Як Керченська протока розділила європейські медіа

Якщо прослідкувати за реакцією європейської преси на російський напад в Керченській протоці на українські катери, то можна помітити дві дуже чітко виражені тенденції. Перша: європейські ЗМІ поділилися на три виразно окреслені групи: цілком проукраїнську, цілком проросійську та завуальовано проросійську – тобто, таку, яка хотіла б виглядати нейтральною, але транслює російські «посили» в сильно пом’якшеній формі. Насправді нейтральних європейських мас-медіа більш не залишилося.

Друга тенденція така: схоже, що Європа раптом збагнула, що, поки вона займається якимись звичними, внутрішніми справами, поки іспанці виторговують в англійців додаткові преференції за дозвіл підписати угоду про брексіт, а німецькі політики обговорюють «часткову відставку» Ангели Меркель – в них під носом ось-ось може спалахнути справжня, не «маленька» й не «гібридна» війна. І всі – проукраїнські, антиукраїнські, байдужі – раптом згадали про україно-російську війну та кинулися хто вмовляти, а хто й лякати українців, аби ті, не дай Боже, не дали відсіч російському агресорові. Одні загрожують розривом торгових відносин, інші, навпаки – обіцяють золоті гори, але все зводиться до одного: «терпіть, не огризайтеся, давайте себе вбивати потроху, аби росіяни не почали вбивати, чого доброго, когось іншого».

Умовний «Шпігель» проти умовного «Вельта»

Насправді, групу проросійських ЗМІ, які оприлюднили, відверто кажучи, дуже схожі між собою матеріали про «провокацію української нелегітимної влади в російському Криму», нема жодного сенсу ні розглядати, ані озвучувати: на превеликий жаль, майже в усіх країнах Євросоюзу наразі діють численні невеличкі газетки, інтернет-портали, а подекуди – навіть телеканали, які були заздалегідь, ще до війни, куплені різноманітними росіянами – де напряму, а де через фірми-«прокладки». Вони, як єдиний механізм, віддзеркалюють думки та посили, які з’являються спочатку в російських «іноЗМІ» на кшталт «Супутника» чи «Russia Today», але, відверто кажучи, є майже непомітними на європейському медіа-ринкові. Тому не можна вважати, що вони бодай якоюсь значною мірою впливають на європейську суспільну думку.

А найкраще оцей самий водорозділ між проукраїнською та проросійською точками зору можна відслідкувати на прикладі двох німецьких видань, які вважаються одними з найвпливовіших в ФРН: журналу Spiegel та газети Die Welt. Слід зазначити, що обидва видання вже досить давно мають ще й власні телеканали (відповідно, Spiegel TV та Welt 24), тож їх протистояння відбувається не лише на друкованих шпальтах, а ще й в телеефірі.

Газета Die Welt вийшла в світ з передовою статтею, перший абзац якої повідомляє: «Російські прикордонні катери, за підтвердженими даними, обстріляли поблизу Криму три українських військових кораблі». В матеріалі дуже чітко відслідковується думка про те, що те, що те, що відбулося – є нападом Росії та прямим наслідком незаконної військової анексії Криму. Звичайно, така думка – це, загалом, просто констатація всім відомих фактів, але станом на сьогодні, подібна відвертість в Європі – річ вельми нетипова та від того ще більш приємна.

Натомість Інтернет-портал Spiegel Online випустив статтю з назвою «Росія та Україна – курс на зіткнення», автор якої дуже ввічливо та акуратно розповів, що, мовляв, все це є «непорозумінням» і що Україна та Росія звинувачують одна одну... віддавши при цьому перевагу саме російській версії подій. Так само вчинила й кореспондент «Шпігеля» в Москві Кристина Хебель в своєму репортажі також докладно розповіла, що російський катер «Дон» та український буксир «Яни Капу»... «зіткнулися один з одним», та навела версію російської сторони.

Таку ж саму тенденцію «розмежування» можна відслідкувати, якщо дивитися на матеріали практично в будь-якій країні Євросоюзу. Скажімо, британська BBC називає події в Керченській протоці «напруженням між Україною та Росією», в той час як The Guardian напряму пише про «російські атаки українських суден». Іспанське провідне видання El Pais пише про те, що «Україна запроваджує військовий стан після підступної атаки російських кораблів», водночас іспанська ж газета El Periodico цнотливо називає ці події «інцидентом»...

Точка зору

Може скластися враження, що певна частина європейської преси... ні, не налаштована проросійськи. Просто намагається, як це традиційно буває, продемонструвати свою незаангажованість та об’єктивність, встати «над конфліктом»... але це в неї, відверто кажучи, не дуже добре виходить. Не тільки тому, що чим далі розвивається «гібридна» війна Росії проти України, тим важче стає європейцям перебувати поза її межами – хочуть вони того чи ні, а їм доводиться обирати свій бік, як це завжди буває, коли якась війна не лише затягується, а й затягує все нових і нових учасників. А ще й тому, що традиційно в країнах Євросоюзу є дуже й дуже багато коментаторів, журналістів, політологів, інших фахівців, які чудово знайомі з російською тематикою: добре знають російську мову, слідкують за публікаціями в російській пресі та за подіями в російському суспільстві... а от фахівців з українських питань традиційно майже нема. Лічені одиниці.

Тому, волею чи неволею, а, коли мова заходить про російсько-українську війну, то коментувати її події, робити репортажі та писати статті запрошують, наприклад, власних кореспондентів у Москві (в Києві, до речі, власних кореспондентів великих європейських видань ще пошукати треба). Або – політологів-фахівців з російських питань. Або бодай ліберальних, опозиційних російських активістів. Саме через це й складається ситуація, коли навіть найприхильніші, найдемократичніші й зовсім не пропутінські коментатори все одно оповідають про українські події, пропустивши через себе спочатку численні російські джерела, написані російською мовою й віддзеркалюючі російські уявлення.

Звичайно, з цього правила є винятки – скажімо, відома німецька інформаційна агенція Deutsche Welle, яка вже кілька років поспіль має в своєму складі українську редакцію, співробітники якої – українці, фахівці саме з української тематики й тому чудово знайомі з українським поглядом на ті чи інші проблеми. Але донедавна подібне було справді лише винятком. Лише протягом останнього року європейські видання стали демонструвати все більше інтересу саме до українського боку, до українського освітлення подій цієї війни – але їм все ще банально не вистачає фахівців, які б принаймні знали українську мову й могли читати українські джерела.

«А що, вже війна?»

Але, як би не висвітлювали ті чи інші європейські ЗМІ російський напад на українських моряків у Керченській протоці, а от до впровадження воєнного стану в десяти українських областях їх реакція, здається, виявилася здебільшого однаковою: здивування та навіть деякий переляк. Європейці встигли просто забути, що в Україні вже п’ятий рік поспіль точиться війна – багато видань, власне, так її і називають: «Забута війна». Інші ж – такі, як австрійська газета Kurier – взагалі досі притримувалися думки, що це – ніяка не війна, а «конфлікт між українськими силами та проросійськими повстанцями». Більше того – вони чомусь вважають цю думку офіційною, хоча відомо, що Євросоюз давно вже змінив свою риторику та називає речі своїми іменами. Тим не менш, для багатьох європейських журналістів українська війна – не війна, а якийсь там маловажливий «озброєний конфлікт», не більше.

І раптом з’ясовується, що, як зазначає Kurier, «наразі цей конфлікт загрожує перетворитися на відкриту війну між Україною та Росією. Й не лише Донбас, де ведуться бойові дії, став сценою для першої офіційної, відкритої перестрілки між росіянами та українцями, не лише анексований Росією Крим. Боротьба за море між Кримом та Східною Україною призвела до найважчої ескалації в цій кризі».

Складається враження, що саме необхідність визнати війну війною й є тим, що найбільш приголомшує зараз європейців. Вони готові закликати всіх до миру, готові обіцяти гроші, готові, можливо, робити поступки Москві за рахунок України... але, заради Бога, не визнати, що просто поруч із ними, в Європі, точиться справжня війна. Й не лише точиться, а посилюється, захоплює все нові простори й, чого доброго, може перекинутися до них, до Євросоюзу Обетованного... Ні, краще вже просто заплющити очі та повторювати раз по разу, що ця війна – не війна, що це просто конфлікт і що «всі сторони мають заспокоїтися». Ліпше мати під боком «забуту війну», аніж визнати страшну правду: агресор – на порозі.

Борис Немировський, для «Главкома»