Андрій Єрмолаєв: Міжнародний аудит не буде політичним інструментом

Новий директор Національного інституту стратегічних досліджень – про перші кроки Президента Януковича та його команди, про опозицію та про перспективи України.

Віктор Янукович та його команда пропрацювали вже деякий час і можна говорити про тенденції. Вам не здається, що ПР сьогодні діє тими ж самими методами, за які свого часу гаряче критикувала «помаранчевих»? Скажімо, йдеться про звільнення: от нещодавно всіх начальників облуправлінь МВС примусили написати заяви на звільнення – очевидно, така ж сама доля спіткає й багатьох інших чиновників на місцях. Ну а те, що нова коаліція створена не зовсім у конституційний спосіб, визнають навіть регіонали… Отже, про демократичну традицію ніхто не думає, всі керуються «революційною доцільністю»?

Роботу міністерств я не коментую. Щодо іншого, то давайте без крайніх оцінок. Я, як і більшість експертів, погоджуюсь із тим, що рішення, пов’язані з новою коаліцією, дискутивні, причому хоч як це парадоксально, це визнає і більшість фахових юристів-конституціоналістів. У чому дискутивність? З одного боку, виконано формальну вимогу – цю коаліцію утворили фракції, але фракції, які не мають спискової більшості. З іншого боку, є вимога і конституційна, і регламентна, що в коаліції має бути більшість. Більшість забезпечена рядовими депутатами з інших фракцій. Є тлумачення Конституційного Суду, за яким коаліція утворюється лише фракціями, які мають формальну більшість. Але конституційне тлумачення не відповіло на інше запитання: як може функціонувати коаліція, яка втрачає фактичну більшість, коли, приміром, окремі депутати не погоджуються і не беруть участі в коаліції, як це було раніше. Звичайно, той факт, що приймається не правове, а політико-правове рішення – це погана традиція. Але з точки зору виходу із ситуації, я вважаю, що це рішення було єдино можливим на сьогодні. Іншого варіанта не було. Провести легітимно вибори неможливо. Без бюджету виборча кампанія провалилася б наступного дня, і ми отримали б не просто кризу влади, а колапс влади, коли механізм не можна запустити взагалі. По-друге, справді є унікальність моменту, зокрема, складна економічна ситуація, критичний стан державних фінансів тощо. Я не виключаю, що найближчим часом, коли ми отримаємо рішення КС, коаліції потрібно буде знову перевизначатись і ухвалювати нові рішення.

Що це означає – переформатування коаліції чи дострокові парламентські вибори?

Думаю, цей парламент навряд чи зможе пропрацювати всю каденцію. Я про це говорив ще минулого року, що доцільно провести парламентські вибори навесні 2009-го, прийнявши розумне політичне рішення і домовившись про той правовий механізм, який це допустить, а потім входити у виборчу президентську кампанію-2010, маючи новий баланс. Це, до речі, радикально змінило б сценарій. Адже, як показав перший тур, ми маємо зміну настроїв у суспільстві. Тепер цю ж саму проблему треба переживати заново. Тому цей парламент має мало шансів відпрацювати п’ять років. Рано чи пізно, як це було 2007 року, доведеться приймати рішення про призначення дати дочасних виборів. Питання в тому, станеться це цього року чи наступного. Судячи з перебігу подій, ризик парламентських перегонів у цьому році знижений.

Кость Бондаренко в інтерв’ю «Главреду» заявив, що приблизно через півроку конфігурація коаліції зміниться, її утворять БЮТ та ПР, а прем’єром після Азарова знову буде Тимошенко…

Не знаю – можливо, він знає щось більше, ніж я. У моїх очах БЮТ – це поки що Юлія Тимошенко і вузьке коло її соратників. А все інше – це політичний рекрутинг. У цьому сенсі домовлятися з пані Тимошенко чи ні – це рішення Партії регіонів. Я не бачу для такого рішення ані політичних підстав, ані взаємної довіри.

Чи готова ПР, як це має бути в демократичній країні, віддати опозиції комітет з питань свободи слова, бюджетний комітет, регламентний?

Зараз усе-таки буде ініційовано розгляд цілого пакета законів, пов’язаний із політичною реформою, реформою судоустрою, можливо, вже після бюджетного процесу, ближче до осені. Але ці питання будуть урегульовуватись, і ми нікуди від них не подінемось. Треба приймати закон про опозицію. Тим паче, що це питання ставила ще ПР, коли була в опозиції.

Але бюджетний комітет наразі опозиції ніхто не віддасть?

Зараз – ні.

Нещодавно президент Чехії Вацлав Клаус заявив, що «економічні та громадянські свободи у Європі під загрозою». Це пов’язано з жорсткими заходами, які європейські країни застосовували у боротьбі з кризою. Україна, яка ще не вибудувала інституційної демократії, у цьому сенсі під подвійним ударом. Чи не буде так, що нова влада запропонує українцям стабільність в обмін на громадянські свободи, як це сталося у Росії?

Я такої загрози не бачу. Але є зовсім інший рівень цієї проблеми. У сучасному світі національне право перебуває у глибокій кризі. Всі суспільства, організовані як політичні нації, стикнулися з проблемою обмеження свого суверенітету, тому що дедалі частіше починають домінувати міжнародне право, міжнародні суди, міжнародні інституції, які іноді як умову співробітництва, економічного чи політичного, висувають вимоги, що ще вчора були суверенним правом національних держав. Щодо нашої ситуації. Я пішов би від зворотного. У нас нині є демократія вольностей, але немає правової демократії як такої. У нас «демократія мас», а не демократія сталого громадянського суспільства. Це серйозні речі. Ми стільки намолили про наше святе суспільство, а в умовах кризи раптом зафіксували, що у нас 50% тіньової економіки, суди – священна корова демократії – найбільш корумпована система, а дерибан іде на рівні Тендерної палати. Говорити про правову демократію сьогодні було б великим компліментом. Тому питання стоїть не в згортанні вольниць, а у формуванні конституційного порядку як такого. Це дуже складна річ. Адже навести його адміністративними методами, командами з кабінету на кшталт «усі живемо за законом з понеділка», неможливо. Це формування нових нормативів економічної поведінки, формування взаємин між економічними суб’єктами, суб’єктами громадянського суспільства з державою, як наслідок – формування тієї норми, яка дозволяє розрізняти, де є вольниця, а де громадянський обов’язок. Питання не в згортанні свобод. Жодного згортання не буде. Треба навчитися бути демократом. Дуже часто все зводиться до того, чи демократична у нас преса. Я не вважаю, що наша преса демократична. У нас переважає політичний гламур, скандаловідання, подієва рефлексія, яка доволі часто перетворюється на пропагандистські кампанії. Політикам іноді навіть не потрібно проплачувати агітаційну роботу, бо це роблять самі журналісти. Розумієте, коли 30 журналістів ставлять в один день політикам, ученим, експертам одне й те саме запитання, то це свідчить про те, що ми маємо не лише медієзоване суспільство, але й своєрідний медіа-конвеєр, зі своїми кальками і шаблонами. Спроба поговорити на важливі теми викликає у журналістів нудьгу, і в результаті чуєш запитання: «То що ви скажете про Табачника?». А питання демократичної свідомості – це питання високого рівня раціо, високої самосвідомості.

Віктор Янукович запропонував Обамі та Медвєдєву підписати у Києві Договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь. Чому виникла така ініціатива?

Це пов’язано з тим, що сама ідея позаблоковості вимагає більш практичного втілення гарантій безпеки, які свого часу були закладені в Будапештському меморандумі. Але Меморандум – це декларація про наміри. Тому зараз треба серйозно думати про конвертацію цього документа в низку угод. Країні, яка свого часу самостійно позбулася ядерного статусу і яка не підтримує жоден із блоків, потрібні певні практичні гарантії щодо своєї безпеки, зокрема того, що її безпека не порушуватиметься ні економічно, ні політично, ні військово. Символічне підписання між провідними ядерно-ракетними країнами – Росією та США – угоди про обмеження наступальних озброєнь могло б розглядатися як перший крок у цьому напрямку. Бо автоматично Київ стає активним спостерігачем, він може вплинути на порядок денний такої розмови самим фактом проведення цього раунду в Києві. І це може бути справді початком більш серйозної розмови з усіма країнами ядерного пулу, з лідерами військових блоків, які свого часу задекларували намір, але потім не підтвердили його на рівні угод.

-- «Питання аудиту – це питання підготовки платформи наступних дій»

Віктор Янукович виступив з ініціативою проведення міжнародного аудиту. Більше того, він доручив генпрокурору здійснити перевірки діяльності уряду Тимошенко. То аудит потрібен, щоб зробити аналіз та розпочати економічні реформи чи для того, щоб розквитатись із «помаранчевими», зокрема з Тимошенко?

Питання аудиту – це питання підготовки платформи наступних дій. В Україні станом на сьогодні умовно «три з половиною людини» орієнтуються, в якому стані державні фінанси, хто кому що наобіцяв, які були підводні камені. Коли ти починаєш нову справу, треба розібратись із тим станом справ, який є. У команди, яка зараз сформована, поки що немає адекватної оцінки, з чим вони мають справу в країні. Тому ця ідея немає жодного стосунку до очікуваної політичної помсти.

Навіщо тоді Генпрокуратура?

За підсумками року є підозри щодо надто серйозних зловживань у деяких напрямках. Але я думаю, що ця тема не використовуватиметься як політична помста. Більше того, мене здивувало таке забігання наперед нової опозиції, яка сама називає подібні перевірки початком чи підготовкою до політичної помсти. Є таке прислів’я, що в когось там щось горить на голові. Як інструмент це не використовуватиметься. Перед аудитом стоять два важливі завдання: по-перше, це фундамент для подальших дій, і по-друге, для Віктора Януковича та нової команди, яка отримала чимало ярликів у ході виборів, аудит – це важливий репутаційний крок. Адже міжнародні експерти отримають можливість ознайомитись, як бюджетувалась та кредитувалась країна, як виконувались кредитні зобов’язання… Аудит – це серйозний сигнал, який, до речі, позитивно сприйнятий зовнішнім світом.

Який рівень доступу можуть отримати міжнародні аудитори, адже існує поняття державної таємниці? Дуже складно уявити, щоб, скажімо, Дмітрій Медвєдєв чи Барак Обама відкрили доступ міжнародним аудиторам до бюджетів своїх країн.

Звісно, державних таємниць ніхто не розкриватиме. Те, що повязано з базовими речами з економічної безпеки, залишиться таємницею. Щодо актуальності аудиту. Ми маємо розуміти, що, на жаль, і держава, і корпоративний сектор, який дуже часто вимагав державних гарантій, опинилися під серйозним прицілом кредиторів. Ми вже зараз були свідками таких карколомних подій із кредитним рейтингом України. Залежно від того, наскільки зараз Україна готова співпрацювати і бути зрозумілою для кредиторів, залежить і ставлення до нас самих кредиторів, і величезна конкуренція навколо іміджу України та її рейтингування. У світі національні економіки, національні капітали, транснаціональні структури не спілкуються між собою як благодійні фонди. Співпраця з країнами, що розвиваються, в умовах кризи – це величезний бізнес із швидкими та велетенськими грошима. Часто цілі країни стають жертвами глобальних фінансових спекуляцій. Іноді в цих спекуляціях беруть участь і уряди, які допускають великих гравців на внутрішній фінансовий ринок, не заважають їм формувати споживчі піраміди тощо. Україна нині стоїть перед можливими загрозами нових фінансових спекуляцій. Якщо ми збережемо реноме і не допустимо негативних подій на нашому фінансовому ринку, то збережемо довіру і дещо прикриємо лавочку спекулятивному капіталу. Якщо ж ні, то Україну знову можуть «розіграти».

-- «Зарано оцінювати весь склад уряду»

Цим складом уряду здивовані не лише на Заході, а й у Росії, вважаючи його певною мірою ретроградним, адже повернуто багато людей, які працювали ще за Президента Кучми. Навіть віце-прем’єр Сергій Тігіпко заявив днями про прем’єра Миколу Азарова, що він «хороший адміністратор», але не реформатор. Тому є сумніви, що в країні почнуться реформи у різних галузях, яких вона так потребує…

Реформи насправді не пов’язані з віком і навіть із якимось особистим бекграундом. Більшість завдань з точки зору економічних змін та реформування соціальних інституцій формулювалися ще наприкінці другої каденції президентства Леоніда Кучми. У 2007 році

Віктор Янукович зробив серйозну спробу повернутись до реформ, було створено урядовий комітет реформ і напрацьовано проект програми реформаторських змін. Але дії тодішньої опозиції БЮТ та «Нашої України» звели ці спроби нанівець, усе закінчилось дочасною виборчою кампанією і фактичним блокуванням реформ. Важливо те, що одним із перших рішень Віктора Януковича на посаді Президента стало формування Комітету реформ та прискорене опрацювання оновленої програми, уже з урахуванням економічної спадщини і фактору глобальної кризи. З точки зору реалізації реформаторської політики

завдання реформ не прив’язані до віку чи якоїсь яскравої особистості. І в цьому сенсі зарано оцінювати весь склад уряду. Там справді є люди, які як державні діячі маловідомі. Але реформи – це, умовно, не «Бальцерович» чи «Гайдар». Чимало змін прийнято якраз не тими, хто виступав по телебаченню, а тими, хто стояв за лаштунками. Як приклад – не молоді реформатори, а сам Леонід Кучма розпочав свого часу земельну реформу. Хоча начебто здавалося, як може тодішній червоний директор займатися такими радикальними речами? І навпаки, реформістський імідж ющенківської команди НУНС зразка 2007 року, власне, ні до чого не привів, а «молода команда» пересварилась і розбіглась уже через півроку. Тому, думаю, навіть зовні консервативний склад уряду аж ніяк не означає, що цей уряд не займатиметься реформами. Можливо, навпаки, здивує неординарними рішеннями у податковій та бюджетній сферах, почне реформувати Пенсійний фонд. Адже від цього залежить економічна стабільність і певною мірою – навіть доля держави. Ще три–п’ять років тому питання другої хвилі реформ було питанням готовності, волі, бажань, був час на зволікання. Нині ж деякі зміни є хірургічною необхідністю. Передусім ідеться про необхідність змін у ціноутворенні в житлово-комунальному господарстві, про глибоку бюджетну реформу. Кожне питання – це не одне рішення. Бюджетна реформа – це як мінімум два бюджетних роки. Перезріла тема реформи місцевого самоврядування та адміністративно-територіального устрою.

Коли Сергій Тігіпко заявив про необхідність підняття цін у сфері ЖКГ, одразу пролунала критика з боку комуністів. А окремі рішення треба буде проводити через парламент.

Узагалі система ЖКГ завжди була дуже ефективним інструментом мобілізації голосів виборців на будь-яких рівнях. Але основна дискусія на цю тему ще попереду. Тігіпко зафіксував проблему: у тій пропорції цін, у якій зараз споживається газ в Україні, – це шлях до економічної прірви. Його слова аж ніяк не означають, що держава, проводячи реформу ціноутворення, механічно перекладатиме на кожного громадянина весь тягар ціни. Бо будь-яка цінова реформа проводиться одночасно з формуванням нових ринкових соціальних компенсаторів. Я думаю, що критика комуністів пов’язана перш за все з тим, щоб витребувати в уряду відповіді, якими будуть ці соціальні компенсатори. Тут у кожного своя правда, але великого конфлікту я не бачу. Коли мінятимуться тарифи на комунальні послуги, у тому числі й ціни на газ для населення, задіюватимуться соціальні компенсатори для пенсіонерів, для родин із невеликим доходом, тому для цих категорій ця проблема буде менш гострою, ніж зараз про це говорять політики.

Ціна на газ залежить не лише від внутрішніх реформ. Гендиректор Фонду національної енергетичної безпеки (РФ) Костянтин Симонов заявив нещодавно, що Росія може знизити ціну на газ, якщо отримає доступ на внутрішній ринок України. Чи піде на такі поступки новий Президент та уряд, адже це може становити загрозу для економічної безпеки країни?

На сьогодні у світі більшість проектів, пов’язаних із видобуванням енергоносіїв, їх транспортуванням, стали за характером транснаціональними. Ми часто говоримо про Росію як про енергетичну імперію. Але зверну вашу увагу, що ті проекти, які зараз просуваються Росією, із самого початку позиціонуються як російсько-європейські, по суті, транснаціональні й за структурою власності, й за механізмами управління. Якщо ви маєте на увазі ГТС, то вона захищена законом і не підлягає приватизації. Але має йтися про капіталізацію цього об’єкта та підвищення його ефективності. Десять років тому, якщо не більше, відбувалась велика дискусія, як керувати цією власністю, щоб вона була економічно ефективнішою, щоб мала прибуток та мінімізувала втрати. Було знайдено компроміс, зокрема виникла ідея створення міжнародного консорціуму. Нині це чи не єдиний шлях розумного вирішення цього питання в інтересах України. І навпаки, яскрава критика консорціуму і ура-патріотизм – виявляється дуже ефективним захистом інтересів російського «Газпрому», який зацікавлений у поступовому зниженні ролі та впливу України на транзит газу євразійського походження до Європи, оскільки відстоює нові обхідні російсько-європейські проекти. Як на мене, договір про постачання газу зразка 2009 року – це найкращий лобістський проект і успіх «Газпрому» в історії російсько-українських газових відносин.

Чи буде найближчим часом послання Президента до Верховної Ради? І чи готуватиме його ваш Інститут, як це було за президентства Віктора Ющенка?

Вважаю, що таке Послання потрібне. Попередні доручення з цього приводу і перші пропозиції вже напрацьовуються. Дуже важливо в Посланні викласти, умовно, нову політичну філософію курсу і пріоритети політики реформ. Адже від Президента зараз справді чекають «плану дій для країни». Комітет реформ, який почав роботу за напрямками, стане джерелом новацій та ініціатив, які також мають бути відображені у Посланні. Крім того, завдання реформ мають бути викладені «у просторі і часі», щоб і політик, і пересічний громадянин могли зорієнтуватись у послідовності та взаємозв’язку дій влади як на коротко- та середньострокову перспективу (рік–три), так і на «довгу дистанцію» (п’ять–десять років).

Прикро, що попередня влада (і Президент Ющенко, і прем’єр Тимошенко, і коаліція) так і не знайшли мужності підготувати власні звіти – президентського послання Ющенка за підсумками 2009 року, власне, не існує, а уряд не спромігся підготувати чесний урядовий звіт. Але сьогодні маємо вже думати про майбутнє. Тому і програмові виступи Віктора Януковича будуть зорієнтовані на майбутнє.