Мін’юст виявив у заборонених політсил багато рахунків, проте скільки на них грошей?
6 вересня Верховний суд виніс перше фінальне рішення щодо заборони політичних партій в Україні. За бортом опинилася партія імені проросійського блогера Анатолія Шарія, який утік чомусь до Європи. У судовому рішенні Восьмого апеляційного адмінсуду, який залишила без змін «вишка», сказано, що «пропагандист Шарій, котрий з 2012 року проживає за кордоном, розповсюджує російську пропаганду та пропаганду українофобії шляхом поширення відеосюжетів з метою дискредитації України».
Окрім заборони партії Шарія, суди розпорядилися конфіскувати її майно, кошти та інші активи у власність держави. Така ж доля чекає і ще на десяток проросійських партій, за які під час війни взялися правоохоронці.
19 березня президент Зеленський увів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони (РНБО) і призупинив діяльність 11 партій на час воєнного стану. До «чорного списку» потрапили:
- Опозиційна платформа – «За життя»
- Партія Шарія
- «Наші»
- Опозиційний блок
- «Ліва опозиція»
- «Союз лівих сил»
- «Держава»
- Прогресивна соціалістична партія України
- Соціалістична партія України, партія «Соціалісти»
- Блок Володимира Сальдо
Міністерство юстиції мало забезпечити юридичний супровід для подальшої заборони вказаних партій судами.
Які партії заборонено і які ще судяться
Фронт політичної війни було перенесено на Західну Україну. Полем бою Мін’юст обрав Восьмий апеляційний адміністративний суд, розташований у Львові. Туди надходили позови міністерства про заборону діяльності проросійських партій, а також конфіскацію їхнього майна і активів. В авральному порядку до львівського суду навіть скерували справу про заборону Комуністичної партії. Її з 2014 року розглядав Київський окружний адміністративний суд, однак не зміг довести до ладу.
Зрештою, Мін’юст вийшов абсолютним переможцем. Суд першої інстанції виніс заборону щодо16 партій, у тому числі й комуністів, із конфіскацією їхнього майна. Тобто юридично було доведено, що ці партії вели антиукраїнську діяльність і просували проросійські наративи.
Координатор громадянської мережі «Опора» у Львівській області Тарас Радь, який відвідував судові засідання, звернув увагу на цікаву деталь. За його словами, на момент розгляду позовів Міністерства юстиції у суді першої інстанції питання можливої конфіскації активів та майна партій мало дещо декларативний вигляд. Адже у тих судових справах, до яких було надано доступ експерту, питання майна та активів партій практично не згадувалися, окрім чотирьох об’єктів нерухомості Соціалістичної партії України.
«Можливо, Мін’юст не до кінця дослідив, чим володіють політичні сили, які пропагують «русскій мір». Або спеціально задекларував можливість конфіскації майна з подальшим вивченням фактів. Це ж стосується і арешту рахунків. Під час судових засідань жодного разу не звучали суми, які лежать на рахунках політичних партій. Може так статися, що окремі з них не матимуть ані копійки за душею. Передовсім маю на увазі партії, котрі виконували інформаційний супровд для певних завдань. Щоправда, партії на кшталт Опозиційної платформи – «За життя» точно мали фінансування, у тому числі державне як парламентська політична сила», – наголосив він у коментарі «Главкому».
Дев’ять політичних сил: «Наші», Блок Володимира Сальдо, «Держава», «Ліва опозиція», Партія справедливості та розвитку, Опозиційний блок, «Русь Єдина» (це колишня Партія політики Путіна), Комуністична партія України і Робітнича партія України (марксистсько-ленінська) не стали оскаржувати рішення. Натомість сім: Соціалістична партія України, Партія Шарія, «Соціалісти», Прогресивна соціалістична партія України, Союз Лівих Сил, Опозиційна платформа – «За життя» і «Щаслива Україна» пішли до Верховного суду.
Засекречене партійне майно
У середні серпня на засіданні уряду було затверджено порядок переходу у власність держави майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень.
«Постанова Кабміну визначає логістику процесу переходу майна партій у власність держави, відповідальні за це органи і визначає терміни, впродовж яких ці органи мають вчинити певні дії. Строки там досить малі, тому якщо Мін’юст матиме на руках остаточне рішення про заборону партії, то на конфіскацію її майна мало б іти не більше одного-двох місяців. Думаю, такий процес вже ініційовано, або ж невдовзі буде запущено щодо дев’яти партій, які не оскаржували рішення про заборону», – зазначив «Главкому» аналітик руху «Чесно» Ігор Фещенко.
Згідно з урядовою постановою, полюватимуть на майно заборонених партій Агентство з розшуку та менеджменту активів (АРМА), органи місцевого самоврядування, підприємства, установи різної форми власності. Відповідні запити їм надсилатиме Мін’юст.
У пресслужбі АРМА «Главкому» повідомили, що одержали вже понад 300 запитів від Міністерства юстиції стосовно розшуку майна політичних партій. Робота у цьому напряму триває кілька місяців. Більше подробиць відомство не розкрило.
Ігор Фещенко зауважує, що раніше політичні сили подавали фінансові звіти, які зараз могли би пролити світло на кількість їхнього майна. Але у квітні 2020 року парламент вніс зміни до законодавства і дозволив партіям не подавати фінансові звіти аж до завершення карантину, пов’язаного з пандемією коронавірусу. Цю правку нардепи сховали у пакеті змін до законів, які мали би допомогти бізнесу пережити карантин. Щоправда, саме для бізнесу послаблення по звітності і сплаті податків були розраховані на кілька місяців, а для партій – аж до завершення карантину. Старі звіти, які можна було раніше знайти на сайті НАЗК, зараз не відображаються з міркувань безпеки представників партій, їхніх працівників, підрядників і донорів на окупованих територіях, додає Фещенко.
Багатії ленінці і «безсрібники» із партії колаборанта
Поки найбагатшою серед заборонених є Комуністична партія. У послідовників Леніна нарахували 60 об’єктів нерухомості, серед яких нежитлові приміщення та квартири чи не по всій Україні, у тому числі у Криму, більше 50 рахунків у банках, 16 автомобілів (старенькі «Славути» і «Волги»), 10 друкованих засобів масової інформації і дві торговельні марки. Таку інформацію «Главком» отримав на свій запит.
«КПУ є найбільшим власником нерухомого майна серед всіх українських партій, у тому числі серед тих, які влітку заборонили. Але треба розуміти, що ледь не половина цього майна – на окупованих територіях. І хоч воно формально буде переведено у власність держави, розпорядитися ним буде нереально до деокупації. Наприклад, у Криму КПУ має 12 об’єктів нерухомості», – зауважив експерт Фещенко.
Лідеру українських комуністів Петру Симоненку також загрожує конфіскація майна. Це передбачає стаття 109 Кримінального кодексу («Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади»), за якою на нього у 2014 році було відкрите кримінальне провадження. Симоненко у парламенті висловив підтримку проросійським активістам на Донеччині, Луганщині та Харківщині.
Кримінальна справа Симоненка лягла в основу судового рішення про заборону Компартії, яке цього року виніс львівський суд.
В інших заборонених партій Мін’юст виявив або банківські рахунки, або взагалі нічого. Так, в Опозиційного блоку – 17 рахунків, у «Лівої опозиції» – 10, чотири – у партії «Наші» і один рахунок у партії «Держава». При цьому сума коштів на цих рахунках у запиті не конкретизується, бо становить банківську таємницю.
«Майно, належне політичним партіям Блок Володимира Сальдо, «Русь Єдина», Партії справедливості та розвитку, їхнім обласним, міським, районним організаціям, первинним осередкам та іншим структурним утворенням не виявлено, а також не виявлено рахунки, відкриті у фінансових установах», – зазначають у міністерстві.
До речі, процес заборони низки партій в Україні, ймовірно, спричнить тектонічні зсуви на місцях. Ще у червні Кабінет міністрів зареєстрував у Верховній Раді проєкт закону, який стосується статусу депутатів місцевих рад. Однією з підстав дострокового припинення повноважень депутата місцевої ради може стати набрання законної сили рішенням суду про заборону діяльності політичної партії, від місцевої організації якої висувалася та була обрана відповідна особа.
«Законодавець використовує два логічні ходи, – розповідає Тарас Радь з «Опори». – Перший – застосування колективної відповідальності, що чимось нагадує різновид люстрації. Другий – індивідуальний підхід, але він складніший у реалізації. Хоча й демократичніший. В умовах війни держава, очевидно, піде простішим шляхом».
Віталій Тараненко, «Главком»
Читайте також:
Коментарі — 0