Первый месяц президентства Януковича. Итоги (часть 2)

Первую часть читайте здесь.

Очікування щодо зовнішньої політики Президента Януковича були і є неоднозначними. Багато хто в Україні та за кордоном (особливо у країнах Заходу) побоюється що зовнішня політика Януковича буде занадто проросійською. Виборці В.Януковича дійсно перш за все очікують поглиблення відносин з Росією, але не можна також ігнорувати прагнення великої частини українського суспільства до поглиблення відносин з ЄС. ЄС та США хотіли би бачити зовнішню політику України менш декларативною, більш спрямованою на досягнення результатів в економічній співпраці з зовнішніми партнерами та підкріпленою ефективними діями з виконання поставлених задач. На Заході не забули ролі Януковича під час помаранчевої революції, але наразі він є легітимно обраним президентом України, який декларує як свій пріоритет економічну співпрацю і не вимагає членства України в ЄС, що робить ставлення до нього стримано позитивним. Провідні західні країни очікують від Януковича перш за все політичної стабілізації, забезпечення злагоджених дій Президента, Уряду і парламенту, але при збереженні демократичного характеру політичної системи. Власне саме тому і була достатньо швидко визнана міжнародною спільнотою перемога В.Януковича на президентських виборах. У Російській Федерації від України очікують припинення розмов про вступ в НАТО, в ідеалі переорієнтації на співпрацю з північним сусідом. Тут президентство Януковича сприймають позитивно, як до певної міри зовнішньополітичну перемогу Росії.

Певним індикатором зовнішньополітичних орієнтацій нового президента країни прийнято вважати його перший закордонний візит. В цьому відношенні Україна демонструє обернено пропорційну залежність. Перші візити українські керманичі здійснюють до тих регіонів, де їх позиції виглядають більш хиткими. Так, Президент В.Ющенко, який мав імідж проєвропейського політика, розпочав свою діяльність на посаді з візиту до Москви, а потім вже поїхав до Страсбурга, Польщі, Давосу. У 1994 році президент Л.Кучма, що вважався проросійським діячем, протягом перших кількох тижнів перебування на посаді провів зустрічі з фінансистом Д.Соросом, з директором-розпорядником Міжнародного валютного фонду М.Камдесю, з представником США Д.Хеллером, віце-президентом США А.Гором. Продовжуючи цю традицію, В.Янукович після обрання Президентом, здійснив перший візит до Брюсселю, а вже потім відвідав Москву.

Ці візити мали скоріше символічний характер – вони визначали пріоритети зовнішньої політики Президента В.Януковича. Показово, що і в Брюсселі і в Москві Янукович казав те, що від нього хотіли почути (в Брюсселі – про європейську інтеграцію України і про реформи, а в Москві - про позаблоковий статус України, про створення газотранспортного консорціуму та про інші теми, приємні для Москви).

Щодо активності закордонних візитів Президентів у перші місяці їх перебування на посадах, то найменш насиченим у цьому аспекті виглядає графік Президента Л.Кравчука, перший закордонний візит якого до Німеччини відбувся майже через 2 місяці після інавгурації, що можна пояснити наявністю на той момент нагальної необхідності вирішення питань внутрішньої політики та розв’язання державотворчих завдань. Найбільш інтенсивно закордонні візити здійснював В.Ющенко, що пояснюється потребою відновлення відносин з Росією після «помаранчевої революції», популярністю українського лідера за кордоном та зацікавленістю Україною на Заході. На цьому тлі перші візити В.Януковича виглядають досить зваженими та прагматичними. Але слід відзначити, що вслід за Януковичем до Москви навідались і новий міністр закордонних справ України К.Грищенко і міністр палива та енергетики Ю.Бойко. 25 березня до Москви вилітає і Прем’єр-міністр України М.Азаров. Зараз саме на російському напрямі проявляють найбільшу активність ключові фігури нової української влади.

Основні завдання зовнішньої політики Президента Януковича сформульовані однозначно майже у всіх його виступах, зокрема у представленні Костянтина Грищенка як Міністра закордонних справ, де зазначено: «Безумовно, трикутник Росія-ЄС-США ми завжди будемо тримати в полі зору. Серед основних завдань: європейська інтеграція, яка буде займати у нас найвище місце, відновлення відносин з Росією та побудова стратегічних відносин з США». Янукович особливо наголошує на інноваційності своїх зовнішньополітичних проектів у порівнянні з попередниками. У відносинах з ЄС він називає себе прибічником того, щоб «менше говорити, а більше робити», «євро-прагматиком», а не «євро-романтиком». Ця теза неодноразово дублюється у мессиджах Президента. «Ми будемо проводити прагматичну та збалансовану зовнішню політику. Ми будемо продовжувати розвивати євроінтеграційний процес. Але його основа – це модернізація та перетворення всередині України» (Інтерв’ю «Комсомольській правді»); «Я робитиму все для того, щоб євроінтеграція була не на словах, а на ділі. І в цьому різниця між моєю політикою і політикою попередників, які багато говорили, але практично нічого не робили» (інтерв’ю українській службі Бі-Бі-Сі). Характерною рисою зовнішньополітичних заяв та дій Президента є також дистанціювання від НАТО і наголошення на позаблоковому статусі України. «Співробітництво з НАТО зараз знаходиться на рівні, що відпрацьований моїми попередниками. Статус України залишається незмінним – наші партнерські взаємини залишаються”, - заявив Президент і навіть не знайшов часу, щоб відвідати штаб-квартиру НАТО в Брюсселі (подейкують, що так відбулося під російським впливом). Одною з помітних зовнішньополітичних ініціатив адміністрації Януковича стала пропозиція підписання у Києві російсько-американського договору про скорочення наступальних озброєнь. І хоча Вашингтон обрав для цієї зустрічі іншу європейську столицю, активність Києва була помічена.

«Ключовим пріоритетом» зовнішньої політики В. Янукович називає європейську інтеграцію. Головними аспектами відносин з ЄС Президент називає реформи, створення зони вільної торгівлі, набуття безвізового режиму. В той же час Віктор Янукович обіцяє «крутий поворот» на краще у відносинах між Росією та Україною у всіх напрямках. Ключовими напрямками тут є економічне співробітництво (паливно-енергетичний комплекс, авіабудування, атомна енергетика, військово-технічне співробітництво).

Слід відзначити, що Президент Янукович доручив новому міністру закордонних справ України К.Грищенку підготувати пропозиції щодо проекту Закону «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики». Не виключається, що в цьому законі може бути закріплений позаблоковий статус України.

На даний момент процес призначень у сфері зовнішньої політики тільки розпочато. Відбулась заміна Міністра зовнішніх справ. На цю посаду, як і очікувалось, призначений досвідчений дипломат Костянтин Грищенко. К.Грищенко поміркований політик, кадровий дипломат з великим досвідом співпраці з Москвою (включаючи його роботу у статусі Посла України в РФ), має також гарну репутацію на Заході тому буде здатний проводити збалансовану зовнішню політику. При цьому Віктор Янукович заявив, що у його команді знайдеться місце і для попереднього Міністра - Петра Порошенка (є версії, що він стане віце-прем’єр-міністром з європейської інтеграції). Досі не призначений Керівник служби Президента України з міжнародних питань. Цю функцію наразі виконує співробітник секретаріату Ющенка А.Гончарук.

Кадрова політика В.Ющенка у сфері зовнішньої політики у перший місяць перебування на посаді виглядала більш активною. Його указами був призначений не тільки Міністр закордонних справ (Б.Тарасюк), а й його перший заступник (В.Огризко), а також Віце-прем’єр-міністр з європейської інтеграції (О. Рибачук) та Міністр економіки та з питань європейської інтеграції України (С. Терьохін). Потрібно відзначити, що призначення Президента В.Ющенка відповідали його баченню завдань зовнішньої політики України: Б.Тарасюк. голова Народного Руху України, відомий націонал-демократ та прозахідний політик, своїм пріоритетом бачив європейську і євроатлантичну інтеграцію.

Зовнішньополітичні контакти Президента В.Януковича на території України

Основні зовнішньополітичні контакти В.Януковича на території України відбувались з послами. Виняток складає день інавгурації, коли церемонію відвідали представник ЄС з міжнародних справ та безпеки, президенти Білорусі, Латвії, Литви та Македонії, керівники урядів та парламентів Грузії, Ізраїлю, Румунії, Словаччини, Таджикистану, офіційні особи зовнішньополітичних відомств Австрії, Алжиру, Демократичної Республіки Конго, Екваторіальної Гвінеї, Канади, Марокко, Лівії, Німеччини, Румунії, Словенії, Франції, Узбекистану.

Відбулася зустріч Президента України Віктора Януковича зі спеціальним посланником Голови КНР, Міністром сільського господарства Китаю Хань Чанфу. Зустріч була присвячена питанням співробітництва України та КНР, сприянню інвестиціям. Важливою подією стало прийняття вірчих грамот від Надзвичайного і Повноважного Посла Російської Федерації в Україні Михайла Зурабова 2 березня.

Але найбільш важлива зустріч відбулась у день підписання Закону Про внесення зміни до Закону України «Про Регламент Верховної Ради України», який дозволив створення коаліції не тільки фракціями, а й окремими депутатами. Отже, перед підписанням цього документу Президент терміново скликав послів країн великої вісімки задля отримання їх підтримки. Опис реакції послів різниться у різних джерелах. Сайт президента описує зустріч як таку, що проходила у атмосфері порозуміння і доброзичливості та повідомляє про підтримку Президента Послами. Українські ЗМІ наголошували на прагматичній позиції більшості послів, які готові були проігнорувати деякі невідповідності Конституції України заради формування стабільної коаліції. В той же час у дипломатичних колах наголошують, що основною вимогою послів було звернення до Конституційного Суду з приводу конституційності змін регламенту. Варто зазначити, що на зустрічі був також присутній посол Російської федерації, чого часто не було на зустрічах такого формату за президентства Ющенка.

Оцінка перших зовнішньополітичних кроків президента України за кордоном провідними політичними лідерами достатньо позитивна. Президент Європарламенту Єжи Бузек схвально оцінив візит Януковича: «Я дуже задоволений тим, що Янукович обрав Брюссель у якості першого зарубіжного візиту. Це важливий сигнал для нас». За словами Ж.М.Баррозу, голови Європейської Комісії сьогодні Європа цілком підтримує Януковича та його діяльність по стабілізації на Україні. Президент Російської Федерації Д.Медведєв оцінив результат виборів в Україні як позитивний сигнал, а також зазначив, що тепер [коли Президентом є Янукович] з’явились принципово інші можливості для розвитку відносин. Потрібно зазначити, що зустріч В.Януковича з В.Путіним була значно прохолоднішою.

Висвітлення вступу Президента Януковича на посаду та його візиту до Москви російськими медіа було в цілому позитивне. Головними темами є газопостачання та відносини у нафтогазовому секторі, питання НАТО, статусу російської мови. Описуючи візит Януковича до Росії, ЗМІ відмітили як обіцянку радикального покращення стосунків з Росією, так і той факт, що зустрічі не мали конкретних результатів.

Ставлення західної преси до В.Януковича відповідає формулюванню BBC: «Віктор Янукович виграв вибори, які за свідченням міжнародних спостерігачів були вражаючою демонстрацією демократії, без значних порушень. Наразі Янукович намагається позбутись іміджу «людини Москви» Преса відзначила, що перший візит нового українського президента був здійснений до Брюсселю і лише потім він відвідав Москву. New York Times бачить у такому графіку ознаку того, що Янукович хоче сказати європейським лідерам, що він продовжить зусилля свого попередника щодо поглиблення зв’язків з Заходом. Washington Post стверджує, що тепер, коли Янукович отримав владу, він може набагато менше пристосовуватись до інтересів Москви та бути більш відкритим до Вашингтону, ніж це подобається Кремлю. В інтерв’ю, яке Янукович дав Euronews, він виглядає як політик, що намагається балансувати між Сходом та Заходом, але все ж рухається у бік ЄС. Інтерв’ю могло би бути ідеальним, якби Янукович не переплутав Косово з Сербією, а Північну Осетію з Південною. З цього приводу Guardian навіть порівняла Януковича з Бушем, як політиком, що постійно припускається помилок.

За характером зовнішньополітична діяльність нового Президента скоріше за все буде багатовекторним балансуванням. Найбільшим пріоритетом має бути відновлення довіри до України в світі та розбудова відносин з ключовими партнерами. Крім того, пріоритетами зовнішньої політики мають бути питання безпеки, як енергетичної, так і військової. У перший місяць президентства Януковича чітко проявилась проблема протиставлення відносин з ЄС та Росією як стратегічними партнерами (постійний інтерес громадськості до вибору якогось одного партнера як пріоритетного, увага до того, який напрямок вибере Президент для першого візиту). Януковичу доцільно нівелювати це протистояння та довести, що можна і потрібно розвивати відносини на обох напрямках. Також проявились проблеми у відносинах з Росією. В. Януковичу поки що не вдалось досягти конкретного прогресу у важливих для України енергетичних питаннях, а Росія вже озвучила питання, виконання яких Україною є проблематичним (вступ до митного союзу, продовження терміну базування в Україні Чорноморського флоту РФ). Крім того, Україна прагне до встановлення рівноправних, прагматичних відносин, тоді як Росія сподівається на певну реінтеграцію з Україною в політичній площині.

У короткостроковій перспективі Президент Янукович буде докладати зусиль до встановлення постійного діалогу на вищому рівні та налагодження прагматичних відносин з Росією. Попри низку символічних подій (спільні урочистості до дня перемоги, вже підтверджений візит Президента Медведєва до Києва, зняття таких явних подразників як вступ у НАТО), досягнення зовнішньополітичних проривів у відносинах з Росією уявляється малоймовірним, але відносини стануть більш стабільними та спокійними. В зв’язку з активними зусиллями Москви втягнути Київ до активної співпраці з Митним Союзом на чолі з Росією, в Україні може виникнути достатньо гостра політична дискусія щодо цього питання.

За умови стабільного Кабінету Міністрів є сподівання на результативне завершення переговорів щодо угоди про зону вільної торгівлі з ЄС, що має поліпшити відносини України з західними партнерами. Також одним з пріоритетів зовнішньополітичної діяльності Президента Януковича стане досягнення безвізовий режиму з ЄС. В цілому зовнішньополітична діяльність нового Президента буде більш зосереджена на економіці.

Відразу після створення нової парламентської коаліції виникла інтрига навколо „плюралізму” в лавах опозиції. Ще в лютому заявила про свою опозицію новому Президенту депутатська група „За Україну” у складі фракції НУНС. Фракція БЮТ заявила про перехід у статус парламентської опозиції відразу після звільнення Ю.Тимошенко з посади Прем’єра і створення нової парламентської коаліції. Фракцію БЮТ в опозиційних прагненнях підтримала частина депутатів від НУНС, які і раніше були союзниками Ю.Тимошенко. 9 березня Ю.Тимошенко оголосила про створення об’єднаної демократичної опозиції у складі БЮТ і декількох націонал-демократичних партій. Частина депутатів фракції НУНС до останнього вела переговори з ПР про участь в новій парламентській коаліції і лише тоді, коли ці переговори провалилися, також оголосила про свою опозиційність. А.Яценюк після того, як не зміг домовитись з В.Януковичем про статус і умови своєї участі в новому Уряді, також оголосив про свою опозиційність.

Кілька позапарламентських політичних сил також уже заявили чи можуть заявити про свою опозиційність до діючої влади.

І БЮТ і А.Яценюк заявили про формування своїх опозиційних Урядів. БЮТ і об’єднана демократична опозиція оголосили склад свого опозиційного Уряду, який очолив народний депутат від фракції БЮТ, лідер Партії „Реформи і порядок” С.Соболєв. До складу цього Уряду увійшли представники фракцій БЮТ і НУНС. А.Яценюк поки не оголошував склад свого Уряду.

Закон про Регламент ВРУ передбачає функціонування у Раді тільки однієї опозиції – чи то найбільшої опозиційної фракції, чи то об’єднання опозиційних фракцій. Така парламентська опозиція може претендувати на посаду першого віце-спікера та голів ряду постійних комітетів ВРУ. Тому протягом останніх двох тижнів продовжується дискусія між БЮТ та депутатами НУНС щодо того, чи може БЮТ претендувати на роль єдиної парламентської опозиції і чи є у НУНС шанси претендувати на опозиційні блага без кооперації з БЮТ.

Предмет дискусії може зникнути сам собою, якщо більшість у ВРУ змінить Закон про регламент і дозволить функціонування парламентської опозиції на плюралістичних засадах, що відповідає стандартам європейської демократії.

Питання призначення першого віце-спікера від опозиції взагалі може бути відкладене надовго. Останні зміни Закону про Регламент вимагають, щоб при обранні керівних органів ВРУ у голосуванні взяли участь (отримали бюлетені) 2/3 депутатів. Оскільки ні правлячі, ні опозиційні фракції не мають такої кількості голосів, то ні представник опозиції, ні представник КПУ (А.Мартинюк, який претендує на цю посаду) можуть і не отримати цю посаду, і тоді досить довго крісло першого віце-спікера залишиться вакантним. Відмінити норму про 300 депутатів не дозволить В.Литвин, який таким чином захищає і свою власну посаду.

Плюралізм української опозиції є закономірним і абсолютно нормальним явищем. Приблизно така ж саме ситуація і в розвинених демократичних країнах. Проблема в іншому. В діях опозиції відчуваються розкол і розгубленість. Опозиціонери більше сваряться між собою ніж протистоять новій владі. Політичні амбіції та взаємні образи і підозри лідерів опозиції заважають об’єднанню їх зусиль у протистоянні новій владі. Більша частина як наявних так і потенційних опозиціонерів (від А.Яценюка і В.Кириленка до В.Ющенка) навряд чи погодяться на об’єднання на умовах одноосібного лідерства Ю.Тимошенко. Тому опозиційним силам варто домовлятись не стільки про об’єднання, скільки про координацію своїх дій у відповідь на виклики і загрози з боку нової влади.

Прогноз:

У найближчі кілька місяців опозиція в Україні буде слабкою, розрізненою та частково контрольованою з боку влади. До 20% депутатів ВРУ та місцевих рад з політичних сил, які зараз на центральному рівні заявляють про опозиційність, можуть перейти до провладних фракцій. Але зміцнення нового політичного режиму, можливі антидемократичні тенденції в його діяльності можуть підштовхнути нині розрізнені опозиційні сили до координації своїх зусиль у протистоянні новій владі. Необхідність такої координації зокрема засвідчила ситуація з призначенням Д.Табачника на посаду міністра освіти і виникнення громадських протестів з цього приводу. Саме від сили і активності української опозиції значною, якщо не вирішальною мірою залежить збереження демократичної перспективи для України.

Поганою українською традицією є те, що після кожних президентських виборів опозиція певний час перебуває у фрагментованому та недієздатному стані. Перші місяці йдуть на з‘ясування стосунків чи намагання обговорити умови «почесної капітуляції». Так, у 1994 році в опозиції до Л.Кучми була скоріше Верховна Рада та місцеві еліти, ніж політичні структури. В 1999 році завдяки відомому скандалу з Канівською четвіркою опозиція також опинилась у серйозній кризі.

Як це не парадоксально зараз виглядає, Віктор Ющенко – єдиний український президент, який розпочав свою роботу в умовах практично повної відсутності дієвої опозиції, оскільки значна частина політичних лідерів та чиновників режиму Кучми просто не уявляли себе в опозиційному статусі. Більшість з них капітулювали перед новою владою, деякі сховалися за кордоном. Фактично, тоді тільки КПУ та уламки СДПУ(о) були готові чинити системний опір новій владі, але їх підтримка в суспільстві була дуже низькою. Потенціал опозиції почав відновлюватися тільки через декілька місяців, після виникнення серйозних проблем у діяльності нової влади і конфліктів всередині помаранчевої команди.

Ситуація зі свободою слова в Україні за перший місяць президентства В.Януковича якісно не змінилася. Нова влада робить акцент на інформаційно- пропагандистському забезпеченні своєї діяльності, без прямого адміністративного втручання в діяльність ЗМІ, і на розстановці своїх кадрів в державних засобах масової інформації.

Встановлення контролю за інформаційною сферою потенційно є одним із першочергових пріоритетів нової влади. Протягом першого місяця повноважень В.Януковича було змінено керівництво НТКУ та почато кадрові зміни в Національній раді з питань телебачення та радіомовлення.

Своїм рішенням від 15.09.2009 Конституційний Суд України визнав невідповідними Основному Закону процедури призначення керівників НТКУ та НРКУ, тому призначення Кабінетом Міністрів Гендиректора НТКУ Є.Бенкендорфа критикується з процедурної точки зору. ВРУ мала би вже на найближчому пленарному тижні розглянути зміни і доповнення до Закону «Про телебачення і радіомовлення», які би встановили відповідні процедури. Після цього уповноважений законодавцем орган провів би повністю легітимні призначення.

Формування нової влади загострило кадрові проблеми в Національній Раді з питань телебачення і радіомовлення, які тривають останні півроку. Президент Янукович відмінив Указ Президента Ющенка про призначення А.Мірошниченка членом Нацради повторно на другий термін. Це звільнення також не є бездоганним з точки зору законодавства. Кілька членів Нацради не беруть участі у засіданнях, іншим це заборонено рішенням суду, ще у кількох спливає термін повноважень.

Власники більшості основних приватних всеукраїнських медіа-холдінгів на сьогодні лояльні до нової влади. Вже в перший місяць президентства Януковича спостерігаються впливи на редакційну політику щодо просування узгоджених універсальних повідомлень про діяльність Президента, Уряду та опозиції.

В правлячій команді сформовано перелік посадових осіб які представляють позицію Президента: це насамперед Г.Герман (С.Льовочкін вирішив поки що відмовитися від активного спілкування зі ЗМІ), в АПУ це також І.Акімова – як «обличчя реформ», у КМУ поки що публічно працюють М.Азаров, С.Тігіпко та В.Семиноженко. У парламенті О.Єфремов продовжує представляти інтереси фракції, разом із тими ж постійними партійними спікерами. Особисто Президент В.Янукович протягом першого місяця роботи не проводив великих прес-конференцій та не брав участі у політичних ток-шоу. Його спілкування із ЗМІ мало скоріше віртуальний характер, обмежувалося демонстрацією телевізійної картинки про зустрічі Президента з керівниками органів державної влади та членами Уряду, заявами для преси, ексклюзивними інтерв’ю, вітаннями та коментарями.

Основним центром вироблення інформаційної політики та координації роботи зі ЗМІ стали профільні управління АПУ під керівництвом Г.Герман. Альтернативні інформаційні лінії розробляють служби КМУ, куратором яких є народний депутат, фахівець у сфері медіа О.Бондаренко.

Прогноз:

Найближчим часом будуть проведені ротації в складі Національної Ради з питань телебачення і радіомовлення. До її складу буде введено більше представників, близьких до керівництва каналів, що належать новим фаворитам нової влади.

Через певний час можна очікувати спроб переділу медіа-ринку: виділення частот провладним холдінгам, зміну власників крупних ЗМІ, уніфікацію інформаційних повідомлень про політичні події.

В діях нової влади можуть проявитися спроби деполітизувати інформаційний простір за рахунок згортання політичних програмі та розширення розважальної складової телеефіру, що об‘єктивно зменшить можливості опозиції для донесення своєї позиції до громадськості.

Перший місяць формування політичного режиму зазвичай не дає можливості зробити висновки про інформаційну політику нової влади, але певною мірою окреслює тенденції та наміри нової влади.

У перший місяць президентства Віктора Ющенка раніше заявлені наміри про встановлення демократичних стандартів у стосунках із ЗМІ в цілому дотримувалися, новопризначені чиновники охоче йшли на контакт з пресою, тиск на мас-медіа припинився. Однак єдиними кадровими рішеннями в сфері інформаційної політики були призначення прес-секретаря Президента України та президента НТКУ. Серед головних пріоритетів в інформаційній політиці було заявлено про необхідність створення громадського телебачення, але ця ідея так і не була реалізована.

1. В Україні активно будується новий політичний режим. Де-юре Україна залишається парламентсько-президентською республікою, де-факто формується президентсько-парламентська система влади. Більш того, проявляється тенденція до встановлення одноосібної влади В.Ф.Януковича, створення режиму „Великого Босса”, („Главного Начальника страны”). На вершині владної піраміди знов Президент України, від якого залежать всі інші інституції влади.

2. Об’єктивний розрив між юридичною формою і новим політичним змістом системи влади в Україні рано чи пізно призведе до необхідності розв’язати це протиріччя. Віктор Янукович і його найближче оточення через певний час можуть спробувати і юридично повернутись до президентсько-парламентської форми правління.

3. Формування нового політичного режиму зовні виглядає як неокучмістська реставрація, спрямована на політичну і соціально-економічну стабілізацію, подолання наслідків правління помаранчевих і постпомаранчових сил (відновлення єдності і керованості системи державного управління, повернення старих перевірених кадрів замість постпомаранчових чиновників, відновлення у трохи модернізованому вигляді інституцій і практик епохи Л.Кучми, зміна геополітичних і ідеологічних орієнтирів). Проте через певний час і нова влада і країна в цілому постануть перед вибором – або збереження конкурентної демократії, або перетворення нового політичного режиму в українську версію керованої демократії.

4. Вже в перший місяць президентства В.Януковича проявилися особливості кадрової політики нового Президента України:

- Кадрова політика нової влади здійснюється під безпосереднім контролем Президента В.Януковича.

- Близько половини керівного складу кадрового корпусу нової влади є членами Партії регіонів, абсолютна більшість належить до найближчого оточення або до клієнтел ключових фігур нової влади. Перші кадрові призначення були зроблені в основному за принципом політичної та особистої лояльності, інколи на шкоду професіоналізму.

- Кадровий корпус нової влади формується за квотно-коаліційним принципом (в першу чергу з урахуванням інтересів найбільш впливових фігур і бізнес-політичних угрупувань Партії регіонів).

- На керівні посади призначаються скоріше чиновники-господарники, ніж публічні політики чи потенційні реформатори.

- Помітна і вагома частина нових керівників пов’язана з Донецькою областю або за походженням, або за траєкторією професійної кар’єри. Кадрове ядро нової владної команди – донецьке за походженням, кучмівське – за вихованням.

- Вікова структура керівного складу кадрового корпусу нової влади є достатньо консервативною. Близько половини цієї кадрової команди у віці від 50 до 59 років, 11 – старше 60 років. Протягом року ще 7 представників цієї команди перейдуть рубіж 60 років. Тільки 10 представників керівної ланки кадрового корпусу нової влади (з 82) – у віці до 40 років.

- Значна частина призначень (особливо на регіональному рівні) є нагородою за активну роботу на перемогу Януковича на президентських виборах, а також за вірність Януковичу у помаранчевий та постпомаранчовий період (2005-2009 рр.).

5. Вже в перших своїх указах Президент В.Янукович сформулював першочергові пріоритети своєї діяльності: проведення економічних реформ, подолання бідності, боротьба з корупцією. Для реалізації цих завдань при АПУ навіть були створені спеціальні консультативно-дорадчі органи (Комітет з економічних реформ, Національний антикорупційний комітет), які мають виконувати і певні координаційні функції у зазначених напрямах державної політики. Визначені Президентом пріоритети державної політики поки залишаються політичними авансами на довгостроковий період, але вже найближчим часом доведеться розраховуватись по політичних і соціально-економічних боргах (передвиборні обіцянки про підвищення соціальних стандартів, розв’язання поточних бюджетних і соціальних проблем і т.п.).

6. Порівняння політичних заяв попередників В.Януковича у перший місяць їх президентства проявляє дві тенденції:

- повторення всіма Президентами України (починаючи з 1994 року) окремих пріоритетних завдань (наприклад боротьби з корупцією, проведення соціально-економічних реформ), що свідчить про їх невиконання протягом всіх останніх 15 років;

- подібність Януковича-2010 Кучмі-1994 і частково Кучмі-1999.

7. Першими своїми закордонними візитами (до Брюсселю і Москви) Президент В.Янукович продемонстрував схильність до збалансованої і багатовекторної зовнішньої політики (формуванню динамічного балансу зовнішніх інтересів України між Заходом і Росією). Але ці візити мали скоріше символічно-декларативний характер. Візит до Москви нового міністра закордонних справ України К.Грищенка, підготовка візиту до Москви Прем’єр-міністра України М.Азарова свідчать про те, що реальним головним пріоритетом зовнішньої політики України стають відносини з Росією.

8. Ситуація зі свободою слова в Україні за перший місяць президентства В.Януковича якісно не змінилася. Нова влада робить акцент на інформаційно- пропагандистському забезпеченні своєї діяльності, без прямого адміністративного втручання в діяльність ЗМІ, і на розстановці своїх кадрів в державних засобах масової інформації. Проте поступово почали проявлятися тенденції посилення владного контролю за інформаційною сферою.

9. Після того як В.Янукович набув повноважень Президента України, а у ВРУ була створена нова парламентська коаліція і призначений новий Уряд, відразу декілька політичних сил заявили про свою опозицію до нової влади (БЮТ, частина фракції НУНС, в першу чергу депутатська група „За Україну”, А.Яценюк і „Фронт змін”, деякі позапарламентські політичні сили; певну опозиційність окремим діям нової влади демонструють В.Ющенко і „Наша Україна”). Але в діях опозиції відчуваються розкол і розгубленість. Опозиціонери більше сваряться між собою ніж протистоять новій владі. Зміцнення нового політичного режиму, можливі антидемократичні тенденції в його діяльності можуть підштовхнути нині розрізнені опозиційні сили до координації своїх зусиль у протистоянні новій владі. Саме від сили і активності української опозиції значною, якщо не вирішальною мірою залежить збереження демократичної перспективи для України.

Глосарій скорочень:

ПР - Партія Регіонів

АПУ – Адміністрація Президента України

АРК – Автономна республіка Крим

ВРУ – Верховна Рада України

КСУ – Конституційний Суд України

НТКУ – Національна телекомпанія України

НРКУ - Національна радіомовна компанія України

ДПА – Державна податкова адміністрація

МО – Міністерство оборони

ГПУ – Генеральна прокуратура України

Первую часть читайте здесь.