Роман Скрипін: Усім доброго суботнього вечора, якщо його можна назвати добрим з огляду на ті події, які стались з Президентом Польщі.
Роман Скрипін: Усім доброго суботнього вечора, якщо його можна назвати добрим з огляду на ті події, які стались з Президентом Польщі. Шокуюча новина сьогодні була. Але, попри все, ми будемо говорити з «Дійовою особою», якою є Станіслав Довгий – президент Малої академії наук і народний депутат.
І я відразу окреслюю Вам порядок денний. У нас із Вами може бути 4 теми сьогодні, якщо ми вкладаємось у наступні оці нещасні 40 хвилин, спробуємо – це освіта, політика, оскільки Ви народний депутат, Київ, оскільки Ваш син є секретарем Київської міської ради, ну і зв’язок, оскільки Ви до нього мали стосунок. Що, Ви заперечуєте порядок денний?
Станіслав Довгий: Так, ми домовлялися, що буде присвячене питання дітям, обдарованим дітям.
– Ми і про них будемо говорити.
– Зразу хотів би. Оскільки ми домовилися в Президії з нашими науковцями, керівниками, що не будемо плутати виховання дітей із політикою, ми винесли за дужки Малу академію наук, поза політику. Ми рівнозначно віддалені від усіх політичних сил, і тому ми вважаємо, що неправильно дітей, вони самі розберуться без нас, моя позиція може впливати, оскільки зараз фінали конкурсів.
1200 дітей – переможців обласних конкурсів зі всієї України, найкращі діти, найрозумніші з України – протягом місяця працюють у Києві. І ми намагаємось уже десять років не плутати дітей до політики. Тому що, розумієте, у нас дуже часто вибори, і лише ми цю грань перейдемо, то завтра будуть на період виборів зустрічатися з обдарованими дітьми, на екран знімати це, а вибори пройдуть, і все на цьому.
– Ви абсолютно маєте рацію. Тому що діти – це святе, обдаровані діти – це взагалі круто, можна так сказати. Якби політики не йшли до дітей. У нас політизоване на сьогоднішній день Міністерство освіти, Ви це теж знаєте. Цю тему я оминути не зможу, але розділити ці теми, поставити чіткі грані – спробуємо, я Вас тут підтримую, як і переважна більшість наших слухачів, які б не хотіли, щоб політика приходила до дітей, стукала їм у двері, лізла у вікна і так далі. Але підемо по порядку. І спочатку з Вами познайомимось поближче через Вашу біографію.
Станіслав Довгий народився на Кіровоградщині 23 липня 1954 року. Вищу освіту здобував у Київському університеті імені Тараса Шевченка за спеціальністю «інженер-механік».
Із 1976 року до 1990-х пройшов шлях від молодшого наукового співробітника до завідувача відділу Інституту гідромеханіки Академії наук України. У 1991–1997 роках – генеральний директор науково-виробничого підприємства «Топаз-Інформ». Рік очолював Український інститут дослідження навколишнього середовища і ресурсів при Раді національної безпеки і оборони України.
Із серпня 1998-го по квітень 1999-го – Станіслав Довгий був міністром України у справах науки і технологій. Потім майже рік очолював Державний комітет із питань науки та інтелектуальної власності. Після цього (до липня 2001 року) – був головою правління ВАТ «Укртелеком». Потім – головою Державного комітету зв’язку та інформатизації України.
Наступним тривалим етапом у житті Станіслава Довгого стало депутатство. До Верховної Ради IV скликання він пройшов від блоку «За Єдину Україну!». Паралельно очолював наглядову раду «Укртелекому». Депутатом 5-го та 6-го скликання був обраний від «Нашої України».
Станіслав Довгий зі студентських років активно займається виховною і педагогічною роботою (має 25 років педагогічного стажу в провідних вишах країни), а також Франції, Польщі, Малайзії та Росії.
Станіслав Довгий відомий іще як автор понад 240 наукових робіт, у тому числі 40 винаходів, 28 монографій та підручників. Серед його учнів близько 20 кандидатів та докторів наук.
Станіслав Довгий – учений у галузі охорони навколишнього середовища, телекомунікацій, інформаційних технологій, аерокосмічних досліджень Землі.Зз 2000 року – президент Малої академії наук України, член-кореспондент Національної академії наук України, член-кореспондент Академії педагогічних наук України, голова наглядової ради Інституту обдарованої дитини, доктор фізико-математичних наук, заслужений діяч науки і техніки України та лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки.
Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, Почесною грамотою Верховної Ради України.
– Спочатку, звичайно, про святе – про дітей, про обдарованих дітей. От Мала академія наук – знаєте, воно мало відомо, напевно, широкому прошаркові, тому що, знаєте, зараз усі дійсно більше говорять про якісь інші, а освіта, те, що є інвестицією в майбутнє, лишається на останньому місці чомусь. Яка у нас ситуація з дітьми обдарованими? От Ви стверджуєте, що 90 відсотків дітей обдаровані. Але ж не всі 90 відсотків мають можливість долучитись до цього освітнього процесу.
– Питання обдарованості – надзвичайно дискусійне питання. Ще давні греки і римляни виділяли дітей обдарованих і виробляли перші механізми роботи з ними і так далі. Сьогодні є два підходи. Один підхід у педагогіці – що всі діти обдаровані і кожна дитина має якийсь талант, єдине – лише його знайти, підтримати і дати підтримку вчасно, коли цей талант у дитини розкривається. Інший підхід – що талант у дитини закладений генетично, і цей талант можна тестувати на основі тестів, на основі спеціальних методик, вироблених і визнаних світовою системою освіти, ці таланти розпізнаються.
Якщо говорити про систему освіти нашу, вона має радянські витоки, і сьогодні також ведеться дискусія, є два підходи. Один підхід у педагогіці – це алгоритмічний репродуктивний, коли треба вивчити, навчитись за певними алгоритмами розв’язувати якісь задачі, і репродуктивний – повторювати, повторювати, доки не запам’ятаєш. Інший підхід, який останнім часом завойовує місце в педагогіці, – це креативний критичний, коли дитина не засвоює нові знання для того, щоб їх запам’ятовувати, а застосовує знання для отримання нових знань.
Це два напрямки в освіті. В результаті першого напрямку маємо технічно підготовлених фахівців і добре освічених виконавців. У другому випадку ми маємо досить серйозний інноваційних лідерів, творчих працівників, винахідників. І як результат ми маємо два типи підготовлених фахівців, одні вміють сумлінно виконувати визначені правила, інші – створюють нові правила. І йде дискусія, що нам потрібно в освіті – резервуар знань чи фонтан ідей.
– Так що нам треба мати?
– На сьогодні я схиляюсь до того, що в суспільстві повинно бути два крила. Повинні бути досить підготовлені фахівці. І повинен бути підтриманий той напрямок, коли люди генерують нові ідеї, пробивають свої життя і створюють нові правила життя. І це надзвичайно важливо. Тут можна перейти до останньої дискусії, яка склалася в суспільстві з приводу тестування. На жаль, не всі риси характеру, не всі здібності дитини можна протестувати, не всі піддаються кількісним характеристикам.
– Давайте про тестування трохи пізніше, тому що там політика є. Я не хочу зараз про політику. Я Вам обіцяв, що ми розділимо чітко. Ви самі зачепили тему тестування, тому ми її відкладаємо трошки. І для себе, от Ви говорили – резервуар знань і інноваційний підхід, тобто креативний, то я б сказав, що це залежить… от у мене відклалося в пам’яті, я б назвав ту систему освіти, яка була, репресивною радянську. Чому? Тому що хочеш – не хочеш, тобі вкладають в голову ті знання, які навіть, можливо, тобі ніколи не знадобляться. Правильно? І дитині зовсім не давали можливості проявити себе, щось ініціювати. Тобто вкладали, вкладали, вкладали, вкладали.
На сьогоднішній день ситуація змінилася, щоб мати друге крило, про яке Ви говорите, – тобто заохочувальна система, діти є ініціаторами, талановиті діти, коли цей талант ніхто не пригнічує, а, навпаки, йому створюють умови для того, щоб щось вигадувати, бути винахідником і зрештою творити інноваційний шлях розвитку?
«…За ці 10 років кількість дітей, які охоплені Малою академією наук, збільшилася в 10 разів. Починали ми з 25 тисяч, сьогодні – понад 250 тисяч дітей за минулий рік, які залучені в систему Малої академії наук»
– Безумовно. Є такий вислів: талант – це випущений на свободу інтелект. Я хотів би звернути увагу, що сьогодні ми створили таку увагу, і я відповідально це кажу, тому що майже 10 років займаюсь Малою академією наук. І я вважаю, що це сьогодні найбільш об’єктивна система, яка дозволяє працювати з дітьми, найбільш об’єктивно оцінювати. І підтвердженням цьому є, наприклад, що за ці 10 років кількість дітей, які охоплені Малою академією наук, збільшилася в 10 разів. Починали ми з 25 тисяч, сьогодні – понад 250 тисяч дітей за минулий рік, які залучені в систему Малої академії наук.
Чому діти сюди ідуть? По-перше і найголовніше, що діти повірили у справедливість цієї системи. Ми працюємо таким чином, я б хотів кілька слів сказати, але вони дуже важливі, про систему оцінювання знань. Ті діти, які працюють у Малій академії, мають можливість вибрати тему. Система Малої академії наук дає їм таку можливість, провідні вчені мають перспективні тематики, і віртуальна школа Малої академії наук, ми маємо понад тисячу відділень у районах, різних областях, даємо дітям можливість вибрати тему. Діти вибирають тему і працюють, десь починаючи з 7–8-го класу.
– Коштів не бракує? Тому що завжди, коли говорять про українську освіту, говорять про брак коштів.
– Що стосується браку коштів, я б тут посперечався, але це окрема тема. Якщо взяти коштів, витрачених на освіту, до ВВП, то Україна займає досить пристойне європейське місце, це близько 7 відсотків. Інша справа, як вони використовуються, направлені. У нас не вистачає грошей, наприклад, на підготовку підручників. Значна кількість коштів іде на друкування підручників, і знаєте про зловживання і так далі. Сьогодні весь світ живе на електронних підручниках, і лише якісь основоположні підручники друкуються на паперових носіях.
«Сьогодні весь світ живе на електронних підручниках, і лише якісь основоположні підручники друкуються на паперових носіях»
Сьогодні, наприклад, уряд Малайзії поставив завдання зробити освіту найбільш прогресивною і найбільш технологічною. І, наприклад, минулого року 35 тисяч вчителів малайзійських отримали ноутбуки, розроблені компанією «Інтел» спеціально для навчального процесу – з 3D, з просторовими діаграмами, з таблицями, і в кожній школі мають мобільний інтернет-доступ. Це дає можливість сьогодні забезпечити практично всі інфраструктури, кожну школу, кожного вчителя.
Якщо порахувати, скільки коштів витрачається і як вони витрачаються, сьогодні абсолютно очевидно, і як член бюджетного комітету я протягом довгого часу аналізував бюджетні програми, проекти. Для того, щоб виконати якусь роботу, потрібно, наприклад, мільйон гривень.
Ми коли починаємо рахувати, ті, хто виконує певну роботу, з ними розбиратись, то вони кажуть: «Нам не вистачило, у нас було 400 тисяч, у нас було 500 тисяч, у нас було 20 тисяч і так далі». І коли ми порахували, скільки коштів потрачено – потрачено, наприклад, 20 мільйонів. Для виконання роботи треба 2 мільйони, але за рахунок негосподарського і нецільового використання, неефективного використання, ми маємо таку систему, коли розпорошуємо кошти, ми викидаємо кошти, обігріваємо повітря. Ми робимо дуже багато зайвих рухів.
Слухач: Це Анатолій із Полтавщини. Я хотів би запитати, в якій країні, Ви вважаєте, найкраще відбувається демографічне й інтелектуальне відтворення населення? Можливо, це відбувається, попри всі недоліки, в Китаї? І наступне питання: геніальна справедлива держава, відносно якої Ви можете охарактеризувати країну, що це існує? І уточнення: дійсно, щоб альтруїстичні, мудро-справедливі люди відтворювались, треба гаремно-патріархальну систему.
– Як, можливо, такий жарт, чи вважаючи на особливість запитання, можу привести приклад, що в Ізраїлі існує система роботи і навчання таких творчих обдарованих дітей. Так от ця система є державною таємницею, її розкриття прирівнюється до державної зради. А в деяких країнах Південно-Східної Азії, таких, як Сінгапур, наприклад, взагалі заборонено випускникові коледжу чи університету одружуватись на дівчині, яка не має відповідного рівня освіти. Я думаю, що це деякі перегини.
Але що стосується серйозних зрушень, які сталися останнім часом у Південно-Східній Азії, я можу навести деякі цифри. Наприклад, за 40 показниками оцінювався інтелектуальний потенціал 15-річних школярів із математики і технічних наук, то перші 6 місць зайняли Гонконг, Сингапур, Південна Корея, Китай, Японія і Тайвань. А далі вже йдуть Італія, Швейцарія, Німеччина, США та інші країни. Також що стосується вкладень державних у підтримку такого і рівня життя держави, ми також ввели сюди ще середню тривалість життя, то середня тривалість життя коливається навколо 80 років, а дохід на душу десь близько 25–30. І це говорить про те, що сьогодні в освіті є дуже серйозні приклади, де нам можна використати досвід і застосувати в нашій системі освіти.
– Оскільки Ви – зв’язківець, окрім іншого, оскільки Ви очолювали, то тут Ви потрапили якраз у вигідну ситуацію, коли можете сказати, чому у нас так не відбувається. Питання в наступному. У нас є мережа «Укртелеком» державна – підприємство, яке ще не приватизоване. У нас є школи з комп’ютерними класами. Зазвичай, коли приходить якийсь добрий дядя-політик, перед виборами особливо, який хоче засвітитися, але я тут про політику не буду, вони зазвичай дарують комп’ютерні класи.
Цим не грішив, але помічений так само Віктор Янукович, який дарував комп’ютерні класи, але виходить, що ці комп’ютери, вони стоять не підключені до інтернету, не підключені до мережі, їх можна використовувати як друкарську машинку. Чому в Україні немає цієї системи, коли б держава дбала про створення загальнонаціональної бодай мережі. Тому що для цього, здається, не так багато і треба, і «Укртелеком» міг би взяти участь в цьому. І найменшу навіть сільську школу можна було б бездротовим інтернетом підключити до мережі.
– Тут узагалі без коментарів. Потрібна лише політична воля. Сьогоднішні технології і сьогоднішні можливості дозволяють, пам’ятаєте, як раніше Монголія з рабовласницької, з феодального ладу перейшла одразу в соціалізм, так ми можемо, минаючи всі етапи технологічні у зв’язку, одразу застосувати. Оскільки, дійсно, в «Укртелекомі» є найголовніше – є дріт, який є в кожній квартирі, кожній кімнаті, це електричний дріт, це зв’язок. І сьогодні використати ці можливості, десятки технологій… Нема політичної волі.
– Ініціюйте.
– Ми ініціюємо, але ж Ви бачите, що в Україні є важливіші питання. Можна: я Вам поставлю питання: скільки уже років Ви працюєте в ЗМІ?
– Виходить, що уже 21.
– 21 рік. Ви відома людина, на Вас багато орієнтуються як на порядного і чесного працівника. Питання в тому, скільки Ви провели отаких зустрічей із людьми, які займаються обдарованими дітьми?
– Дуже мало.
– І подивіться на канали: якщо якийсь скандал, якщо хтось комусь із депутатів щось побив і так далі…
– Пане Станіславе, ми від цього втекли. Я ж питаю, чому в нашій державі не застосувати сучасні технології, які дозволяють це зробити.
– Я ж про це і кажу, що для того, щоб сьогодні щось сталося, потрібно, щоб ті чиновники не мали можливості цього не зробити, тому що будуть показувати пальцем.
– Часом у нас викладачі навіть не знають, що таке сучасні технології та інформаційні технології. Звідси іде зло, тому що їм це не потрібно, вони радіють тим комп’ютерам, які стоять у класі.
– Я скажу так. Я член бюджетного комітету, і минулого року на одному з засідань ми поставили питання, оскільки Міністерство освіти давало певні пропозиції про комп’ютеризацію шкіл. Ми сказали: дайте нам реальну цифру, скільки у нас комп’ютеризовано шкіл і так далі. Вони надали все майже 100 відсотків. Але я кожного року об’їжджаю більшість областей і буваю в десятках і сотнях шкіл. І коли заходиш у школу і бачиш або комп’ютери старі, які не можна підключити до інтернету, їх використовують як друкарські машинки, або інтернет потужності такої, яку не можна використати в реальному масштабі, треба тільки чекати для того, щоб увійти в систему, годинами, це не реально для школярів. Або цих комп’ютерів 12 поставили, 6 вийшло з ладу.
Потім починаєш розбиратись, виявляється, що для того, щоб школі цей комп’ютерний клас обслуговувати, треба, щоб була посада техніка. А так учитель фізкультури чи вчитель німецької мови за сумісництвом обслуговує ці комп’ютери. І ми зараз створили комісію у Верховній Раді, найближчим часом це питання доведемо ми до кінця, реальну картину, а не ту, яку подає міністерство.
– Просто тут же питання просте, якщо тут згадувати політику трошки. Президент Янукович говорить про інноваційний шлях розвитку української економіки. Я як людина, яка використовує сучасні технології і прекрасно знає, що це добре, але чи є такі можливості і взагалі розуміння цього в державі – я поки що не бачу жодних потуг, на жаль.
І оці діти обдаровані, яких Ви шукаєте, які приходять до Вас, то здається., що вони через терени до зірок ідуть, змушені пробиватись через малозрозумілу систему. Тобто вони не застосовують усього спектру можливих технологічних вже наробок людства для того, щоб виявити повністю свій талант. Не треба вигадувати український велосипед, він уже вигаданий. Треба щось інше вже робити і крокувати вперед.
– Тут є два аспекти оцієї проблеми. І, спілкуючись постійно з великою кількістю дітей якраз цих талановитих, обдарованих, мене не покидають два рівнозначні почуття. З одного боку, діти сьогодні настільки вирізняються рівнем знань, креативністю, делікатністю і надзвичайною такою допитливістю і генеруванням нових ідей. Із іншого боку, як вони цього всього досягають за повної відсутності матеріальної допомоги, технічної бази, уваги зі сторони.
«…Для того, щоб дитина пройшла цей шлях у наукове життя, серйозне, доросле, професійне, треба обов’язково забезпечити її можливістю вчителя»
Ми проводили дослідження разом із одним американським університетом серед нобелівських лауреатів – що в їхньому житті найбільше вплинуло на їхні наукові досягнення. То 95 відсотків сказали: «Наявність у ранньому віці, шкільному або дошкільному, вчителя». Тобто для того, щоб дитина пройшла цей шлях у наукове життя, серйозне, доросле, професійне, треба обов’язково забезпечити її можливістю вчителя. Ви знаєте сьогодні рівень сільських шкіл, і знайти достойного вчителя за тією чи іншою темою майже неможливо. Але у нас є дистанційна школа Малої академії наук, де академіки, члени академій галузевих, професори, доктори керують науковими роботами реально сьогодні. Але дитині треба їхати з села в районний центр для того, щоб годину чи півгодини попрацювати з академіком з Києва чи з Харкова.
– Скажіть, Україні не загрожує інтелектуальна криза?
– У мене є тут, чесно кажучи, довідка. Я так по пам’яті Вам точно не скажу, але за останні 13 років ми зробили аналіз, які результати наших школярів в олімпіадах і конкурсах наукових. І досить оптимістичні дані ми отримали. Наприклад, минулого року у міжнародних конкурсах і олімпіадах наші школярі отримали 6 золотих, 7 срібних, 11 бронзових медалей із математики, фізики, хімії, біології, екології та інформатики. Вчора у нас була така, я б сказав, визначна подія, ми проводжали нашу делегацію, це 9 дітей зі всієї України, на 17-ту міжнародну конференцію молодих учених. Це діти з Чернівців, Києва, Харкова, Луганська, Ялти. І протягом останніх років наші діти привозять із цих олімпіад і конкурсів досить такі високі місця, високі позиції.
«Чим більше я працюю з дітьми, тим більше я потенціалу бачу в нашому молодому поколінні, в інтелектуальних ресурсах наших. І наші діти – це, однозначно, наше майбутнє. Україна – це, мабуть, генетично так, – високоінтелектуальна держава»
І ми так часто говоримо, скільки у нас вугілля залишилось, скільки того, скільки у нас лісів іще не вирубали, скільки у нас якихось ресурсів залишилось у державі, але не говоримо про наш найбільший ресурс. Чим більше я працюю з дітьми, тим більше я потенціалу бачу в нашому молодому поколінні, в інтелектуальних ресурсах наших. І наші діти – це, однозначно, наше майбутнє. Україна – це, мабуть, генетично так, – високоінтелектуальна держава. І якщо ми сьогодні не зупинимось і не повернемось обличчям до цієї проблеми… Програм дуже багато, десятки програм, усі правильні, написані правильні слова, а коли починаєш аналізувати фінансування… Я наприклад, також сьогодні дивився цифри: програма «Обдарована дитина» на 2007–2010 роки – 156 мільйонів закладено було, а профінансовано 2,7 відсотка. В той час, як у наших сусідів, у Росії, аналогічна програма близько 100 мільйонів доларів профінансовано.
– Я б орієнтувався радше на стандарти Євросоюзу.
– Тут же мова не про стандарти, а про фінансування. Я за останні десь 2 роки об’їхав майже 20 країн. Ви читали, я ще є головою спостережної ради Інституту обдарованої дитини. Я цей інститут створював, і ми зараз вивчали досвід світовий. Понад 20 країн ми об’їхали, відвідували школи, ліцеї, університети.
Я Вам скажу, що у більшості країн уся система, не лише освіти, а й уся система економічна направлена на те, щоб знайти таланти, підтримати їх державно і потім ці таланти провести, щоб потім вони вкладали в економіку. Є цифри, що ефективність вкладення коштів там у сільське господарство стільки-то відсотків, туди 10%, туди 20%. То інвестиції, які вкладаються в інтелект, перевищуються десятками.
– У будь-якої держави є базові напрямки, і це беззаперечно, – це здоров’я і армія, тобто захист. Це важливі речі, які має держава забезпечувати. Скажіть наостанок, закриваючи цю тему освітню, щоб лишитися без політики, – куди дітям стукати і батькам звертатися, щоб узяти участь у цьому важливому процесі пошуку обдарованих дітей і становлення дітей обдарованих далі?
– У нас є сайт Малої академії наук, сайт Інституту обдарованої дитини. Наш сайт – «Острів знань». Він один із найбільш відвідуваних, майже 20 тисяч дітей щодня.
– Ви знаєте, нас, може, чують ті, хто не знає, що таке сайт узагалі.
– Тоді я запрошую всіх, хто хоче долучитися до цієї роботи, якщо Ви не знайдете в школі, в районі, в області і в інтернеті інформацію: Україна, місто Київ, Верховна Рада, народному депутатові Довгому Станіславу Олексійовичу, президентові Малої академії наук. Я обіцяю, що жодне звернення не залишиться не розглянутим.
– Зараз я спробую з Вами в режимі пінг-понгу, щоб не дуже заглиблюватись в малоприємні політичні речі. Зокрема, це «фактор Табачника». Ми маємо фактор Табачника, ми маємо так звану «анти-Табачну кампанію». Пов’язане це з мовою зовнішнього тестування, з мовним питанням, яке є гостре в Україні завжди, яке викликає дуже жваву реакцію. Але – якою має бути мова зовнішнього тестування, на Вашу думку? І чи має зовнішнє тестування бути розбавлене іспитами?
«…Повинно бути дві складові: перше – це тестові показники, і друга складова – це не тестові показники. Не тестові показники – це те, що не можна оцінить, як кажуть, іскра Божа в дитині. Її можна побачити, тільки спілкуючись із дитиною, ніякий тест її не знайде»
– Ми робили аналізи освітніх реформ десь в більш як 30 країнах, економічно розвинених країнах, також гімназії, ліцеї відвідували і зробили один однозначний висновок – повинно бути дві складові: перше – це тестові показники, і друга складова – це не тестові показники. Не тестові показники – це те, що не можна оцінить, як кажуть, іскра Божа в дитині. Її можна побачити, тільки спілкуючись із дитиною, ніякий тест її не знайде.
Тому наша позиція вироблена – це 50 на 50, 50% – тестові показники, 50% – інші. Це, наприклад, результати навчання в школі, позашкільна освіта, наприклад, Мала академія наук, різна гурткова робота, портфоліо – у гімназіях і ліцеях США портфоліо ведеться з 3-річного віку. Потім весь цей матеріал передається у вступну комісію. Повідомлення батьків, бо хто знає дитину краще за батьків. Визнається фактично доля людини.
– Правильно. Але ж батьки люблять свою дитину, вони можуть іноді і перебільшувати.
– Правильно, але талановита дитина у більшості країн належить до дітей із особливостями, це не еліта, яку треба носити на руках, а це дитина, яка має проблемне дитинство.
– Випускники шкіл насправді спантеличені, тому що вони не знають, що буде з зовнішнім тестуванням, куди звертатися, як звертатися, уже наплутали насправді. Якщо говорити, то політики прийшли до дітей, які готувались до зовнішнього тестування – мова, потім те, де розташовані центри зовнішнього тестування.
Дехто випадає з цих центрів, за законом випадає – вони живуть далі, ніж 50 кілометрів від цих центрів. Якщо стисло говорити, нащо було вносити розгардіяш, якщо можна було лишити тести, не вносити ніякі бали атестату, не говорити про іспити, а от те, що Ви говорите, – це елементарна співбесіда, тобто особистий контакт тих, хто хоче набрати якісний склад студентів. От і все – тест плюс співбесіда.
– Я говорив, наприклад, із ректором Київського національного університету, з ректором Політехнічного університету, яке їхнє бачення, яка їхня позиція. І однозначно позиція збігається з тим баченням, що потрібні тести, їх треба залишити, але у такій частині: 25% – на розсуд університетів.
– Є загроза у корупційності.
«Якщо ми не будемо довіряти університетові, то взагалі про яку систему освіти ми говоримо?»
– Якщо ми не будемо довіряти університетові, то взагалі про яку систему освіти ми говоримо?
– Це елементарна співбесіда.
– Ні, це не співбесіда. От послухайте, ми минулого року підписали програму ініціативну – Мала академія наук, КНУ імені Шевченка і Київська політехніка – «Майбутнє України». Ця програма передбачає мережу конкурсів, виставок робіт і так далі. Дитина з восьмого класу залучається до роботи на кафедру, на факультет. І працює кілька років до того, як вона стане абітурієнтом. Цю дитину вже знають студенти, знають на кафедрі, знають, як вона працює. І чому ми відбираємо таке право в університетів? Прийде конкуренція дуже швидко.
– Хто, як не вони, люблять хабарі. Не всі, звичайно.
– Я б не став ображати всіх. Якщо ми хочемо створити систему, то повинні… Ми створили таку систему. Якщо хочете, послухайте. Я можу цю систему запропонувати всім. Я розумію, що часу нема, але це найголовніше – створити систему, в яку повірять люди, повірять діти і повірять їхні батьки. Ми зробили це.
«…Це найголовніше – створити систему, в яку повірять люди, повірять діти і повірять їхні батьки. Ми зробили це»
Як у Малій академії проходять конкурси? В перший день дитина пише контрольну роботу підвищеної складності, як олімпіаду. Перевірка йде з застосуванням спеціальних програм, у тому числі комп’ютерів.
У наступний день проходить захист його наукової роботи. На захисті присутні з усіх областей – це 27 конкурентів, журі – це 10–12 чоловік, і ми запрошуємо туди батьків і запрошуємо пресу. І якщо дитина не самостійно виконала роботу або рівень низький… 15–20 хвилин доповідь, потім запитання конкурентів, потім запитання журі.
Повністю відкрита система. На завершення журі обговорює і виставляє оцінку в Інтернет. Діти цю оцінку бачать, хто не задоволений – один цілий день ми витрачаємо на апеляції і оскарження. І ця система сьогодні довела свою справедливість. І я думаю, якщо ви виробите таку прозору систему на цьому, то і батьки, і діти в це повірять.
– Мова тестування яка? Дуже швидка відповідь. Українська, державна, чи, як хочуть зробити, мультимовність? Це взагалі унікальний досвід для Європи.
– Я тут підходив би індивідуально. Тому що якщо, наприклад, перекласти тест румунською мовою, його, наприклад, перекладе фахівець із літератури, а здавати буде математику. А математик, наприклад, румунської мови не знає. Тому це та проблема, яка може виникнути при оцінці. Всі повинні знати українську мову, але якщо в деяких регіонах є більш широке населення, кілька десятків тисяч якоїсь національності, там можна піти на зустріч. Я б не став так однозначно ставити крапку.
– Це нищить мотиваційний чинник для знання української мови.
– Я, чесно кажучи, з цього питання трошки заспокоївся. У мене мама – вчителька української мови, батько – письменник, який усе життя писав українською мовою. І коли я почув на врученні Шевченківської премії від Президента його заяву, що в Україні буде одна державна мова – українська – і крапка. Я думаю, що Президент повинен заспокоїти всіх і не давати можливості робити якісь кроки.
– Пане Станіславе, з Вас хочеться витягнути, чому Ви долучилися до цієї більшості, яка створена в такий спосіб, який визнав Конституційний Суд?
– Я виходив лише з інтересів Малої академії наук і тієї роботи, яку я веду з дітьми. І сьогодні у мене є підтримка і розуміння. І сказати, що нема, ми не можемо наперед, не дочекавшись якихось результатів, вішати ярлики і говорити, що ті погані, а ці гарні. Давайте 100 днів почекаємо і побачимо, які будуть результати в державі.
– «Укртелеком» хочуть продати за 7 мільярдів гривень. Це достатня ціна?
– Свого часу, коли оцінювали «Укртелеком», ціна була мінімальна 5 мільярдів євро. Зараз на сьогоднішній день я цією проблемою не займаюсь і тому не можу сказати реальну ціну. Але 5 мільярдів євро – це була мінімальна ціна в 2003 році.
Коментарі — 0