Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Росія забере наш шельф, аби не дістався іноземцям?

    • Галина Каплюк, Альона Блохтур, фото Станіслава Груздєва, «Главком»
    • Розсилка
    Росія забере наш шельф, аби не дістався іноземцям?

    Росія заявила про готовність добувати газ на шельфі Чорного моря і добувати метан із вугільних пластів.

    Росія заявила про готовність добувати газ на шельфі Чорного моря і добувати метан із вугільних пластів. Але ж яким чином вона збирається це робити, не маючи на це власних технологій? А для чого ж здалося «Газпрому» вкладати багатомільярдні інвестиції в розробку українського шельфу, якщо це автоматично зменшує нішу для експорту газу з її власних родовищ? Експерти сходяться на думці, що головною метою «Газпрому» є заморожування цих проектів і утримання ситуації під контролем. Таким чином, він не допустить іноземних інвесторів до розробки цих родовищ, і відстоїть в конкурентній боротьбі ринок України.

    Про це на прес-конференції в «Главкомі» розповіли колишній представник Президента з міжнародних питань енергетичної безпеки Богдан Соколовський та експерт із енергетичних питань Центру Разумкова Володимир Омельченко.

    Богдан Соколовський: «Зайняти місце на чорноморсько-азовському шельфі України і заблокувати розробку – це один із правдоподібних сценаріїв»

    В жодному випадку Україні не варто йти на СП по видобутку шахтного метану, а також по розробці структури Паласа, зокрема, на чорноморському шельфі. Чому? По-перше, за будь-яких обставин «Газпром» є монополістом і найближчі багато років він залишатиметься монопольним постачальником газу в Україну. При всьому доброму ставленні до росіян, вони вміють навіть з 1% своїх акцій у спільному підприємстві фактично ним керувати.

    По-друге, Росія по шахтному метану не має власних технологій. Там багато говориться про доцільність видобутку такого газу, є проблеми і на їхніх родовищах вугілля, але власної, перевіреної, впровадженої технології наразі немає. Якщо говорити про радянські часи, то Академія наук України була провідною структурою із розробки технології по дегазації вугільних пластів, а також по видобутку шахтного метану. Однак, не можна говорити, що уже була сформована технологія, яка впроваджується на практиці. Таку технологію мають і успішно використовують Сполучені Штати Америки, там навіть є така норма, що до розробки вугільних пластів їх спочатку дегазують. Таким чином, з одного боку, збільшується безпека вугільних шахт, а з іншого - є прибуток від прямого видобутку шахтного метану.

    В Україні підтверджено близько 8 мільярдів кубів шахтного метану. Потрібна технологія і гроші, про це можна домовлятися, але не з монополістом. Чекати, поки в Україні буде створено свою технологію, – це, мабуть, найменш вигідний процес, який потребує багато часу. Тому було б доцільно орендувати технологію в Сполучених Штатів Америки, а також отримати прозорі і дешеві кредити. Будь-яке спільне підприємство, тим більше з «Газпромом», в даному випадку посилить контроль українського енергетичного ринку.

    Стосовно шельфу також категорично недоцільно створювати спільне підприємство з «Газпромом». Сьогодні російський «Газпром» не може якісно здійснювати розробку і видобуток на шельфі. НАК «Нафтогаз України», який має ліцензію, але не має технологій, також не здатний це самостійно зробити. Потрібні дуже серйозні інвестиції, аби розробити і структуру Паласа і інші, які є в чорноморському шельфі в українській зоні. НАК «Нафтогаз» мав би робити це спільно з іншими компаніями, зокрема, Норвегія має технології, і знову ж таки потрібно користуватися можливостями міжнародних фінансових інституцій щодо фінансування таких проектів. Будь-який допуск монополіста у вигляді «Газпрому» буде тільки послаблювати енергетичну, економічну, а відтак і національну безпеку України. Тут не варто особливо критикувати росіян, тому що вони успішно просуваються в реалізації своєї концепції, яка полягає в контролюванні зарубіжних ринків, Україна у цьому відношенні є дуже важливим ринком. Це їхня справа, а справа влади в Україні - обороняти національну безпеку.

    Володимир Омельченко: «Головною метою Росії є не вкладання інвестицій, а заморожування цих проектів і утримання ситуації під контролем»

    Сьогодні Україна на 70% залежна від поставок російського газу, і українська стратегія мала б полягати в зменшенні цієї залежності за рахунок власного видобутку, залучаючи не «Газпром», а інші іноземні компанії, або ж за рахунок власних зусиль НАК «Нафтогазу». Тому в умовах критичної залежності по газу від «Газпрому», яка вже не тільки економічна, а й політична, це рішення є абсолютно нелогічним. Це рішення показує, що наш уряд дивиться на ці речі достатньо короткозоро, на відміну від російського, який грає на випередження.

    Багато провідних нафтогазових компаній світу, таких як «Шеврон», «Шелл», «ЭксонМобил» і інші, бажають займатися розробкою корисних копалин, а саме вуглеводнів – як на шельфі, так шахтного метану і сланцевого газу. Бачачи таку велику зацікавленість іноземних компаній розробляти українські ресурси, безумовно, «Газпром» затурбувався, щоб не втратити український ринок збуту природного газу, який є дуже привабливим для нього в умовах часткової втрати ринку збуту в країнах Європейського Союзу. Ми знаємо, що в 2009 року «Газпром» втратив на цьому ринку 3% ніші, віддавши його постачальникам зрідженого газу та Норвегії, ці показники газу в цьому році не покращилися і залишаються фактично на тому ж рівні. Тому в умовах дуже складної ситуації «Газпрому» в Європейському Союзі українських ринок дуже цікавий, і «Газпром» розглядає його як стратегічний. Він створює всі ці СП, але це не означає, що вони будуть працювати. Оскільки, для чого «Газпрому» вкладати багатомільярдні інвестиції, щоб зменшувати нішу для експорту газу з власних родовищ? Головною метою є не вкладання інвестицій, а, навпаки, заморожування цих проектів і утримання ситуації під контролем, щоб не допустити іноземних інвесторів і впливати на представників НАК «Нафтогазу», Мінпаливенерго, Кабінету Міністрів, щоб відстояти в конкурентній боротьбі ринок України.

    Чорноморсько-азовський шельф України є надзвичайно цікавим. На сьогодні затверджені запаси сягають понад 1,5 мільйонів тон умовного палива. Розвіданість чорноморсько-азовського регіону, з точки зору нафти і газу, складає близько 4%. Цей регіон є найменш розвіданим серед усіх регіонів у світі, і понад 70% усіх нових відкриттів – це шельфи морів та океанів. Тому дуже цікаво залучати на шельф Чорного моря інвесторів, а саме компанії, які володіють відповідними технологіями і мають досвід, це такі як «Шелл», «ЭксонМобил», «Статойл-Гидро» та деякі інші.

    Українське законодавство не сприяє входженню інвесторів на шельф Чорного моря. Ще 1998 році був прийнятий закон «Про угоди про розподіл продукції», але по ньому працювала тільки одна компанія - «Венко Прикерченська», і то не дуже вдало. Законодавство в сфері надрокористування в Україні є рамкове, і великі важелі впливі на видачу ліценції, її відкликання, на порядок проведення аукціонів належить Кабінету Міністрів України, який міняється достатньо часто. Тому у інвестора виникають додаткові ризики. Основні умови, які я перерахував, потрібно закріпити саме на законодавчому рівні.

    Есть ли вероятность того, что после создания СП под него подпадут те участки шельфа, которые планировались для «Венко»? И тогда возникает вопрос: либо они, исходя из интересов России, могут быть заблокированы, либо будут разрабатываться, но уже по каким-то новым интересам?

    Богдан Соколовський: Не виключено, що відновлять права «Венко Прикерченська», і вони будуть передані спільному підприємству, чи, відверто скажемо, «Газпрому». Яка перспектива? Я погоджуюсь з колегою в тому, що російській стороні не зовсім вигідно займатися інвестуванням та розробкою на українському шельфі, тому що це обмежує потенціал власних родовищ. Очевидно, що зайняти місце на чорноморсько-азовському шельфі України і заблокувати розробку – це один з правдоподібних сценаріїв. В такому випадку все залишається під контролем. Зараз прогнозується збільшення обсягів споживання газу, Росія на цьому має шанси збільшити свої прибутки і, очевидно, що вони будуть вести саме таку лінію, принаймні, в середній перспективі.

    Чи можливий сценарій, що Росія не заморожує, а консервує родовища України?

    Богдан Соколовський: В Росії є приказка «что в лоб, что по лбу». Але на предмет розконсервування чи розмороження треба завжди віддавати звіт, що запаси на території Росії є настільки великі, не порівняльні із нашими, що, можливо, на ваш вік вистачить (на мій точно ні) дочекатися того, аби були колись розконсервації. У даній ситуації для України насамперед пріоритетом номер один має бути скорочення обсягів споживання газу і будь-яких мінеральних енергоресурсів. Це альфа і омега нашого існування за будь-яких обставин. Вже тільки лінивий не говорить про те, що Україна споживає настільки багато, що ми втричі, а інколи в чотири рази більше на одиницю ВВП споживаємо газу, ніж, наприклад, сусідня Польща, яка не є зовсім благополучною у цій сфері. На жаль, за останні дев’ять місяців, зрештою, як і за попередні два роки, виконавча влада не зробила нічого в плані енергозбереження і скорочення використання енергоресурсів. Треба про це говорити відверто, хоча українські наукові розробки є, вони перспективні, весь світ тим користується, за винятком України.

    Володимир Омельченко: «Газпром» зараз відстрочує терміни введення та вкладення інвестицій в свої ключові базові родовища у західному Сибіру, на півострові Ямал. Наприклад, постійно відстрочуються терміни введення таких стратегічних родовищ як Бованенківське та Штокманівське, тому що не вистачає коштів та технологій для їх розробки. До того ж «Газпром» зав’яз у газопровідних проектах, у нього достатня кількість боргових зобов’язань (понад 40 млрд. дол.). За умов, коли «Газпром» відстрочує терміни введення в експлуатацію власних родовищ на своїй території, чи буде він витрачати кошти на інвестиції в Україні, щоб створювати проблеми для збуту свого власного газу? Спершу треба дати відповідь на це питання і тоді все стане зрозуміло: чи дійсно хоче «Газпром» займатися інвестиціями в Україні саме в збільшенні видобутку вуглеводнів, чи є якась інша мета, направлена на те, щоб таким чином зіграти на випередження і заблокувати прихід серйозних інвесторів в Україну?

    Нещодавно Мінпаливенерго назвало великим досягненням те, що вони отримали наперед півтора мільярди доларів за прокачку газу по українській території. Прокоментуйте, будь ласка, наскільки це вигідно для України, з урахуванням того, що протягом п’яти років у нас не піднімалась транзитна ставка?

    Богдан Соколовський: Без сумніву, що у нас транзитна ставка для російської сторони занадто низька, вона в два-три рази нижча, ніж у наших сусідів на західному кордоні. Те, що передоплата здійснена зараз в обсязі півтора мільярда доларів, я не бачу нічого поганого. Тільки так хитро Бойко сказав, мовляв, не на 100%, але гарантують росіяни 112 мільярдів транзиту на найближчі 5 років. Логіка в цьому є.

    За моєю неофіційною інформацією, є взаємні гарантії. З одного боку, росіяни гарантують 112 мільярдів, а з іншого – українці гарантують, що буде все спокійно прокачано. Це вигідно і Україні, і Росії. Якщо не брати до уваги транзитні тарифи. Для України це більш ніж стабільність, було б добре, якби ми мали принцип «качай або плати», поки що росіяни не йдуть на це. Для Росії вигідно, тому що вони будуть більш впевнені на європейському ринку. Там досить добре пам’ятають січень як 2006 року, так і 2009-го, тому, звичайно, для них державні гарантії на транзит мають певне значення. Для Росії на європейському ринку це плюс. Таких негативів я не бачу. З іншого боку, для України є ще один плюс – це додатковий стимул для модернізації української ГТС. Днями Кабмін вирішив питання про виділення коштів на модернізацію ГТС, це добре, це сигнал, «зелене світло» для іноземного інвестора.

    Тільки я ніяк не можу до цих пір зрозуміти, чому поховали Брюссельську декларацію? Не важливо, за якої влади вона була підписана у Брюсселі, вона вигідна Україні. Відповідно до неї, треба було модернізувати та залучати іноземців до модернізації нашої ГТС. Зараз після отих гарантій на 112 мільярдів це ще більш актуально. Чому про неї не говорять зараз? Через політичні мотиви чи якісь інші?

    Володимир Омельченко: В першу чергу, тут треба звернути увагу не на слово «гарантії», а на вислів «часткові гарантії», тому що це черговий блеф. Якщо «Газпром» дійсно хоче перекачувати 112 мільярдів кубічних метрів газу, то чому тоді ця умова не внесена у транзитний контракт 2009-2019 рр.? Це ж основний контракт, а не всі інші папірці. Тобто, скільки разів Україна не пропонувала внести навіть менше 110 мільярдів в транзитний контакт на умовах «качай або плати», Росія весь час від цього відмовлялась. І зараз, наскільки мені відомо, в цей контракт ніхто із «Газпрому» не збирається вносити цю цифру. Це пояснюється дуже просто. Наш центр зробив багатофакторний аналіз на цю тему з урахуванням попиту російського газу в Європі до 2010 року та можливостей видобутку в Росії, будівництва обхідних газопроводів. Я можу сказати з впевненістю, що після того, як буде збудований «Північний потік» у 2012 році, транзит природного газу через територію України не перевищить 80 млрд. куб метрів. Тому «Газпром» і не хоче такі умови виписувати в основному контракті, от і звучить слово «часткові». Скоріше за все, ця цифра названа для того, щоб висвітлити хоч якийсь позитив та прикрити повернення газу в схему, яка має достатньо темне походження. Мені здається, що це така собі піар-кампанія.

    Богдан Соколовський: До певної міри я не погоджуюся із паном Володимиром. Поки потенційні обсяги поставок російського газу до Європи найближчі 5 років все-таки прогнозуються як зростаючі. З урахуванням «Північного потоку», перша черга якого з 2012 по 2015 рік буде тільки виходити на проектну потужність у 27,5 мільярдів кубометрів. Навіть з урахуванням «Північного потоку», інтересів Німеччини українські газо-транзитні магістралі будуть затребувані. Я не кажу, що це вже гарантовано буде, але шанс поборотися за ці обсяги транзиту є і 112 – це абсолютно логічна і обґрунтована цифра. Що буде далі після 2015 року і до 2020-го? Очевидно, тут Володимир правий, що буде спад транзиту через Україну, тому що на підході буде ще й «Південний потік» та друга черга «Північного потоку». Та й Європа не спить, сланець розробляє, працює над диверсифікацією постачальників.

    Але знову ж таки, в цій угоді не передбачено штрафних санкцій, якщо Росія не буде виконувати свої зобов’язання. Цей об’єм транзиту може розтягнутися і на сім років, при цьому транзитна ставка залишиться непохитною…

    Богдан Соколовський: Ми це вже проходили, зокрема, у минулому році, коли брали передоплату, потім скорочувався обсяг транзиту через кризу і все це діло розтяглося. На жаль, ми тут знову залишаємось у програшній ситуації. Дійсно, відсутність штрафних санкцій або принципу «качай або плати» для нас є згубними. Але є така інформація, що ми взяли на себе письмові зобов’язання гарантувати 112 мільярдів прокачки. Це означає, що ми віддали обсяги транзиту. Ми й так нікого не можемо пустити в ці транзитні потужності, але тепер їх продали, і навіть тоді, коли немає газу, вони все рівно не наші, на 5 років нам не належать. Це неоднакові, несиметричні умови по газу в ситуації «Україна-Росія».

    А хто ще в такому разі міг би скористатися українською трубою?

    Богдан Соколовський: Тільки Україна. Якщо б в решті-решт у нас був український уряд, українська влада, то були б диверсифікація та паливні можливості завантажити наші транзитні потужності. Ми маємо такі шанси, але чи використаємо їх – це питання.

    Але ж «Білий потік» - це примарний проект?

    Богдан Соколовський: На жаль. Дехто здав інформацію раніше, аніж вона мала право на існування.

    Володимир Омельченко: Все одно я скептично ставлюсь до 112 млрд. В минулому році до Європи було перекачано 92 мільярди кубічних метрів, в цьому році керівництво «Нафтогазу» на початку говорило, що буде 116 мільярдів, потім 106, зараз кажуть – 105, а реально буде менше 100 мільярдів. Я бачу, що Європа робить дуже серйозні кроки, щоб зменшити залежність від російського газу. Це і «третій пакет», і зріджений газ, і сланцевий, і альтернативні види палива. Якщо буде введений «Північний потік», я не бачу за рахунок чого можуть збільшуватися на 15 мільярдів кубометрів обсяги транзиту газу, порівняно із сьогоднішнім рівнем.

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ