Україна та СНД: хто кому більше потрібен?

Роль СНД на сьогоднішній день стає менш конфліктною, оскільки основний центр уваги Росії перенесений на ЄврАзЕС, Митний союз та ОДКБ. Саме з цим пов’язують те, що засідання Ради глав держав СНД минулого тижня відбулося без скандалів.

Разом з тим, «співдружністю» цю організацію назвати важко, враховуючи масу напружень у стосунках Вірменії з Азербайджаном, Узбекистану з Киргизією чи Таджикистаном, а також недавні конфлікти «братських» Росії та Білорусі.

При цьому Президент Янукович перебуває в пошуках перспектив для України щодо СНД, заявивши про проведення інвентаризації наших зобов’язань та застережень в багатьох угодах, зокрема, щодо визнання статусу СНД як міжнародної організації.

Про це в пресс-центрі «Главкому» дискутували директор Інституту політичного аналізу та міжнародних досліджень Сергій Толстов, виконавчий директор Російсько-українського інформаційного центру Олег Бондаренко та експерт-міжнародник Олександр Палій.

Сергій Толстов: «В СНД рішення приймаються консенсусом, а якщо Україна не визнає процедурних рішень, то відповідно вона не може реалізувати це право»

Минулого тижня в Москві відбулися доволі значні події, які були пов’язані не тільки з засіданням Ради глав держав СНД, але і засіданнями всього блоку інтеграційних об’єднань, які існують, в тому числі Митного союзу, ОДКБ на найвищому рівні та «ЄврАзЕС». При цьому головну увагу було прикуто до структури, пов’язаної з глибокою інтеграцією, - Митного Союзу та «ЄврАзЕС», оскільки саме в цьому сегменті відбулися найбільші зрушення.

В ситуації розвитку подій в структурах поглибленої інтеграції між Росією, Білоруссю та Казахстаном нас в першу чергу цікавить роль СНД в цій конфігурації. Засідання Ради глав держав СНД відбулося майже без напружень чи скандальних чинників. Це мотивується до певної міри тим, що СНД перестала бути конфліктною темою. Звичайно, є суперечності та певні ускладнення в цьому процесі, тому що очікувалося підписання на цьому засіданні договору про вільну торгівлю, а також те, що може бути підготована і запропонована угода про співробітництво в екологічній сфері, але цього не відбулося. Угода про зону вільної торгівлі СНД, яка має замінити попередню та близько ста інших документів, ще не готова. Очевидно, є певні ускладнення і суперечності, вона доопрацьовується і буде запропонована до підписання на індивідуальному рівні після 20 грудня, якщо, звичайно, текст угоди буде остаточно з’ясований.

Я хотів би звернути увагу на коментарі та заяви перших осіб. В першу чергу хотілось би зазначити певну специфіку в заявах президента Росії Медведєва. З одного боку, він говорив про СНД як про структуру інтеграції, але водночас доволі об’єктивно визначив стан справ на сьогоднішній день в цій структурі, і заявив, що значно більше успіхів СНД має поки що не в економіці. Хоча за концепцією подальшого розвитку СНД, яка була затверджена в 2007 році і підписана від України паном Яценюком з певними застереженнями, саме зона вільної торгівлі та економічний розвиток визначається як головне завдання СНД. Також Медведєв сказав, що сторони вийшли на угоду про зону вільної торгівлі, чого чекають всі держави СНД – Україна, Білорусь та Казахстан, яких ця угода стосується меншою мірою, вона стосується, скоріше, їх відносин з країнами-учасницями СНД, які не входять до Митного союзу. Також були оприлюднені основні питання, які будуть враховані в цій угоді, зокрема, вони визначають питання про національне визначення походження товарів. Це дуже важливо, оскільки Росія, Білорусь та Казахстан створюють Митний союз, який почне працювати повною мірою з 2012 року. Для того, щоб зона вільної торгівлі в СНД могла діяти, потрібне чітке визначення походження товарів для того щоб, скажімо, Україна або інші республіки СНД не могли постачати товари іноземного походження під виглядом своїх.

Позиція України на цьому самміті була також доволі специфічною. Серед заяв Медведєва хотілося б зазначити, що Україна знімає деякі застереження щодо характеру своєї участі. В сучасних документах про СНД держави визначаються як учасниці, тобто фактично не діють положення статуту СНД, який Україна не підписала, що визначає статус держав як членів. Концепцією подальшого розвитку СНД 2007 року статус держави визначається як учасниці. Тобто, Україна визнає себе учасницею і засновницею. Фактично для того, щоб не створювати зайвих перешкод щодо України, застосовуються ті положення, які були в угоді про створення СНД, тобто базові.

Янукович заявив, що Україна бере участь у всіх засіданнях керівних органів СНД. Призначено нового представника України в економічній раді СНД, підписано президентські укази про приєднання до рішень про Національних координаторів і про Правила процедури у вищих органах СНД, оскільки Україна до цього часу хоча і приймала участь у вищих органах СНД, однак не визнавала процедуру. Це має для нас значення, тому що в СНД рішення приймаються консенсусом, а якщо Україна не визнає процедурних рішень, то відповідно вона не може реалізувати це право. Тобто, це до певної міри крок на збільшення зацікавленості і впливу на рішення керівних органів.

Також Президент Янукович заявив, що Україна проходить інвентаризацією своїх зобов’язань щодо СНД в різних угодах. Я давно пропагував ідею про інвентаризацію нормативно-правової бази СНД для того, щоб з’ясувати, що в цих угодах діє, що є корисним, а що потребує заміни. На сьогоднішній день це також стосується перегляду доцільності тих чи інших застережень, які Україна висловлювала при підписанні попередніх угод в межах СНД. Зокрема, я переглянув застереження України до концепції про подальший розвиток СНД, яка була підписана паном Яценюком 5 жовтня 2007 року. Наприклад, пункт 1.1, до якого висловлюються застереження, визнає СНД як регіональну міждержавну організацію. Тобто, якщо Україна зніме це застереження, вона визнаватиме СНД як міждержавну регіональну організацію, якою фактично СНД і є на сьогоднішній день. Друге застереження: «роль в обеспечении безопасности, стабильности и взаимодействии между государствами». На мій погляд, до цього положення взагалі важко висловити якісь застереження. Третє стосується пункту про «потребность в более тесном взаимодействии» або «СНГ как инструмент недопущении на пространстве СНГ межцивилизационных конфликтов, что возлагает особую ответственность на государства участники СНГ». І ще цілий ряд подібних моментів, які стосувалися того, що Україна фактично не визнавала СНД як міжнародну організацію, хоча СНД має угоду з ООН і визнається нею в такому статусі. Тобто, Україна не визнавала статус СНД, який вона має за міжнародним правом. Це очевидно визнається недоцільним. І з іншого боку, українська дипломатія зараз стає більш активною в цьому сенсі, мабуть, розраховуючи на багатосторонність відносин, оскільки є достатньо активний рівень співпраці з такими державами як Узбекистан, Азербайджан, є певні домовленості і збіг інтересів з Грузією, Білоруссю, Казахстаном. Таким чином, якщо українська дипломатія стане більш активною в межах СНД, то можна розраховувати на те, що українська позиція буде більш чітко враховуватися.

Що стосується документів, які визначають роль і статус СНД в сучасних процесах, то знову хочу послатися на Концепцію про подальший розвиток СНД 2007 року. Пункт 2.1 цього документу визначає «основной целью Содружества является формирование в долгосрочной перспективе интегрированного экономического и политического объединения заинтересованных государств, обеспечивающего эффективное развитие каждого его участника». В іншому пункті основним завданням в сфері економіки вважається розвиток економічної співпраці і створення зони вільної торгівлі. Роль СНД на сьогоднішній день стає менш конфліктною і це враховується українською дипломатією, оскільки основний центр уваги Росії перенесений на «ЄврАзЕС» та Митний союз. Саме ці моменти, а також, ОДКБ вважаються Росією головним чинником свого впливу. Україна в ці структури не входить, а роль її в Митному союзу ще має визначатися, хоча єдиний економічний простір, який становить основи цього угруповання, передбачає можливість часткової участі тієї чи іншої держави в окремих угодах, і не передбачає повної участі, що взагалі визначалося «київською» формулою щодо ставлення до проекту ЄЕП 2002-2003 років. Україна має стати спостерігачем «ЄврАзЕС», що дозволяє, принаймні, бути присутньою при публічній сфері переговорів і ухвалення рішень. Очевидно також, що в цьому сенсі зростає увага України до Шанхайської організації співробітництва і можна очікувати, що впродовж найближчих двох-трьох років український уряд також захоче отримати статус спостерігача в цій організації. Аналогічний статус мають Індія, Афганістан, Іран та цілий ряд країн Азії.

Олег Бондаренко: «Виктор Федорович с удовольствием перетащил бы в Киев и аппарат СНГ, но за него крепко держится Лукашенко в Минске»

И Украина, и СНГ одинаково нужны друг другу. Правильней было бы назвать эту пресс-конференцию по результатам саммита, который прошел в Москве в 19-ю годовщину создания Содружества, «Украина и СНГ: утраченные возможности». На последнем саммите, в котором участвовали представители всех стран-участниц СНГ за исключением Молдавии (по причине отсутствия легитимной власти на сегодняшний момент), стало очевидным следующее. Первое: новыми лидерами Содружества независимых государств, кроме России, становятся Казахстан и Белоруссия. Это связано с некоруппционной казахской и белорусской моделью развития, большими запасами сырья в Казахстане и геополитической хитростью лидера Беларуси Александра Лукашенко. Казахстан фактически сейчас перенимает у России и экономическую, и политическую пальму первенства внутри СНГ. Надо учитывать, что это довольно непростой процесс, потому что договориться с Казахстаном будет сложнее (в том числе и Украине), чем с Россией. К сожалению, Украина нигде в этих процессах не участвовала.

Второе: СНГ показал свою работоспособность на равноправных условиях, среди которых экономические перевешивают политические. Мы увидели, что Таможенный союз, Единое экономическое пространство, ЕврАзЭС возможно в обмен на отмену экспортных пошлин на нефть, что мы увидели на примере последнего визита президента Белоруссии в Москву. Но политически Беларусь никогда не договорится с Россией (об этом Украине тоже не надо забывать), потому что тут принципиальная несовместимость двух режимов, помноженная на личное недоверие и историческую невозможность существования Беларуси в качестве альтернативного другого русского государства, известного со времен Андрея Курского.

Третье: мы увидели, что Евразийский союз – это, пожалуй, главная новость этого саммита. Он начнет работать с 1 января 2012 года. И вовсе не Москва тут инициатор, автором этого проекта является Нурсултан Назарбаев и он активно поддержанный Александром Лукашенко. Евразийский союз является таким политическим продолжением ЕЭП и ЕврАзЭС. Но Украина опять нигде не участвует, но в нынешней ситуации утраты геополитического интересы со стороны Европы и фактического экономического нейтралитета она может оказаться государством уже не Восточной Европы, а Западной Азии, такой себе пограничной периферией между Западом и Востоком.

В виду этого, наблюдая характерный пример соседнего лидера Александра Лукашенко, Президент Украины Виктор Янукович мог прийти к следующим выводам по итогам саммита. Для сохранения стабильной экономики внутри страны и поиска постоянного внешнего дотирования (в котором, безусловно, нуждается украинская экономика) необходимо предложить эффективную модель экономико-политического, то есть, денежно-декларативного диалога с Россией, инициатором которого станет официальный Киев. Есть информация, что подобный проект существует, его авторство приписывается представителям разных лагерей и активно обсуждается в кулуарах, в том числе и Кабмина. Его рабочее название «Харьковский приоритет», из чего становится понятен алгоритм взаимодействия в рамках этого проекта. То есть, газ в обмен на какие-то геополитические уступки.

В сегодняшней транскрипции проект является, скорее, выходом для Украины. За скромные декларативные обязательства геополитического порядка, абсолютно непривязано ни к каким конкретным срокам, Украина согласно может получить ощутимую скидку на энергоносители с вполне понятной экономической перспективой. В условиях необходимости проведения в жизнь жестких монетаристских директив Международного валютного фонда для получения очередного «пайка», принятия вслед на Налоговым, Трудового, Жилищного и Земельного кодексов, возможность обретения альтернативного, менее обременительного источника доходов для правительства Януковича становится крайне интересной и очевидной.

В заявке Януковича, сделанной по итогам саммита, о расширении влияния на СНГ кроется гораздо глубокий смысл - попытка перехвата инициативы у Лукашенко в борьбе за звание главного интегратора постсоветского пространства. Эта тема может обрести свое широкое звучание на экономическом саммите СНГ, который по предложению Виктора Януковича пройдет в 2011 году в Киеве, и рамки проведения которого будут обсуждаться на заседании глав совета министров иностранных дел СНГ в марте 2011 года опять же в Киеве. Виктор Федорович с удовольствием, я уверен, перетащил бы в Киев и аппарат СНГ, но за него крепко держится Лукашенко в Минске.

Из всего вышесказанного можно сделать вывод, что Президент Украины наконец понял: для сохранения устойчивого поступательного экономического развития за счет дотаций в данном случае из Москвы, необходимо быть декларативно участником, а лучше инициатором евразийских интеграционных процессов. Отвечать же за декларации в нынешней транскрипции российского политического устройства (как мы в очередной раз могли убедиться на примере Александра Лукашенко) все равно не придется. Просто симулякр – вещь глубоко внутреннего пользования.

Олександр Палій: «Логічно було б поставити питання про вихід України із СНД»

Зараз ми трішки розмазуємо дуже невеличку ложку каші по всій тарілці. Насправді нічого в СНД не відбулося, ця інтеграційна структура є на сьогоднішній день напівмертвою. Відбуваються декларативні спроби її реанімації, але по суті СНД виконує ту ж роль, яку виконував і на початку здобуття незалежності - дискусійного клубу між президентами.

Назва цієї організації «співдружність» досить умовна, тому що там перебувають такі держави як Вірменія та Азербайджан, Узбекистан та Киргизія, Узбекистан та Таджикистан, які мають між собою масу напружень. До останнього часу перебувала Грузія, яка вийшла минулого року через тяжкі стосунки з Росією. Зараз це Росія та Білорусь. Тому говорити про співдружність як про суть та зміст цих відносин – це велике перебільшення.

Щодо СНД, то, звичайно, зацікавленість Росії в цій структурі значно вища, ніж України. Вона полягає в тому, що Росія намагається застовпити свою зону впливу, окреслити та підняти значення тих інтеграційних структур, які відстоюють її інтереси.

Що стосується України, то вважати, що вона може бути західною околицею Азії, дуже велике перебільшення. Україна є найбільшою європейською державою за територією, все ще дуже значною за населенням країною, перебуває у стратегічному регіоні Європи на кордоні з ЄС та НАТО. Вважати, що вона може випасти в нецікаву для Європи та Заходу площину, думаю, що це спроба видавати одні речі за інші.

Навпаки, на сьогоднішній день СНД є дуже значною перешкодою для України. Перешкодою не фактичного характеру, тому що абсолютна більшість угод в СНД зараз не діють, а такого більш символічного та іміджевого характеру, тому що країни СНД асоціюються з відсталістю своїх соціальних економічних систем, з неподоланою колосальною кількістю соціальних, політичних та міжнаціональних проблем, з неефективною структурою економіки, як правило сировинного характеру. Тобто, Росія та Україна є по суті сировинними придатками до більш розвинутих в економічному сенсі країн. Наприклад, 80% експорту Росії становлять сировинні товари, Україна, на жаль, не далеко від цього пішла - 67% нашого експорту – це по суті сировинні товари. Тому перебування у такому колі держав нам абсолютно нічого не дає, крім іміджевих проблем у світі.

Такі країни як Румунія та Болгарія свого часу доклали колосальних зусиль для того, щоб змінити ставлення світу до себе як до країн Балкан, які в 90-х роках були з міжнаціональними конфліктами, з корупцією, з невідомим політичним курсом держави, з відповідним інвестиційним кліматом т.д. Щоб змінити це сприйняття, вони приєдналися до НАТО, до ЄС і стали державами Європи. Десь у них це вийшло менше, десь більше, але що стосується іміджевих змін, то вони на сьогодні багато чого досягли і отримують від цього дивіденди.

Тому якщо Росії потрібно окреслювати свою зону впливу, то нам це абсолютно ні до чого. Я думаю, що дуже логічно було б поставити питання про вихід України із СНД, але зробити це м’яко, таким чином, щоб не відігнати в чергове протистояння, тому що розриви якихось емоційних уявлень в політиці, тим більше Росії, це дуже складні речі, викликані імперською ностальгією. Вони дуже нервові і дуже проблематичні з точки зору конфліктності відносин. Тому тут треба розумно робити, але факт полягає в тому, що ця іміджева складова – надзвичайно великий тягар, який не дає абсолютно нічого.

Що стосується угоди про зону вільної торгівлі, то пан Сергій сказав, що вона може бути підписана 20 грудня. Я не знаю, звідки такий оптимізм, тому що, як заявляли люди, які працюють над цієї угодою, в кращому випадку вона буде підписана десь в 2011 році.

Сергій Толстов: Це оптимізм глав держав.

Олександр Палій: Що стосується зони вільної торгівлі, якщо вона буде підписана, то буде обтяжена колосальною кількістю обмежень та виключень. Зона вільної торгівлі – це консенсусне рішення 11 держав – членів СНД і досягнути його до 20 грудня… На мій погляд, цього не буде. В жодному випадку в цю угоду не будуть включені енергоносії, тобто те, чого Україна добивалася із самого початку створення угоди про вільну торгівлю в межах СНД.

Сергій Толстов: Це вже компетенція Митного союзу.

Олександр Палій: Ні, якщо це вільна торгівля, то вона вільна, а якщо вона обмежується чи енергоносіями, чи зерном, чи металургією, це вже суттєве обмеження.

Сергій Толстов: Такі ж претензії можна пред’явити до вільної торгівлі з ЄС.

Олександр Палій: Звичайно, там абсолютно аналогічна картина.

Крім того, дуже багато іміджевих проблем виникає останнім часом серед держав СНД. Ви пам’ятаєте російсько-білоруську конфронтацію, наскільки вона була жорстка в інформаційній сфері, наскільки це все дискредитувало ідею інтеграції. Буквально днями, коли президенти зібралися в Москві, там на вулицях панувала така «дружба народів» в усій своїй неприглядній красі... Ми бачимо, як держави СНД надзвичайно швидко архаїзуються та впадають ледь в не доісторичні часи за своїм дуже різким драматичним падінням рівня політичної культури. Я впевнений, що для України в такому геополітичному регіоні місця бути не повинно просто через те, що у нас, на щастя, інший рівень розвитку, хоча б політичної культури. Думаю, що інші пріоритети визначені нашим географічним становищем, тобто наближеністю все-таки до Європейського Союзу, який на сьогоднішній день є найбільшим союзом держав, що забезпечує в світі ВВП. Тобто, ВВП Євросоюзу зараз все ще трішечки перевищує ВВП Сполучених Штатів, а це близько 14 трильйонів доларів. Звичайно, що увійти на цей ринок з 450-ма мільйонами досить заможних споживачів – це значно цікавіше, ніж виходити на інші ринки, в яких споживачів мене і вони бідніші.