Ольга Харлан: Заборона їхати на турнір до Москви, можливо, коштуватиме мені першого місця у міжнародному рейтингу

Ольга Харлан володарка чотирьох олімпійських нагород, шаблістка, яку називають українською мушкетеркою. У 2016-му році Харлан, лідер збірної України з фехтування на шаблях, перенесла операцію на плечі. Та після травми вона стрімко повернула форму. Вже через кілька місяців взяла золото на Чемпіонаті світу в Німеччині.

Минулого грудня  Ольга виграла етап на Гран-прі у мексиканському Канкуні, а вже у квітні стала переможницею другого Гран-прі сезону у Сеулі. Минулого четверга спортсменка взяла «золото» вже українського чемпіонату з фехтування.

Досягнення олімпійської чемпіонки відзначили в Україні. Харлан перемогла у номінації «Спортсменка року» від Національного олімпійського комітету України.

Ольга почала займатись фехтуванням з дев’яти років. Спершу результати дівчинки не вражали, та вже у 2003 році на чемпіонаті України, що проходив у Миколаєві, Ольга, якій в тому році виповнилося лише тринадцять, здолала тодішнього лідера збірної Дарію Недашковську.

Нині спортсменка не спочиває на лаврах. Попереду одні з найголовніших змагань у її житті – Олімпійські ігри у Токіо. У вільний час, який зрідка трапляється, Оля полюбляє подорожувати світом, відпочивати з друзями та домашнім улюбленцем лабрадором Вероном. Чоловік шаблістки, український фехтувальник Дмитро Бойко нині працює тренером у США. Через це Оля і Дмитро бачаться рідко.

 «Главком» зустрівся зі спортсменкою одразу після закінчення чемпіонату України з фехтування. Втомлена, але щаслива Ольга розповіла, як її відсутність на змаганнях у Москві вплине на позиції спортсменки у світовому рейтингу, та пообіцяла стрибнути з парашутом, якщо виграє «золото» у Токіо.

Вам вдалося цілком відновитися після застарілої травми плеча та операції?

Повністю відновитися не виходить, тому що навантаження тривають. Крім операції в мене є ще декілька проблем зі здоров’ям. Фізіотерапія допомагає, масаж і терпіння.

Хто допомагає повертати форму?

Національна федерація фехтування України,  також компанія Red Bull (Ольга є одним із офіційних облич компанії Red Bull в Україні – «Главком»). Буває і своїми силами.

В Австрії три тижні я відновлювалася в діагностичному центрі Red Bull. Коли я туди приїхала, взагалі не могла руку підняти. Коли ж покидала цей центр, досить добре нею володіла: відчула, що в мене є права рука. Мені дуже допомагали фахівці центру. Хотілося б і в Україні таких.

Чи допомагало вам наше Міністерство спорту?

На кожних зборах вони виділяють медикаменти і проводять обстеження. Операцію на плечі мені, наприклад, провели в Україні. Мене добре прийняли і «підлатали». Все добре, не скаржуся.

Закінчився чемпіонат України з фехтування, де ви вибороли перемогу. Які ваші цілі на найближче майбутнє?

Найближчі  плани - Кубок світу в Тунісі на початку червня, середина червня - Чемпіонат Європи, а кінець липня - Чемпіонат світу з фехтування. Потім відпочинок, це теж мета.

Останній ваш успішний «золотий» турнір - Гран-прі у Сеулі. Де взагалі вам найбільше подобається виступати, чим турніри відрізняються між собою, окрім, звісно, Чемпіонату світу і Олімпіади?

Я дивлюсь на організацію змагань, тому що місто особливо не бачу під час змагань. У Канкуні, де люди відпочивають, у нас часу, щоб побути на пляжі не було, хіба що після змагань пару годин і все.

На високому рівні організовує змагання Франція, там роблять ефектне шоу, але трохи не думають про спортсменів. Дуже пізно починаються фінали, а на наступний день – командні змагання, тобто о 12-й ми тільки в готелі опиняємося, потім ще масаж, і тільки після двох ти лягаєш спати.

Як би це не звучало, хороші змагання - це «Московська шабля». У них хороша організація, хороший зал. Це традиційний турнір, який проводять близько 50 років.

Цього року ви не братимете участь у Гран-прі у Москві через рекомендацію Мінмолодьспорту не їхати на змагання до Росії. Проігнорувати цю рекомендацію не можна? Наприклад, скелелази цього місяця таки поїхали виступати до Росії…

Швидше за все, я не братиму участь. Тут є «підводні камені», через які не можу цього зробити. На жаль, в цьому році не вийде. Був шанс виграти всі три Гран-Прі за один рік, навіть не пам’ятаю чи робив таке хтось раніше. Хотілось зробити все, щоб український прапор був вищий за всі інші, та лунав гімн України, як це вже було. До того ж  на Гран-прі будуть розігрувати хороші призові – найбільші у цьому сезоні.

Наскільки великі?

Якщо не помиляюся, перше місце - $6 тис (у різні роки призовий фонд «Московської шаблі» складав від $30 до 50 тис. В особистому турнірі чемпіони в жіночій і чоловічій шаблі отримували по $6 тис., срібні призери - по $4 тис., бронзові - по $1,5 тис. – «Главком»). Наш вид спорту не надто комерційний, такі призові – це можливість заробити.

Відмова виступати у Росії українських біатлоністів, наприклад, позначиться на кількісній квоті під час виступів наступного сезону. Відсутність українських шаблісток у Москві матиме такі ж наслідки?

Це більше впливає на міжнародний рейтинг, тому що я зараз перша в рейтингу (мова про рейтинг Міжнародної фехтувальної федерації – «Главком») і не хочеться втрачати це місце, хочеться до Чемпіонату світу залишатися на першому місці та виграти Кубок світу в кінці сезону. Не їхати на змагання - це причина не заробити очки і втратити перше місце.

Минулого року урочисто, за участю президента була відкрита відреставрована школа фехтування у вашому рідному Миколаєві. А вже в березні цього року повідомлялося, що у залі потекла стеля. Яка ситуація зараз там? Ви були після відкриття?

Я була там, тренувалася десять днів до чемпіонату. Я як спортсмен дивлюся на доріжки, на зовнішній вигляд залу, роздягальні і так далі. Звичайно, він не виглядає як зал, якому всього лише півтора року. Доріжки вже трошки слизькі,  пошарпані. Я не знаю, як таке може бути за півтора року. Чула, що там протікає дах, ще щось... Якщо чесно, я не дивуюся. Чому б було не зробити раз і надовго, а не слухати тепер всілякі коментарі на свою адресу?

«Зал у Миколаєві – це тільки початок», казали ви в одному з інтерв’ю. Чи відомо вам про реконструкцію, побудову інших залів для тренувань фехтувальників?

Ось цей зал відкрили у Києві (мова про зал ЦСКА, в якому проходив чемпіонат України з фехтування і в якому проходило інтерв’ю – «Главком»), він ще фарбою пахне. Великий, просторий, багато доріжок, дерев'яна підлога - те, що нам потрібно. Мені взагалі подобається, як провели цей чемпіонат України - з відеоповторами, з помостом, з екранами. Дуже класно. Вперше на такому рівні чемпіонат проходить, раніше не було ні повторів, ні екранів.

Ще рік назад жодного професійного залу в Україні не було. Ми займались у приміщеннях, призначених для дзюдо. Ось тепер є один в Миколаєві, в Харкові… Проте у Києві на олімпійській базі зали для фехтування немає.

Щодо інших регіонів я не чула, але, сподіваюся, що в майбутньому будуть відкривати нові зали.

Як українським шаблістам допомагає Національна федерація фехтування України?

Федерація виділяє необхідні кошти на організацію зборів і поїздок на змагання. На кожні збори виділяють гроші на придбання медикаментів, необхідних для тренувань і відновлення. Також допомагали і допомагають травмованим спортсменам. Наших дівчат, які отримали травми, оперували коштом федерації.

Ольга Харлан у переможному поєдинку на Чемпіонаті України

У дитинстві вам довелось полишити бальні танці через брак коштів. Хто вас фінансував, коли батьки вирішили віддати вас на фехтування?

Коли я прийшла в школу фехтування, у мене не було своїх кросівок, своїх шаблі та маски. Довгий час, близько двох років, я під час тренувань використовувала спільний інвентар - брала нагрудник, шаблю, маску із загального ящика. Зараз діти трохи на іншому рівні, їм батьки відразу купують всю форму, але, на жаль, не всі можуть це собі дозволити. Крім того, щоб займатися у фехтувальному клубі потрібно платити, треба десь шукати кошти. Коли я починала, то клубів не було, ми займались у дитячій спортивній школі. У нас клубна система ще повноцінно не працює, хочеться, аби було більше клубів, тоді і буде більший прилив фехтувальників. Вже з’явилися клуби у Одесі, Києві, Черкасах, Миколаєві.

Скільки грошей на старті треба вкласти у дитину, аби вона почала навчатись фехтуванню?

Дитина росте і екіпірування треба купувати доволі часто. Наприклад, куртка, в якій я фехтую, коштує $170. Витримує вона близько року. Фехтувальний костюм –  близько 600 євро.

Це досить дорогий вид спорту, тому декому з дітей дістається форма від старшого покоління. Ми жертвуємо наступному поколінню свої речі - кросівки, костюми, маски, шаблі. Так і живемо.

Нещодавно я була в Вероні на чемпіонаті світу. Там Міжнародна федерація фехтування проводила акцію  - всі фехтувальники світу привозили своє екіпірування і жертвували тим країнам, які не можуть самі собі придбати форму. Я привезла свій костюм, електроперчатку, кросівки.

Раніше у інтерв’ю ви згадували, що українській олімпійській збірній з фехтування потрібні лікар, психолог, дієтолог, тренер з фізичної підготовки. Це питання нині вирішилось?

У нас є лікар Ольга Миколаївна, ще один лікар є, масажист є, але вважаю що одного замало, дієтолога немає. В сучасному спорті немає дрібниць, і людина, яка опікується правильним харчуванням є майже в кожній команді. Також у нас наразі немає тренера з фізичної підготовки, саме спеціаліста зі знаннями фізичної підготовки у фехтуванні. З нами раніше працювали і тренери з тенісу і з крос-фіту, але це не зовсім те, що потрібно. Так, проблеми залишилися. Все відразу не змінюється. Ідеалу досягнути неможливо, але намагатися потрібно! Може після наступної Олімпіади у нас і дієтолог з'явиться.

Ви для себе знайшли пояснення, чому так складно знайти людину?

По-перше, це фінансові витрати. По-друге, робота гарного спеціаліста коштувати мало не може, а зайвих грошей у Федерації немає. По-друге, ця людина повинна перебувати з нами на олімпійській базі на зборах весь час, тобто займатися тільки нами, а це складно. Це все можна вирішити, але мабуть ніхто цим не займається.

Росія пропонувала вам виступати за її національну збірну ще у 2008 році. Були такі ж пропозиції від інших країни? На яких умовах?

Ніхто. Вони вже знали мою позицію з цього приводу, напевно, або знали, що грошей не вистачить  (сміється – «Главком»). Я думаю, що не тільки мені так Росія пропонувала перейти. Коли спортсмена переманюють, то йому обіцяють золоті гори: житло, зарплату і все інше.

В якому стані нині українська олімпійська збірна з фехтування? Пару років тому ви скаржились, що результати набагато гірші, ніж раніше…

Після Олімпіади у Ріо у 2016 році всі члени нашої збірної, а нас було четверо,  травмувалися. Тож повністю змінився склад команди поки ми відновлювались. Ті хто був резервістами, стали основними. Не всі були готові до цього. Саме тому погіршився результат на зборах. Я перша пройшла відновлення після операції, далі дівчата…

Проблема в тому, що підростаюче покоління на міжнародній арені поки що важкувато виступає. Треба рости професійно, бо на цьому успіхи можуть і закінчитися.

Фотосесія журналу XXL

Думали про те, щоб почати тренувати?

З приводу тренерства поки не думала, але замислююся про відкриття власного клубу. Дуже хочу клуб з залом, який мені подобається, тому що я багато бачила залів за свою кар'єру. У мене є уявлення, як повинен працювати клуб. Хочеться, щоб дітки, які приходять на фехтування, отримували задоволення від цього виду спорту. Бо і тренер, і приміщення врешті-решт впливають на стан спортсмена і на те, чи буде він продовжувати тренування. Дітям хочеться приходити в зал, де хороші доріжки, хороше покриття, душ, роздягальні і гаряча вода.

У вашому акаунті в Instagram багато яскравих фото з подорожей. Де найбільше сподобалося відпочивати?

Подорожувала багато, але ідеальний відпочинок для мене – пляж. Сонце, пісок, пасивний відпочинок… У мене такий активний спосіб життя, тому хочеться просто іноді полежати і нічого не робити, позасмагати і покупатися. Напевно, найбільше подобаються Іспанія та Італія. Проте я б дуже хотіла поїхати в Сінгапур, Таїланд…

Ви також захоплюєтеся активними видами спорту.

Так, люблю сноуборд, але стараюсь бути обережною. Мій тренер не підтримує це захоплення.

Я  дуже люблю кататися, правда, зовсім не часто виходить вибратися, лише раз на рік і пару днів перед Новим роком. Для мене це вже обов'язкова програма - з'їздити в гори взимку.

У Канкуні спробувала кайтсерфінг і тоді зрозуміла, що вітер ловити - не моє. Стрибати у воду з десяти метрів я також більше не буду, сподіваюся (Ольга брала участь у телевізійному проекті «Вишка», який йшов на каналі «1+1». Мета проекту – перевірити зірок на сміливість – «Главком»).

Ольга Харлан

З парашутом не стрибали?

Коли я їхала на Олімпіаду в Ріо, то посперечалася зі своєю сестрою: якщо буде золото, то я стрибну. Не було золота, тому не було стрибка. Якщо в Токіо буде золото, то я таки стрибну.

«Главкому» по секрету розповіли, що ви лише день тому знялися для відомого чоловічого глянцю. Якою була зйомка?

Так як я все життя проводжу в тренувальному костюмі, то для мене звичніша все-таки уніформа. А на цій зйомці, як ви розумієте, була не в екіпіровці. Також були собаки. Чесно скажу, трохи ніяково.

Багато, хто з ваших «колег по цеху» за останні пару років народили дітей. Чи замислювались про власну дитину?

Так, замислююся, звичайно, як будь-яка дівчина. Проте поки на мене чекає Токіо,  залишилося всього два роки. Після Олімпіади подивимося.

Юлія Тунік, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»