«Синодальні» залякування. УПЦ МП пішла в розкол

25 вересня на засіданні Священного синоду УПЦ Московського патріархату в Києво-Печерській лаврі було віддано наказ єпископам «призупинити співслужіння з ієрархами Константинопольського патріархату». Таке розкольницьке рішення спочатку було ухвалено у Москві.

Цей демарш РПЦ і її української філії пов’язаний з приїздом до Києва двох екзархів Константинопольської Церкви – архієпископа Даниїла Памфілійського та єпископа Іларіона Едмонтонського, які займаються підготовкою завершальних процедур з надання автокефалії помісній Українській православній церкві.

Єпископат УПЦ Московського патріархату тривалий час намагався взагалі заперечувати саму ідею надання Томоса про автокефалію Українській церкві. Спочатку найголовнішим аргументом було те, що УПЦ МП має повну самостійність і незалежність в управлінні. Хоча навіть демарш проти приїзду константинопольських екзархів «незалежна та самостійна Церква» спочатку узгодила з Москвою.

Отож, проросійські архієреї перейшли до активної протидії. Зокрема, 25 вересня на засіданні Священного синоду УПЦ МП було ухвалено:

• Висловити занепокоєння призначенням Константинопольським патріархатом «екзархів» до Києва і вважати це призначення грубим втручанням у внутрішні справи УПЦ та порушення її канонічної території.

• Закликати Патріарха Константинопольського Варфоломія І припинити втручання у внутрішні справи УПЦ та не порушувати її канонічну територію.

• Вважати діяльність «екзархів» Константинопольського патріархату антиканонічною та такою, що порушує міжконфесійний мир в Україні.

• «Екзархи» Константинопольського Патріархату архієпископ Памфілійський Даниїл та єпископ Едмонтонський Іларіон мають покинути канонічну територію Української православної церкви.

• Єпископату УПЦ призупинити співслужіння з ієрархами Константинопольського патріархату.

25 вересня на засіданні Священного синоду УПЦ Московського патріархату в Києво-Печерській лаврі було віддано наказ єпископам «призупинити співслужіння з ієрархами Константинопольського патріархату»

Перше, що впадає в очі, – це ганебне нехтування церковним правом і дипломатичним протоколом, коли нижча за своїм статусом структура написання офіційних посланців Вселенської Церкви бере у «лапки».

Друге. УПЦ МП вкотре називає приїзд екзархів до України «вторгненням» на її «канонічну територію». Але як патріарх Варфоломій, так і його представник архієпископ Тельміський Йов неодноразово наголошували, що Україна, тобто Київська митрополія, ніколи не переходила до іншої юрисдикції, а завжди підпорядковувалася Константинополю. Лише у певний історичний період адміністрування над цією територією отримувала Московська церква. Та й то з умовою обов’язкового поминання за літургією Вселенського предстоятеля.

Третє. Єпископи-члени Священного синоду УПЦ МП особисто звернулися до патріарха Варфоломія з вимогою не втручатися у їхні справи, а також висловилися за «депортацію» константинопольських екзархів. Втім, відповідно до статуту УПЦ Московського патріархату, нічого, окрім декларативного характеру, ці «погрози» на адресу Константинопольської церкви не несуть. Це просто намагання зберегти гарну міну за поганої гри перед своїми вірянами. Адже, попри наявність відділу зовнішніх церковних зв’язків, всі відносини з іншими помісними Православними церквами УПЦ МП має право здійснювати лише в межах діяльності РПЦ.

Так, в розділі 1 («Загальні положення»), пункті 3 статуту УПЦ МП наголошується: «Українська Православна Церква з’єднана з Помісними Православними Церквами через Руську Православну Церкву». Крапка. Тобто УПЦ Московського патріархату не має права висувати жодних вимог або ультиматумів представникам інших помісних Церков! Тому звернення єпископату до патріарха Варфоломія позбавлене юридичної чи канонічної сили.

На що тоді має право Священний Синод УПЦ МП? У тому ж статуті, розділі 4 («Священний Синод УПЦ»), пункт 7, написано (частини і, ї та й):  виражати позиції УПЦ з актуальних проблем суспільства; оцінювати найважливіші події у сфері міжцерковних, міжконфесійних та міжрелігійних відносин; підтримувати міжконфесійні та міжрелігійні зв’язки в Україні та за її межами. Тобто лише «виражати», «оцінювати», «підтримувати», або, як то кажуть, «висловлювати глибоку стурбованість».

Лише останній пункт у розділі статуту про підтримку міжконфесійних зв’язків якось натякає на те, що Священний синод нібито має право на самостійну міжцерковну діяльність. Але для тих, хто сумнівається, див. розділ 1, пункт 3.

Якої ж мети намагаються досягнути в УПЦ МП?

Як відомо, 23 вересня Вселенський патріарх Варфоломій під час літургії в церкві святого Фоки в Стамбулі підтвердив, що Церква в Україні отримає автокефалію, оскільки має на це історичне право. «Прийшов час Україні отримати статус автокефалії, який вона отримає, сподіваюся, попри існуючі реакції... І це станеться, тому що це право Церкви», – наголосив Константинопольський предстоятель.

Найочевидніше, що напередодні надання автокефалії Українській церкві такі рішення спрямовані на мобілізацію внутрішніх ресурсів. Адже екзархи залишаться в Україні для завершення своєї автокефальної місії попри «синодальні» залякування, та й Вселенський патріарх заявив, що жодні погрози не діють.

Сьогодні для УПЦ МП важливо максимально розхитати міжконфесійну єдність в Україні, сепарувавши своїх прихильників від інших конфесій. Це робиться для того, аби виокремити проросійських прихильників в окрему групу, яку нібито переслідує влада. Піарники Московського патріархату вже готують для вірян УПЦ МП образ «гнаних за віру». Адже ніщо так не робить людей фанатичними, ніщо так не підігріває градус істерії, як переконання у власному мучеництві. Нехай і фальшивому.

Ярослав Коцюба, для «Главкома»