Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Поради президента(у)

    • «Український Тиждень»
    • Розсилка
    Поради президента(у)

    Леонід Кравчук про граблі для влади та український «фундаменталізм»

    Перший президент незалежної України на прохання Тижня прокоментував перші кроки її четвертого президента та його команди, а також дав кілька порад як владі, так і опозиції.

    Загрози «єдиноначалія»

    У. Т.: Якою є ваша оцінка перших кроків нової влади?

    – Вона зіткнулася з колосальним обсягом проблем – економічних, соціальних, політичних тощо, й перед нею одразу постало завдання їх вирішити. Люди не хочуть чекати, незабаром мине сто днів нової влади – й почнуть підбивати підсумки. Для кожної влади завжди є два шляхи: демократичний і в обхід законів та Конституції, тим більше в країні, де їх можна обійти… Перший – через переконання, обговорення, дискусії, дотримання Конституції й законів – це шлях цивілізований, шлях більшості західних демократій. Нинішня влада, на мою думку, декларуючи прагнення зберегти демократичні цінності, традиції, почала поспішати. І цей поспіх призводить до відходу від демократичних засад.

    В інших країнах таке неможливо, адже там суд сумлінно виконує свої обов’язки. У нас – будь ласка: треба – зробимо. За часів Леоніда Кучми Конституційний Суд, не кліпнувши оком, ухвалив рішення, що той був при владі не два терміни, а один. Це була перша ганьба Конституційного Суду. Сьогоднішній КС приймає рішення, діаметрально протилежне ухваленому ним самим два роки тому. Це треба дуже себе не поважати, бути тотальним рабом ситуації. Таким чином, влада знає, що є Конституційний Суд, який ухвалить рішення, потрібні владі. І вона йде не демократичним шляхом, а в обхід демократії.

    У. Т.: Як далеко може завести державу правовий нігілізм можновладців?

    – Врешті-решт у нас є опозиція, хоча вона також має свої проблеми. Хто б там що не казав, у суспільстві все ще живий дух Майдану, який уперше в історії України показав – народ може змістити владу через демократичні інститути, через вибори. Є в суспільстві впливові сили, здатні зупинити владу, щоб вона далеко не зайшла.

    Поштовхом до кривавих подій у Киргизії стала відмова влади дати опозиції парламентські комітети. В нас наступають на ті самі граблі: кажуть – не дамо, бо нам це невигідно, нам треба шалено працювати. Проте результатів цієї шаленої праці ми поки не бачимо. Раніше обіцяли підвищення соціальних стандартів, тепер повідомили про затримку пенсій. Тобто пенсії не просто не підвищуватимуть, їх навіть невчасно виплачуватимуть. Отже, не все добре в нашому домі, який вибудовують за принципом «єдиноначалія» Партії регіонів. Якщо влада не вирішуватиме цих питань в кабінетах, може статися, що їх почнуть вирішувати на вулиці.

    У. Т.: Зараз у ПР ведуть розмови про скасування конституційної реформи 2004 року та повернення до президентсько-парламентської республіки. Якщо реформу таки вдасться скасувати, чи буде це вирішенням проблем, причиною яких її називають, чи інструментом для повної узурпації влади?

    – Зміни до Конституції вносить тільки Верховна Рада, тож якщо вдасться набрати 300 голосів кнопкодавів, таке завдання може бути поставлене й вирішене. Якщо Основний Закон закріпить домінування однієї політичної сили, мова йде про це, почнеться поступове згортання демократичних інститутів і демократії як такої.

    Утримати баланс

    У. Т.: Часті візити президента Віктора Януковича до Росії, обговорення ймовірності створення єдиної російсько-білорусько-української держави та приєднання України до Митного союзу Росії, Білорусі й Казахстану, ліквідація Національного центру з питань євроатлантичної інтеграції… Як ви ставитеся до такої зміни зовнішньополітичного вектора? Якими бачите її наслідки?

    – У США Янукович заявив про на підтримку європейської орієнтації України, співробітництво з західним світом, зок¬рема Сполученими Штатами тощо. Тому говорити, що новий президент зорієнтований виключно на Схід, я не можу. Інша річ, коли постає питання енергоносіїв, газу, цін, тональність заяв дещо змінюється. Проте ми давно і в Раді Європи, і в ОБСЄ, говоримо про спрощення візового режиму, зону вільної торгівлі. Ми вже в СОТ. Не так просто повиривати звідти наше коріння й піти на Схід. Тому владі доведеться балансувати між Сходом і Заходом. Головне, щоб вона не робила на Сході того, що унеможливить співпрацю з Заходом. Піти в Митний союз Росії, Білорусі й Казахстану означає відкинути завдання щодо зони вільної торгівлі з ЄС або відмовитися від СОТ. Є сили в уряді, які б цього хотіли, може, через нерозуміння, а може, через велику любов до Сходу й нелюбов до Заходу. Але тут слід керуватися не любов’ю, а доцільністю та прагматизмом.

    Недоцільно говорити про позаблоковий статус України. Між двома ядерними силами, Росією і Заходом, не може бути позаблоковості. Гілларі Клінтон чітко висловила позицію Америки: ми не будемо переглядати нинішньої системи безпеки. Можна говорити про її вдосконалення, зміни, але її стрижнем будуть НАТО і ЄС.

    У. Т.: Як ви ставитеся до намірів уряду переглянути ціни на російський газ?

    – Це добре, що він хоче переглянути ціни в бік зниження, але в якій це зниження буде формі? В ринковій чи політичній? Путін прямо сказав Азарову: дійте так, як Білорусь, і дамо вам білоруську ціну. Коли на таке погодитися, це означатиме, що Україна стала залежною від Росії.

    Розкол поглиблюється

    У. Т.: Як ви оцінюєте гуманітарну політику нової влади?

    – Поки що її гуманітарна політика є незграбним втручанням у напрацювання попередньої влади. Я їх не ідеалізую, але були запропоновані цінності, які можна визначити одним словосполученням – національне життя. Зараз нічого нового не пропонується, крім посягань на те, що є корінням українського народу. Це небезпечно.

    У. Т.: Цією сферою керують люди, які не приховують свого негативного ставлення до українського, дехто з них навіть не знає державної мови?..

    – Я не ставлю питання так: не знаєш мови – не місце в українській політиці. Якщо людина знає і поважає українські закони, український менталітет, українську душу, українську історію, то й до неї ставитимуться з повагою, а мову можна вивчити. А може прийти людина з блискучим знанням української мови й бути українофобом.

    Мене непокоїть, коли посадові особи високого рангу ігнорують ці засадничі речі в українській гуманітарній сфері. І їх не усувають із посад, вони не змінюють своєї позиції, не просять вибачення. Це може стати поганим прикладом.

    Я писав президентові лист про український зміст життя, українські переконання. Не можна, скажімо, питання фундаментальні, які формують спосіб життя, замінити будь-чим. Це буде інша країна й інші люди. Я писав, що не може бути такого, щоб чиновник чи політичний діяч, маючи неукраїнські гуманітарні переконання, обіймав посаду гуманітарного змісту в українській владі. Відповіді не отримав.

    Але я чув, як захищала цю позицію коаліція, особливо комуністи: ми слухали вас, тепер слухайте нас. Кого, що слухати? Що ви запропонували – повернення назад? Це просто ганебно так ставити питання. Й вони не розуміють, що наростатиме протестна ідеологія. Небезпечно діяти всупереч інтересам суспільства.

    Те що вони зараз кажуть, це протест проти Віктора Ющенка і його команди. Він також не все робив доцільно з погляду всього українського суспільства, наголошував на тій частині національних цінностей, яка була притаманна певному регіону. Логіка влади: він робив так, а ми не так. І поділ України на Схід і Захід поглиблюється.

    У. Т.: Як роз’єднувати країну, політики уже не раз продемонстрували, а як об’єднувати?

    – Влада мусить розуміти просту істину: Україна в нас одна. Ми не можемо бути одноманітними, схожими одне на одного, але є речі фундаментальні, які нас об’єднують. Їх треба поставити в центрі. Крім того, до влади мають прийти люди з усіх регіонів. Коли я працював у КПРС, ми суворо слідкували, щоб у ЦК були представники всіх областей. А тут «донецькі – найкращі». По-перше, не думаю, що це так. По-друге, це призведе до неминучого протесту. Вже зараз кажуть: «Тримайтеся – донецькі йдуть». Ну для чого доводити до такого абсурду!

    У. Т.: Якими будуть наслідки дружніх стосунків президента Януковича та патріарха Кирила для українських православних церков?

    – Влада могла б пом’як¬шувати розкол, якби діяла незалежно від симпатії до тієї чи іншої конфесії, а в інтересах усіх конфесій, керуючись українським законодавством. Але це залежить уже від духовності самої влади. Президент як набожна людина має право ходити до якої хоче церкви. Але як президент він повинен знаходити такі механізми впливу (не прямого, бо в церковні справи не можна втручатися), які б давали кожній церкві можливість діяти в демократичній і незалежній Україні без жодних перешкод. Зараз ми рахаємося в напрямку посилення розколу. За моїми спостереженнями, віряни сьогодні не розуміють, яка канонічна, духовна, міжконфесійна політика проводиться в Україні.

    У. Т.: Зараз багато говорять про клановість в українській політиці...

    – Дивився документальну ст𳬬чку про Грузію: правоохоронні органи об’єднані в одну коаліцію, корупція зникла як така. Це кажуть громадяни, яких опитують на вулиці. Одержати посвідчення водія чи зареєструвати машину можна за лічені години. А в нас?!.. Потрібен закон, що за кожну корупційну дію людина не просто відповідає, а її знімають із посади. Зараз є закон про корупцію, але настільки розмитий, що його не можна застосувати. Продають посади, нагороди – все. Як можна вірити, що влада бореться з корупцією? Подивіться, хто сидить у Верховній Раді, у президентській адміністрації: свати, брати, сини, онуки тощо. Й керівник фракції Партії регіонів Єфремов каже, що в цьому нічого поганого. Коли батько з синами засідають у парламенті, то це сім’я вже, сімейний клан, а не парламент. Відповідно й питання вони вирішують, які хочуть і як хочуть. Зрада моральності, повна деградація відбувається на моїх очах.

    У. Т.: Що б ви порадили нинішній опозиції?

    – Опозиція зараз у пошуку себе. Ніхто не знає, як завтра вчинять депутати з опозиції, які прийшли туди не через ідеологічні, духовні мотиви, а з іншою метою – впливати на прийняття корисних для них законів або просто використовувати владу в своїх інтересах. Думаю, ці люди не затримаються в опозиції. Вони бізнесмени, а бізнес не має кольору, йому треба працювати, й він піде на все, щоб одержувати доходи.

    Єдина опозиція – це нереально, але координувати зусилля можливо. Якщо вдасться це зробити навколо певної ідеї, можна буде говорити про опозицію як політичну силу. Я порадив би Юлії Тимошенко не претендувати на роль усезагального лідера. Нехай не вона про себе каже, що вона лідер, а люди та опозиційні сили визнають її лідером. Для цього треба її блоку діяти з урахуванням інтересів інших сил. Є Арсеній Яценюк, і це треба враховувати, є й інші сили.

    Я порадив би також не чекати, поки влада зробить помилку: щодня у Верховній Раді повинні бути альтернативні до владних пропозиції від опозиції. Не просто слова з трибуни, а проекти документів. Тому що впливати можна тільки через документи.

    І наостанок. Потрібно не лише критикувати владу, а й говорити про фундаментальні речі. Цим не можна нехтувати. Національна ідея, українська культура, історична пам’ять. Це треба постійно подавати людям, щоб вони бачили: є сила, яка стоїть на сторожі українського національного життя.

    Біографічна нота

    Народився в селі Великий Житин Рівненської області.

    У 1958 році закінчив Київський державний університет ім. Тараса Шевченка, економіст, кандидат економічних наук, професор низки національних та зарубіжних університетів.

    1988–1990 рр. – завідувач ідеологічного відділу, секретар ЦК КПУ, другий секретар ЦК КПУ, кандидат у члени Політбюро ЦК КПУ.

    1990–1991 рр. – член Політбюро ЦК КПУ (у серпні 1990-го заявив про вихід із КПРС), голова Верховної Ради УРСР, а потім – ВР України. Народний депутат Верховної Ради УРСР Х–ХІ скликань, народний депутат України ХІІ (І) скликання. Склав повноваження у зв\'язку з обранням у грудні 1991-го президентом України.

    1994–2006 рр. – народний депутат України II–IV скликань. До парламенту III і IV скликань пройшов за списком СДПУ(о), очолював фракцію СДПУ(о).

    На парламентські вибори 2006 року пішов як лідер Опозиційного блоку «НЕ ТАК!», блок набрав 1,01% голосів.

    У 2001 році присвоєно звання Героя Україн и (з врученням ордена Держави).

    Автор книг «Держава і влада: досвід адміністративної реформи» (2001), «Маємо те, що маємо» (2002), понад 500 статей в українських і зарубіжних виданнях

    Фото: Олександр Чекменьов

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ