70 років тому збірна України з футболу перемогла на Олімпіаді для переселених народів (фото)

70 років тому, 27 червня 1948 року, стартувала The Displaced Person Olympiad – Олімпіада для переселених народів, футбольний турнір якої виграли наші співвітчизники.

Кілька років тому лондонська газета «Індепендент» надрукувала матеріал «Ігри політичних вигнанців 1948-го» за підписом Джонатана Брауна, де чи не вперше за шість із половиною десятиріч західна преса згадала ті події. Нижче маєте змогу ознайомитись із публікацією в авторському перекладі.

«[...] То була справжня аскетична Олімпіада. У час, коли провідних атлетів світу, запрошених до Лондона влітку 1948 року, організатори попросили захопити із собою рушнички, солодове молоко та пігулки, дух Ігор перенісся в іще більш спартанське середовище, ніж розбомблена столиця Британії.

Сотні учасників, яким заборонили пересуватися континентом, і які перебували у відверто підвішеному стані через Холодну війну, зорганізували свій показ спортивної майстерності в таборах для переміщених осіб, розташованих у окупованій Німеччині.

Попри проблеми з їжею, одягом, попри дефіцит із транспортом і слабенький бюджет, вони взяли участь у десятках заходів, навіть вилили медалі, зшили уніформу й організували церемонії відкриття та закриття.

Як відомо, понині Олімпіада ДП залишається майже цілком упущеним із уваги епізодом післявоєнної історії спорту, про котрий пам’ятає незначна ще й зміліла кількість його учасників і про котрий свідчить жменька вицвілих фотографій.

Утім, праця англійських учених, а також їхніх колег зі Сполучених Штатів та України – ніби прожектор, який знову висвітлює неймовірну цілеспрямованість учасників тих подій.

«Оскільки їхні держави більше не існували (або ж існували у такій формі, до якої вони відчували відразу), переміщені особи бачили в Олімпіаді засіб для утвердження своєї національної ідентичності», - пояснює професор Пітер Ґатрель із Університету Манчестера. Олімпіаду задумала досі маловідома організація під назвою Міжнародний комітет політичних біженців і переселених осіб за підтримки місцевого осередку Асоціації молодих християн і Асоціації молодих християнок.

Спортсмени, котрих нацисти використовували на місцях примусової праці, були переважно з держав Східної Європи. Із-поміж них чоловіки та жінки з України, Польщі, Латвії, Литви й Естонії, а також чехи, мадяри, югослави, чиї споконвічні землі тепер перебували по той бік Залізної завіси.

Багато з тих, хто мешкав у таборах, потрапили сюди як утікачі через наступ Червоної Армії, коли та рухалася на Захід. Вони мали всі підстави боятися помсти Сталіна.

Однак спорт був для них не просто засобом згаяти час упродовж очікування нового життя у Великій Британії, США чи Канаді (для декого це очікування тривало аж до 1960-х).

Спорт став шансом показати світові, що ці забуті люди ще існували й були в хорошій фізичній формі.

Першим заходом виявився чоловічий волейбол: змагання пройшли в таборі Міттенвальд у Баварії 26-27 червня, після перемог над Угорщиною та Югославією тріумфувала Україна.

Інші заходи включали баскетбол, бокс, теніс, пінг-понг і футбол. Останній був дуже популярний у таборі, де десятки команд суперничали у численних змаганнях.

Родзинку Ігор забезпечив стадіон Нюрнберга (до війни тут була сцена для нацистських мітингів), де спортсмени боролися на полі та бігових доріжках.

Доктор Дженніфер Карсон із Інституту реагування на гуманітарні конфлікти Університету Манчестера каже, що організатори навіть виготовили пам’ятний штемпель із олімпійськими кільцями, у чому нинішній Міжнародний олімпійський комітет знайшов би порушення правил брендингу. «Організація цих Ігор – дивовижне досягнення в настільки складних умовах. У них бракувало грошей, транспорту, місць для проживання, їжа була в дефіциті», - розповідає вона.

«За винятком жменьки сторонніх спостерігачів, у т.ч. українського журналіста, котрий звернув увагу на «фізичний та моральний дух» змагань, мало хто пам’ятає переможців або тих, хто брав у них участь, - каже професор Ґатрель, який займається вивченням теми біженців у сучасному світі. - Невдовзі про Олімпіаду забули. Чимало її учасників незабаром переселилися на Захід, де повернулися до нормального життя, тож візія «вільної» Східної Європи потьмяніла для них. Із крахом комунізму історія їхнього життя в таборі для переміщених осіб потроху відкривається для дітей і внуків».

Один із небагатьох досі живих – 89-річний Микола Касіян, воротар футбольної збірної України, котрий допоміг своїм перемогти у мюнхенському фіналі Литву – 5:1.

Той матч дивилося 6000 людей. «Вони приїхали з усіх усюд. - згадує Касіян, який нині мешкає у Філадельфії, де з часом став успішним арбітром. - Коли гра завершилася, глядачі вибігли на поле й стискали нас у обіймах. Ми мешкали в таборі, займатися було нічим. Не мали роботи, котра забирала б у нас час із ранку до вечора. Таким було наше життя».

Опріч того, що латиші завоювали золоту медаль у баскетболі, він не пам’ятає жодного результату, хоча підтримував контакт із друзями й партнерами (один із них сьогодні страждає через хворобу Альцгеймера) по прибутті до США 1949 року. «Виграти медаль у футболі – то була справжня радість і кайф! Посісти найвище місце на такій значній події – справжнє досягнення», - каже він.

За словами професора Ґатреля, досвід Касіяна звичний для переміщених осіб. «Спорт посьогодні залишається важливою частиною соціального світу біженців у таборах по всьому світу. Наприклад, у величезному комплексі Дадааб у Кенії. Як і 1948 року, нині спорт доводить, що багато біженців не безпомічні, а добре організовані й мають намір показати свої атлетизм і національну ідентичність», - підсумував він [...]».

В інтернеті реально розшукати ще дві-три публікації на відповідну тему, котрі спонукають до оптимізму. По-перше, видно, що триває серйозна архівна робота, причому з кількох боків, яка рано чи пізно виллється в солідне історичне дослідження. По-друге, з’являється все більше доказів, що Ігри ДП 1948 року були направду серйозним явищем, яке мусить отримати визнання від найвищого керівництва світового спорту.

Очевидно, що, до прикладу, стартові чотири «справжні» Олімпіади 1896, 1900, 1904, 1906 років відбулися на незрівнянно нижчому організаторському рівні. Зрештою, як і представницькому. Проте в їхньому офіційному статусі ніхто не сумнівається.

Володимир Баняс, спеціально для офіційного сайту Прем'єр-ліги