Молоді та зухвалі. Народний депутат Олексій Мушак і його історія успіху

Після Майдану і дострокових виборів 2014 року до влади прийшло чимало молодих політиків. Одні обрались завдяки активній участі у громадській діяльності, комусь, щоб пробратись нагору, було достатньо впливових батьків чи родичів, а хтось просто опинився в потрібному у місці у потрібний час. Універсального рецепту успіху у представників «нової хвилі», яким ще немає й 35, не існує.

Хто ж представляє цю «свіжу кров»? Пошуки героїв для проекту «Молоді та зухвалі» звели «Главком» із Олексієм Мушаком. У листопаді 2014 року він пройшов до Верховної Ради у складі Блоку Петра Порошенка. Нині молодий депутат є членом Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин, входить до тимчасової спеціальної комісії з питань майбутнього, міжфракційного об’єднання «Єврооптимісти».

Під час розмови Олексій вперто уникав конкретної відповіді на запитання про те, завдяки кому він опинився у виборчому списку президентської партії на останніх виборах. Мушак розповів свою «офіційну» версію про «соціальну катапульту», яка закинула його до Ради. Але у цій історії чомусь не знайшлося місця тому факту, що Мушак – родич аграрного (нагадаємо, наш герой – член аграрного комітету ВР) мільярдера Андрія Веревського. Колишній народний депутат 4-го, 5-го, 6-го та 7-го скликань Веревський був у фракції Партії регіонів (перейшов туди з БЮТу у 2010 році). Він – один із найбагатших українців, статки якого оцінюють у сотні мільйонів доларів. Відповідаючи на уточнююче запитання, нардеп Мушак таки визнав наявність родинних зв’язків із Веревським, але категорично заперечив, що отримував будь-яку допомогу з боку мільярдера у просуванні кар’єрою.

Опинившись у парламенті, Олексій не забуває про своїх родичів. Як повідомляють ЗМІ, серед помічників нардепа Мушака є людина з прізвищем Мушак...

Про батьків і перші гроші

«Мати дуже хотіла, щоб я був лікарем, як вона. У неї була така «фішка». Але медицина – це не моє, точно. У мене була схильність до науки, як у батька, але цей талант я не реалізував.

Я почав працювати чи то на першому, чи то на другому курсі. Перші гроші заробив, коли працював на виборах у 2002 році. Ми ходили по Солом’янці (район у столиці. – «Главком») і роздавали листівки за якогось хлопця, що балотувався. Якщо не помиляюсь, заробляли гривень по 30 на день. Заробляли, потім ішли в якийсь заклад. І, як годиться студентам, пили – святкували заробітки. Десь на другому курсі «підтягував» першокурсників, займався таким собі репетиторством. Це були мої перші підзаробітки.

Перша серйозна зарплата в мене була у 2005 році – $1300. На той час це зарплата рівня серйозного керівника в банку або у великій компанії. Я був політичним аналітиком в Інституті національної стратегії України: там працювали Станіслав Бєлковський (російський політолог. – «Главком»), Кость Бондаренко (український політолог. – «Главком»). Ця зарплата була рази в чотири більшою за ті гроші, які мої батько й мати заробляли разом.

Я відкладав, хотів жити якимось життям, трішки вищим, ніж усі інші. Перші покупки – холодильник і комп’ютер. Відклав за якийсь час десь $10 тис. Це був капітал, з якого я потім почав мій перший бізнес разом із двоюрідним братом Богданом – торгівлю у підземних переходах.

Потім я повернувся до аналітики. Навіть увійшов до топ-50 аналітиків за версією Reuters Thompson. І після цього зрозумів, що як аналітик я вже реалізувався. Вирішив, що треба повертатись у бізнес і заробляти там нормальні кошти. Та всі мої доходи – досить скромні. Серед моїх знайомих є люди, які в 30 уже були доларовими мільйонерами.

Про шлях у політику

З 2007 року займаюсь реалізацією соціальних проектів. Починав з екологічних проектів, медицини. Це завжди приваблювало політичні сили. «Бігти разом» мені вперше запропонували десь у 2008-2009 роках, це була Партія зелених України.

Під час Майдану, оскільки я вмів генерувати соціальні кошти, ми збирали гроші на його потреби. Бувало, дзвінок вечором – і людина, з якою давно не спілкувався, привозила $5–10 тис. Потім дуже активно допомагали армії – на мільйони гривень. Як я розумію, якоїсь миті Блоку Порошенка треба було показати «молоду кров», таких собі молодих-незаплямованих. Ну от, за квотою «молодих-незаплямованих» я туди й потрапив. На той момент я вже був людиною, цінною для списку.

Про незадоволеного виборця

Незадоволення народу Верховною Радою – перманентне. На другий день роботи Верховної Ради люди вже незадоволені. Але ті депутати, які прогулюють більше за всіх, обираються вже втретє. За них же голосують. Тоді виходить: ті, хто прогулює, – більш конкурентні і привабливі для електорату, ніж ті, хто ходить на засідання. Є у мене питання: якими категоріями люди мислять, коли обирають цих людей? Наприклад, Віталій Чепинога – він раз вже вкотре депутат? Ну, класний пацан, дотепний. Але у соцмережах немає сотень постів: мовляв, Віталіку, чому ж ти у Facebook пишеш такі гарні речі, але не голосуєш у цей час? Отже, українське суспільство реагує на депутатів-прогульників, мені здається, не так, як треба.

Про ефективність свого депутатства

До депутатства та політичної діяльності, я був психологічно готовий давно. Разом з тим я чітко розумію, що на спочатку моїх знань, фаховості, якогось життєвого досвіду не вистачало.

Бо це був не соціальний ліфт, коли ти поступово піднімаєшся кар’єрними сходами. А радше соціальна катапульта, коли треба було все ловити на льоту.

Є речі, про які я вже можу сказати: це зроблено, і це класно. Кілька реально корисних законів  було прийнято. Найбільш проривним був №2558А, яким знімається монополія на хімічні добрива, бо у нас цей ринок був, по суті, віддано на відкуп Фірташу, ми цю монополію розбили. Для аграріїв це економія, думаю, сотні мільйонів доларів щороку. Плюс там дуже значна лібералізація, скасування корупційних дозволів, які, в принципі, нікому не потрібні були, а долар-другий з тони за них треба було платити.

Можливо, зараз я б не голосував за бюджет 2015 року. Ми тоді були місяць як народні депутати. Я пам’ятаю ту ніч, коли приходить президент і каже: якщо ми не голосуємо за цей бюджет, то траншу МВФ не буде, грошей на армію не вистачить. Потім приходить прем’єр, міністр фінансів. Кажуть те саме. І ми тоді піддалися. Нас тоді поставили на розтяжку: або голосування, або кидаємо в прірву державу.

Можливо, я зараз би не голосував за перевибори у Кривому Розі, бо там досить сумнівна з точки зору закону була історія, але це було політично доцільно. Та, як показує практика, все закінчилось погіршенням демократії в Кривому Розі.

Я також входжу до депутатських груп Верховної Ради з міжпарламентських зв’язків із Кувейтом та Китаєм. Щодо Кувейту, якщо я не помиляюсь, це було прохання Ірини Степанівни Луценко – увійти в цю групу. Їм потрібно було представництво. Це стосувалось бізнес-інтересів України і якраз хтось приїжджав (з Кувейту. – «Главком»). З Китаєм така сама історія була: Андрій Павелко мене попросив, йому це було необхідно. Нічого поганого в цьому немає, це державні інтереси – допомагати комусь у переговорах.

Про авторитетів у Блоці Порошенка

У фракції є люди, модель яких я стараюсь відтворити. Це Віктор Пинзеник. Я з ним раджуся. Це людина, у якої є своя думка. Єдиний народний депутат, який читає всі без винятку законопроекти. У нього є своя позиція, її можуть вважати ретроградною, але вона у нього є. Мені це подобається. І він себе не зраджує. З Томенком я також спілкувався, доки він був у Раді, з Іриною Геращенко у нас приязні взаємини. Ну і з молоддю, єврооптимістами, ми тримаємось разом. Персонально з президентом я не спілкувався. Але він про моє існування знає.

Про життя після БПП

Зрозуміло, що кожен депутат у той чи інший спосіб хоче потрапити в наступну Раду. Але ця ставка на нові партії, мені здається, була викликана ілюзією, що будуть дострокові вибори. Вона не виправдалася. Наступні вибори – у 2019 році. Чи буду я заходити у якісь нові партії – не знаю. Я думаю, що зараз треба бути більш ефективним як народний депутат, а роки за два до виборів можна буде думати про якісь нові проекти. Зараз рано.

Про героїв і антигероїв при владі

Багато хто боготворить Кучму, але я вважаю, що саме він заклав 80% усіх проблем, які ми зараз розгрібаємо. Те, що відбулося на сході, – наслідок того, що він віддав Донбас на так званий аутсорс. Мовляв, ви нам – політичну підтримку, а все решта – як хочете... І тепер маємо анклав. Я вже не кажу про те, як він розпорядився нашими заводами, промисловістю. Нічого кращого, ніж роздати всім наближеним, кожному по клаптику, щоб на цьому паразитували, він не придумав. При ньому жодна велика іноземна компанія в Україну не зайшла.

Серед прем’єрів, вважаю, Єхануров був дуже корисним для держави. Він прийняв економіку, яка до нього була в падінні, а віддав таку, що демонструвала зростання.

Гройсман нині теж старається не робити помилок. Порівняно з Яценюком я позитивно оцінюю його роботу. У нього на порядок краща комунікація з парламентом. Наприклад, я стояв поруч, коли Гройсман у Раді сказав приблизно таке: «Побратиме Геннадію, негоже в парламенті так відповідати на питання від народного депутата, щоб це було востаннє» (мова про скандальний випадок, коли прем’єр матюками «поставив на місце» віце-прем'єра Зубка. – «Главком»). Це кардинально відрізняється від позиції, яку пропагував Яценюк. Арсеній Петрович культивував конфлікт.

Про депутатську розкіш

Я б не купив квартиру в центрі міста. Розмовляв про це і з Сергієм (Лещенком. – «Главком»), і зі Світланою (Заліщук. – «Главком»). Підтримую їхню готовність дебатувати на цю тему публічно. Підтримую те, що вони не стали ховатись за підставних осіб, інвестиційні фонди, трасти, дешеву оренду... Адже деякі депутати живуть у палацах по 550 метрів за копійки задекларованої оренди, і люди голосують за них постійно. А Лещенко і Заліщук – публічно дискутують. Мабуть, для них це не дуже виграшна позиція. Але для держави загалом це правильно. Єдине, в чому я їх не підтримую, – купівля житла в центрі міста. Я – киянин, народився тут, але мешкаю під Києвом. У таун-хаусі, будинок на дві сім’ї, у нас одна половина – 279 квадратів. Два поверхи і підвал. Будинок перебуває у моїй власності: купив у розстрочку на 5 років ще до того, як став народним депутатом. Це легко перевірити.

Сучасний молодий український політик повинен бути демократичним у побуті, технічно просунутим та несхильним до розкоші. Для прикладу – в мене телефон Xiaomi. Він коштував 3-4 тис. грн. З усіх, які у мене були, це найкращий. Хоча до цього були значно дорожчі моделі. Таке ж ставлення і до машин. Я б дорогу машину не купив, бо «вбив» би одразу. Ми колись купили машину для бізнесу – «Кадді» (VolkswagenCaddy) – і я в перший день її стукнув. Було неприємно. Думаю, що якби купив «Мерседес», з ним би сталося приблизно те саме. Але я б ніколи не пожалів грошей на відпочинок. Крутий відпочинок – отут би я собі не відмовив. Бо це час, коли набираєшся енергії, щоб творити.

За одягом ми спеціально їздимо до Мілана, якщо не помиляюся, в аутлет Серравелле. Не боюся про це відверто говорити. Бо там одяг значно дешевший, ніж в Україні, а якість набагато вища. Сорочка на мені – 30–40 євро, костюми – 250–300 євро. Взуття – до 100 євро. Галстуки – 30–50 євро. Пальто – десь 400 євро. Єдине – шкарпетки я ношу 100% бавовняні. Тому мені постійно їх треба купувати, і дуже рідко буває 100% котон. У мене це така «фішка», забобон такий. І от вони можуть дорого коштувати – 20–30 євро. А все решта – більш ніж демократичне.

Про походження 3 млн у декларації

(для перегляду документа натисніть на зображення)

Є дві речі, якими я займався, а зараз займається моя дружина: це торгівля, так звані імпульсні покупки: шоколадки, жуйки, таке інше. Те, що генерує кошти завжди. Торгівля у підземних переходах. А також біткоїни (електронна валюта. – «Главком»). Останнім я займаюся з 2013 року. Це досить велика частка доходу сім’ї.

Про заняття для душі

Соціальні проекти. У мене це виходить. Перед вами людина, яка організувала  посадку понад 200 тисяч саджанців дуба, вільхи, сосни… І ми плануємо скоро ще один проект – знову саджатимемо дерева. По-друге, з 2012 року відновлюю популяцію риб у річках України. Вже запустили понад 50 тис. життєстійких мальків. Останній з проектів – це запуск червонокнижних видів риб у Карпатах. Я там уже давно підтримую створення розплідника, де б вирощувалися мальки і потім відпускалися до річок. У дитинстві, коли був на канікулах у Закарпатті, пам’ятаю, як риби стелилися на дні річки та грілися на сонці. Зараз ця річка стерильно чиста, там нічого немає. Мені здається, це неправильно, треба повернути борг природі.

Я з великою пошаною ставлюся до науковців. Підтримую проект RoboUA. Це передова технічна освіта для дітей. Усе, що зараз є найновітнішим: роботехніка, 3D-моделювання, віртуальна реальність…

Про медаль

У 2014 році дуже активно допомагали нашим солдатам. Я отримав медаль «За службу і сумлінне виконання заходів мобілізації» – от за що. Ми взяли старий ГАЗ-66, переробили його, переобладнали: монітори поставили, плазму, проектори, позакачували десь сто фільмів виключно в українському перекладі, колонки поставили… Живуть солдати в полі, у них нічого немає. Вони там день на третій дуріють. А тут приїжджає мобільний автокінотеатр, крутить фільми...

У мене також є нагорода Генштабу – «За заслуги перед Збройними силами». Ми допомагали військовим раціями, слуховими апаратами для артилеристів, першими закуповували навігаційне обладнання для авіації… Перші допомогли спецпідрозділу «Альфа». Їх після Майдану – вони ж атакували Будинок профспілок – дуже не любили. А волонтерська допомога йшла повз них.

Про сім’ю і мову

Так виходить, що на сім’ю не так багато часу залишається. У дружини своя думка з цього приводу. Дійсно, дитина росте, пропускати такі моменти неправильно (у Олексія з дружиною є донька Поліна, 2 роки. – «Главком»). Тому зараз змінюю пріоритети.

Мій батько розмовляв виключно українською мовою все життя і за будь-яких ситуацій. Він був з шістдесятників, особисто знав Стуса, його в КДБ тягали в 70-х роках.

Так сталося, що моя дружина до 16 років не розмовляла українською мовою. Її сім’я – вихідці з України, бабця – викладач української мови. Але вони були репресовані, жили в Узбекистані. З донькою ми розмовляємо виключно українською мовою, щоб вона вважала українську рідною.

Базову освіту моя донька отримає в Україні. Потім Поліна, очевидно, буде частково за кордоном вчитися. Я до цього нормально ставлюся. Після закінчення навчання вона житиме у тій країні, яку сама обере. Сподіваюся, що це буде Україна і вона наслідує вибір батька. Але, скоріш за все, через 15 років грані між країнами будуть дещо зміщеними, і це не матиме великого значення.

Про вільний час

Зараз читаю Адам Грант «Оригінали». Поставив собі мету – за цей рік прочитати 22 книжки. Я їх обирав за єдиним критерієм – що радять розумні люди: Цукерберг, Біл Гейтс. Десь половину вже прочитав: книгу про Елона Маска, «Марсіанина» Енді Вейра, «Геном» Рідлі Метта. Прочитав також усі книги Пелевіна, збираюсь прочитати його нову книгу «Лампа Мафусаїла».

Слухаю радіо. Класичну музику люблю. А останнім часом слухаю саундтреки різні: до «Зоряних воєн», фільмів «Початок», «Інтерстеллар», «Бетмен» тощо. Це сучасна, якісно зроблена музика.

Люблю подорожувати. Раніше ми з дружиною щомісяця їздили кудись за кордон, але зараз не виходить. Стараємось кілька разів на рік виїжджати кудись. Відпочивали сім’єю у Туреччині, до цього ми були у Відні, перед тим – в Амстердамі. У Франції був, на Чемпіонаті Європи.

Найближчим часом, у 2017 році, хотів би поїхати в Ісландію. Я сподіваюсь, що наші хлопці будуть добре грати (5 вересня 2017 року має відбутися відбірковий матч до Чемпіонату світу 2018 року між збірними України та Ісландії). Також хочу відвідати Занзібар. По Європі на вихідних можна було б поїздити… Дружина Італію любить, можемо для неї щось зробити.

Крім того, займаюсь спортом. У мене розряд з плавання. Я люблю плавати. Хочу зробити у себе басейн. Але більше подобається плавати у морі – годину-дві можу сидіти без проблем.

Про політичні амбіції

Якщо глобально, я б хотів стати батьком-засновником якісно нової України. А локально ми пропустили той момент, коли можна було змінити державу в революційний спосіб. Тому на нас чекає років з 10 щоденної технічної потрібної роботи, крок за кроком. І це робота на незворотні зміни. Я думаю, можна попробувати себе через кілька років у міністерстві – я б економікою займався або чимось пов’язаним із впровадженням нових технологій.

Наталя Сокирчук, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»