Зеленська зізналася, як змінилася за час війни: Хто що про мене думає – дрібниці

У інтерв’ю українському Vogue перша леді Олена Зеленська розповіла про те, що дає їй сили у важкий час не впадати у відчай, а також зізналася, як змінилася за час війни.

«Навряд чи я можу відокремити себе від інших: стан той самий, відчуття ті самі», – каже Зеленська. Перша леды каже, що розписаний по хвилинах графік дає можливість відчувати себе потрібною: «Адреналін, що тримав увесь цей час, вичерпується. Скільки ще бігти, не ясно, але розуміємо, що бігти треба, тому маємо розраховувати сили. Тримає відповідальність, робота. Коли знаєш, що день розпланований, немає часу замислюватися над тим, скільки ще чекати». Перша леді зізнається: головний спосіб не впадати у втому й розпач – діяти. «Якщо трапляється вихідний, це не йде мені на користь, кажу точно», – додає вона.

Зеленська зізнається, що виконує всі поради психологів, від правильного дихання до складання списку простих побутових речей, які наповнюють і підтримують під час стресових ситуацій: «Спорт завжди допомагає. Прогулянки. Миття посуду. І прибирання також – розкласти речі по місцях, викинути зайві папірці, стару косметику або ліки. Мене заспокоює, коли я даю чомусь лад. Найкраще було б, звісно, вийти на вулицю і побігти, але не завжди це вдається».

Олена Зеленська нині багато їздить світом. Каже, що старається так вибудовувати візити, щоб кожна поїздка тривала не довше, ніж три дні. Все через дітей – 18-річну Олександру та 10-річного Кирила. «Якщо виходить більше, я починаю хвилюватися за дітей: як вони дають собі раду з повітряними тривогами», – каже Олена Зеленська.

Перша леді розповідає, як змінилася за час війни: «Не знаю, чи я змінилася – думаю, це можна буде осягнути пізніше, коли ми видихнемо. Мені здається, я тепер менше уваги звертаю на якісь дрібниці, пов’язані з тим, хто що про мене подумає, чи яке враження я справлю, коли щось скажу чи не скажу. Я розумію, що в мене є ціль і я маю її досягти. Стільки речей переосмислено нині: що турбувало раніше, в час емоційних пертурбацій стає дріб’язковим».

«Дуже хочеться у відпустку, але про неї не дозволяю собі думати, тому що то печальні думки. І дуже хочеться, щоб діти період війни пережили без значних травм. Ми працюємо з ними, проте будь-хто може спитати: а навіщо вчитися – хто знає, що буде завтра? Ніхто не знає, але підтримувати віру в завтра треба, адже все буде добре. І я повторюю «все буде добре», як мантру, і сама вірю в неї», – додала Олена.