Від порохової бочки до «психологічних операцій». Російський «макгафін» між Україною та НАТО
Двоє незнайомців у потязі починають розмову. Перший вказує на пакунок на багажній полиці: «Що в ньому?». Власник пакунка відповідає: «Це Макгафін». Перший незнайомець запитує: «Що таке макгафін? Другий відповідає: «Ну, це пристрій для відлову левів у Шотландському нагір'ї». Перший незнайомець заперечує: «Але ж у Шотландському нагір'ї немає левів!» «Ну, тоді, – каже власник пакунка, – це не Макгафін!»
У кіно Макгафін – це наративний прийом, що зазвичай означає таємничий, бажаний об'єкт, який рухає сюжет. Він призводить до важливих подій, але його власне значення часто залишається незрозумілим.
Відомими Макгаффінами є портфель у «Кримінальному чтиві», його підсвічений вміст, завжди прихований від глядачів, а також будь-яка кількість секретних документів у трилерах Альфреда Гічкока, який найбільше асоціюється з цим прийомом. Гічкок також запропонував анекдот про незнайомців у поїзді як історію походження терміну, описавши Макгаффін як «річ, за якою полюють шпигуни, але яка не цікавить глядачів».
Геополітичний Макгафін – село Ковбасна в Придністров'ї, сепаратистській території Молдови. Тут розташований найбільший у Східній Європі, як дехто вважає, склад боєприпасів, пережиток холодної війни. Його охороняють близько 1500 російських військових. Розташування складу (200 кілометрів від кордону члена НАТО, Румунії, і два кілометри від кордону України) гарантувало йому увагу урядів і шпигунів. Тим часом люди, що живуть у цьому районі, здебільшого байдужі до його присутності.
Однак ситуація змінюється, оскільки війна в Україні сприяє політичним потрясінням у Молдові. Упродовж останніх шести тижнів лідери Молдови та Придністров'я звинуватили російський та український уряди у підготовці змови з метою їхнього повалення. Ковбасна згадується в звинуваченнях у геополітичних інтригах та підступах. У цьому матеріалі, підготованому на основі репортажів з Молдови та України, розглядається достовірність і контекст цих звинувачень.
Після року виснажливої війни російські та українські війська попереджають про нестачу боєприпасів. Обидві сторони значною мірою покладаються на зброю совєтських часів. За оцінками, у Ковбасній зберігається близько 20 тис. тонн старих совєтських боєприпасів. Скарги на «снарядний голод» викликали припущення, що обидві сторони розглядають цей склад як засіб поповнення своїх боєзапасів. Однак неясно, чи арсенал у Кобвасній все ще придатний для використання після десятиліть зберігання. Склад не перевірявся міжнародними спостерігачами понад 15 років. Його вміст – кількість і стан боєприпасів – відомий лише російським військовим та їхнім придністровським союзникам.
Війна в Україні також викликала побоювання, що сховище може бути підірване – або випадково ракетою, або навмисно в результаті саботажу з боку України чи Росії. Експерти з Молдови – країни, яка розглядає російську базу в Кобасній як загрозу своєму суверенітетові – стверджують, що вибух складованих боєприпасів за потужністю може бути еквівалентний атомній бомбі, скинутій на Хіросіму. Інші експерти кажуть, що вибух можна порівняти з наслідками вибуху 2020 року – шквалом, який пронісся через гавань і центр Бейрута. Хоча неможливо точно оцінити ймовірні наслідки вибуху, більшість оцінок говорять про гуманітарну та екологічну катастрофу, що пошириться далеко за межі придністровської території.
«Наявність такої великої кількості старих боєприпасів в одному місці становить фізичну небезпеку для навколишнього населення, – сказав Вільям Хілл, колишній посол у Молдові від Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), міжурядового органу, який здійснював нагляд за ранніми, частково успішними зусиллями з очищення складу. – Боєприпаси старі, а старі боєприпаси не стають безпечнішими. Найбільша небезпека полягає в тому, що деякі або всі боєприпаси можуть вибухнути. А оскільки їх дуже багато, це може бути досить потужний вибух».
Ризик випадкової детонації в Ковбасній збільшився через бойові дії в Україні. «Війна – це безлад, і ми вже бачили, як конфлікт поширюється далеко від лінії фронту», – сказала Емілі Ферріс, науковий працівник з питань Росії та Євразії в Королівському інституті об'єднаних збройних сил (RUSI), лондонському аналітичному центрі з питань оборони і безпеки. Вона навела приклади атак на інфраструктуру на півдні Росії і в глибині української території, а також випадки падіння уламків ракет на території Польщі й Молдови: «Деякі з них випадкові, деякі – ні. Але чим ближче обидві сторони підходять до війни на виснаження, тим ризикованішою стає їхня поведінка».
Ферріс зазначила, що російська та українська військова розвідка продемонстрували зростаючу схильність до ризику, плануючи амбітні атаки далеко від лінії фронту: «Це свого роду паралельна війна між двома розвідувальними службами».
Позиція Придністров'я у Молдові приблизно аналогічна ролі Донбасу в Україні та Південної Осетії в Грузії. Всі вони є сепаратистськими територіями, які дають Росії важелі впливу на країни, що намагаються вийти зі сфери її впливу. Ковбасна слугує пунктом опори для цього важеля. Міжнародні зусилля, спрямовані на утилізацію небезпечних запасів, під наглядом ОБСЄ, зайшли в глухий кут з 2004 року, коли Придністров'я відмовилося від співпраці. Росія заявляє, що її військова присутність в регіоні необхідна для збереження складу, в той час як Молдова стверджує, що Росія використовує склад як привід для збереження своєї військової присутності. Росія називає свої війська в Молдові миротворцями. Жителі регіону, котрі вважають Росію головною загрозою миру, сприймають цей опис – як і повідомлення про левів у Шотландському нагір'ї – з недовірою.
Як ми до цього дійшли?
Молдова бачить в Україні щось схоже на себе. Обидві країни є колишніми совєтськими республіками, які прагнули тісніших зв'язків з країнами на захід від них. При цьому обидві викликали жорстокий опір з боку російськомовних меншин на сході. В останнє десятиліття совєтської влади в Молдові я бачив демонстрації із закликами до культурної свободи та возз'єднання з Румунією, західним сусідом, з яким ми розмовляємо однією мовою. У той час молодих людей призивали на військову службу. Страх загинути на далекій війні Афганістану підживлював антипатію до Москви.
Коли на совєтських уламках, постала незалежна Молдова, вона встановила міцні зв'язки з Румунією. Це викликало тривогу в Придністров'ї, клаптику території на сході, між річкою Дністер і кордоном з Україною. Тамтешнє населення історично більше симпатизувало Росії; більшість з них розмовляє російською, а не румунською мовою. У 1992 році молдовські військові та придністровські сепаратисти розпочали війну. Запеклий чотиримісячний конфлікт завершився за посередництва Росії. В рамках угоди про перемир'я Росія надала близько 500 військовослужбовців для спільних миротворчих сил, які мали охороняти буферну зону, що відокремлювала територію, якою керувала влада Придністров'я, від більшої частини країни, якою керував уряд Молдови. Ці російські миротворці фактично доповнили сили, залишені для охорони складу в Ковбасній.
Придністров'я справді стало форпостом російського впливу, його політика й економіка костеніють у лещатах репресивної, прокремлівської еліти. Іноземні журналісти та мандрівники, як правило, описують його як тематичну версію Совєтського Союзу, застиглу в часі, де на площах домінують пам'ятники Леніну та Марксу. Заводи совєтських часів на цій території є, мабуть, пам'ятниками впливу Москви, який досі триває. Придністров'я було інтенсивно індустріалізоване комуністами, і сьогодні в його економіці домінує переробна промисловість. Заводи Придністров'я значною мірою субсидуються – вони майже нічого не платять за російський газ, який забезпечує їхні енергетичні потреби.
Енергоємна металургійна промисловість забезпечує більше половини промислового виробництва території. Вона зосереджена в місті Рибниця, де завод, який раніше належав російському конгломерату «Металоінвест», приваблював робітників звідусіль. «Молоді люди, які поїхали працювати до Рибниці, зрештою, там і залишилися, – сказав Сергій Паламарчук, мер Малого Куяльника, невеликого українського села, розташованого по той бік кордону. – Тепер тут (у селі) залишилися тільки їхні батьки».
Паламарчук розповів, що більшість жителів його села симпатизували Росії до вторгнення минулого року. Російські ракети влучили у військові казарми в селі вранці 24 лютого 2022 року, в результаті чого загинуло понад 20 солдатів. «Після цієї атаки ставлення до Росії докорінно змінилося», – переконує Паламарчук. У минулому, за його словами, багато хто в селі покладав надії на економічний бум у Придністров'ї. «Цього не сталося – земля обітована зникла, – зауважив Паламарчук. – Там, де є Росія, немає добра».
Малий Куяльник розташований в Одеській області, у тій частині Полільського району, що прилягає до Ковбасної. Наприкінці минулого року автор матеріалу відвідав цей район, щоб оцінити ставлення до російського складу боєприпасів по той бік кордону. В'їхав в Україну через пункт перетину кордону з Молдовою, який бачив сотні тисяч біженців, що прямували у зворотному напрямку. На українському боці проїжджав повз напружені, некеровані натовпи. Сім'ї збиралися біля дороги, діти плакали, чоловіки сперечалися з солдатами про дозвіл на виїзд з країни. Дорога до Подільська була всіяна контрольно-пропускними пунктами і гігантськими протитанковими шипами, відомими як чеські їжаки. Цивільного транспорту було небагато, переважно розхитані легкові автомобілі та вантажівки совєтських часів. Порівняно з попередніми візитами, я бачив мало сучасних автомобілів. Здавалося, що ті, хто міг собі дозволити такі авто, ймовірно, втекли від війни.
Чи може Росія втягнути Придністров'я у війну?
Російська військова присутність у Придністров'ї вже давно непокоїть Київ. Після захоплення Криму в 2014 році Україна вирила траншею вздовж свого кордону з цією територією. Після повномасштабного вторгнення Росії минулого року всі українські пункти перетину кордону з цією територією були закриті. «Придністровці залучені у дії Росії проти України, – сказав Паламарчук. – Місцеві жителі прикордонних сіл розуміють, що ситуація погіршилася через те, що російські війська окупували Придністров'я».
20 тис. тонн боєприпасів, які охороняються росіяни, не можуть легко покинути територію Придністров'я. Вона не має діючої злітно-посадкової смуги і покладається на неформальну угоду з Молдовою щодо повітряного сполучення. У минулому, в рамках зусиль з роззброєння під наглядом ОБСЄ, залізничне сполучення Придністров'я з Україною використовувалося для вивезення значної частини запасів з Ковбасної до Росії. Оскільки процес роззброєння давно зупинився, а кордон з Україною закритий, сьогодні Росія може отримати доступ до боєприпасів, лише якщо її війська в Україні з'єднаються з військами в Придністров'ї.
Розмови про те, що Придністров'я може вступити у війну в Україні, майже такі ж старі, як і сама війна. Наприкінці квітня 2022 року, через два місяці після вторгнення, високопоставлений російський командир Рустам Міннекаєв заявив, що захоплення південного узбережжя України може відкрити «інший шлях» до Придністров'я, де, за його словами, російськомовне населення зазнає утисків. Ця заява, на яку він не надав жодних доказів, перегукується з аргументацією Москви щодо її вторгнення в Україну. Через кілька днів у Придністров'ї пролунала серія невеликих вибухів, спрямованих на радіовежі, військові об'єкти та об'єкти безпеки. Також повідомлялося про польоти безпілотників над складом боєприпасів у Кобасні та постріли по населеному пункту.
Самопроголошений президент Придністров'я Вадим Красносельський заявив, що українські сили організували «терористичні» атаки, щоб втягнути територію у війну. Київ заперечує ці звинувачення. За словами Каміля Калуса, старшого наукового працівника варшавського Центру східних досліджень, напади були «скоріш за все, організовані російськими спецслужбами або за участю російських спецслужб» з метою створити відчуття загальної небезпеки, дестабілізувати Молдову і представити Україну як терористичну державу. Інші аналітики припускали, що Росія влаштувала атаки під чужими прапорами, щоб прокласти шлях для вступу Придністров'я у війну, можливо, як плацдарм для нападу на Одесу.
Справжня ця військова мета чи ні, але вона почала дедалі мати неймовірнішій вигляд, оскільки український опір змусив Росію зменшити свої початкові військові цілі. Сьогодні Придністров'я залишається за сотні кілометрів од найближчих російських військ в Україні, а ключові міста між ними – Одеса, Миколаїв і Херсон – міцно контролюються Україною. Аналітики скептично ставляться до того, що російські та союзницькі сили в Придністров'ї, чисельність яких, як вважають, обчислюється кількома тисячами, можуть відігравати значну роль у війні. Переважна більшість цих військових погано підготовлені і набрані на місці, а не в Росії. Наприклад, навіть 1500 осіб, які охороняють Ковбасну, здебільшого складаються з придністровців, які отримали російське громадянство.
Не зрівнявшись з українцями в бою, війська в Придністров'ї виконують вузьку функцію для Росії. За словами Артема Филипенка, експерта київського аналітичного центру Національного інституту безпекових досліджень, цей контингент може бути використаний для «шпигунських і диверсійних дій» на півдні України. Однак більшу цінність має сама загроза того, що ці війська можуть бути якимось чином задіяні, про що свідчать часті заяви Придністров'я щодо проведення раптових навчань і приведення у військового контингенту в загальну бойову готовність. «Україна змушена зважати на присутність цього контингенту і тримати війська в Одеській області для стримування будь-якого нападу з боку Придністров'я», – говорить Филипенко.
Придністровська влада відмовилася давати інтерв'ю для цього матеріалу, а посольство Росії в Молдові не відповіло на запит про коментарі.
За словами Емілі Ферріс з RUSI, російські військові зусилля могли б принести більше користі для Придністров'я, якби вони досягли своєї початкової, експансивної мети – створення південного коридору з Маріуполя, Криму й Одеси. За її словами, якби це сталося, Придністров'я могло б слугувати логістичною базою, допомагаючи зміцнити російські лінії постачання: «У нього обмежені ресурси, але, принаймні, це не ворожа (для росіян) територія, на відміну від України». За її словами, тепер, коли Росія обмежила свої військові цілі південним і східним фронтами, ціна залучення ще однієї території у війну значно перевищує будь-які вигоди: «Відкрити ще один фронт, коли вони не зможуть з'єднатися з ним, коли їхні лінії постачання вже розтягнуті – гадаю, це було б практично за межами їхніх можливостей».
Однак попередження про те, що Придністров'я може приєднатися до конфлікту, не вщухають. У грудні минулого року голова Служби інформації та безпеки Молдови (СІБ) Александру Мустяце заявив, що Росія розпочне наступ на Молдову у 2023 році з метою з'єднання з Придністров'ям. «Питання не в тому, чи це відбудеться... а в тому, коли це станеться», – сказав Мустяце в інтерв'ю телеканалу TVR Moldova. Він згадав про склад боєприпасів, припустивши, що він може бути метою російського вторгнення. «Одна з гіпотез – використання цих боєприпасів у можливому військовому протистоянні», – зазначив він.
Чи можуть боєприпаси з Ковбасної бути використані у війні?
Повномасштабне вторгнення в Україну вдарило по Молдові сильніше, ніж по її сусідах. Економіка найбіднішої країни Європи залежить від грошових переказів, а на політичній арені точиться боротьба між лідерами, які виступають за вступ до ЄС, і тими, хто віддає перевагу тіснішим зв'язкам з Росією. Минулого року населення Молдови, що налічувало трохи менше трьох мільйонів осіб, поповнилося приблизно 84 тис. українських біженців, що зробило Молдову країною з найвищою часткою українських біженців на душу населення серед усіх європейських країн.
Напади на українську енергосистему призвели до відключення електроенергії і в Молдові, уламки ракет впали на молдовську землю, а російські ракети, що перетинають повітряний простір Молдови, спричинили призупинення пасажирських авіарейсів. Перебої з енергопостачанням – донедавна країна повністю залежала від російського газу – призвели до стрімкої інфляції, ціни на основні товари зросли більш ніж на третину. Тисячі молдован вийшли на вулиці на знак протесту проти економічних труднощів, багато з них – бідні та літні мешканці сільської місцевості, які підтримують проросійську опозицію.
На початку лютого прем'єр-міністр Молдови подав у відставку, звинувативши в цьому кризу, спричинену війною в Україні. Через кілька днів проєвропейська президентка Майя Санду звинуватила Росію у змові з метою повалення уряду. За її словами, «диверсанти з військовим минулим, переодягнені в цивільний одяг» планували напасти на державні установи і захопити заручників. Вона закликала парламент схвалити закони, що надають більші повноваження службам безпеки – крок, який викликав критику з боку місцевих правозахисників. Заява молдовського уряду з'явилася через кілька днів після того, як президент України Володимир Зеленський виступив з аналогічним попередженням, заявивши, що розвідка його країни розкрила російську змову з метою дестабілізації Молдови.
Оскільки уряди в Кишиневі та Києві, схоже, читають з одного і того ж сценарію, Росія відповіла власною заявою. 23 лютого 2023 року Міністерство оборони Росії оголосило, що розкрило українську змову з метою вторгнення до Придністров'я. Як привід для вторгнення, за словами російського міністерства, українська служба безпеки планувала операцію під чужим прапором, в ході якої її агенти, маскуючись під російських солдатів, здійснювали б атаки з території Придністров'я. Через два тижні, на початку березня, підтримувана Росією влада Придністров'я заявила, що зірвала українську змову з метою вбивства лідера регіону Вадима Красносельського. Україна відкинула всі звинувачення, назвавши їх провокаціями та «психологічними операціями».
Мало хто з аналітиків вірить, що Україна розпочне наступ у Придністров'ї. «Я вважаю неймовірним, що українці спробують здійснити якесь сухопутне вторгнення, тому що це порушило б територіальну цілісність іншої країни – саме те, в чому вони звинувачують Росію», – сказала Емілі Ферріс з RUSI. Також немає жодних ознак того, що Росія планує напасти на Молдову. Американський аналітичний центр Інститут вивчення війни (Institute for the Study of War) стверджує, що Росія не має достатнього потенціалу для такого нападу, а її останні заяви, схоже, є частиною ширших зусиль з дестабілізації Молдови, можливо, шляхом створення умов для нападу під чужим прапором у Придністров'ї.
Офіційний російський наратив супроводжується зростаючою кількістю згадок про Ковбасну в неофіційних повідомленнях. У нещодавній статті на російському військовому блозі topwar.ru висловлювалося припущення, що Україна може захопити склад боєприпасів, щоб забезпечити свої війська. Схожі припущення посилюються в соціальних мережах, де з'являються повідомлення про те, що Придністров'я замінувало склад боєприпасів, аби запобігти його потраплянню до рук України.
Однак існує велика проблема з твердженнями про те, що Україна чи Росія можуть використовувати цей склад для поповнення своїх запасів снарядів. Боєприпасам у Ковбасній, «напевно, вже щонайменше 40 років», – сказав Вільям Хілл, колишній посол ОБСЄ в Молдові, який входив до складу міжнародної групи, що інспектувала склад під час нетривалої кампанії з роззброєння на початку 2000-х. «Вони не придатні для використання у військових цілях, – сказав він. – І не дуже корисні для військових цілей». За словами Хілла, через свій вік більшість боєприпасів вже не є достатньо безпечними і надійними для використання в бою.
Молдовський чиновник підтвердив, що термін придатності більшості боєприпасів давно минув. «Між 2004 і 2007 роками термін придатності більшості цих боєприпасів вже закінчився або наближався до кінця», – повідомив Валеріу Мія, державний секретар міністерства оборони Молдови. Емілі Ферріс з RUSI заявила, що міжнародні інспекції показали: зброя на складі була б малокорисною в умовах активної війни. «Навіть якби снаряди не були пошкоджені, – сказала вона, – мені важко повірити, що, по-перше, вони все ще придатні для використання або сумісні з нинішнім російським озброєнням, а по-друге, що вони дійсно можуть переломити хід війни на користь Росії».
А як щодо ризику вибуху в Кобасній?
20 тис. тонн застарілих совєтських боєприпасів можуть не мати великої цінності на фронті. Але чи можуть вони все ж таки відіграти певну роль у ширшому конфлікті? І Росія, і Україна можуть підірвати склад у Ковбасній, хоча їхні мотиви для цього сумнівні.
Минулого літа Україна атакувала десятки російських складів боєприпасів на Донбасі, використовуючи надані США ракети «Хаймарс» для завдання ударів далеко від лінії фронту. Ці атаки, однак, знищили боєприпаси, призначені для використання на полі бою, а не застарілі запаси. Крім того, склади були розташовані на українській території, хоча і в регіоні, що перебуває під російським контролем. Масовану атаку на те, що офіційно є територією Молдови, дружньої країни, було б важко виправдати. Висока ймовірність жертв серед цивільного населення має стати додатковим стримуючим фактором, оскільки це може поставити під загрозу дипломатичну та військову підтримку Заходу, від якої залежить Україна. Оскільки Ковбасна розташована всього за два кілометри від українського кордону, вибух, безсумнівно, матиме вплив і на українське цивільне населення.
Також важко зрозуміти, яку вигоду могла б отримати Росія від підриву Ковбасної. Вибух на складі призвів би до загибелі сотень її власних військовослужбовців. Він також становив би серйозну загрозу для цивільного населення на території союзників, особливо для близько 1 тис. мешканців селища Ковбасна. Атака під чужим прапором, здійснена виключно для того, щоб звинуватити Україну, теоретично може слугувати цілям Росії. Проте, ця хитрість не мала б викликати підозр з боку союзників України – висока планка, яку треба подолати, зважаючи на репутацію Росії.
Артем Филипенко з Національного інституту безпекових досліджень у Києві вважає, що російський напад на Ковбасну все ж можливий, якщо розглядати його в контексті зростаючої тенденції до балансування на межі. «Ми повинні враховувати готовність Росії вдаватися до провокацій і злочинів. Як ми бачимо, вони також погрожують здійснити диверсію Запорізькій атомній електростанції», – сказав він, посилаючись на численні попередження про те, що зіткнення біля електростанції на сході України можуть спричинити катастрофічну аварію.
Однак найбільша небезпека для Ковбасної може походити від найпрозаїчнішої загрози – ненавмисного вибуху, можливо, спричиненого недотриманням протоколів безпеки, уламками ракет, що залишилися після війни, або ж поєднанням цих двох чинників. Кілька експертів поставили під сумнів те, що боєприпаси зберігалися належним чином. «Ніхто не залишив жодних письмових записів про те, що це за боєприпаси і де саме вони зберігаються», – сказав Іон Леаху, полковник у відставці зі Служби безпеки й розвідки Молдови, відповідальний за Придністров'я.
Схожі занепокоєння були висвітлені у звіті ОБСЄ після візиту до Ковбасної у 2006 році – останньої інспекції міжнародної групи. У звіті зазначалося, що боєприпаси не були точно інвентаризовані, а на рівень їхньої безпеки міг вплинути спосіб зберігання: «висота штабеля, повна відсутність стрічок і укладання на піддони, а також відсутність простору між штабелями».
Експерти заявляють, що деградовані боєприпаси мають бути знищені на місці, а не наражатися на ризик вивезення до Росії. За словами Сергія Герасимчука, експерта з питань безпеки, заступника виконавчого директора київського аналітичного центру «Українська призма», оскільки знищення боєприпасів на місці є дорогим і складним процесом, Молдова має розпочати підготовку до нього, скликавши конференцію країн і організацій, які готові зробити свій внесок у цю справу. «Якщо Росія зазнає поразки, запустити процес буде значно легше», – сказав він.
Станіслав Секрієру, старший аналітик Інституту досліджень безпеки, аґенції ЄС, що базується в Парижі, вважає, що поразка Росії може також створити вікно для політичного врегулювання між Придністров'ям і Молдовою. Однак він застеріг, що ослаблена в 1990-х роках Росія все ж зуміла зберегти свій вплив у конфліктах, пов'язаних з сепаратистськими регіонами в Грузії і Молдові. «Слід уникати лінійних припущень, що поразка Росії автоматично змінить статус-кво в Придністров'ї, Південній Осетії та Абхазії».
Тупиковий пошук шляхів врегулювання на цих територіях – тривала неспроможність зробити їх безпечними – уособлює історія Ковбасної. У 2004 році, коли відносини між Росією і Заходом були в кращому стані, пауза в зусиллях з роззброєння під керівництвом ОБСЄ розглядалася як тимчасова невдача. «Ми думали, що у нас буде більше часу, сказав Вільям Хілл, колишній посол ОБСЄ в Молдові. – Ми також гадали, що повернемося до виведення боєприпасів за кілька місяців або за кілька років. Ніхто тоді не передбачав, що ситуація залишиться замороженою на 19 років».
Я не зміг поїхати до Ковбасної, щоб більше дослідити цю історію, оскільки придністровська влада обмежила доступ журналістів з моменту повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Однак під час поїздки на територію за три місяці до вторгнення я був вражений тим, наскільки приємно виглядало село Ковбасна. Навколишні села слугують ілюстрацією сільської убогості – розбиті дороги та зруйновані будинки. Натомість у Кобасній будинки охайні, хороші дороги. Тутешній мер Леонід Куратов розповів мені телефоном, що своїм благополуччям село завдячує складу боєприпасів на околиці. «Люди тут працюють у військовій частині, – сказав він. – До них добре ставляться, вони отримують хорошу зарплату. Вони не бояться (вибуху), тому що це їхня робота». Він з ностальгією згадує довоєнні часи, коли кордон був відкритий і жителі села вільно спілкувалися з українцями. «Що з ними сталося? Американці перетворили їх на зомбі! Вони змінили українців під корінь!»
Редагування Ніла Аруна
Переклад з англійської Вікторії О. Романчук
Коментарі — 0
