Хілл, а що про це чути від радянських партерів? На що я їм відповідала: Радянського Союзу вже немає давно.

Переклад: Оксана Тютюн