Проросійські політики поверталися до парламенту навіть попри окупацію Криму і Донбасу...
Люстрація для тих, хто відстоював інтереси Росії
Агресія Росії спонукала українську владу шукати «антидот» для проросійських політичних сил. Президент Володимир Зеленський ввів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони, відповідно до якого на час воєнного стану призупинено діяльність 11 політичних партій: ОПЗЖ, Опозиційного блоку, Партії Шарія, «Держави», «Лівої опозиції», Прогресивної соціалістичної партії України, Соціалістичної партії, партій «Соціалісти», «Наші», Блоку Володимира Сальдо і «Союзу лівих сил».
З цього переліку найбільших репутаційних втрат зазнала ОПЗЖ, що мала другу за розміром фракцію у Верховній Раді і до останнього залишалася вірною «старшому брату». Навіть у перший день війни, 24 лютого, на сайті ОПЗЖ не вийшло жодної реакції партії чи бодай її рядового члена. 25 лютого вони вичавили скупу заяву, в якій війна, розв’язана путінською Росією, називалася «збройним конфліктом». І тільки 26 лютого співголова ОПЗЖ Юрій Бойко нарешті назвав «збройний конфлікт» війною. І тут же спробував посадити Зеленського за стіл переговорів з Путіним.
Після 24 лютого у лавах ОПЗЖ викрили себе і перші колаборанти: саме представники цієї партії назвалися «народними мерами» та «головами адміністрацій».
14 квітня фракція проросійської «Опозиційної платформи – За життя» припинила роботу у Верховній Раді. Підставою послужило рішення РНБО.
Фільтр для Ради
На початку квітня парламентарі ухвалили у першому читанні законопроєкт про заборону партій, програмні цілі або дії яких спрямовані на популяризацію чи пропаганду органів держави-агресора/окупанта, осіб та організацій, що контролюються державою-агресором.
Потрапляють під заборону політсили, що виправдовують або публічно заперечують збройну агресію проти України, анексію території України державою-агресором та порушення територіальної цілісності та суверенітету. На законодавчому рівні пропонується заборонити співпрацю українських партій з російськими громадськими організаціями та політсилами, що несуть загрозу національній безпеці.
Окремо нардепи провели норму, відповідно до якої справи про заборону партій розглядатиме Верховний суд, а не одіозний Окружний адмінсуд Києва (ОАСК). Також на час воєнного стану ці справи у першій інстанції потраплятимуть до львівського апеляційного адмінсуду.
«Не виключаю, що буде подано достатньо блокуючих поправок, оскільки цей законопроєкт не вигідний конкретним політичним партіям. Однак у Верховної Ради достатньо механізмів, аби колабораціоністських партій в Україні більше не було», – запевнив голова Верховної Ради Руслан Стефанчук.
У той же час, голова Комітету виборців України Олексій Кошель зазначає: до подібних рішень треба ретельно готуватися. Він наводить приклад Комуністичної партії України: у 2014 році влада позбавила комуністів можливості брати участь у виборах різних рівнів, однак формально Компартія існує, судиться з українською владою і паплюжить Україну на міжнародних майданчиках. Крім партій парламентський законопроєкт обов’язково має врахувати і проросійські громадські організації, вважає Кошель, адже і після 2014 року країна-агресор продовжила їх фінансувати. Зокрема через фонд «Русский мир», створений в 2007 році указом Путіна. Цей фонд виконує функції підрозділу ФСБ, пояснив експерт.
Треба також бути готовими до того, що проросійські сили намагатимуться відродитися під назвами на кшталт «Партії захисту традиційного православ’я» або «Партії слов’янського культурного простору», або класичної лівої партії.
«На жаль, суто юридичною забороною проблему не вирішити. Важливо, щоби виборець мав позицію і був здатний аналізувати головні політичні гасла і тези», – резюмував експерт.
З ним погоджується нардеп VIII скликання і політичний експерт Олександр Черненко. На його думку політсили на кшталт ОПЗЖ і Партії Шарія навряд чи тепер матимуть підтримку у своїх базових електоральних регіонах, тож вони можуть реінкарнуватися у «партії миру», прикрившись гуманістичною ідеологією.
«Вони можуть навіть казати що Путін – злочинець. Тільки при цьому обов’язково додаватимуть, що росіяни – це наші сусіди», – сказав Черненко у коментарі «Главкому».
А от політолог Євген Магда вважає, що проросійським силам в Україні найближчим часом нічого не світить. Зокрема ОПЗЖ, яка була другою за величиною політичною силою у Верховній Раді, більше не зможе реалізовувати свій вплив.
«Після втечі Януковича, анексії Криму і агресії Росії на Донбасі, шанси на обрання президентом втратив будь-який проросійський політик, тому що електоральне поле в Україні було суттєво переділено. Тепер же можна сміливо говорити про те, що політична сила, яка висуватиме проросійські гасла, не матиме шансів бути представленою у Верховній Раді. Причина проста: уся її агітаційна кампанія одразу зіткнеться з відповідними матеріалами про Бучу, Харків, Волноваху. Отже, проросійський вектор в українській політиці зникне. І це не може не тішити», – вважає Магда.
Люстрація 2.0: кого викинути з політики
Опитані «Главкомом» експерти схиляються до думки, що партії, які посприяли російській агресії, мають бути заборонені в Україні назавжди. Нардеп VIII скликання, експерт Українського Інституту майбутнього Ігор Попов зазначив, що нині на це є суспільний запит, але не все так просто, бо у жодному партійному статуті української проросійської партії не написано, що вони люблять Путіна або підтримують війну. Довести, що загальні фрази про мир і дружбу є порушенням закону, буде важко.
Тому практичним рішенням, за словами аналітика, має бути персональна люстрація. Для цього треба врахувати уроки минулої люстрації в Україні та критику Венеційської комісії, і сформувати списки осіб, котрі підлягатимуть індивідуальній відповідальності. Далі їм треба заборонити балотуватися у депутати до рад усіх рівнів, а також не допускати до роботи в органах влади і не призначати на державну службу.
«Можна поставити густіше люстраційне сито і заявити, що, приміром, «Мінські угоди-2» були кроком до війни. І всіх політиків, що їх підтримували, відправити під люстрацію. Або взяти за основу голосування за особливий статус Донбасу і зміни до Конституції і люструвати народних депутатів VIII скликання, які це підтримали, сказавши, що це був перший крок до зради. Звісно, що це гіпотетичні речі, але де провести лінію: між тими, хто говорив про мир чи між тими, хто голосував за особливий статус? Питання, які фільтри виставить законодавець. При цьому залишається загроза, що Верховна Рада підтримає те, що красиво називається, а насправді не працюватиме», – каже Ігор Попов.
Своєрідну народну люстрацію вже запустив рух «Чесно», створивши Реєстр держZрадників. Як розповіла «Главкому» лідерка руху Віта Думанська, ідея зі створення Реєстру з’явилася після того, як у Мелітополі під дахом окупантів самопроголосилася нова пані мер. У русі зрозуміли, що кількість таких людей збільшуватиметься і треба їх фіксувати: по-перше, щоб вони не уникли покарання, по-друге – щоби це не забулося і їх не обрали до місцевих та інших рад. Річ у тім, що винесення вироків у справах про державну зраду займають тривалий час. А підозрювані особи протягом цього часу можуть неодноразово бути обраними депутатами.
«Нам важливо, щоби людей, які потрапили до Реєстру держZрадників, перевіряли правоохоронці та вручали їм підозри. Адже зрадниками і колаборантами не стають раптово, зазвичай це колишні члени Компартії та Партії регіонів, які потім перейшли до Опозиційного блоку чи ОПЗЖ. Йдеться про представників місцевого самоврядування з політичною історією», – пояснила громадська активістка.
Станом на 14 квітня, у Реєстр держZрадників внесено 103 особи. Серед них 73 політика, 13 представників правоохоронних органів, 13 медійників та один суддя. У цілому, зібрано дані про колаборантів із 14 областей України.
Віталій Тараненко, «Главком»
Коментарі — 0