Анатомія «побєдобєсія». Про що варто нагадати росіянам

    • Борис Немировський
    • Розсилка
    Анатомія «побєдобєсія». Про що варто нагадати росіянам

    На московських «парадах Перемоги» весело крокують представники «країн-переможниць» - Індії, Сирії, Бангладеш

    З року в рік чим далі стає від нас Друга світова війна, тим гучніше та розперезаніше відзначають в Росії те, що офіційно називають Днем перемоги, а неофіційно свято давно вже отримало точніше, хоч і вкрай негативне визначення «побєдобєсіє». 

    Онуки полку

    Всі оці «можем повторіть», мерседеси та BMW з написами «На Берлін!», ряжені «ветерани», які на момент закінчення війни ще й народитися не встигли – атрибути цього дня.

    Моложаві пенсіонери, пихато запаковані у військові однострої тих років, дуже часто розцяцьковані «іконостасом» з численних, підібраних за принципом сороки «що блистить те й хапаю», нагород...

    Взагалі мінімальний вік нинішнього ветерана порахувати не так вже й важко: примустимо, хтось потрапив до армії у 18-річному віці вже в 1945 році. Це означає: 2018 мінус 1945 плюс 18 – отримуємо 91 рік. Звичайно ж, є й вкрай нечисленні «сини полку», яким нині може бути... ну, скажімо, 85... але чому в ордени та погони виряджаються 60-70-річні? Чому в них водночас може бути по три Золоті Зірки Героя Радянського Союзу, по п‘ять орденів Леніна плюс аж ніяк не сумісні між собою ордени, скажімо, Ушакова (військово-морський) та Олександра Невського (сухопутний)? Про це писали вже багато разів. Численні фото- та відеоматеріали цих бравих дідуганів та бабусь, обов’язково в погонах принаймні старшого комсоставу, заполонили інформпростір. Але «кувати Перемогу» вони могли хіба що шляхом закидування німецько-фашистських загарбників цяцьками зі своїх колясок. І все це не може викликати нічого, окрім відрази та презирства.

    А московські «паради Перемоги», на яких весело крокують представники «країн-переможиць» - Індії, Сирії, Бангладеш? Куди з року в рік приїздить все менше лідерів інших країн, аби не ганьбитися – останнього разу взагалі стояв один-єдиний молдавський Додон? Під час яких розпіарена «найновітніша» бойова техніка ламається чи горить, як отой танк «Армата»?



    А  ганебна комедія, яку вже цього року вчинили в Лісабоні члени групи російської співачки Юлії Самойлової перед Євробаченням? Розгорнули прапори Росії (триколор, нагадуємо, під час війни був прапором, під яким воювали частини власівської РОА - зрадники), ДНР (терористичної проросійської організації) та ще й червоний прапор із Леніним та написом... українською мовою – не інак, в Донецьку поцупили. Плюс «колорадські» георгієвські стрічки – теж символ зрадницької «Русской Освободительной Армии». Певно, готували цю провокацію минулого року для Києва, а позаяк туди цю конкурсантку не пустили, то вони використали «домашню заготовку» в столиці Португалії.


    Читайте також



    Російська співачка Юлія Самойлова привезла «побєдобєсіє» до Лісабону
    Російська співачка Юлія Самойлова привезла «побєдобєсіє» до Лісабону

    Протягом останніх років з’явилася ще одна, не менш ганебна тенденція в усій цій вакханалії, а саме – звичка повністю «перетягати ковдру на себе», стверджуючи, що в війні перемогла лише Росія – країна, яка з‘явилася на світовій мапі тільки після перебудови та розпаду СРСР. Повелося це, як звично, зі слів головного кремлівського «історика», великого «вченого» та маленького диктатора Владіміра Владіміровіча Путіна. Це він започаткував всі ці вимисли, заявивши свого часу, що «русскіє перемогли б і самі, без союзників». Ну так – він, певно, за вічною своєю звичкою ототожнював «русскіх» із «совєцькими», а вже його попихачі кинулися доводити виключну «русскість» перемоги над нацизмом. Але навіть в такому ослабленому вигляді просто відкидаються всі інші: всі, хто боровся з Гітлером ще тоді, коли Радянський Союз воював... за нього.

    «Ніц не було!»

    Справді – це ж відомий радянський трюк: вилущити з Другої світової війни так звану Велику Вітчизняну й зробити вигляд, що саме з неї все й почалося, а до того був мир й ніхто не воював. Розділення Польщі 1939 року ніби не входило до епопеї цієї війни. Бої в Бельгії, Голландії та Франції, оборона Британських островів 1940 року – все це відбувалося в той момент, коли вірний союзник Гітлера Йосип Віссаріонович Сталін продавав до Німеччини тисячі тонн пального та корисних копалин, доправляв потяги з продуктами харчування, приймав на навчання офіцерів Вермахту – майбутніх командувачів гітлерівського «дранг нах Остен»... Весь цей період – аж до й справді віроломного нападу Гітлера на зрадженого союзника – в СРСР, та й в нинішній Росії нібито «не враховується». І на отих наліпках «Можем повторіть!» стоїть не 1939-1945, а лише 1941-1945...

    Цей нехитрий історичний фінт є корисним для «побєдобісів» ще в одному сенсі: можна зробити вигляд, що «так звані союзники», мовляв, почали битися лише тоді, коли на виднокраї замайоріла перемога, й прибігли вже до розподілу Європи: аби й рученят не замарати, й законну здобич не впустити. Прихильники цієї ідеї полюбляють єхидно запитувати – мовляв, чи не нагадаєте, в якому році було відкрито Другий фронт?

    Але ж насправді, якби не було цих самих союзників, які великодушно забули про те, що СРСР майже три роки воював на боці Гітлера, й надали йому все потрібне, Радянський Союз, швидше за все, просто б не витримав. І Другий фронт насправді був би Першим – відкритим ще 3 вересня 1939 року, після нападу Гітлера на Польщу. Поки СРСР доправляв до Третього Рейху нафту та зерно, бензин та бавовну, молібден та нікель, вугілля та сталевий прокат, поки роздирав разом із ним навпіл Польщу, повісивши на гвіздок у туалеті польсько-радянську угоду про ненапад, яка формально діяла аж до 31 грудня 1945 року (так само, як нинішня Росія, гідна наступниця сталінської держави, підтерлася Будапештським меморандумом та купою інших угод, анексувавши український Крим та вдершись на український Південний Схід).


    У Битві за Британію (1940 рік) німецькі літаки були заправлені радянським паливом
    У Битві за Британію (1940 рік) німецькі літаки були заправлені радянським паливом

    І навіть побачивши швидкий та страшний розгром Франції, британці не злякалися, не послухалися свого геть боягузливого прем‘єра Невілла Чемберлена, а стиснули кулаки та розпочали таку війну, про яку раніше і подумати не могли. В одній лише Битві за Британію (9 липня – 30 жовтня 1940 року) вони знищили більш ніж 1700 німецьких бойових літаків. У битві за Атлантику разом із союзниками вони потопили лише німецьких субмарин більш ніж 700 штук. А 26 липня 1941 року союзники повністю заморозили всі японські активи в США й встановили ембарго на постачання до Японії нафти. Японія, яка втратила 95% нафтового імпорту, просто фізично не змогла вдарити в спину СРСР, що дало Сталіну можливість перекинути на Західний фронт десятки тисяч солдатів з Далекого Сходу, підтягнути до Москви ті самі сибірські дивізії, які врятували столицю Радянського Союзу в зимовій битві за Москву. Про це взагалі нині ніхто не згадує...

    Саме вони, союзники, не допустили гітлерівців до близькосхідних нафтових джерел. Саме вони під час Курської битви провели висадку на Сицилії, поклавши початок Італійській кампанії, яка скувала гітлерівські резерви й не дала перекинути їх до СРСР. Вже в 1943 році ця кампанія призвела до виходу Італії з війни.

    А окрім бойових дій? Програма ленд-лізу (американської допомоги країнам, які повстали проти Гітлера) поширилася на Радянський Союз вже в листопаді 1941 року.

    Гроші ваші – будуть наші

    Радянський Союз отримав за цією програмою таку величезну кількість товарів найрізноманітнішого призначення, що перерахувати їх в одній-єдиній статті просто неможливо. Від танків та літаків до консервів і навіть... солдатських гудзиків – все це вироблялося в Америці та доправлялося до СРСР. Загальний обсяг допомоги склав 11 мільярдів американських доларів – тобто, на нинішні гроші це десь 120 мільярдів. 18 тисяч бойових та транспортних літаків. Більше 11 тисяч танків. 44 тисячі одних лише джипів. Маршал Жуков писав: «Отримали 350 тисяч автівок, та яких!». Він же згадував: «У нас не було вибухівки, пороху. Не було чим споряджати набої для гвинтівок. Американці справді виручили нас із порохом, вибухівкою. А скільки вони гнали нам листової сталі! Хіба могли б ми швидко налагодити виробництво танків, якби не американська допомога?».

    Радянську артилерію возили американські Студебекери. На них же монтувалися славетні «Катюші». Найкращі радянські повітряні аси – Покришкін, Речкалов, Клубов, Гулаєв, брати Глінки – літали не на радянських літаках, а на американських Bell P-39, відомих, як «Аерокобри».


    Славетні радянські «Катюші» монтувались на американських «Студебекерах»
    Славетні радянські «Катюші» монтувались на американських «Студебекерах»

    Практично все, чого не вистачало радянській промисловості, було поставлено союзниками. В СРСР було два станки для виготовлення погону башти славетного танка Т-34 так, аби туди можна було монтувати великокаліберну гармату 85 мм та більше. Третій станок надійшов з Америки, разом із бронепрокатом. З трьох алюмінієвих радянських заводів залишився один, найменший – на Уралі. На ньому за всю війну СРСР виробив 263 тисячі тонн алюмінію. Від союзників отримав – 328 тисяч тонн.

    Радянський військово-морський флот отримав за ленд-лізом більш ніж 500 бойових кораблів та катерів. З них – 28 фрегатів, 89 тральщиків, 78 великих протичовнових кораблів, 60 сторожових, 166 торпедних катерів, 43 десантних судна. СРСР отримав від союзників більше автівок, ніж виготовив за часи війни сам. Залізничні локомотиви під час війни в Радянському Союзі взагалі не виробляли – замість них були отримані 1900 паротягів та 66 дизель-електротягів. Американці доправили в 10 разів більше вагонів, ніж було вироблено в СРСР. Надіслали третину всієї вибухівки. Половину необхідного кобальта та дві третини олова. Чотири з половиною мільйони тонн харчів...


    Радянські повітряні аси віддавали перевагу американським винищувачам «Аерокобра»
    Радянські повітряні аси віддавали перевагу американським винищувачам «Аерокобра»

    «Ну то й що? – кажуть апологети побєдобєсія. - Нажились капіталісти на нашій біді. Вони лише раденькі були нас роздягти до нитки за свої товари». Насправді – весь ленд-ліз обійшовся Радянському Союзу практично безкоштовно. За знищену в боях військову техніку США не вимагали компенсації. Закон про ленд-ліз передбачав сплату виключно цивільного постачання: залізничного транспорту, електростанцій, цивільних суден, вантажівок й такого іншого. І навіть вартість цього боргу кілька разів була зменшена, тож до 2006 року Росія, як правонаступниця СРСР, закрила його, виплативши... 722 мільйони доларів або – 7% від загального.

    От у кого після цього всього язик би повернувся заявити про «перемогли б і самі», про «можемо повторити»? Але таки повертаються ті язики. Весело записуються в переможці Бангладеш із Сирією (до речі, саме сирійські «діди» воювали на боці Гітлера – але, вочевидь, вони тепер, за новою версією, стали переможцями тому, що воювали ж проти Великої Британії!), постяться світлини з кинутими в пилюку американськими прапорами, розробляються легенди про те, що, мовляв, «ниці янкі навмисне домовилися з німцями, аби ті їм здалися»... А водночас – роздмухується ідея про те, що воювали мало не одні росіяни. Це вже для сучасного російського вживання. Мовляв, переміг виключно «русский Ванька», захистив всіх хахлов, пшеков, бульбашей і т.п.

    Втім, це, як писали брати Стругацькі, «вже зовсім інша історія». Історія, яка ніколи не була реальною, але взята за основу в країні Іванів, що забули історію та добро, яке їм робили союзники.

    Борис Немировський, для «Главкома»

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ