Рада ратифікувала багатостраждальну угоду про надра. Але без відповідей залишилося дуже багато запитань
У День перемоги над нацизмом Верховна Рада на екстреному засіданні проголосувала за ратифікацію угоди про надра між Україною та США. Попри всі застереження опозиції та не надто велику популярність «ресурсного договору» у народі, голосів вистачило із запасом – 338. Також депутати проголосували за включення у порядок денний змін до Бюджетного кодексу, пов’язаних з реалізацією угоди та скорочення термінів їхнього розгляду.
Парламентські скептики прозвали цей документ «угодами Шредингера» за аналогією з відомим уявним експериментом, коли для експериментатора кіт в коробці одночасно і живий, і мертвий, доки цю коробку не відкрити.
Оприлюднена більше тижня тому рамкова Міжурядова угода про створення Американсько-Українського інвестиційного фонду відбудови, яка встановлює лише загальні параметри майбутнього партнерства, посилається на інші документи. А саме Угоду про обмежене партнерство, яка конкретно визначає умови співпраці, та Статут фонду. Таке посилання є абсолютно нормальним, якби не один нюанс – більш детальну угоду, яка згадується у міжурядовій, ніхто депутатам до голосування так і не показав. І це викликало обурення декого з них.
Парламентарі підозрюють, що в «технічній угоді» сховані далеко не такі «переможні» моменти, як в оприлюдненій рамковій. Зокрема, з’явилися «витоки», що не все так просто з паритетністю представлення української та американської сторін. Хоча в угоді про створення Фонду вказано, що ним на рівних умовах спільно керують представники України та США (що уряд вважає великим досягненням), реальний розподіл представників країн в комітетах – насправді на користь американців. Ба більше: саме американські партнери будуть погоджувати низку рішень (наприклад, строки та обсяги будь-яких розподілів активів) з мінімальним впливом на них української сторони. І це далеко не єдиний момент, де диявол криється в деталях.
Що показали в угоді
Угода про корисні копалини, перемовини про яку тривали кілька місяців, була підписана у Вашингтоні 30 квітня. Свої підписи під нею поставили міністр фінансів США Скотт Бессант та перший віцепрем’єр-міністр економіки України Юлія Свириденко. Загалом документ охоплює 57 видів мінералів для спільного видобутку та є безстроковим.
Підписання супроводжувалося бравурними реляціями американської сторони щодо прихильності до тривалого миру і процвітання в Україні та тим, що відтепер жодній державі чи особі, яка фінансувала чи займалася постачаннями російській військовій машині, не буде дозволено отримати вигоду від відбудови України. Вашингтон недвозначно давав зрозуміти, що Україна тепер – його «золота курка», і за нинішніх умов така постановка питання, мабуть, є для Києва не найгіршим варіантом. Принаймні, у Кремлі таким розвитком подій були явно спантеличені.
Ця угода з дуже абстрактними та далекими перспективами є для Трампа не стільки бізнес-проєктом, скільки одним з небагатьох політичних досягнень за 100 днів президентства. А на українському треку – мабуть, взагалі єдиним. І Україні треба не «розплескати» з таким трудом здобуту хитку прихильність експресивного хазяїна Білого дому.
Зі свого боку українським переговорникам теж було чим пишатися, особливо якщо порівнювати з драконівським варіантом проєкту угоди, раніше спущеним в Київ з Вашингтону.
Насамперед, позитивом є те, що вдалося «збити» небезпечну ідею фікс команди Трампа щодо компенсацій за допомогу, що була надана з 2022 року.
Також українські переговорники пишаються й іншими досягненнями, що містяться в рамковій угоді:
- Всі ресурси залишаються в українській власності.
- Інвестиційний фонд створюється на умовах 50/50, Україна і США спільно управлятимуть Фондом.
- Угода не передбачає змін у процесах приватизації або управлінні державними компаніями – вони і далі належатимуть Україні.
- Угода відповідає Конституції України та не змінює євроінтеграційний курс.
- Документ узгоджується з національним законодавством і не суперечить жодним міжнародним зобов’язанням України.
- Фонд наповнюватиметься доходами виключно з нових ліцензій. Йдеться про 50% коштів від нових ліцензій на проєкти в сфері критичних матеріалів та нафти й газу, що надходитимуть до бюджету після створення Фонду. Доходи від уже розпочатих проєктів або заплановані у бюджеті надходження не включаються до Фонду.
- Для функціонування Фонду передбачено лише внесення змін до Бюджетного кодексу.
- Доходи і внески Фонду не оподатковуються ні у США, ні в Україні.
- Перші 10 років прибутки та надходження фонду не планується розподіляти, а лише інвестуватись у нові проєкти в Україну.
Бунт проти турборежиму
Наступним викликом для Банкової стала ратифікація угоди, яку потрібно було провести через Верховну Раду. Турборежим був включений на повну: угода була подана до парламенту з мінімальною урядовою презентацією вже 2 травня, підтримана комітетом з питань зовнішньої політики 6 травня, а остаточне голосування анонсоване вже на 8 травня. Так вже сталося (а, може, просто збіг?), що це – нова сакральна дата в голові Дональда Трампа – він проголосив у США відзначення Дня перемоги у Другій світовій.
На те, аби ознайомитися з документом та спробувати вибити з урядовців приховані деталі угоди, депутатам дали тиждень. При цьому парламентарі були дуже обмежені у маневрах: особливих можливостей змінювати з такими зусиллями узгоджену з американцями рамкову угоду у них вже не було. Це – не законопроєкт, який можна засипати тисячами правок та розтягнути його прийняття на місяць. Відкрито підставлятися та не голосувати за ратифікацію, особливо на очах нової повіреної США в Україні Джулі Девіс, – також не варіант.
Тому опозиційні фракції використали цей тиждень, аби демонстративно намагатися вибити з уряду відповідь на просте питання – про що ж ідеться у прихованих частинах угоди, які «не потребують ратифікації»? Підстав для конспірології додали фото з підписання угоди у Вашингтоні: нардепи звернули увагу на те, що її примірники в руках Бессанта та Свириденко надто відрізняються.
Особливо наполягала на роз’ясненнях «Європейська солідарність» Петра Порошенка. Мовляв, як можна голосувати за угоду про інвестиційний фонд, в якій більше 20 разів згадується інша угода, параметри якої невідомі? Зацікавило Порошенка та його соратників й інше питання, яке було на поверхні: чому запропонована угода містить лише односторонні зобов’язання України, втім, в ній відсутні будь-які гарантії безпеки? Можлива ж поставка Штатами зброї в рахунок наповнення своєї частки фонду згадана лише в гіпотетичному ключі. Причому Порошенко нагадав, що такі претензії до угод висловлював… сам Володимир Зеленський на Мюнхенській безпековій конференції у лютому.
В «ЄС» вимагали зустрічі з прем’єр-міністром та переговорною командою, щоб ознайомитися зі змістовною частиною угоди та додатків. Натомість пул наближених до Банкової експертів почав вкидати меседжі про те, що Порошенко і Ко намагаються створити внутрішню сварку та підірвати довіру до України американських партнерів. А сам Володимир Зеленський відзначився оригінальною погрозою до тих, хто ризикне проігнорувати ратифікацію угоди: він запропонував США позбавити таких нардепів… віз.
Рада «вмила руки»
До звіту перед «ЄС» урядовці так і не зійшли, але з профільними парламентськими комітетами та іншими фракціями переговорна команда на чолі з Юлією Свириденко зустрілася.
Так, член економічного комітету Галина Янченко від «Слуги народу» згадувала, як урядовці пояснювали критерії оцінки вартості військової техніки, яку США може вносити у спільний фонд: «Нас запевнили, що оцінка здійснюватиметься спільно – українською та американською сторонами. Важливо, аби стара техніка зі складів не оцінювалася як новітнє обладнання за завищеною вартістю. Також цікавив такий момент: якщо американці надають багато військової допомоги або залучили велику кількість приватних інвесторів і коштів, чи це означає, що ми маємо різко шукати можливості, яким чином компенсувати свою частину внесків у фонд. Нас запевнили, що таких зобов'язань немає, але обсяг і пропорції внесків впливатимуть на розподіл прибутків фонду через 10 років».
Окремо пояснили свою позицію урядовці Юлії Тимошенко та її «Батьківщині».
«У середу проводилися узгодження з фракціями Верховної Ради – щодо уточнення нюансів, аби Рада діяла виключно в межах своїх повноважень, – розповів нардеп від «Батьківщини» Олексій Кучеренко. – Свириденко представила бачення уряду, як це все має працювати: механізми функціонування фонду, формування керівництва, розподіл наповнення фонду, визначення цін… Але на практиці все точно буде значно складніше. Аби фонд реально запрацював, потрібно буде докласти багато зусиль. Утім, дійсно, жоден депутат станом на середу не бачив повний текст цієї угоди. От і точилася дискусія навколо того, що ж, власне, має бути предметом голосування».
«Батьківщина» задовольнилася тим, що вустами свого представника Григорія Немирі ініціювала зміни до преамбули угоди. На ці правки влада цілком закрила очі, бо вони не зачіпають саму суть документа, але для багатьох нардепів це стало своєрідною індульгенцією за голосування за «кота в мішку». На окремому засіданні комітету з питань зовнішньої політики його члени підтримали правку, в якій депутати фактично констатують, що не були ознайомлені з текстом Угоди про обмежене партнерство та інших угод, укладення яких обумовлено Міжурядовою угодою. Тож ратифікація однієї угоди не несе автоматичного схвалення парламентом інших.
Звучить ця правка ніби й логічно, проте голова міжнародного комітету Олександр Мережко наголошує, що в ній нема жодного сенсу.
«Такі формулювання не мають юридичної цінності, – впевнений «слуга народу». – Закон про ратифікацію – це формальне затвердження міжнародного договору. Комітет прийняв рішення, підготував проєкт, і Верховна Рада або погоджується з ним, або ні. Навіть якщо в договорі згадуються інші угоди, це не означає, що Рада дає на них згоду. Ми ж навіть не знаємо, чи існує друга угода, чи її підписано, якою є її природа – це міжнародний договір чи комерційний контракт?»
Мережко вказує на те, що після ратифікації ще треба приймати імплементаційне законодавство – і тут все у руках депутатів: «Сам собою договір нічого не означає, він не створює прав і обов’язків у межах національної правової системи. Поки парламент не ухвалить відповідні закони для реалізації положень договору, він, по суті, не діє. Наприклад, щодо Стамбульської конвенції, ми й досі вносимо супутні законодавчі зміни. Те саме було з Римським статутом. Це системний підхід: держави укладають міжнародний договір, беруть на себе зобов’язання, а потім повинні імплементувати їх у національну правову систему через відповідні нормативно-правові акти».
Окрім косметичної правки про зняття Радою з себе відповідальності за угоду, в останній момент була внесена ще одна ремарка. Нардепи наполягли на тому, щоб в угоді було окремо згадано, що вона «діє на всій території України в межах її міжнародно визнаного державного кордону, включно з територіальним морем України». Це своєрідний стимул для Штатів претендувати на поклади копалин, розташовані на окупованих нині українських територіях.
Голосування всупереч
Врешті всі ці розмови ніяк не позначилися на невідворотності самого голосування. Після обіду четверга ритуальне освячення «історичної угоди» відбулося в експрес-форматі.
Швидко повторивши мантри про стратегічне партнерство з США, наближення миру та пожуривши владу за небачену скритність, нардепи конституційною більшістю проголосували за «кота в мішку». Досить прогнозовано, попри свої попередні претензії, проголосувала «за» і «Європейська солідарність», втім подала це як вимушений крок і не втрималася, аби не кинути чергове каміння на Банкову.
«В України не було вибору, крім прийняти запропоновані США умови задля виживання», – так пояснив голосування фракції за вщент розкритикований нею документ нардеп Володимир Ар'єв і пожалівся, що парламент став заручником помилок влади.
У фракції «Голос» також дорікнули владі у проваленій комунікації, але констатували, що іншого вибору у депутатів не було.
«Будь-яке послаблення співпраці з США найперше відчуватимуть не депутати в залі й не цивільні в теплих домівках, а ті, хто зараз в окопах і на позиціях, – написав у Facebook депутат від «Голосу» Роман Лозинський. – Попри ризики й зауваження, ми оцінили, що переваг для України більше. Бо варто читати першоджерела й розуміти: йдеться про майбутні доходи від монетизації ресурсів, а не про поточні гроші бюджету. Про чіткі умови внесення капіталу й можливість отримання зброї. Про те, що світ прагматичний і цинічний, і нам треба в ньому виживати».
Голова Верховної Ради Руслан Стефанчук, звісно ж, видав пафосне звернення про стратегічність прийнятого рішення та поглиблення стратегічного партнерства між Україною та США задля досягнення справедливого миру.
Насправді ж плюси та мінуси цього договору стануть зрозумілішими пізніше. Можливий, звісно, ще один варіант: цей документ вже зіграв свою роль для всіх сторін і в нинішніх геополітичних умовах, які стрімко змінюються щодня, про нього згодом просто тихо забудуть.
Але як мінімум один висновок з цієї історії парламентарі вже зробили: багато з них вже роблять ставки, що Юлія Свириденко, якій була доручена така делікатна справа на американському напрямку, повертається в шорт-лист кандидатів на прем’єрську посаду…
Павло Вуєць, «Главком»
Коментарі — 0