Боротися треба не за міністерські портфелі, а за ефективний контроль виконавчої влади з боку народу!
Боротися треба не за міністерські портфелі, а за ефективний контроль виконавчої влади з боку народу!
--Що мали, те роздали
Отже, поділили! Головні портфелі в уряді і регіонах знайшли своїх власників. І ось вже скоро добіжить кінця перший місяць урядування нової влади.
Все це супроводжувалося бурхливими суспільними обговореннями, аж до акцій протесту під стінами парламенту проти окремих призначень. Велися також підрахунки того, які політичні сили (ще м’ясець тому опозиційні, сьогодні ж владні) виграли, які програли. Коротше кажучи, абсолютно традиційні розбірки…
От в тому-то й біда, що абсолютно традиційні! Але ж стривайте, про що говорили на революційному Майдані Незалежності зовсім нещодавно?! Здається, про повне перезавантаження, про докорінну зміну самої системи влади в Україні…
Хіба можна домогтися докорінних змін простою ротацією кадрів?! Адже ми й досі не позбавилися всіх «родимок» успадкованого від Радянського Союзу адміністративно-бюрократичного апарату, призначеного для ручного управління економікою. Протягом усього періоду незалежності неодноразові спроби провести адміністративну реформу в бік скорочення управлінського апарату постійно наражалися на якісь приховані перешкоди й зводилися нанівець. Остання така спроба була здійснена «регіоналами» у грудні 2010 року. І ясна річ, через деякий час кількість скорочених міністерств знов зросла! Хто б сумнівався…
Схоже, що зараз, попри дані Майдану обіцянки, навіть такої «розкоші» не передбачається. Хіба що новообраний прем’єр-міністр пообіцяв ліквідувати Міністерство доходів і зборів…
Якщо не реформувати центральний апарат, тоді цікаво дізнатися, що це за перезавантаження?! А може, ці міністерства нема куди скорочувати?! Та ніби є. Наприклад, у нас досі існують т.зв. галузеві міністерства (Мінагропрод, Мінпромполітики, Міненерговугілля, Мінінфраструктури, Мінрегіонрозвитку), які варто було би перетворити на окремі департаменти Міністерства економічного розвитку і торгівлі. Так само можна згадати про вже наявний досвід злиття Міносвіти й Мінмолодьспорту. Попрацювавши в цьому напрямі, кількість центральних міністерств можна було б скоротити до 11-12, а це вже нагадує світову практику (8-12 міністерств). Алецього ми вже не зробили.
Тай справа, загалом-то, в іншому: в тому, аби народ нарешті почав постійно контролювати владу, тримати руку на її пульсі… чи для більшої надійності — на горлянці! Це й було одним з головних гасел Майдану, про що не варто забувати в жодному разі просто тому, що без реалізації цього принципу жодних змін не дочекаємось ніколи.
Досі такий контроль був вкрай неефективним. Раз на 4-5 років ми обирали або ради якогось рівня, або президента держави. Потім мусили зачекати наступні 4-5 років, щоб отримати черговий шанс щось змінити. А протягом міжвиборчих періодів діяло просте правило: «Ви нас обрали? Тож тепер забирайтеся на хутір по метеликів! Ми можемо діяти, як вважаємо за потрібне, аж до наступних виборів. Маємо на те повне беззаперечне право».
І якщо Євромайдан дає нам шанс щось змінити у цій ситуації, то потрібно змінюватися самим і змінювати реально ситуацію, а не займатися симуляцією змін.
Майдан краще за все розпустити. Проте годі й сумніватися, що не відчуваючи на собі революційного тиску, влада швиденько повернеться до старих методів ручного управління країною. Отже, збережеться і примножиться колосальна корупція в нашому суспільстві. Тоді за що кров проливали?..
-- Два рецепти успіху
Таким чином, завдання нібито є зрозумілим: відшукати ефективні «немайданівські» форми контролю народом, громадянами нашої любої влади — от тоді й розпочнеться нове життя!
До речі, а чому неодмінно маємо винаходити велосипед?! Краще взяти якусь перевірену часом систему, що колись вже довела свою ефективність, і пристосувати її під поточні потреби. Тут важливі два варіанти.
Рецепт №1 — система народного контролю радянського штибу. Пам’ятаєте фразу зі старого радянського анекдоту про те, що за часів генсека Леоніда Брежнєва ніхто не хотів ні працювати, ані керувати, натомість усі рвалися контролювати? Йдеться саме про те, що потрібно нам зараз! Тобто, про окрему інстанцію, що мала на меті всеохоплюючий контроль виробничої й сервісної сфер. Для безпосереднього здійснення таких перевірок на конкретних підприємствах притягалися найбільш сумлінні, чесні, принципові працівники споріднених підприємств: вони добре знали, де саме шукати недоліки або ж і відверті приховані злочини.
В принципі, ніщо не заважає відтворити таку контрольну систему зараз, окрім двох маленьких обставин:
— відмінності ситуації в суспільстві пізнього радянського періоду від нинішнього недорозвиненого капіталізму;
— повної відсутності законодавчої бази для діяльності народного контролю радянського штибу.
Швидко відтворити систему народного контролю за таких умов неможливо, а часу у нас обмаль: загроза дефолту й економічного колапсу — це зовсім не жарти. Тож можна пошукати інший спосіб…
Рецепт №2 — система громадських рад при органах виконавчої влади. Плюс в тому, що утворені Постановою КМУ №996 від 3 листопада 2010 року «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики», громадські ради існують і досі. Заради справедливості зазначимо лише, що цей механізм зв’язку влади із небайдужою громадськістю винайшли аж ніяк не «регіонали»: вперше громадські ради були створені за часів «помаранчевих», а до того при органах виконавчої влади ще в кучмівську епоху функціонували тристоронні ради з питань соціально-економічного розвитку.
Але це історія. Недоліком же наявних громадських рад при органах влади є те, що це — консультативно-дорадчі органи. Отже, їхні рекомендації та рішення не є обов’язковими для виконання відповідними органами влади! І все ж таки, оскільки громадські ради реально існують на законних підставах, тепер можна зробити наступне:
— розширити типове Положення про громадську раду при органі виконавчої влади, додавши до нього право контролю з боку ГР діяльності відповідного органу, а також регламентувавши правила здійснення цього контролю (для уникнення свавілля перевіряючих);
— внести зміни у Постанову КМУ №996 від 3 листопада 2010 року або ж затвердити новий нормативно-правовий документ, де все це буде прописано;
— переглянути склад усіх громадських рад, вичистивши звідти чиновників (бо ефективно контролювати самі себе вони не зможуть) і просто людський баласт (тих, хто прагне крутитися біля того чи іншого органу влади заради вирішення своїх приватних проблем) та ввівши натомість до складу ГР нових персон від Майдану.
До речі, є інформація, що подібним чином вже почала діяти громадська рада при Мінсоцполітики (щоправда, поки що без законодавчого закріплення нових функцій). І нібито небезуспішно… Що налаштовує на оптимізм.
До всього ще один плюс: така стратегія сприятиме структуризації громадянського суспільства через створення неурядових громадських організацій за інтересами. Адже делегувати ефективних контролерів в ту чи іншу громадську раду простіше не всім миром чи всім Майданом, а більш вузьким і професійним товариством однодумців.
Коментарі — 0