Ніцой розказала, як обрала для онуки незвичайне ім’я

Дитяча письменниця, педагог, мовна активістка Лариса Ніцой розповіла особисту історію, як з дочкою та зятем вибирала ім’я для її онуки.

«Я заточена на все українське. Одного разу я знайшла цікавий документ – це був царський указ, яким забороняється українців хрестити українськими іменами, натомість, установлюється правило, що українців і московитів слід хрестити спільними іменами, які є в християнському календарі. І з того часу починається відлік, коли ми почали з московитами називатися однаково: Ларисами, Наташами, Алінами. Доти вони називалися різними Махмудами, Тимурами, Батиями – тобто московитяни носили східні імена, звалися як монголи. Ми ж мали свої власні імена, не на європейський лад, а наші, питомі, і ці власні імена були заборонені», – розповідає Лариса в інтерв’ю «Главкому».

«Власні українські імена – це всі, які закінчуються або починаються на -слав: Святослав, Ярослав, Слава. Це все наші праукраїнські імена, тому що в нас була богиня Слава, якій поклонялися, яка несла доблесть і, власне, гасло Слава Україні походить ще з дохристиянських часів. Ми кажемо «Слава Україні» – по суті, це прохання про покровительство богині Слави, «героям слава». Це все має прадавнє значення, ми закликаємо цю богиню, щоб вона дарувала силу нашим воякам, славу нашій доблесті, нашій мужності, нашому процвітанню, сяянню, славі – всьому», – пояснює Ніцой.

Письменниця додає, що, крім того, нашими іменами є ті, що закінчуються на -мир: «Мирослав, Яромир; всі, хто -яр – із сонцем пов’язано. Наші імена ще – це ті, які пов’язані із рисами характеру, наприклад: Добриня – це той, хто добрий був. Руський богатир – не московський, руський – це наш, український Добриня. Бажан – від бажаний, Богдан – від Богом даний. Є цілий календар отаких імен, власне українських, їх багато. Звісно, вже якісь імена в наші дні звучать не зовсім доладно, бо раніше діток називали бувало й так, що: Перший, Другий, Третій, Четвертий – по порядку народження. То зараз ми вже, звісно, так не схочемо називати».

Лариса Ніцою розповіла, як з родиною підбирали ім’я онучці: «З іменем для онуки ми вагалися. Моя доня дуже сильно хотіла назвати Лелею – це теж наша дохристиянська богиня закоханих. А мій зять каже: «Боже, теща – Ляля (так мене називають у колі друзів і рідних), дружина – Леся, а дочка – Леля. Це вже перебір!». Тоді моя доня захотіла назвати Онисія. Мені подобається це ім’я, але воно грецького походження, а ми ж шукали наше, українське. Є дуже гарні імена Гаїна – від слова гай, Калина, Килина, є прекрасне ім’я Веселина – від слова весела. Врешті ми вирішили назвати, Доляною, Доляночкою, в прадавні часи так називали на честь богині Долі, бо ми зараз дуже вболіваємо за долю України і мріємо про її гарне майбутнє. Отак і зупинилися на Доляні. Ми, насправді, православні, і ми віримо в Христа, а такі імена – це данина українській традиції. Хоча в мене багато друзів рідновірів, і я поважаю їхню віру, ми мирно співіснуємо. Доляночка наша – це, власне, дитина війни, і ми покладаємо надію, що наша Україна буде така прекрасна і любима».